Яковенко М.Л. Розвиток інноваційної активності студентства в умовах оновлення вищої школи України : Яковенко М.Л. Развитие инновационной активности студенчества в условиях обновления высшей школы Украины

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми та визначено ступінь її наукового опрацювання; сформульовано мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет; з'ясовано теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження; визначено наукову новизну і встановлено практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Перший розділ дисертаційного дослідження - ”Теоретико – методологічні підходи до соціологічного аналізу інноваційної активності”- присвячений аналізу змістовного наповнення поняття “інновація” в історії становлення наукової думки, розкриттю значення інновацій у розвитку суспільства, сутності та специфіки формування поняття “інноваційна активність” у наукових розробках сучасності.

Інновації розглядаються як єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін людської життєдіяльності. Вони є суть процесу, перехід певної системи з одного стану в інший. Першочергове значення в ініціації нововведень має рівень і характер концептуальних знань.

 У процесі аналізу інновацій автором розглядаються як змістовні аспекти визначення даного поняття, так і класифікація нововведень. У дисертації відзначаються особливості соціальних нововведень, що мають значення в процесі розвитку інноваційної активності студентства, а саме: специфіка освіти і соціального оточення, наявність інноваційного ядра групи, особистісні якості суб'єкта інноваційної діяльності.

Автор розглядає низку понять, похідних від базового, що мають принципове значення для розуміння суті інноваційної активності, зокрема: “інновативність”, “інноваційна діяльність”, “інноваційна політика”, “інноваційне ядро”, “інноваційний потенціал”, “інноваційний клімат” тощо. У дисертації розглянуто взаємозв'язок цих понять, проаналізовано їх співвідношення з поняттям інноваційної активності, виокремлено типи інноваційного ядра.                    

            На думку автора, можна говорити  про існування декількох типів інноваційного ядра незалежно від особливості і складності структури організації.

         До першого можна віднести тип “власного лідера”, чи “єдиноначальності”, коли генератором ідей, що рухає силоміць інноваційний процес, і масовим адаптатором виступає одна людина. За дослідженнями соціальних психологів і соціологів у більшості малих соціальних груп даний тип є найбільш розповсюдженим.

         До другого типу було віднесено групу (дві-три особи), в якій чітко розподілено з урахуванням особливостей інтелектуально-моральних чинників ролі  і позиції стосовно до нововведення. Даний тип складається з генератора ідей, “рупора” (“душі колективу”), якого можна назвати соціальним адаптатором, і “мотора”, тобто рушійника ідеї.

         До третього типу віднесено групу осіб (розширена група з шести – восьми осіб) із твердим розподілом ролей, яка існує стільки, скільки триває просування визначеної інновації. Кількісно-якісний склад групи може змінюватися протягом усього періоду протікання інноваційного процесу.

Нами були визначені особливості формування інноваційного ядра як єдиної групи, коли до цілісного інноваційного ядра можна віднести ряд самостійних груп, об'єднаних загальними інтересами протягом тривалого часу. Склад їх,  як і в окремо узятій групі, може змінюватися в процесі поширення інновації.

Структура розповсюдження інновації складається з умовно позначених соціальних груп: інноваційне ядро, особи, схильні до інноваційних перетворень, такі, що перешкоджають просуванню інноваційних технологій та інноваційно пасивні (нейтральні, скептики).

В основі спонукальних мотивів до активних інноваційних дій  лежить прагнення індивіда до зміни умов власного життя. Автор виділяє два види збудників: зовнішні і внутрішні. Зовнішні збудники – стимули,  зумовлені соціальними умовами, рівнем і якістю системи освіти, стратегією держави, які здатні впливати на суб'єкта, посуваючи його до активних дій, поза його волі і бажання. Внутрішні збудники – мотиви, які носять прихований характер, відбивають іманентні потреби людини і можуть бути сформовані задовго до початку активної інноваційної діяльності. В умовах соціально-економічних трансформацій вирішальним стимулом до інновацій можуть виступати стимули зовнішнього характеру, обумовлені соціальною політикою держави.

Під інноваційною активністю ми розуміємо такий прояв соціальної активності, в процесі якого індивід виявляє особистісну творчість і сприяє перетворенню соціальних відносин, умов власного життя тощо. Прояв інноваційної активності є можливим як у різних соціальних середовищах, так і в різних аспектах людської життєдіяльності і може виражатися як у соціально-позитивних, так і соціально-негативних формах.

Інноваційну активність  студента ми визначаємо як якісну характеристику його особистості, що свідчить про орієнтацію останнього на творчість, інновації, виробництво нового знання (продукту, послуги і т.п.) і впровадження його в життя.

Внутрішній механізм формування інноваційної активності представлено у вигляді наступних елементів: потреба в інноваційній діяльності – інтерес до творчості, нетрадиційних, евристичних видів діяльності – сприйняття, засвоєння останньої як цінності - формування ціннісних орієнтацій на створення нового - наявність соціальних установок на його реалізацію - досягнення поставленої мети, реалізація інновації. 

В об'єктивному плані інноваційна активність виявляється в результатах якісних історично – позитивних перетворень соціальних відносин кожного конкретного суспільства.

У суб'єктивному плані інноваційна активність - це певна установка особистості на творчу діяльність, що виходить із необхідності перетворення соціальних умов, у яких знаходитися індивід, розуміння ним суспільної значущості перетворень, ступеня задоволеності рівнем і характером соціальних відносин (суб'єктом взаємодії яких він є), а також особистісним соціальним статусом.

У другому розділі роботи - “Сучасна система вищої освіти як фактор розвитку інноваційної активності студентської молоді” - студентство розглядається як об'єкт соціологічного аналізу, досліджено інноваційні тенденції сучасної вищої освіти, новітні освітні стратегії, що детермінують розвиток інноваційної активності студентів.

Одним із найбільш впливових чинників формування і розвитку інноваційної активності студентства є інститут освіти. Інновації в сфері освіти традиційно відносять до соціальних інновацій. Кінцевий результат впровадження освітніх нововведень, як правило, не очевидний і віддалений у часі.

До інноваційних тенденцій вищої освіти слід віднести формування в студента здатності  критичного осмислення і передбачування шляхом постійного аналізу соціальних, економічних, культурних і політичних тенденцій, спрямування інтелектуальних зусиль студентів в області прогнозування, попередження і запобігання соціальних катаклізмів. Ці тенденції уособлюють ідею випереджаючої освіти. Специфіка інноваційної системи освіти повинна виявлятися у формуванні  в студентів потреби в безупинному оволодінні знаннями; умінь і навичок самоосвіти; творчого підходу до знань упродовж усього активного життя. У Всесвітній декларації ЮНЕСКО про вищу освіту та в Національній доктрині розвитку освіти в XXI столітті зазначається,що найбільш важливою інноваційною тенденцією є безперервність набуття освіти особистістю протягом життя.

У процесі якісної зміни суспільства, переходу світової цивілізації до інформаційної стадії суттєвим є розширення можливостей доступу систем освіти до світових інформаційних ресурсів та використання в освітніх програмах комп'ютерних технологій. Зростає роль системи освіти як виробника інформації, творця інформаційних систем. Це пов'язано з тим, що інформація в умовах перехідного, транзитного суспільства набуває інноваційного характеру, внаслідок чого однією з актуальних задач системи вищої освіти є формування високої інформаційної культури, інноваційної активності студентів, орієнтованих на одержання нового знання. Такого роду перетворення, на наш погляд, привели до кардинальної зміни вимог до студентства.

Автор розглядає сучасні соціокультурні трансформації та інновативність студентства, що мають місце в умовах оновлення інституту вищої освіти. В ході дослідження проаналізовано зміни, що відбуваються в соціальному статусі і складі студентства. Зокрема, в останні роки знову намітилася тенденція збільшення питомої ваги студентської молоді в загальній масі населення. У той же час, мотиви вступу до вищого навчального закладу на обрану спеціальність змінилися, -: підвищуються формальні ознаки одержання диплому.

 У самому закладі вищої освіти відбувається розподіл на елітні і неелітні спеціальності (факультети). На перших, і на бюджетній, і на контрактній основі, в переважній більшості, навчаються діти матеріально забезпечених прошарків населення (це спеціальності юридичного, економічного профілю та комп'ютерних технологій). При цьому на ряді технічних і гуманітарних спеціальностей переважають діти малозабезпечених прошарків населення. Отже, соціальне розшарування студентства збільшується за матеріальною ознакою.

Процес соціалізації студентства припускає потребу в інновації як активному перетворенні власного життя і соціального середовища. В ситуації соціальної аномії процес соціалізації особистості студента значно відрізняється від усталених норм соціалізації у відносно стабільному суспільстві: соціальні цінності, норми, установки, взірці поведінки, що притаманні суспільству  в цілому, значно відмінні в соціальних спільнотах, групах і можуть носити протилежний зміст. За таких умов ступінь інноваційної активності особистості молодої людини може залежати від декількох факторів: інноваційного потенціалу суб'єкта, специфіки і рівня освіти молодої людини, інновативності найближчого соціального оточення, рівня кризи соціального середовища, характеру діяльності, культивованих суспільством мотивацій досягнення.

Інноваційна активність студентів фактично перейшла в розряд “ринкового показника” конкурентноздатності випускника, оскільки в новому соціально-економічному середовищі, що постає (в умовах загострення конкуренції між вищими навчальними закладами) саме інноваційна активність студентства стає одним із ключових показників якості освітніх послуг, що їх надає той чи інший вищий навчальний заклад.

У третьому розділі - “Оптимізація процесу розвитку інноваційної активності студентів в системі вищої освіти, що оновлюється” - проаналізовано емпіричний матеріал, отриманий у процесі дослідження, наведено типологію студентства за рівнем інноваційної активності, розглянуто основні напрямки розвитку інноваційної активності студентства в умовах сучасних навчальних закладів, запропоновано рекомендації щодо оптимізації умов і чинників розвитку інноваційної активності студентства.

Серед домінуючих чинників розвитку інноваційної активності виступає якість та спрямованість вищої освіти. Одним із важливих показників прояву інноваційної активності студентів є їх участь у науковій діяльності, під якою студенти розуміють виконання курсових і дипломних робіт творчого характеру, участь у студентських наукових конференціях і олімпіадах, підготовку статей для наукових збірників. Так, до 2002 р. близько 17% студентів технічних спеціальностей, більше 40% студентів, що опановують природничі спеціальності, і близько 52% гуманітаріїв займалися науковою діяльністю. Ставлення студентів до наукової праці змінилося: зник елемент обов'язковості масової участі. Ініціативу виявляють здебільшого по двом показникам: зацікавленості в проблемі та бажанню самовираження.

Елементом прояву інноваційної активності є використання студентами комп'ютерних технологій та різноманітної інформації, представленої в мережі Інтернет і на CD-R. Творчий підхід в освоєнні інформації виявляють близько 4% студентів. До них ми відносимо тих, хто   використовує новітні дані при підготовці тематичних рефератів, доповідей, самостійно робить огляд і аналіз інформації з теми, що викликана особистою зацікавленістю та представляє їх до обговорення на широкий загал, виконує індивідуальні завдання творчого характеру.

За результатами нашого дослідження виявлено, що вищий навчальний заклад у його сучасному стані не є соціальною організацією, що активізує належною мірою ініціативність молодих людей, - так вважають 68% опитаних студентів. Їх інноваційна активність залишається, як правило, поза рамками навчальної діяльності і ініціюється не стільки процесом навчання чи задачами навчальної діяльності, всім освітянським середовищем, скільки загальною життєвою практикою.

Наші дослідження довели, що відбуваються відчутні зміни в якісних характеристиках генерацій. Так, спрямованість інноваційних змін свідомості студентства постає у визначенні для себе на даному етапі життя значущості інтелектуального розвитку (під ним розуміється освіченість у широкому смислі). Вони вбачають, що в майбутньому освіченість буде поступатися місцем вузькому професіоналізму і нарощуванню особистісних характеристик, що сприятимуть соціальному самоствердженню. Отже, інноваційна активність студентства реалізується в установці на прагматизацію та індивідуалізацію власної життєдіяльності.

На основі виявлення стійких сполучень ознак було проведено типологізацію студентства за рівнем інноваційної активності. Інтерпретація отриманої типології розглядалася нами в аспекті протилежних властивостей “активність – пасивність”, “продукування інновацій – неприйняття інновацій”. Отже, типологія студентства за рівнем інноваційної активності може бути представлена таким чином.

·         Першу групу складають студенти (2%-3%), що виявляють високу інноваційну активність. Це  “генератори ідей”, здатні як до продуціювання нового, так і до практичного використання нововведень. Для них характерні: ініціативна включеність в інноваційну діяльність, зацікавленість у науково-дослідній роботі, високий ступінь вибіркової комунікативності, потреба в опануванні знань і навичок, що виходять за рамки офіційної освітньої системи, висока зацікавленість у сприйнятті нововведень у різних галузях людської життєдіяльності, активність у навчальній діяльності, високий ступінь готовності до нестандартних життєвих ситуацій.

·         Другу групу складають студенти із середнім рівнем інноваційної активності (5%-7%), які активно включаються в упровадження інноваційних ідей, здатні до розвитку нововведень, їх доробці і просуванню. Це свого роду “творчі виконавці”, що складають першу хвилю інноваційного поширення (нерідко частина представників цієї групи помилково ототожнюється з “генераторами ідей”). Для них характерні: високий ступінь включеності в інноваційну діяльність, ініціативна соціальна поведінка, високий рівень комунікативності, значна зацікавленість у сприйнятті нововведень, активна участь у роботі студентського самоврядування, чітко визначені ціннісні орієнтації, активність у навчальній діяльності, висока здатність до самоаналізу, критичність мислення. При цьому вони практично не продуціюють відправні інноваційні ідеї, але можуть пропонувати нововведення в руслі здійснюваної інноваційної діяльності.

·         До третьої групи відносяться студенти з низьким рівнем інноваційної активності (9%-14%). Це “зацікавлені виконавці” – активна частина студентства, в якої недостатньо чітко виражена здатність до новаторських ідей. Вони виявляють зацікавленість при втіленні уже висунутих ініціатив, популяризують їх. Для цієї групи студентів характерні: слабка включеність в інноваційну діяльність, невивіреність соціальних установок, безініціативний характер соціальних контактів, вузький спектр зацікавленості в сприйнятті нововведень, не устояні ціннісні орієнтації, ситуативна участь у житті університету, середній рівень успішності. Вони ніколи не продуціюють інноваційні ідеї, не виявляють готовності до нестандартних життєвих ситуацій.

       Інших студентів можна умовно виокремити в четверту групу - найбільш безініціативних, “функціоналістів”, що ставляться або нейтрально або відторгнено до всякого роду ініціатив. Новаторські ідеї представники даної групи підтримують вибірково, постійно оцінюючи рівень можливих змін в устояній системі соціальних зв'язків і відносин.

Оптимізація розвитку інноваційної активності студентства вбачає ряд заходів на різних управлінських рівнях. Розширення інноваційних можливостей організації (вищого навчального закладу) досягається при наявності наступних чинників: високого рівня професійно - освітньої діяльності системи, що сприятиме розширенню кругозору, світогляду й підвищенню інтелектуального потенціалу як студентів, так і викладачів; умов для життєвої активності молодих людей; інноваційного стилю керування організацією (стимулювання, мотивування інноваційної діяльності); інноваційного ядра в середині малої групи та інших  організаційних структур.                    

На регіональному рівні варто залучати студентів до інноваційної діяльності в тих сферах життєдіяльності суспільства, які необхідно відкривати або відновлювати. Велике значення в цьому плані має популяризація і ствердження соціальної значимості такої діяльності, що сприятиме підготовці професіоналів,  здатних працювати в умовах “реального часу”. Необхідно також організовувати і пропагувати через регіональні засоби масової інформації конкурси інноваційних проектів, призначати іменні стипендії за новаторську діяльність кращим студентам регіональних вищих навчальних закладів. 

             На державному рівні вважаємо за доцільне впровадження технологій, що сприятимуть розвитку і прояву інноваційної активності студентства. Так, на наш погляд, необхідно:

·         надати студентській молоді фінансові кредити не тільки для розвитку середнього бізнесу, але і для розробки та впровадження інноваційних проектів іншої соціально значущої діяльності;

·         в умовах розвитку інтеграційних міжнародних процесів і взаємопроникнення культур   сприяти розширенню участі студентства в міждержавних інноваційних проектах для підготовки творчої еліти в різних сферах діяльності;

·         для оволодіння студентами сучасними інноваційними технологіями ширше практикувати організацію майстер-класів, шкіл, тренінгів у різних галузях наукового знання із залученням іноземних фахівців;

·         відкрити міжвузівські науково-дослідні центри, де могли б виявити свою інноваційну активність студенти вищих навчальних закладів, опановуючи сучасні інноваційні технології, залучаючись до наукового пошуку;

·         готувати викладачів до переходу на проблемні методи навчання, освоєння методик творчої взаємодії зі студентами, спрямованих на співробітництво, інтелектуальне й емоційне взаємозбагачення.