Давидюк О.О. Роль освіти у формуванні соціального статусу жінок

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено актуальність і стан наукового опрацювання теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено теоретико-методологічні засади та емпіричну базу дослідження, викладено наукову новизну одержаних результатів, їх наукове і практичне значення, подано відомості про апробацію результатів.

У першому розділі – „Взаємообумовленість освіти та соціальної структури” здійснено теоретичний аналіз соціального статусу, розглянуто його складові та визначено чинники формування, розкрито роль освіти у формуванні соціальної структури, охарактеризовано освітній процес з точки зору ретрансляції соціального досвіду, соціальних ролей, цінностей, норм, стереотипів.

Підрозділ 1.1. „Поняття соціального статусу та основні чинники його формування” присвячений розгляду теоретико-методологічних підходів, в межах яких розробляється поняття „соціальний статус”. Розробка даного поняття історично притаманна західній соціологічній думці. Розглянуто основні західні концепції, які дають розширене уявлення про пізнавальні можливості поняття „соціальний статус”. Зокрема, концепцію М.Вебера, в якій поняття „статус” застосовується у зв’язку з аналізом розподілу влади у суспільстві. Принциповими у розумінні статусу є погляди Вебера щодо складових влади – престижу, поваг та почестей. З критично-конструктивного підходу розглянуто поняття „система статусів”, „статусні групи” та передумови їх формування, проблеми статусних розбіжностей, а також ідею Вебера про те, що соціальний статус складається із сукупності економічного і політичного статусів, яку розширив П.Сорокін і який виокремив професійний статус.

            При аналізі соціального статусу перед дослідниками постало питання про його співвідношення із поняттям „позиція”. Зазвичай виокремлюють ієрархічний та функціональний аспекти позиції, перший пов’язують із поняттям статусу (Г.Зіммель, К.Девіс). Ф.Бейтс визначає позицію як місце в соціальному просторі чи соціальній структурі, яке асоціюється з набором таких норм, як сукупність прав та обов’язків. До частини цих норм входить роль, і позиція, таким чином, визначається як сукупність ролей. Надалі Ф.Бейтс звільнив поняття „позиція” від ієрархічного аспекту, який отримав назву „статусу”. Т.Парсонс будь-яку роль розглядає через певні характеристики, власне через них і визначає поняття „статус”. Кожний статус складається з низки ролей, сукупність яких названа Р.Мертоном як „рольовий набір”, він також вводить поняття „рольовий конфлікт”.

В розділі аналізуються позиції дослідників, які розкривали поняття соціального статусу через виявлення його оціночного змісту. Р.Майер пов’язує статус з диференціацією престижу і повагою серед індивідів та груп. У.Уорнер в теорії репутації визначає соціальний статус як узагальнену оцінку престижу, що утворюється за трьома ознаками: престиж професій, рівень доходу, рівень освіти.

            Представники теорії ролей акцентують увагу на структурі зв’язків статусу і відповідних експектаціях. Для кожної позиції, так само як і для груп та класів позицій, можна визначити різні експектації щодо поведінки індивідів. Соціальна організація складається саме з такої мережі статусів та експектацій. Розмежування між роллю та позицією і статусом провів Р.Лінтон.

Завдяки аналізу різних підходів до визначення показників соціального статусу (М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс та ін.) виділено об’єктивні та суб’єктивні показники. До перших відносяться рівень доходу, характер праці, кваліфікацію, ступінь участі в суспільному житті, соціальне походження. Суб’єктивні показники – це престиж професій, задоволеність собою, матеріальним станом, сімейним становищем, станом здоров’я тощо. Як продуктивну використано ідею Туміна та Уорнера про те, що процес оцінювання статусу в повсякденній практиці відбувається не стільки в термінах доходу, професій чи освітнього рівня взятих окремо, як разом з такими елементами, як стать, вік, релігія, походження, сімейний статус. Узагальнена оцінка передбачає формування сукупного соціального статусу індивіда в ієрархії соціальних оцінок, що базується на певному типі кумулятивної оцінки всіх статусів, які він займає зараз чи може отримати в майбутньому. В межах емпіричного етапу соціологічного дослідженні узагальнена оцінка престижу операціоналізується за допомогою трьох вимірюваних ознак – престиж професій, рівень доходу, рівень освіти. Саме такий тип узагальненого соціального статусу є найбільш вживаним в сучасній соціології. Таким чином, для визначення статусу індивіда, групи тощо необхідно оцінити його соціальну значущість з точки зору престижності, впорядкованості, співвідношення та залежності в соціальній структурі суспільства. Соціальний статус завдяки нормативним та емоційним регуляторам – цінностям, нормам, стереотипам тощо – визначає сфери впливу, прав, обов’язків, можливостей; за допомогою соціального статусу впорядковуються, регламентуються поведінка та відносини груп і їх членів, засвоюються відповідні статусу ознаки та характеристики, формується мотивація та спонукання соціальної поведінки.

У підрозділі 1.2. „Специфіка взаємозв’язку освіти і соціального статусу в соціальній структурі суспільства” визначено, що основним чинником формування і функціонування соціального статусу є соціальна діяльність, характер якої детермінує зміст соціального статусу. Основним компонентом соціальної діяльності є діяльність професійна, яка значною мірою визначає престижність соціального статусу. Престиж як елемент суспільної свідомості має ціннісно-нормативне походження і диференціює об’єкти цієї свідомості у відповідності з прийнятою шкалою цінностей. Зв’язок вибору професії з ціннісними орієнтаціями, які відображають життєво важливі потреби та інтереси індивіда, свідчить про те, що настанови не є випадковими, ситуаційними станами людської свідомості, а мають підґрунтя в соціально значущих рівнях її структури. Соціальні механізми формування ціннісних орієнтацій – це наслідування, ідентифікація, навчання. Якщо характерною особливістю перших двох механізмів засвоєння способів поведінки та орієнтації є спонтанність дій індивіда, то навчання характеризується активністю та цілеспрямованістю впливу зовнішніх суб’єктів. На основі аналізу ролі соціального середовища у формуванні професійних настанов, в роботі виокремлено суб’єкти впливу, охарактеризовано їх роль, а також уточнено місце освіти і її цінність у цьому процесі. Соціологічна модифікація поняття „освіта” веде до тлумачення освітнього процесу як діяльності з передачі та засвоєння знань, а виховного процесу як діяльності з передачі і засвоєння певних соціальних цінностей, з точки зору того впливу, який спричиняють ці процеси на соціальні взаємозв’язки особистості і суспільства, на формування ролі особистості в суспільстві взагалі та певного соціального типу особистості зокрема. Найважливішою характеристикою освіти як соціологічного поняття є соціальна обумовленість змісту освіти характером всієї сукупності суспільних відносин. Це положення зафіксовано в роботах класиків соціології О.Конта, Л.Уорда, Дж.Д’юі, Е.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса, Р.Коллінза та ін. Соціологічний аспект аналізу освіти означає дослідження взаємодії освіти з соціальною структурою на підґрунті взаємообумовленості та взаємовпливу. Головну роль в цій взаємодії відіграє характер суспільства як соціально-економічної системи, тобто освіта формується адекватно суспільним потребам і можливостям. Водночас освіта має суттєвий вплив на всі різновиди суспільних відносин і тому в роботі визначено основні напрямки впливу освіти на соціальну структуру - саме з цієї позиції розкривається характеристика освіти як соціального інституту, визначено основні її функції.

У підрозділі 1.3. „Освіта як ретранслятор соціального досвіду: гендерний аспект” визначено поняття „соціальний досвід”, а також функції соціального досвіду, форми його передачі, структурні елементи, зокрема, розглянуто соціальні цінності, норми, стереотипи, які регулюють поведінку і впорядковують діяльність індивідів, з гендерної точки зору. В соціології широко розповсюджений підхід до системи освіти, в якому головна її функція вбачається в тому, щоб передавати соціокультурні засади та соціальний досвід. Т.Парсонс, Ч.Кулі, Д.Мід, Д.Д’юі, Ю.Габермас підкреслювали думку про те, що процес інтеграції індивіда в соціальну систему здійснюється через інтеріоризацію загальноприйнятої системи цінностей і норм, яка відбувається в процесі освіти. В теоріях соціального навчання вказується на те, що через нього здійснюється процес професійної соціалізації шляхом формування системи професійних знань (Б.Скінер, Дж.Аронфрід, А.Бандура). Таким чином, від характеру норм, цінностей, стереотипів, що транслюються в процесі освіти, залежить формування та подальший розвиток особистості, набуття певних установок та очікувань щодо виконання певного спектру соціальних ролей. Соціокультурні уявлення про гендерну поведінку знаходять своє практичне відображення через диференціацію соціальних ролей чоловіків та жінок. В кожному суспільстві сформована певна система гендерних ролей, яка визначає поведінку, відповідну до статусу чоловіків і жінок у суспільстві. Розгляд основних підходів в межах соціологічної теорії щодо питання нерівноправності статей дає змогу визначити причини диференціації гендерних ролей (Т.Парсонс, Р.Бейлз, Р.Коллінз, Хартман, Беррон, Норрис, Н.Чодороу, Ж.Хардінг та ін.). Результатом виконання освітою своїх функцій є відновлення та закріплення системи гендерних ролей. Дівчата та хлопці є суб’єктами різних очікувань, вони набувають різного досвіду, розвивають різні здібності, інтереси, образ “Я”. Рівень освіти є однією з основних характеристик особистості, що впливає на її ціннісні орієнтації, інтереси, систему потреб в цілому, які знаходять своє відображення в тих чи інших видах поведінки та формують певний соціальний тип особистості; цей набір соціальних характеристик, в свою чергу, є підґрунтям соціально-професійної орієнтації, яка полягає у визначенні особистістю свого місця в системі суспільних відносин, виборі соціального положення. Розглянуто соціальні стереотипи щодо ролі чоловіків та жінок, які склалися в українському суспільстві і визначено, що вони залишаються досить стабільними, повільно піддаються перетворенням. Визначено стереотипні моделі, за якими створюється образ сучасної української жінки.

У другому розділі „Специфіка освіти як чинника формування соціального статусу жінок” проведено порівняльний аналіз ролі біологічних і соціальних чинників у процесі розвитку пізнавальних здібностей чоловіків та жінок, особливу увагу приділено процесу гендерної соціалізації в школі, зокрема виявленню змісту ціннісних орієнтацій вчителів як агентів соціалізації, проведено дослідження щодо виявлення сексизму у підручниках, охарактеризовано вплив освіти на соціально-професійну орієнтацію жінок, її сутність, тенденції змін та роль професії в процесі формування соціального статусу, виявлено основні тенденції щодо участі жінок в політичному житті та їх становища на ринку праці для охарактеризування соціального статусу жінок в сучасному українському суспільстві.

Підрозділ 2.1. „Детермінанти статевих розбіжностей в розвитку пізнавальних здібностей” присвячений аналізу порівняльних досліджень пізнавальних здібностей чоловіків та жінок, кінцева мета яких виявити ті можливі біологічні та соціально-психологічні механізми, які б пояснили значну перевагу чоловіків в науці та техніці; адже те, що жінки мало представлені в тих сферах життя суспільства, що є найбільш престижними та високооплачуваними, обмеженим є також їх представництво в управлінських структурах, науці тощо, не потребує доведення. Отже постає питання: чи це пов’язано із тим, що жінки (через свої біологічні особливості) менш здібні, талановиті, мають менший творчий потенціал, або причини слід шукати в соціально-психологічних чинниках: в культурних традиціях, нормах, ціннісних орієнтаціях, які приписують жінкам певні моделі поведінки. Всі роботи, опубліковані з цієї теми, можна поділити на два напрямки: а) психометричні дослідження статевих розбіжностей в пізнавальних здібностях (Дж.Стенлі, Е.Маккобі, К.Жаклін, Д.Макгінес, А.Петерсон та ін.); б) про можливі біологічні (генетичні, гормональні та нейрофізіологічні) детермінанти розбіжностей в когнітивній сфері чоловіків та жінок (Д.Гудинаф, Д.Броверман, Д.Уабер та ін.). Проведений аналіз цих та інших робіт показує, що в психометричних дослідженнях інтелекту, що були розпочаті майже сто років тому, накопичений величезний матеріал, проте перевага жінок в розвитку вербальних здібностей, а чоловіків – у вирішенні зорово-просторових задач, імовірно, єдина розбіжність, яку зараз можна вважати загальновизнаною. Найбільш гострі дискусії серед спеціалістів викликає питання про математичні здібності. Якої б позиції не дотримувались автори в інтерпретації низьких математичних досягнень жінок, ніхто з них не заперечує визначального значення соціально-психологічних чинників в формуванні математичних здібностей. Спроби, що приймалися для порівняння творчого потенціалу чоловіків та жінок за допомогою психологічного тестування, також не принесли успіху. Ці дослідження продемонстрували чіткий зв’язок творчих досягнень індивіда не стільки з біологічною статтю, скільки з тими особистісними рисами, які обумовлені його статеворольовою орієнтацією.

В пошуках біологічних обґрунтувань дослідники звертались до механізмів наслідування, статевих розбіжностей в гормональній регуляції, до особливостей міжпівкульного розподілу вищих психічних функцій, проте їм не вдалося встановити однозначної залежності між цими механізмами та статевими розбіжностями в пізнавальній сфері.

Таким чином, статеві розбіжності в когнітивних здібностях виявилися незначущими, вони зазвичай складають не більше однієї чверті стандартного відхилення. Це означає, що розподіли, які характеризують здібності чоловіків та жінок, значною мірою перекривають один одного. Звернення до біологічних чинників також не дозволило встановити суттєвих розбіжностей між статями в розвитку і мозковій орієнтації вищих психічних функцій.

У підрозділі 2.2. „Відтворення гендерних ролей, стереотипів, цінностей в процесі освіти” увага акцентується на аналізі освіти як чиннику асиметричного розвитку пізнавальних здібностей, що впливає на процес засвоєння знань, вмінь і навичок, необхідних для виконання певних видів трудової, соціально-політичної і культурної діяльності людини. Вихідним моментом у виявленні ролі освіти у формуванні ціннісних орієнтацій, що впливають на вибір професії та соціальний статус, може служити розгляд підручників, а також ціннісних орієнтацій вчителів як безпосередніх агентів соціалізації, які формують мотиваційну структуру індивіда і, відповідно, визначають основну спрямованість його соціальних дій, через які виявляється ставлення індивіда до соціальних цілей суспільства. В результаті дослідження виявлено, що в педагогічному середовищі продукуються позиції сексизму, які виправдовують та захищають фактичну нерівність між статями. Зокрема, сексизм проявляється в різній орієнтації хлопців та дівчат на засвоєння шкільних предметів, що в подальшому впливає на вибір професії, оцінку своїх можливостей та життєвих перспектив. Значна частка вчителів дотримуються точки зору, що школа повинна задавати різні напрямки розвитку хлопців та дівчат. В результаті такого поширення в педагогічному середовищі патріархальних уявлень про становище та роль жінки в суспільстві школі важко виконувати свої основні соціальні функції: забезпечувати повноцінний розвиток та реалізацію індивідуальних здібностей учнів, їх соціалізацію, залучення до нових соціально-культурних цінностей та професійне самовизначення.

В дисертації проведено дослідження підручників для початкової школи, в якому проаналізовано зміст текстів та ілюстрацій на предмет виявлення дискримінативного відображення жінок. Для цього використано матеріали з “Букваря” Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. (Київ: Освіта, 2000), “Букваря” Луцика Д.В.(Львів: Світ, 2000). Для порівняння залучено матеріали з “Букваря” Гов’ядовської Н.О. (Київ: Радянська школа, 1965) та з “Букваря” Саженюка Б.С., Саженюк М.Т.(Київ: Радянська школа, 1972). Виявлено, що зміст гендерних стереотипів не змінився в сучасних букварях у порівнянні з букварями радянської доби. Незмінним залишився сюжет, в якому хлопчику відводиться роль лідера, професійний поділ, патріархальний розподіл ролей чоловіка та жінки. Сучасні підручники звернені до стандартів традиційного суспільства. Але оскільки ці стандарти не функціонують в сучасному суспільстві, формується псевдотрадиціоналізм з дуже спрощенним баченням традиційної культури і розподілом в ній статевих ролей: чоловік – діюча особа, жінка – виконавець. Стереотипи характеру та поведінки чоловіка і жінки – це знакові утворення, які існують в залежності один від одного. Вони структурово пов’язані як на рівні окремих висловлювань та образотворчих елементів, що складають стереотипи, так і на рівні змістів, що встановлюють стереотипізовані уявлення про жінок та чоловіків в цілому. Стереотип жіночої поведінки протистоїть стереотипу чоловічої як негативне та статичне – позитивному та динамічному. Це стосується як психологічних портретів жінок та чоловіків, так і їх соціального становища.

Розглянуто результати гендерної експертизи навчальних програм гуманітарних дисциплін Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що була здійснена в межах проекту “Гендерна освіта в Україні” Програми “Сприяння гендерній рівності” ПРООН за участю Київського Інституту Гендерних Досліджень, в якій проаналізовано курси з таких дисциплін: соціологія, психологія, журналістика, релігієзнавство, історія. Об’єктом для гендерної експертизи було обрано саме загальні нормативні курси дисциплін гуманітарного та суспільного профілю, оскільки вони є базою підготовки спеціаліста, та й загалом людини з вищою освітою. В результаті дослідження зроблено висновок про наявність гендерної асиметрії в навчальних програмах, тобто про відсутність у них концепцій, наукових матеріалів, які б рівнозначно відображали досвід обох статей, а також виявлено домінування наукових методологій, які не дозволяють адекватно представити в теоретичному знанні життєві практики та інтереси жінок. На рівні навчальних програм констатується андроцентричність наукових концепцій - зосередження лише на досвіді чоловіків та ігнорування життєвого досвіду, цінностей та особливостей жінок, їхньої ролі у житті суспільства.

У підрозділі 2.3. „Вплив освіти на соціально-професійну орієнтацію жінок” розглянуто роль освіти у процесі соціалізації індивіда та набуття ним певної соціально-професійної орієнтації. В школі через процес гендерної соціалізації відбувається як навчання, так і виховання молоді. Гендерна соціалізація як педагогічне явище є цілеспрямованим процесом виховання, яке створює умови для розвитку різних сфер індивідуальності, оволодіння рольовим репертуаром, культурою взаємовідносин статей. Вибір життєвого шляху молоді має проходити ряд етапів. На кожному з цих етапів уточнюється або суттєво змінюється соціальна орієнтація особистості молодої людини у зв’язку з пошуком нею свого місця в суспільстві і прагненням поповнити певну соціальну верству та набути професію. Характер життєдіяльності школяра визначає обсяг засвоєного соціального досвіду, відображає залучення індивіда до системи суспільних відносин, задає спрямованість розвитку свідомості, здібностей, формуванню потреб, ціннісних орієнтацій як в житті в цілому, так і стосовно професій. Професійна орієнтація формується у тривалому і складному процесі соціалізації особистості. Професійна освіта має за мету формування особистості з характерним набором професійних властивостей, якостей, функцій та її підготовку до практики соціально значущих видів діяльності. Професійна освіта є не лише одним з чинників формування та задоволення пізнавальних і духовних потреб, але і засобом товаро-матеріальних цінностей у вигляді навичок, вмінь та знань, що забезпечують фактори усталеності особистості індивіда. Окремо розглянуто соціальну сутність процесу професійної орієнтації, яка має два аспекти: включення в соціальну структуру суспільства і прийняття соціальних норм суспільства, а також мету і завдання професійної освіти. На базі закладених правил індивід формує уявлення про свою гендерну роль і відповідним чином поводиться і оцінює себе в майбутньому професійному самовизначенні. Професійна соціалізація у дівчат та хлопців відрізняється змістовно, за своїми завданнями. Жорсткі статеворольові стереотипи регламентують професійний вибір молодих людей. Стереотипи пов’язані з розбіжністю в змісті праці: виконавчий характер праці у жінок, керуючий, творчий - у чоловіків. Їх вплив на професійну орієнтацію вже в ранньому віці обумовлює невідповідність між освітнім рівнем дівчат і можливостями їх подальшої трудової діяльності, реалізації індивідуальних якостей і здібностей, обмежує вибір професії за ознакою статі. При виборі майбутньої професії зберігається орієнтація на “жіночі” та “чоловічі” спеціальності. Аналізуючи роль професії в житті молодої людини, слід окремо вказати на те, що саме вона визначає в майбутньому її соціальну роль і статус у суспільстві.

У підрозділі 2.4. „Формування настанов жінок в сфері праці та престиж професій” досліджено тенденції вибору жінками певних видів трудової діяльності та їх престиж як показник соціального статусу. Одним з елементів, які складаються в суспільній свідомості та відображають певні об’єктивні параметри в сфері трудової зайнятості, є престиж різних видів праці, який має ціннісно-нормативну природу і покликаний субординувати та оцінювати об’єкти у відповідності зі вже прийнятою шкалою цінностей. Оцінки престижу в свідомості молоді – це засвоєні готові оцінки та стереотипи з оточуючого середовища, що виступають певною цінністю, нормативною настановою та санкціонують орієнтації і дії.

В українському суспільстві історично усталеною є орієнтація жінок на вузьке коло професій, які в оцінках масової свідомості є малопрестижними, зокрема за такими показниками престижу, як фінансовий прибуток та участь в управлінській діяльності. На основі аналізу тенденцій радянського періоду, дисертантка робить висновок про те, що в той період питома вага жінок в кадрах спеціалістів значно виросла, проте зростання реальної пропорції жінок в післявоєнний період стало результатом специфічної демографічної ситуації, яка була наслідком війни, а також результатом величезного чисельного росту спеціалістів в галузі медицини та освіти, де реальна пропорція жінок залишалася дуже високою. З послабленням і поступовим зникненням демографічної ситуації наприкінці 50-х – на початку 60-х років питома вага жінок суттєво знизилась і повернулась до рівня 1938 року. Тенденція до концентрації жінок в галузях медицини та освіти зберігається протягом усього радянського періоду. Основні зусилля було направлено на досягнення високих кількісних результатів по залученню жінок в сферу освіти та суспільне виробництво, при цьому саме кількісний показник став головним критерієм успішності вирішення жіночого питання. На сучасному етапі в системі освіти спостерігається неузгодженість дій з ринком праці, недостатньо враховуються попит та пропозиція за рядом спеціальностей. Жінки обирають професії, за якими ринок праці переповнений. Переважно “жіночі” сфери суспільного виробництва – освіта, медицина, мистецтво – є бюджетними і в умовах соціально-економічної кризи знаходяться в стані жебрацтва. Проте ці сфери й досі залишаються пріоритетними для жінок, навіть не зважаючи на їхню фінансову безперспективність. Орієнтація жінок на низькопрестижні професії свідчить про низьку самооцінку, зневіру в свої здібності, що закладено через ціннісно-нормативну діяльність освіти зокрема. В роботі здійснено аналіз щодо участі жінок в управлінських структурах, ступінь якої є показником розподілу влади між статями і, відповідно, престижу. Зберігається тенденція: чим вище рівень управління, тим менше представлені в органах влади жінки. Навіть в тих сферах, де жінки становлять переважну більшість, вони займають посади на найнижчому або середньому рівнях. Тенденції у професійній зайнятості жінок можна охарактеризувати як екстенсивні.

У підрозділі 2.5. „Характеристика основних показників соціального статусу жінок в сучасному українському суспільстві” розглянуто такі показники соціального статусу, як ступінь участі в політичному житті, рівень доходів, характер праці, кваліфікація в контексті сприйняття сучасного становища жінки в українському суспільстві. Зосередження уваги на політичному аспекті викликане тим, що ступінь участі в політичному житті є показником розподілу влади між статями. Хоча жінки становлять більшість виборців України (54%), однак їх пропорція в політичній еліті має тенденцію до зниження, в політичному житті вони виявились змаргіналізованими. Аналіз результатів виборів до Верховної Ради України за останні дванадцять років засвідчив вияв у виборчих округах негативного ставлення виборців до претенденток на мандат, хоч більшість виборців жінки. Зниження представництва жінок в органах влади призводить до зниження їх впливу на прийняття важливих рішень - це одна з найочевидніших причин втрати позитивного впливу на підвищення соціального статусу жінки. Проте жінки-політики самі часто виступають провідниками та носіями патріархального мислення, ідеології, обстоюючи збереження “цивілізованого” домінування чоловіка в сім’ї та суспільстві. Аналіз документів і програм політичних партій свідчить, що в більшості партій інтереси жінок або не представлені зовсім, або розглядаються лише в межах соціального протекціонізму. Головні детермінанти цих тенденцій: відновлення патріархального стереотипу ставлення до жінки як до людини другосортної; нерозвинена самосвідомість та слабка організованість самого жіноцтва. Відтворення таких настанов відбувається, зокрема, в процесі освіти.

Особливо значущою для підвищення політичної, соціальної активності жінок повинна бути їх професійна роль. Вищу або середню спеціальну освіту в Україні мають 48% працюючих жінок і лише 34% працюючих чоловіків, високий освітній рівень жінок зумовлює більш високу порівняно з чоловіками їх частку серед працівників з вищою освітою (приблизно 60%). Масове залучення до сфери народного господарства призвело до високого рівня їх зайнятості, але раціональність зайнятості жінок залишається вирішальною. Під час переходу до ринкових відносин і виникнення безробіття першою соціальною групою, життєвий рівень якої падає, є жінки. Зокрема, в Україні існує нерівність в оплаті праці жінок, яка в середньому на 30% менша за заробітну плату чоловіків, а оскільки заробітна плата є основним джерелом доходів більшості населення, її нижчий порівняно з чоловіками рівень у жінок свідчить про те, що спостерігається фемінізація бідності. У сфері зайнятості спостерігаються такі тенденції: висока концентрація жінок серед зайнятих в галузі освіти, в легкій, харчовій, медичній промисловості, в сфері послуг; велика частка жінок-робітниць на роботах, які не вимагають високої кваліфікації; переважання частки жінок серед незайнятого працездатного населення. Зареєстрований ринок праці характеризується стабільним значним вивільненням жінок з підприємств, установ та організацій, ускладненням процесу працевлаштування. Частка жінок в загальній кількості працевлаштованих завжди нижча, ніж у чоловіків, нижчим є і рівень економічної активності. Безробіття набуває застійного характеру, наслідки тривалого безробіття – соціальна деградація і психічна дезадаптація. Проте зростання контингентів офіційно незайнятих жінок не означає зменшення їх трудового навантаження, відбувається переміщення жінок з оплачуваної офіційної сфери зайнятості в неоплачувану – в домашнє і особисте підсобне господарство, а також у сферу неофіційної самозайнятості. Статистично підтверджено відставання рівня кваліфікації жінок від рівня кваліфікації чоловіків, бо підвищення кваліфікації та просування жінок по службі має багато протиріч. В роботі визначено основні чинники, що спричиняють розрив у рівнях кваліфікації жінок та чоловіків. Як приклад загальних тенденцій, що мають місце в процесі участі жінок в різних галузях суспільного виробництва, зокрема тих, що мають високий статусний характер, розглянуто часткові тенденції, що відбуваються в галузі науки в сучасному українському суспільстві. Визначено, що незважаючи на високий освітній рівень жінок, в умовах перехідної економіки і формування нового ринку праці, який характеризується жорсткими вимогами, ускладнюються процеси трудової адаптації жінок, посилюється напруження щодо реалізації їх соціальних орієнтацій.

В третьому розділі „Шляхи підвищення соціального статусу жінок за допомогою освіти” розроблено рекомендації щодо напрямків і заходів підвищення якості освіти жінок відповідно до потреб інноваційного розвитку українського суспільства, розглянуто динаміку та напрямки змін в освіті жінок в світі, проаналізовано соціальні моделі подолання гендерної нерівності в системі освіти (на прикладі США, Швеції, ФРН).

У підрозділі 3.1. „Напрямки підвищення якості освіти і професійної підготовки жінок” проаналізовано інноваційну функцію освіти; інститут освіти, як механізм соціалізації, має сприяти засвоєнню не лише існуючої ситуації, а також набуттю моделей інновації, успішній соціальній орієнтованості та соціалізації в умовах суспільства, що швидко змінюється, вирішенню соціальних проблем, які виникають через “дезорієнтацію” індивідів на початковому етапі освітнього процесу, освіта має спонукати до перегляду та критичного осмислення цінностей та поведінки, вчити розрізняти дискримінаційну практику в суспільстві. Це потребує нових основ соціалізації молодої людини. Методи навчання мають транслюватися не тільки за принципом уніфікації соціального досвіду, але й в контексті розробки диференціюючих та спеціалізованих програм в межах надструктурних, транскультурних принципів. Зазначено, що характер процесів в сучасній українській системі освіти свідчить про те, що в ній відтворюються перед усім інерційні типи соціальних відносин (споживання, володіння), що визначаються соціальним середовищем.

Розглянуто вітчизняну нормативно-законодавчу базу щодо забезпечення гендерної рівності, запропоновано рекомендації та визначено основні заходи в системі освіти для реалізації прав жінок. Незважаючи на проголошення принципу рівності чоловіків та жінок, відсутня організаційно-правова основа, тобто сукупність законодавчих текстів, що підкріплені відповідними заходами для забезпечення їх ефективного застосування, крім того, не визначено джерела, обсяги та порядок виділення ресурсів для забезпечення заходів. Гендерна нерівність в тому вигляді, в якому вона представлена в системі освіти, лише відображає гендерну нерівність в суспільстві в цілому. Тому відповідні заходи мають бути запроваджені не лише в рамках школи, а охоплювати множину соціальних учасників: міністерство освіти, адміністративний персонал та викладацький склад шкіл і, власне, учнів. Відповідні заходи можуть запроваджуватись водночас чи послідовно по відношенню до всіх, кого це стосується, в залежності від обставин та наявних коштів.

У підрозділі 3.2. “Світовий досвід подолання гендерної нерівності в освіті” авторкою проаналізовано матеріали досліджень щодо тенденцій в освіті жінок в світі (Р.Сполдінг, А.Наср, М.Шомбар де Лов, М.Горнер, Х.Уанрайх-Хейст, Н.Торен, П.Грін та ін.). Вчені вважають, що й досі зберігаються тенденції на рівні шкільної та вищої освіти, які негативно впливають на підвищення соціального статусу жінок у суспільстві. Дослідження, проведені в США та Великобританії, показали, що вчителі поводяться диференційовано стосовно дівчат та хлопців. Аналіз підручників підтвердив наявність відкритих та латентних форм сексизму. Сексизм в школі впливає не тільки на учбові та професійні орієнтації дівчат, він також впливає на сприйняття однієї статі іншою. Так, дослідження учнів молодших класів у Франції показало, що вони дуже рано сприймають іншу стать у відповідності з гендерними стереотипами, особливо в професійній сфері, а норвезькі хлопці більш стереотипізовані по відношенню до статевих ролей, ніж дівчата. В багатьох країнах і навіть там, де ефективно та у всезагальному масштабі застосовується система спільного навчання, в рамках тривалого середнього навчання хлопці та дівчата займаються за різними програмами. Відбувається більш менш явне закріплення розподілу на чоловічі та жіночі професії. Гендерна нерівність в освіті виявляється при порівнянні кількості чоловіків та жінок серед тих, хто отримує ступені магістра і особливо докторські ступені. Жінки переважно спеціалізуються на гуманітарних дисциплінах і соономьних науках. Незважаючи на заходи, які приймають з метою всезагального поширення спільного навчання і забезпечення рівних можливостей навчання в технічних учбових закладах, самі дівчата в цілому негативно сприймають ті можливості, які їм надають, вони складають менше однієї третини кількості тих, хто навчається в цих професійно-технічних закладах, проте найвищий рівень безробітних жінок зафіксовано саме в групі спеціалістів гуманітарного профілю. Згідно даних Комісії по наданню рівних можливостей (Equal Opportunities Commission) (ООН) для жінок та чоловіків існують різні ринки праці: якщо жінки переважають (більше 60%) в 44 професіях, то чоловіки в 138. Реальні за наслідками заходи щодо подолання гендерної нерівності в освіті впроваджуються лише в розвинених країнах. В цьому контексті дисертантка розглядає три соціальні моделі (США–для яких характерно співіснування федеральних органів влади і органів влади окремих штатів, Швеція-відповідні заходи здійснюються в централізованому порядку, ФРН–модель напівцентралізованої – напівдецентралізованої системи), в межах яких проаналізовано відповідну законодавчу базу, створення спеціальних органів щодо нагляду за дотриманням прав жінок у сфері освіти, результати реформування системи освіти, різноманітні експерименти, ініціативи та проекти стосовно професійної орієнтації жінок та зміни їх становища на ринку праці.