Ігнатоля Н.І. Соціальні умови розвитку неформальних практик підприємництва в гірських районах Закарпаття

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методи, аргументується наукова новизна одержаних результатів, а також їх практичне і теоретичне значення та апробація результатів дисертації.

Перший розділ – “Теоретико-правові уявлення та нормативно-правове регулювання підприємництва” – присвячений аналізу основних теоретичних підходів до інтерпретації феномену підприємництва та процесу його нормативно-правової інституціалізації в Україні.

У підрозділі 1.1. “Ґенеза теоретико-правових уявлень про класичні форми підприємництва” розглядаються особливості еволюції теоретичних уявлень про підприємництво як соціально-економічне явище. Відзначено, що історія формування теоретичних уявлень про підприємництво налічує більше ніж тисячу років і тісно пов’язана із соціальними, економічними, політичними процесами в суспільстві. Більшість загальнонаукових понять підприємництва побудовані на економічній моделі, яка ставить за основу розвиток виробництва, експлуатацію ресурсів, отримання прибутку та розглядає останній як закриту систему. Вона не враховує соціального сенсу та соціального значення підприємництва, які розвиваються в рамках соціально-економічних моделей розвитку.

У підрозділі 1.2 “Нормативно-правова інституціалізація підприємництва в Україні” зазначено, що становлення й формування інституту підприємництва в нашому суспільстві відбувається досить складно. Формула, запропонована сьогодні законодавцем, є базовою для аналізу питання, проте вона не відображає соціального характеру підприємницької діяльності. І це не провина наших законодавців чи підприємців. Це проблема, що випливає з рівня загальної культури нашого перехідного суспільства. Через це часто чутно докори громадськості щодо вітчизняних підприємців і лунають узагальнення щодо негативного змісту ринкового господарства. Дослідження свідчать, що реальне життя висуває до сучасного підприємництва і його соціально-економічного середовища більш глибокі соціально значущі вимоги, ніж це зробив наш законотворець.

Гальмує процес розвитку підприємництва також неусталена, несформована легітимність підприємництва, що виявляється у відсутності цілеспрямованої державної політики щодо малого та середнього бізнесу. Стримує розвиток підприємництва низький рівень функціональних можливостей ділової етики, психологічна стурбованість і напруженість у підприємницькому середовищі тощо. В цілому ж діє тенденція непродуктивного нагромадження капіталу, задоволення найближчих, тимчасових інтересів і незатребуваність нагромаджених грошей для інвестування виробництва і науки. У поведінці значної частини підприємців України спостерігається суперечність між настановами на соціально орієнтоване підприємництво й усвідомленням неадекватності витрат, яких потребує від них суспільство на соціальні програми. Розв’язання цієї чи інших суперечностей передбачає аналіз і розробку подальшого економічного курсу в нашій державі.

1.                  Другий розділ – “Розвиток неформальних практик підприємництва в соціальних умовах перехідного періоду” – присвячено вивченню особливостей і контексту становлення підприємництва в умовах сучасної транзитології, що позначається на його тіньовому і неформальному характері.

У підрозділі 2.1. “Соціальні проблеми розвитку підприємництва в умовах перехідного періоду” зазначено, що в Україні виникає ряд проблем у розвитку підприємництва, які з’явилися тоді, коли підприємництво було занесено ззовні як результат моди або імітації. Його розвиток і формування проходять у період, коли наше суспільство зазнає потрійної трансформації (політичної, економічної і соціальної), тому є унікальним через одночасність цих трансформацій, їх інтенсивність та бажання побудувати демократичний устрій, громадянське суспільство, інститути ринкової економіки, не маючи відповідної власної бази й досвіду.

Серед основних причин, що перешкоджають розвитку малого підприємництва в Україні, виділені такі: інноваційна діяльність має істотні відхилення від ідеальних норм; соціальна функція підприємництва виявляється дуже слабко; кількість робочих місць, що виникають, не відповідає кількості безробітних; бізнес не сприяє філантропічній діяльності, добродійності; основна частина доходів іде на особисте споживання бізнесменів або відкладається на рахунки в зарубіжних банках, що сприяє процесам тінізації в економіці. Генезис українського малого підприємництва характеризується декількома специфічними рисами. Однією з головних особливостей є те, що становлення підприємництва, його активізація були викликані політичними методами, а не еволюційним шляхом, історичною зумовленістю чинників і подій, що іманентно розвиваються в суспільстві.

У підрозділі 2.2. “Трансформації класичних форм підприємництва в соціальних умовах неформальної економіки перехідного періоду” показано, що ринкові відносини в нашій країні існують у деформованому вигляді, і в населення ставлення до підприємництва формується під впливом не цивілізованого ринку, а того ринку, який називають “чорним”, “сірим”, “тіньовим”, “неформальним”. Через це напрями розвитку пострадянської економіки відрізняються від сценаріїв “нормального” капіталізму: те, що виникає в постсоціалістичному середовищі, не відповідає західному типу капіталізму, переважно через неформальні елементи, які відіграють важливу роль у пострадянському соціально-економічному розвитку. У реальності пострадянський економічний порядок відрізняється від наших ідеалістичних уявлень про ринок і ринкову економіку. Однією з базових передумов концепції подальшого розвитку є те, що перехід до сучасних форм соціально-економічного й культурного буття повинен здійснюватися при врахуванні соціальних ресурсів локальних утворень.

Підприємницька позиція в контексті проведеного аналізу виявилася складною і неоднозначною. З одного боку, складність виживання через створені державою бар’єри, наявність ряду ризиків, неможливість передбачити ситуації на ринку, тисячі юридичних актів роблять підприємництво вразливим і нестійким. Через це більшість економічно активних громадян змушена шукати собі місце у сфері тіньової і неформальної економіки, яка виступає своєрідним гарантом виживання в сучасних умовах. У процесі дослідження виявлено позицію самостійної зайнятості (на прикладі існування домогосподарств) як ефективної підприємницької стратегії масового виживання населення за складних економічних умов. Адже трансформації пострадянського суспільства пов’язані з неформальною (експолярною) складовою її соціально-економічного розвитку, яка найбільш поширена на регіональному рівні, де вона більш явно зумовлена системою трайбалістських, традиційно-реципроктних та інших факторів, які, з погляду загальної транзитології, треба вважати екстремальними.

У таких умовах, коли вхід у малий бізнес обмежений масою адміністративних та інших бар’єрів, саме неформальний сектор дає змогу обійти або мінімізувати витрати. Закріпившись у цьому секторі, таке підприємництво і самозайнятість можуть надалі вийти у світ формальної економіки в сектори малого й середнього підприємництва або в сектори найманої праці.

У третьому розділі – “Специфіка розвитку неформальних практик підприємництва в гірських умовах Закарпатської області” – здійснений аналіз особливостей соціального середовища й умов цього регіону, що впливають на поширення неформальних практик підприємництва домогосподарств і особистих підсобних господарств.

Підрозділ 3.1. “Вплив соціального середовища на розвиток неформальних практик підприємництва Закарпатського регіону” присвячений узагальненню соціальних механізмів та умов розвитку, формування підприємництва. У цьому регіоні в результаті особливого геополітичного й геоекономічного положення створюються умови і механізми для налагодження специфічних форм зв’язків із прикордонними територіями суміжних держав. Водночас гірські умови Закарпаття мають ряд лімітуючих факторів, що впливають на їх депресивність. Найбільш численними за кількістю малих підприємств є обласний центр та міста обласного підпорядкування. Так, у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення на м. Ужгород припадає 165 суб’єктів малого підприємництва, м. Мукачево – 133, м. Берегово – 137, а у Тячівському, Берегівському, Великоберезнянському, Перечинському, Рахівському, Воловецькому, Іршавському, Міжгірському районах – 18 суб’єктів.

Наші дослідження свідчать, що, орієнтуючись на ринкові критерії, враховуючи історичні трудові традиції, етнокультурні та психологічні характеристики трудового потенціалу, наявний виробничо-ресурсний потенціал, пріоритетному розвитку найбільшою мірою відповідає формування лісової та рекреаційної господарських систем, органічно взаємопов’язаних з підприємництвом на основі діяльності в домогосподарствах (за наявності особистих підсобних господарств). В області налічується 360,9 тис. домогосподарств, з них 59,2% – у сільській місцевості. У цілому для області характерні домогосподарства з чотирьох і більше осіб – 47,9%. Середній розмір домогосподарства в Закарпатській області становить 3,41 особи при 2,60 для України та є найвищим серед її регіонів.

Характеризуючи й аналізуючи розвиток підприємництва в Закарпатській області, слід звернути увагу на підприємницьку діяльність у рамках сімейного домогосподарства. Сімейне підприємництво є центральною ареною розвитку економіки неформальної, а також своєрідним випробувальним полігоном для неї, через те, що життєдіяльність сім’ї (включаючи її економічний бік) не є чимось регламентованим і вміщеним у жорсткі рамки та обмеження. Вчинки “людини економічної” майже не спрацьовують при аналізі реального повсякденного життя більшості населення гірських територій області.

У підрозділі 3.2. “Особливості впливу соціальних умов регіону на розвиток неформальних практик підприємництва в гірських районах Закарпатської області” аналізуються результати емпіричних досліджень у гірських районах Закарпаття. Згідно з опитуванням 234 сімей (респондентів), у 43,0% виторг від реалізації не деревинної лісової продукції (далі – НДЛП) становить помітну частину в загальному обсязі доходів (10–15%). Ще в 11,2% опитаних виторг від реалізації НДЛП становить вагому частину власних доходів – 30-50%. Згідно з відповідями 37,4% опитаних, їх виторг від реалізації НДЛП незначний і становить близько 5% у загальному обсязі доходів.

Розподіл відповідей респондентів по адміністративних районах дає змогу припустити залежність виторгу від реалізації НДЛП від віддаленості від споживача. Так, максимально вагомий виторг мають жителі Великоберезнянського і Хустського районів (15,4-15,5%), що близькі до великих заготівельних і споживчих ринків Ужгорода й Мукачево. Найбільш вагомий виторг від реалізації НДЛП припадає на самотніх людей (близько 40% доходу). На середньому рівні перебуває виторг у середньостатистичних сім’ях із 2-5 членів. Не вважають вагомою частиною власних доходів виторг від реалізації НДЛП великі сім’ї (від 6 до 13 членів).

На жаль, не створені умови для масової заготівлі НДЛП. Доходи при заготівлі НДЛП для продажу на базарі, для власних потреб та для заготівельного пункту відрізняються незначно. Набагато корисніше заготовляти для школи, родичів, сусідів тощо. Тобто заготівля має явно не комерційні, а скоріше соціальні цілі.

Також у роботі використані результати соціологічного дослідження з оцінювання потреб щодо використання лісових ресурсів місцевим населенням Рахівського району Закарпатської області, яке проводилось у рамках проекту Forza (47 глибинних інтерв’ю з мешканцями цього регіону). Воно показало, що ефективне використання лісових ресурсів Рахівського району Закарпатської області й розвиток підприємництва можливі за умови зменшення рівня експолярної економіки та значних трансформацій соціально-культурних установок місцевого населення. Відбувається явне посилення самоідентифікації населення краю з первинними групами на фоні скорочення ідентифікації з тотальними суспільствами й формальними інститутам державної влади. Система цінностей і поведінки може пояснюватися, виходячи із природно-кліматичних умов проживання населення. Відносна специфічність клімату, важкість освоєння середовища існування і необхідність виконання сільськогосподарських робіт в обмежені строки зробили необхідною спільну працю. Віддаленість території допомогли закріпити у свідомості людей установку на безсилля центральної влади; вважається, що центр живе за своїми законами, а периферія – за своїми. Допомога центру при територіальній віддаленості є не настільки значною і відчутною, як спільна діяльність із сусідами, родичами.

Як показують дослідження, з одного боку, громадяни продовжують покладатися на державу, на практиці ж дотримуються поглядів, які прийнято називати патерналізмом у відносинах між державою і громадянами, а з іншого боку, зростає відстань між інтересами держави й розумінням кожним громадянином власних інтересів. Люди усвідомлюють, що їх виживання в сучасних умовах у багатьох випадках залежить від них самих. Це все разом з ментальністю, історичними традиціями, сьогоднішніми політичними й економічними умовами у веденні підприємництва формує соціальну базу неформального підприємництва.

Дослідники неодноразово відзначали, що в суспільстві з підприємницькими традиціями, де підтримується приватна ініціатива, сфера власного бізнесу є більш престижною, ніж у суспільстві, де такі традиції формуються у складних умовах подолання багатьох стереотипів економічної свідомості.