Камбур А.В. Соціальна адаптація особистості в суспільстві перехідного типу: зміна ціннісних приіоритетів

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено теоретико-методологічні засади, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.

 У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження соціальної адаптації особистості” проаналізовано напрацьовані в теоретичній та практичній соціології підходи щодо трактування соціальної адаптації, розглянуто соціологічні інтерпретації поняття “адаптація”, розкрито зміст процесу соціальної адаптації.

У підрозділі 1.1. “Соціальна адаптація як предмет соціологічної  науки” здійснено теоретичний аналіз соціологічних концепцій адаптації, розкрито тенденції в еволюції наукових поглядів на соціальну адаптацію.

Погляд на адаптаційні процеси, характерний для світової соціологічної науки минулого, був спрямований на дослідження еволюційних або достатньо стабільних систем, які змінюються повільно. Сучасному ж переходу до нової системи життєдіяльності в пострадянських країнах притаманні риси нестабільності, змін революційного характеру, ознаки спонтанної самоорганізації тощо. Це передбачає потребу в створенні нових концепцій, методології та методики дослідження процесів соціальної адаптації в умовах суспільного перелому.

Закцентовано увагу на тому, що все розмаїття експлікацій поняття “соціальна адаптація” в соціально-філософській літературі тією чи тією мірою наближене або до системного (структурно-функціонального) або ж інтерпретативного теоретико-методологічного підходу.

Обґрунтовано доречність використання запропонованого М.Роммом комплексного нормативно-інтерпретативного розуміння процесу соціальної адаптації, тому що соціальна адаптація особистості – це процес перетворення чи інтерпретації об’єктивного соціального світу, свого місця в цьому світі та суб’єктивного образу цього світу в собі.

Запропоновано уточнене визначення соціальної адаптації особистості відповідно до суспільних змін. Соціальна адаптація розуміється як процес і стан пристосування до змін у зовнішніх (соцієтальних і локальних) соціальних умовах та обставинах, внутрішніх якостях і рисах адаптанта (біологічних, соціально-психологічних, статусно-рольових), які відбуваються завдяки змінам як соціальних стереотипів поведінки, соціальних практик, цінностей, так і способів інформаційно-інтерпретативного відображення (конструювання, реконструювання) реальності свідомістю особистості.

У підрозділі 1.2. “Механізм соціальної адаптації особистості та його дослідження у сучасних наукових працях (сучасними соціологами)” проаналізовано зміст соціологічних концепцій механізму соціальної адаптації. Запропоновано роз’яснення механізму соціальної адаптації, його мети, суб’єктів, засобів. Під адаптивним механізмом часто розуміється сукупність засобів, за допомогою яких актуалізується та самореалізується адаптивний потенціал суб’єкта, і які використовуються для відновлення порушеної рівноваги в системі “адаптант – адаптивне середовище”.

Наведено та проаналізовано визначення механізму соціальної адаптації, що його подає Л.Корель, а також, обґрунтовано необхідність уточнення визначення сутнісних рис адаптивного процесу. Згідно з ними в якості суб’єктів адаптації постають найрізноманітніші соціологічні одиниці (соціальні системи): особистості, соціальні групи, спільноти, інститути, організації, цивілізації і т.ін. Вчені, погляди яких намагалася відобразити Л.Корель, оперують категорією “адаптація”, але в контексті соціологічних парадигм.

Висвітлено індивідуальну та групову стратегії соціальної адаптації. Особистість може здійснювати процес адаптації, не звертаючи уваги на напрями адаптації соціальних груп і організацій, до яких вона входить, а може діяти й інакше: увійшовши у фарватер адаптивних стратегій цих груп та організацій.

Висвітлено відомі науковцям три групи засобів, які забезпечують адаптацію особистості: інституційні, нормативно-регулятивні (соціокультурні) та особистісні. Звернено увагу на необхідність доповнення їх соціально-психологічними та статусно-рольовими засобами.

Обґрунтовано висновок, що різноманітності адаптацій відповідає різноманітність адаптивних механізмів. Розглянуто механізми адаптації, що використовуються мешканцями України під час її перебування в перехідному стані.

У підрозділі 1.3. “Ö³íí³ñí³ ïàðàìåòðè ñîö³àëüíî¿ àäàïòàö³¿ îñîáèñòîñò³ ÿê ñîö³îëîã³÷íà ïðîáëåìà” ïроаналізовано накопичені в теоретичній соціології та психології підходи щодо трактування поняття цінності. Висвітлено зміст поняття “ціннісні орієнтири особистості”, показано, що вони формуються в процесі соціалізації, під впливом як соціального, так і індивідуального досвіду (матеріальних і духовних цінностей суспільства, індивідуальних потреб, інтересів, життєвої позиції індивіда тощо).

Доведено, що в сучасних умовах існує проблема невідповідності між бажанням активної адаптації та відсутністю необхідних умов для її здійснення. Встановлено, що відповідальні та соціально активні особистості частіше дотримуються адаптивно-адаптуючої стратегії. Розглянуто основні критерії соціальної активності. Визначено фактори, які негативно впливають як на індивідуальну, так і на суспільну свідомість.

Встановлено, що процес психологічного засвоєння іншої (не радянської) нормативності, нової системи цінностей – це процес “перебудови” свідомості, який забезпечує “успішність” чи “неуспішність” входження в нові соціально-економічні умови та постає скоріше чинником адаптації, ніж теоретичним описом взаємного пристосування особистості до соціального середовища, що змінюється.

У другому розділі “Специфіка процесів соціальної адаптації особистості в перехідному суспільстві” проаналізовано механізми, за допомогою яких долаються труднощі структурних, культурних, ціннісних і демографічних травм і здійснюється соціальна адаптація до умов трансформаційного суспільства.

У підрозділі 2.1 “Нова соціальна ситуація як детермінанта змін адаптаційних процесів” проаналізовано типи адаптивних ситуацій. Проблему соціальної адаптації особистості неможливо розв’язати, абстрагуючись від соціальних, економічних, політичних і психологічних ситуацій, тому що в контексті цих ситуацій особистість і повинна діяти. У свій час на цю обставину звернув увагу У.Томас, який став одним із перших дослідників понять настанови і ситуації в соціології. Подібні ідеї виявилися досить продуктивними в дослідженнях адаптивного процесу, розкривши нові його сторони.

Проаналізовано три рівні адаптивних ситуацій – мікро-, мезо- та макрорівневу, що дало можливість прослідкувати зміни, які відбулися внаслідок трансформації суспільства і є характерними для кожної ситуації окремо. Зміни, які характерні для мікрорівневої адаптивної ситуації, не виходять за рамки інтересів окремої особистості. Чинниками, які визначають стратегію адаптивної поведінки на цьому рівні, є бідність, неможливість соціокультурного відтворення, індивідуалізація та ін.

Мезорівнева адаптивна ситуація виходить за рамки інтересів окремої особистості, торкаючись інтересів соціальних груп (сім’я, трудовий колектив і т. ін.). Чинниками, які визначають стратегію адаптивної поведінки на цьому рівні, є відчуження, конфлікти, протистояння та ін.

Макрорівнева адаптивна ситуація торкається інтересів соціуму в цілому. Зміни у такій ситуації можуть бути спровоковані реформами, революціями, війнами і т.д. Стратегію адаптивної поведінки на цьому рівні визначають поляризація, ринкові пріоритети, невизначеність національної ідеї, політичні суперечності.

Доведено, що вищезазначені чинники детермінують зміни адаптаційних стратегій внаслідок чого поширюються захисні, компенсаторні та деприваційні практики.

У підрозділі 2.2. “Особистісний вибір поведінкових стратегій адаптації у перехідному суспільстві” відзначено, що в епоху переходу від однієї системи цінностей до іншої (наприклад, від тоталітаризму до демократії в нашій країні) громадяни витрачають чималі захисні адаптаційні зусилля на пошук найбільш безпечних й ефективних форм поведінки та діяльності, які б одночасно відповідали екзистенційним потребам людини.

Соціальна адаптація в контексті інтерпретативного теоретичного підходу (Е.Фромм, М.Вебер, Дж.Г.Мід, У.Томас, Л.Росс, П.Бергер, Т.Лукман, А.Шюц) означає використання таких пристосовницьких стратегій, які дозволяють людині зберігати її ідентичність. Стратегії соціальної адаптації завжди корегуються зовнішніми оцінками соціального оточення та внутрішнім розумінням особистістю власної ідентичності, яка постає в ролі індивідуального та соціального “компасу” при інтерпретації всього розмаїття соціальних ситуацій в процесі адаптації особистості.

Показано, що процес трансформації в нашому суспільстві охопив усю систему соціальної організації та систему життєвих цінностей, що знайшло своє відображення в індивідуальній свідомості особистості. Глибокі зміни, які охопили широкий спектр соціальних чинників, вимагаючи зміни стратегії життя і техніки повсякденної поведінки, зумовили необхідність введення в дію нових адаптаційних механізмів. Для багатьох це завдання виявилося занадто складним.

У підрозділі 2.3 “Критерії стану адаптованості населення до суспільних змін” здійснено емпіричну апробацію теоретичних положень при аналізі соціальної адаптації населення Чернівецької області. Опитування проводилося на території зазначеного регіону з репрезентативною вибіркою 200 осіб. Автором була використана й адаптована методика вимірювання соціальної адаптації П.Кузнєцова.

В ході дослідження стану соціальної адаптації населення Чернівецької області виявлено когнітивний дисонанс, який (за теорією Л.Фестінгера) виражає відношення невідповідності між когніціями (знання, уявлення, переконання) в межах соціальної спільноти. Серед чинників, які перешкоджають успішній адаптації особистості, варто відзначити труднощі самореалізації. Мова йде про усвідомлення образу власного “Я”, про вибір ідеалів і цінностей, яким варто присвятити життя, а також про формування життєвої позиції та способу життєдіяльності, що не суперечать обраній системі ціннісних пріоритетів.

Відносна стабілізація на початку ХХІ ст., на перший погляд, визначила механізми та стратегії адаптації населення до наслідків, спричинених радикальними змінами, які відбулися протягом 90-х років ХХ ст. Однак події останнього часу та очікування нових потрясінь у зв’язку з соціальними реформами несуть реальну загрозу тому “консенсусу влади та населення”, який формував модель виживання, хоча вона й не мала перспектив, але давала людям, яких кинули напризволяще, можливість формувати нові способи існування. Порушення цього балансу може призвести до нового загострення адаптаційних проблем.

У третьому розділі “Ціннісний вимір адаптивних практик у сучасному українському суспільстві” головна увага зосереджена на змінах у ціннісних орієнтирах успішної адаптації та діяльності. Проаналізовано два підходи до вивчення цінностей. Цінності як соціально-нормативні регулятори суспільного життя і поведінки людей, а також як такі, що переломлюючись через призму індивідуальної життєдіяльності, входять у психологічну структуру особистості у формі особистісних цінностей.

У підрозділі 3.1. “Трансформація ціннісних орієнтирів особистості у пострадянському суспільстві” відзначено, що суспільні перебудови об’єктивно зумовили якісні зміни в системі соцієтальних відношень, які супроводжуються зміною фундаментальних механізмів соціального регулювання та якісною трансформацією соціальних інститутів. Зміни вплинули передусім на цінності та норми, які лежали в основі найважливіших соціальних інститутів.

З’ясовано, що механізм “правової несвободи” поступився механізму “неправової свободи”, який полягає в тому, що індивіди змушені все частіше вступати у неправові стосунки.

Зазначено, що підсилення внутрішніх суперечностей, які виникають внаслідок неузгодженості нормативних вимог з реальними умовами життя уможливлює подальше існування “подвійної моралі”. Такі ціннісні орієнтири, як ідеологічно заангажована соціальна активність поступилися місцем вседозволеності та безвідповідальності, а колективізм – індивідуалізму.

У підрозділі 3.2. “Циклічність відтворення індивідуальної ціннісної системи в перехідних умовах та її вплив на вибір адаптивних практик” виявлено взаємозв’язок рівня соціальної адаптації та цілого спектру ціннісних орієнтирів і поведінкових настанов.

Доведено, що зміна соціальних умов, суспільних ціннісних орієнтирів призводить до того, що механізм їхнього відтворення перестає бути провідним, поступаючись місцем адаптаційним механізмам. Динаміку цього процесу можна прослідкувати через аналіз трансформації індивідуальної ціннісної системи особистості, яка, на нашу думку, має циклічний характер. Основними фазами цього процесу є:

-                                           збереження попередньої ціннісної системи суб’єкта, незважаючи на суспільні зміни, оскільки сформована в процесі минулого досвіду індивідуальна система ціннісних орієнтирів слугує своєрідним фільтром для ціннісної інформації, яка надходить ззовні;

-                                           розлад індивідуальної ціннісної системи – стан, який означає початок руйнації індивідуальних цінностей;

-                                           криза індивідуальної ціннісної системи, в процесі якої відбувається відчуження та самовідчуження, особистість відчуває ціннісний вакуум;

-                                           розвиток – така зміна ціннісно-орієнтаційної системи особистості, коли збагачується внутрішній зміст ціннісних орієнтирів за допомогою механізму адаптації до соціокультурного середовища, що змінюється.

Закцентовано увагу на тому, що пристосування людини до соціуму передбачає обов’язковість з’ясування нею легітимно-домінуючої в суспільстві ціннісно-нормативної системи через її сприйняття. Якщо людина не сприймає легітимно-домінуючу ціннісно-нормативну систему соціуму, до якого вона прагне інтегруватися, то процес пристосування адаптанта значно ускладнюється. Він може здійснюватися: а) соцієтально-неадекватним, неприхованим протиставленням особистісної системи ціннісних орієнтирів соцієтальній; б) мімікрійним, маскуванням особистісної нормативно-ціннісної системи під соцієтальну, тобто прихованим протиставленням особистісних ціннісних орієнтирів соцієтальним. Його вплив на окрему особистість і на суспільство проаналізувала А.Лобанова, запропонувавши цілісну наукову концепцію соціальної мімікрії.

У підрозділі 3.3. “Оптимізація стратегій адаптації в сучасному українському суспільстві” зазначено що труднощі адаптаційного періоду трансформаційного суспільства породжують потребу у визначені того оптимального шляху, рухаючись яким, суспільство могло би значно скоротити названий адаптаційний період, розв’язуючи при цьому важливі проблеми свого існування та успішного розвитку.

Наведено висловлювання багатьох дослідників, які вважають, що такий шлях передбачає поєднання адаптаційних процесів з активною діяльністю соціально цінного характеру при адекватному управлінні на всіх рівнях – від нижчих до вищих. А це, у свою чергу, сприятиме формуванню в свідомості та практичній діяльності людей довіри до існуючої (в даному випадку – в сучасній Україні) соціально-політичної системи.

За нинішніх умов довіра, впевненість у завтрашньому дні, готовність до активної діяльності заради сьогодення та майбутнього, соціальна активність і т.ін. є важливими цінностями суб’єктивного порядку, без яких неможливі й інші цінності. Звідси можна вивести принцип адаптації через соціальну активність і діяльність, у процесі яких створюються життєво важливі цінності.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, сформульовано основні результати дисертаційної роботи, окреслено напрями подальших досліджень проблематики соціальної адаптації особистості.

Проаналізувавши найбільш плідні ідеї та перспективні тенденції в еволюції наукових поглядів на проблему, дисертантом уточнено визначення соціальної адаптації особистості як процесу і стану пристосування до змін у зовнішніх (соцієтальних і локальних) соціальних умовах та обставинах, внутрішніх якостях і рисах адаптанта (біологічних, соціально-психологічних, статусно-рольових), які відбуваються завдяки змінам як соціальних стереотипів поведінки, соціальних практик, цінностей, так і способів інформаційно-інтерпретативного відображення (конструювання, реконструювання) реальності в свідомості особистості.

В суспільстві, що перебуває в стані трансформації, виникли умови ускладнення механізму соціальної адаптації, оскільки вони характеризуються невизначеністю всезагальної ціннісної системи і поширенням мімікрійних адаптаційних практик. Усе це вплинуло на деформацію особистісних ціннісних систем.

Встановлено, що до конструктивної адаптивної поведінки особистість спонукають такі ціннісні орієнтири, як соціальна активність, відповідальність, соціальна творчість, імітація (справжнє наслідування) тих цінностей-норм і цінностей-об’єктів, які поширюються під час реформ, набуваючи суспільно-визнаного характеру, відсутність або деформованість яких гальмує адаптивні процеси, поширюючи деструктивні стратегії, маргіналізацію та девіації.

В українському суспільстві нині переважають вимушені адаптації, що характеризуються використанням захисних, компенсаторних і деприваційних практик. Вони спрямовані на самозбереження адаптанта – підтримку всіма можливими засобами status quo та пов’язані з обов’язковою зміною способів взаємодії з оточенням, але при збереженні в цілому старих, традиційних цілей та цінностей.

Суспільні зміни, впливаючи на соціальну ситуацію, породжують процес ціннісного відчуження, який виникає внаслідок усвідомлення особистістю невідповідності офіційно задекларованих цінностей реальним ціннісним орієнтирам. Внаслідок цього відбувається порушення усталених адаптаційних практик особистостей, різні групи людей вимушені звернутися до стратегії заміщення цінностей, які втратили свою функціональність, іншими ціннісними зразками, які більшою мірою відповідають новим соціальним умовам.

Автором доведено, що в перехідних умовах механізм індивідуальної ціннісної системи має циклічний характер, сегментами якого є: 1) збереження попередньої ціннісної системи суб’єкта; 2) розлад індивідуальної ціннісної системи; 3) криза індивідуальної ціннісної системи; 4) розвиток – збагачення внутрішнього змісту ціннісних орієнтирів.

Пошуки шляхів і способів розв’язання проблеми дають підстави вважати, що оптимізація соціальної адаптації особистості передбачає організацію управління цим процесом. З цією метою було б доцільним організувати моніторинг соціальної адаптації для більш ефективної регуляції цих процесів і контролю за здійснюваними заходами. Основою ефективного управління соціальною адаптацією має стати поєднання саморегуляції агентів адаптації (інститути сім’ї, освіти, праці, управління) та цілеспрямованого, науково обґрунтованого зовнішнього впливу з боку держави, яка відповідальна за зміну ціннісних пріоритетів у будь-якій сфері життєдіяльності, в тому числі тій, що пов’язана з соціальною адаптацією особистості в умовах інтенсивної трансформації суспільства перехідного типу, до якого належить Україна.