Лоза А.С. Підприємницька активність за умов суспільної трансформації (на прикладі малого бізнесу) : Лоза А.С. Предпринимательская активность в условиях общественной трансформации (на примере малого бизнеса)

Краткое содержание

1.     ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано її зв’язок із науковими планами, визначено мету і завдання роботи, аргументовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості про публікації та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження підприємницької активності” розглянуто сутність підприємницького феномену, здійснено аналіз теоретичних та методологічних основ дослідження підприємницької активності, виходячи із основних концептуальних положень, що акцентують на аналізі мотиваційно-особистісної, поведінкової і соціокультурної складових. У межах обраного теоретичного напряму дослідження проаналізовано основні поняття і категорії, їхній теоретичний зв’язок, а також окреслено аспекти соціоекономічних та історико-культурних детермінант у функціонуванні малого бізнесу в умовах суспільної трансформації.

У науковій інтерпретації  підприємництва виділено три основні періоди: початковий, констатуючий і новітній. Початковий або вступний період бере свій початок з праць англійського економіста Р. Кантильйона, який перший дав наукове тлумачення підприємцю як людині, яка діє в умовах ризику (1725 р.). Констатуючий період – це період, в якому сформувалася низка світоглядний передумов до розгляду підприємництва як складного виду людської діяльності, що здатна впливати не лише на світ виробництва, але й на відносини всередині суспільства. Цей період розпочинається початком ХХ століття і тривав до кінця 80-х років ХХ століття. Новітній період наукової інтерпретації підприємництва бере свій початок з кінця 80-х років ХХ століття. Це нове розуміння підприємництва як складного явища, що функціонує і розвивається в умовах, що постійно змінюються. Особливістю даного етапу є відсутність єдиної теорії підприємництва, наявність багатьох дефініцій та поглядів у розумінні призначення підприємництва як в економічному, так і соціальному просторі відносин. Така ситуація в теоретичному обґрунтуванні змістовної сторони підприємництва породжує низку міфів та упереджень, що не відповідають часу й звужують дослідницьке поле. Серед найпоширеніших міфів, виділених нами, є погляд на підприємництво як на виключно раціональну дію; як справу, що притаманна лише чоловікам; або ж як на діяльність, що потребує вроджених здібностей, чи поєднання лише певних особистісних рис. Реальність засвідчує протилежне, адже підприємництво – це надто динамічне явище, що здатне набувати нових рис у власному саморозвитку, і яке за своїм змістом залишається творчим різновидом економічної поведінки.

Для сучасного розуміння суті підприємництва важливим, на наш погляд, є поняття „підприємницька активність”. Проблема людської активності – це передусім проблема діяльного перетворення людиною навколишнього світу, це підтримка значущих зв’язків із середовищем, це потужний фактор саморозвитку особистості. У своїх виявах людська активність є багаторівневою і реалізується людиною на психічному, особистісному, поведінковому і соціальному рівнях. Соціальна активність людиною здійснюється у різних формах, основними різновидами якої є соціально-політична, трудова, економічна та культурно-дозвільна активності.

Підприємницьку активність в соціології визначають як „…інноваційну поведінку, що реалізується в економічному секторі соціального життя” (В. Верховін, В. Зубков). Присутність інноваційної  компоненти зближує у визначеннях як підприємницьку активність, так і підприємництво. Розглядаючи проблему співвідношення цих понять слід констатувати, що поняття „підприємництво” є більш ширшим за своїм змістом і передбачає активність в якості невід’ємної і головної діяльнісно-поведінкової складової. Своєю чергою, сама підприємницька активність містить дві складові. З одного боку, – це діяльність як система дій, що спрямована на реалізацію конкретної мети (підприємницька діяльність), з іншого, – це поведінка як зовнішній вияв процесу задіяності цих дій у практичній площині діяльності (підприємницька поведінка). На відміну від діяльності, поведінка не підпорядкована конкретно визначеній меті, є ситуативною і реагує на ситуацію.

Окремі дослідники ототожнюють підприємницьку активність з діловою активністю. На наш погляд, таке ототожнення містить у собі певні небезпеки, адже ділова активність – це, насамперед, економічна діяльність, конкретизована у виді виробництва того або іншого товару, або наданні конкретної форми послуг. Водночас, підприємницька активність – це комплекс ширших дій та поведінкових виявів, що, своєю чергою, відображають особистісні прагнення та можливості людини у реалізації своїх задумів та устремлінь. Підприємницька активність тут вплетена у систему не лише виробничих (результативних), але й соціальних відносин.

Дискусійним залишається й співвіднесення понять „підприємницька активність” та „підприємницька ініціатива”. Ініціативу слід розглядати як свідомий компонент людської діяльності, в основі якої є прагнення людини реалізувати власний задум. Стосовно підприємницької ініціативи, це передбачає ще й особливу чутливість до змін і прагнення щось змінити у своєму житті. Ініціатива виконує роль своєрідного каталізатора підприємницької активності. Своєю чергою, будь-яка ініціатива залишиться марною, якщо вона не буде супроводжуватися певними зусиллями, тобто активністю  для досягнення окресленої мети. В цьому полягає діалектичність ініціативи та активності, адже підприємництво – це усвідомлена система дій, яка вимагає водночас першопоштовху (тобто ініціативу) і конкретний вияв та реалізацію (тобто активність).

Отже, підприємницька активність – це, насамперед, діяльнісно-поведінкова складова підприємництва, скерована  на реалізацію його реально-конкретних цілей задля досягнення  відповідного результату, вагомого за своїми економічними чи соціальними наслідками.

Інституційний аналіз підприємницької активності передбачає також врахування такої складової як готовність залучатися у підприємництво. В цьому разі така готовність є інтегрованим показником ставлення до підприємництва, що суттєво визначається прихильністю населення до ринкових перетворень та вільних форм економічної діяльності. 

Підприємницька активність у змозі набувати двох основних різновидів: конструктивного і неконструктивного. Перший різновид передбачає вияви підприємницької активності, що спрямовані на розвиток і співпрацю. Другий – це діяльність і поведінка, непередбачувана за своїми наслідками і тісно пов’язана з проблемою соціальної патології та девіантної поведінки. Тут здебільшого йдеться про соціальну дезорганізацію у кризовому суспільстві. Значною мірою соціальність патологій зумовлена зовнішніми (середовищними) чинниками, що часто обумовлені проблемами аномії, яка означає ситуацію, за якої суспільні норми втрачають вплив на поведінку індивіда. Підприємницька активність як соціальна патологія – це до певної міри відхилення реальних її виявів від певного взірцевого еталону. У цих взаємостосунках – це відоме в соціології співвідношення понять норми і патології (Е. Дюркгайм). З іншого боку, крайні деструктивні, негативні вияви підприємницької активності можуть бути пояснені мережевим аналізом, який інтерпретує соціальну реальність через процес взаємодії безпосередніх акторів або ж суб’єктів діяльності. Відповідно соціальні патології є результатом деформацій, що виникають у комунікативному процесі і безпосередньо впливають на усю систему відносин як у формальній, так і неформальній організації.

Соціальні патології й девіантність пов’язані з таким різновидом підприємницької активності як неформальна економічна активність. Вона включає дві складові економіки: тіньову та нестандартизовану. Перша складова вважається руйнівною та патогенною для економіки країни й має глибинніший ефект на рівні свідомості індивідів через нелегальну економіку, приховування податків або діяльність, що з певних причин заборонена законодавством. Друга  охоплює соціальні практики та види діяльності, офіційної реєстрації яких держава не вимагає (самозайнятість, дрібна комерція, репетиторство тощо). Часто така нестандартизована активність є вихідним пунктом у розвитку конструктивних, а часом інноваційних зразків підприємництва у виробництві товарів та наданні послуг.

Для розуміння джерел підприємницької активності та механізмів її регулювання важливою методологічною проблемою є розгляд  концептуальних підходів до її аналізу, серед яких особливої уваги, на думку дисертанта, заслуговують: особистісно-мотиваційний, поведінковий та соціокультурний.  Особистісно-мотиваційний підхід покликаний розкрити механізм детермінації підприємницької активності, враховуючи, передусім, вплив факторів особистісної природи. У межах цього підходу звертається особлива  увага на полімотивованість підприємницької активності, розкриття потенціалу індивіда та конкретні риси (індивідуально-психологічні якості), відповідальні за підприємницький успіх.

Поведінковий аспект аналізу підприємницької активності – це передусім аналіз зовнішнього вияву дій людини в економічній сфері. У своєму поєднанні дії формують певні моделі підприємницької активності, що знаходяться під впливом міжособистісних, соціально-стратифікаційних стосунків. Окремим поведінковим виявом підприємницької активності є підприємливість, яку за звичай розглядають як невід’ємний поведінковий елемент структури особистості, або ж як продовження її рис в конкретній реалізації поставлених цілей та завдань. Підприємливість, на наш погляд, є складовою частиною підприємницької активності, в аналізі якої необхідно виходити з багатовимірного аналізу: індивідуально-психологічного, соціально-психологічного, культурно-ментального і соціотехнологічного.

Індивідуально-психологічний аналіз підприємливості – це погляд на підприємливість як особливого роду активність, що вимагає особливої комбінації особистісних рис та якостей. Тут підприємливість характеризується як особливий тип господарської поведінки, в основі якої лежить постійний пошук нових можливостей для розвитку власної справи. Соціально-психологічний вимір підприємливості зосереджує увагу на дослідженні впливу найближчого оточення особистості і акцентує на проблемах соціалізації особистості майбутнього підприємця. Культурно-ментальний вимір підприємливості – це більш ширший соціальний контекст умов та чинників, що здійснюють безпосередній та опосередкований вплив на її формування. Значною мірою підприємливість тут розглядається як риса, що у змозі себе виявляти не лише в економічній, але й в культурно-мистецькій, освітній, науковій сферах. Тобто як риса, яка необхідна для досягнення результативності діяльності у ширшому контексті людської активності. Соціотехнологічний вимір підприємливості передбачає систему організаційних заходів із виявлення майбутніх підприємців і навчання підприємництву. Цей вимір наповнений психолого-педагогічним змістом і покликаний визначити, з якого віку, скільки часу і в який спосіб потрібно навчати підприємництву, які організаційні й педагогічні заходи необхідно вжити для управління процесом навчання підприємництву.

Поведінковий аспект підприємницької активності покликаний забезпечити її аналіз як явища, що набуває динамічних форм у своєму розвитку. Однак цей аналіз буде неповним, якщо розглядати підприємницьку активність відірвано від середовища й тих умов, що її оточують. Відповідно соціокультурний підхід до вивчення підприємницької активності акцентує основну увагу на соціальних детермінантах людської активності, що формується і розвивається у певному інституційному соціокультурному просторі. Підприємницька активність формується під впливом кількох найвагоміших складових, до яких нами віднесено культуру (економічну культуру), ментальність та релігію. Як засвідчує досвід ринкових перетворень, проблеми соціокультурного формування підприємницької активності і традицій господарювання є визначальними в соціальних оцінках сприйняття підприємництва населенням, що у змозі виступати як гальмівним, так і рушійним фактором у формуванні суспільством, яке трансформується, передумов для розвитку підприємницької активності.

Однією з важливих передумов розвитку підприємницької  активності в українському суспільстві є залучення потенціалу малого бізнесу. Саме він покликаний зберігати і відтворювати у суспільстві вихідний „дух” підприємництва. Малі форми підприємництва виконують низку важливих функцій, а саме: чутливі до інноваційної діяльності; оперативно реагують на кон’юнктурні коливання ринку; забезпечують атмосферу конкуренції; сприятливе середовище для підприємницької ініціативи; розширюють свободу вибору; характеризуються раціональними формами управління; створюють нові робочі місця; насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб; сприяють ослабленню монополізму; є основою для створення середнього класу.

У другому розділі „Прикладні аспекти дослідження підприємницької активності малого бізнесу в українському суспільстві” здійснено соціологічний аналіз реальних виявів підприємницької активності стосовно як масової свідомості, так і конкретних аспектів діяльності малих форм підприємництва. Окреслено особливості взаємозв’язку самозайнятості та підприємництва, ризику і підприємницької активності, а також поглиблено знання про регулятивний вплив інституційних факторів на процес ефективності діяльності малого бізнесу в суспільстві, що трансформується, на рівні регіону. 

У дисертаційній роботі констатовано, що підприємницька активність розвивається на фоні сприйняття більшістю досліджуваних підприємництва як соціоекономічного феномена. Серед найбільших прихильників підприємництва – молодь віком від 15-19 років (понад 80% від числа опитаних). У масовій свідомості сучасне підприємництво характеризується на основі реалізації ним організаційно-виробничої функції, пов’язаної з продукуванням товарів, збутом, маркетингом, рекламою. Однак,  підприємництво і особливо підприємницька активність в українському суспільстві не асоціюється з творчою функцією (інноваційністю, новаторством). У зміст поняття „підприємницька активність” масовою свідомістю вкладається передусім спосіб одержання високих доходів (27,2%), особиста самореалізація (17,4%). Щодо самих підприємців, то 38,5% опитаних розглядають підприємницьку активність як важку працю;  30,8% - як спосіб отримання доходів. Масовою свідомістю сам суб’єкт підприємницької активності асоціюється з людиною, яка, заробляючи гроші, своєю діяльністю сприяє економічному розвитку держави, і яку характеризують такі риси, як практичність, енергійність, спритність та самовпевненість.

Основними позитивними наслідками впливу підприємницької активності на розвиток держави, на думку населення, є збільшення обсягу надходжень до бюджету, утвердження власного товаровиробника. Показовим є, що третина опитаних пов’язує розвиток підприємницької активності в країні з формуванням середнього класу. Серед інших переваг її розвитку – надання населенню тих послуг, які неспроможний надати державний сектор, а також насичення ринку широким асортиментом товарів. До пріоритетних напрямків розвитку підприємницької активності населенням віднесено торгівлю, виробництво та надання послуг. У масовій свідомості реалізація потенціалу підприємницької активності залежить від наявності стартового капіталу (78,7%), підприємницьких та організаційних здібностей (відповідно 36,9% та 35,8%). Менше ніж третина опитаних визнали наявність продуктивної ідеї як важливий фактор підприємницької активності.

Серед факторів, що впливають на процес реалізації підприємницької активності, респонденти відзначили як найвизначальніший: економічний стан держави (47,4%). Далі за вагомістю йдуть правове регулювання підприємництва (18,7%) та політична ситуація в суспільстві (14,9%). Менш важливими факторами є соціокультурне, інформаційне, географічне та технологічне середовище.

Автор вважає, що самозайнятість є першим кроком в реалізації підприємницької активності. Саме через підприємницьку активність лежить основний шлях трансформації індивідуальної трудової діяльності (самозайнятості) в діяльність організаційного типу. В основу самозайнятості закладена економічна ініціатива як передумова внутрішньої самоорганізації людини. Інституційне закріплення ініціативи можливе лише за посередництва поведінкової складової людської активності, яка покликана: 1) скерувати зусилля підприємця на створення власної соціально-економічної структури, тобто підприємницької організації; 2) забезпечити безпосередню участь підприємця у життєдіяльності новоствореної структури; 3) організаційно закріпити створену систему соціоекономічних і виробничих відносин, щоб репрезентували підприємця як суб’єкта міжпрофесійних і міжорганізаційних відносин; 4) створити відповідне середовище (соціально-психологічне, діяльнісне, соціокультурне) для подальшого розвитку підприємницької організації як об’єднання узгоджених зусиль учасників економічної та трудової діяльності для досягнення поставлених цілей.

За результатами реалізованого дисертантом експертного опитування представників малого бізнесу констатовано більшу залежність самозайнятості від фактора економічної мотивації, ґрунтованої на максимальній залученості особистої праці і особистої участі в започатковану справу. Самозайнятість, на відміну від підприємництва, більше узалежнена від безпосереднього, „лицем в лице” задоволення потреб пересічного населення у сфері надання послуг і приватній торгівлі. Звідси, й основні труднощі в реалізації потенціалу самозайнятості в умовах суспільної трансформації: нестійкість одержуваного доходу, відсутність соціального захисту для працюючих. Окрім того, встановлено, що на рівні економічної свідомості ще не відбулося достатньо чіткого розмежування самозайнятості і підприємництва. Лише третина опитаних розглядає їх як цілком різні, не тотожні поняття, навіть за умови, що досліджувані нами експерти-підприємці пройшли у своїй економічній діяльності етап індивідуальної трудової діяльності.

Перехід самозайнятості у підприємництво є соціальним індикатором зрілості суб’єкта індивідуальної трудової діяльності, є мірилом його знань, досвіду, можливостей у реалізації нових завдань, пов’язаних із потребою більш вищого рівня організованості, як особистісної, так і групової (спільної, командної).

Важливою складовою реалізації підприємницької активності є ризик, який у роботі проаналізований на кількох рівнях: правововому, психологічному, економічному і соціальному. Саме останній аспект аналізу ризику ставить  проблему управління ризиком. Визначення змісту управління підприємницьким ризиком є однією з основних передумов ефективної діяльності підприємців щодо попередження та зменшення втрат від нього. Як засвідчили результати експертного опитування, поняття „ризику” в опитаних підприємців асоціюється передусім із ситуацією вибору між кількома можливими варіантами дії, що генетично пов’язується з прийняттям рішення. Окрім того, 70% опитаних експертів позитивно поставилися до ризику за умов реалізації власної підприємницької активності.

У сучасних умовах представники малого бізнесу виділяють такі найбільш загрозливі ризикогенні фактори для власної діяльності, як непередбачувані зміни в умовах діяльності, політичну і економічну нестабільність, ймовірність виникнення збитків. Найризикованішими, на думку експертів, сьогодні є сфери виробництва товарів та інноваційної діяльності. Найменш – діяльність в освітньо-культурній та інформаційній сферах. Для зниження ризику підприємці активно використовують пошуки необхідної інформації, недопущення і мінімізацію збитків, функцію контролю за ризиком.

Мале підприємництво сьогодні, як ніколи, потребує інституційної підтримки з боку державних органів влади та управління.  Умови, в яких працюють підприємці, слід визнати як незадовільні, оскільки результати реалізованого експертного опитування представників малого бізнесу Львівщини вказують на недостатній рівень задоволеності умовами, що створені владою для роботи підприємців (цей рівень не перевищує 20% від числа опитаних). Достатньо низькими є показники реальної співпраці влади і підприємців. Серед умов співпраці, які викликали найбільше незадоволення у підприємців, це непрозорість діяльності органів влади, відсутність правових механізмів громадського контролю за органами влади.

Серед основних причин, що гальмують розвиток малого підприємництва в регіоні, експертами, передусім, названо корумпованість чиновників, недосконале законодавство, велику кількість контролюючих органів, а також ігнорування місцевою владою проблем підприємців. Боротьба з корумпованістю чиновників ставиться підприємцями як першочерговий захід у подоланні кризових явищ відносин в системі „влада – підприємництво”. Таку думку висловила половина опитаних представників малого бізнесу. Не менш важливими заходами на шляху розвитку підприємництва є усунення бюрократичних перепон при веденні бізнесу та розвиток інфраструктури його підтримки. Щодо останнього, підприємці очікують покращення в діяльності бізнес-інкубаторів; технопарків; інвестиційних та інноваційних фондів. Лише десята частина опитаних підприємців взяла участь у різних програмах з підтримки малого бізнесу в регіоні. Це є недостатнім показником, адже сьогодні економічний розвиток ставиться в залежність від якомога більшої долученості малих і середніх форм підприємництва в соціально-економічні та інноваційні механізми ринкових перетворень. При цьому вкрай низьким залишається рівень поінформованості підприємців щодо підтримки малого бізнесу в регіоні: половина суб‘єктів підприємницької активності не отримує жодної інформації про таку підтримку.

Розвиток підприємницьких ініціатив суттєво залежатиме не лише від діяльності органів влади та інших державних інституцій, дотичних до розвитку бізнесу в регіоні, але й від активної позиції та готовності до співпраці громадських об‘єднань підприємців. За даними експертного опитування, представники малого бізнесу очікують від таких організацій захист і лобіювання власних інтересів, а також здійснення громадського контролю за діяльністю органів влади.