| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.
У першому розділі “Вивчення маніпулятивного впливу в соціології” розкриваються методологічні та методичні засади розгляду явища маніпуляції в соціології, з’ясовано основні категорії та поняття, на яких базується дослідження.
Відсутність системної соціологічної розробки теми в наукових джерелах зумовила розгляд базових для її розкриття категорій: соціальна комунікація, соціальна дія, інформація, виявлення їх специфіки, а через неї – уточнення суттєвих ознак маніпулятивного впливу. Соціальна комунікація трактується в роботі як специфічна комунікативна діяльність людей з використанням особливих знакових систем, рівнів та каналів обміну і пов’язана зі специфікою різних суспільних сфер, норм та правил інтеракції.
Характерними рисами соціальної комунікації, виділеними в цій роботі, є: інтенційність здійснення в реалізації цілепокладання учасників комунікації (С.Титов), соціокультурний характер (Л.Іонін, Л.Ніколаєнко), її тлумачення як обміну будь-якого соціального процесу (Т.Дрізде), багатоаспектність розгляду інституціональних проявів комунікації в суспільстві (М.ДеФлер, С.Бел-Рокіч). Це зумовило розгляд соціальної комунікації крізь призму двох загальноприйнятих моделей: моделі “п’яти запитань” Г.Ласвела та культурологічної моделі Р.Якобсона.
В практиках наукових досліджень соціальної комунікації в галузевій та спеціальних соціологічних теоріях однією з центральних проблем досі залишається проблема ефектів та впливів взаємодії. Осягнення цієї проблеми еволюціонувало в зміні трьох основних парадигм досліджень ефектів МК від моделей одновекторного впливу до складних багатофакторних моделей ефектів медіа та сучасних уявлень, що специфікують його за умовами та сферами здійснення, однак не розкривають вичерпно його зміст. Зафіксована еволюція уявлень дала підстави обґрунтувати тезу, що проблематика впливу пов’язана не стільки з ефектом або особливостями каналу комунікації, скільки з особливим способом його здійснення.
Сама ситуація впливів у комунікаціях історично змінювалась від простого пропагандистського тиску до більш складних та майстерних способів організації впливу. За сучасних соціальних відносин, притаманних демократичним суспільствам, здійснення комунікації передбачає принаймні публічне підтвердження цінності самостійного вибору особистості, коли невимушене волевиявлення кожного громадянина цінується понад усе. Збереження цієї конвенції зумовлює маскування впливу в соціумі, коли комунікатору необхідно досягнути власної мети, підтримуючи видимість вибору реципієнта.
Це і зумовило виділення соціологічного змісту маніпуляції як певного способу здійснення соціальної комунікації. Таке формулювання передбачає єдність розгляду цього явища на всіх рівнях комунікації функціонально для встановлення найзагальніших її механізмів. Найґрунтовнішим є визначення маніпуляції як стратегічної дії за Ю.Хабермасом. Функціональний підхід в роботі дозволив суттєво розширити хабермасівське тлумачення прямого зв’язку масової і маніпулятивної дії через доведення можливості здійснення маніпулятивних зусиль на всіх рівнях комунікації.
Маніпуляція передбачає особливу здатність комунікатора оперувати вибором реципієнта без його згоди – і в цьому найзагальнішому тлумаченні термін набув поширення в психології. Соціологічний розгляд сутнісних ознак маніпулятивної дії, передумов та механізму її здійснення в термінах її загальної моделі дав змогу встановити її особливості.
Причиною маніпулятивного впливу на соціальному рівні є здійснення комунікатором влади (соціальної, економічної, політичної та ін.), яка обумовлена соціальною чи культурною диференціацією суспільства, а отже відмінностями цілей учасників комунікації, коли суперечності між різними інтересами породжують необхідність впливу. У контексті маніпуляції влада постає її загальною інтенцією, прагненням комунікатора встановити контроль над об’єктом впливу, змушуючи його діяти потрібним маніпулятору чином. Тобто можливі два найзагальніші способи здійснення комунікації: маніпулятивний, який передбачає прихований вплив на вибір реципієнта у досягненні власної мети, та діалогічний, коли її учасники мають спільну мету, якої досягають разом.
Маніпулятивний комунікативний акт має два рівні здійснення: перший, прихований, зумовлюється односторонніми цілями комунікатора, другий – демонстрований реципієнту через сукупність характеристик образу або спеціально організованих умов комунікації – часто спричиняє розщеплення позиції комунікатора на продюсера маніпуляції та актора комунікації. Маніпулятивний вплив скеровується на соціальну (індивідуальну чи масову) свідомість реципієнта, в поєднанні її рефлексивної, оціночної та практичної компонент. Психологія розглядає маніпуляцію як контроль над свідомістю; в цьому ж розумінні термін набуває юридичного змісту, вперше впроваджений у правові практики Франції та Швейцарії.
На соціальному рівні здійснення маніпуляція скерована на свідомість реципієнта, але, на відміну від психологічного рівня, вона передбачає, в першу чергу, контроль над комунікативною ситуацією , в який знаходиться реципієнт. Соціальний маніпулятивний вплив може усвідомлюватись реципієнтом, однак, майстерно організований, буде впливати на його вибір, демонструючи дві загальні стратегії – зближення з реципієнтом та демонстрацію відмінностей. Така організація передбачає системне оволодіння комунікатором знанням, розумінням специфіки здійснення та навичками цієї діяльності для забезпечення належної майстерності впливу. Це дає підстави розглядати маніпулятивну дію як соціальну технологію, складники якої – засоби, прийоми та техніки – створювались, усвідомлювались, засвоювались та накопичувались у комунікативних практиках внаслідок уніфікації діяльності в специфічних сферах людського життя. За сучасного розвитку суспільства маніпулятивна технологія складається цілеспрямовано як пошук нових знань та їх систематичне застосування.
У другому розділі “Cоціокультурний контекст маніпулятивного впливу” автор розглядає соціокультурну специфіку маніпулятивної дії.
Маніпулятивний вплив має не лише форму але й зміст. Основним змістом маніпулятивного впливу є соціальна інформація, бо оперуючи її складниками, маніпулятор здійснює вплив. В роботі розглядаються структурні прийоми маніпулювання інформацією про реальність: її замовчання, фільтрація, дозована подача та ін. як на вербальному, так і на невербальному рівнях в різних сферах суспільного життя. Найбільш інституціональним рівнем таких маніпуляцій є цензура. Не легітимізована в сучасному українському суспільстві, вона набуває маніпулятивних форм, коли обмеження інформаційного простору відбувається вже через заміну контекстів змісту інформації. Тому навіть маніпулювання структурою повідомлення вимагає ретельного врахування змісту інформації, особливостей аудиторії, на яку здійснюється вплив, широкого комунікативного поля контексту конкретної комунікації. Ця умова передбачає володіння не тільки структурними характеристиками, але й соціокультурним змістом (контекстом), який сукупно задають усі умови комунікації в конкретному суспільстві. Зміст соціальної інформації розкриваються через її знакову систему, яка інтерпретується реципієнтом і являє собою в комунікації певне відображення реальності.
Найуніверсальнішою знаковою системою виступає мова, яка обслуговує соціальне середовище здійснення впливів. На рівні мови маніпулятор має можливість оперувати інформацією через задання необхідної системи понять для сприйняття аудиторією. Підхід до мови як до здійснення соціальної влади обгрунтовувався П.Блакаром через інтенційні механізми переконання, які притаманні мовленню та створюють потенційне середовище для маніпулятивної дії. За завданням досягнення розуміння у комунікації лежать можливості маніпулятивної дії в оперуванні шаблонами мови, стильовими особливостями мовлення тощо.
Активною складовою середовища маніпулятивного впливу виступає дискурс, де відбувається змістоутворення, задане структурою мови, формуються зв’язки та здійснюється їх рух між соціальними смислами стосовно соціальних проблем. Як складна єдність мовної форми, значення та дії дискурс і у лінгвістичному, і у ширшому соціологічному розумінні доповнює розуміння середовища маніпулятивного впливу. Дискурс є не тільки вмістом діалогічного функціонування смислів, як тлумачить його Хабермас, він одночасно може бути і середовищем стратегічної дії завдяки маніпулятивній організації смислоутворення з боку однієї із сторін комунікації. Таке маніпулятивне втручання тим більше вигідне комунікатору, що реципієнт вважатиме маніпуляцію частиною об’єктивно існуючої дискурсивної практики.
Оперування змістовними одиницями вербальної чи невербальної інформації – знаками чи знаковими системами дає змогу забезпечити дію маніпулятивних зусиль, оскільки “фіксує” соціальну реальність у свідомості реципієнта. Іконічні, індексаційні та символічні знаки задають первинну систему координат, яку намагається організувати маніпулятор, змінюючи зміст реальності в потрібному для нього напрямку. Це передбачає символічну організацію комунікативного простору, де різна символіка (в найширшому розумінні) створює можливість переорієнтовувати увагу на інші соціальні об’єкти чи змінювати їх інтерпретацію.
Складнішим елементом знакової системи інформації є соціальні стереотипи, які позначуючи соціальний об’єкт, фіксують у свідомості певні канони сприйняття, а отже обумовлюють типізовані шаблони реакції та, ширше - поведінки реципієнта в певних ситуаціях. Оскільки соціальні стереотипи поділяються широким загалом, це дозволяє досягти зближення з аудиторією, задаючи звичні для реципієнтів шляхи інтерпретації реальності.
Згадані вище можливості маніпулювання знаками, символами та стереотипами свідчать про неоднакову ціннісну інтерпретацію соціальної реальності. Категорія цінність презентує основну можливість здійснення маніпулювання щодо евалюативної компоненти соціальної свідомості, вагомою складовою якої є ціннісні орієнтації реципієнта. Маніпулювання відбувається через приписування певним об’єктам неоднакової цінності, підтвердження чи заперечення її змісту. Як найстійкіша система установок, ціннісна орієнтація найчастіше використовується маніпулятором у ролі орієнтира маніпуляції. Усталені образи, інтерналізовані на індивідуальному чи груповому рівні шаблони поведінки, традиції, норми, елементи матеріальної та духовної культури можуть бути використані для введення реципієнта в потрібний контекст.
Маніпулятивний вплив має певні соціокультурні наслідки для суспільства. які потребують вивчення з позицій нейтрального підходу, коли результати розкриваються безвідносно до оціночних домінант з метою виявлення їх об’єктивних механізмів. Також маніпуляції можуть оцінюватись з критичних позицій осягнення наслідків маніпулятивної дії, з точки зору суспільних норм взаємодії. Ці підходи суттєво доповнюють дослідницькі стратегії. Сама маніпуляція є явищем ані корисним, ані шкідливим, окреслюючи тільки спосіб здійснення комунікації. Її механізми глибоко інтегровані в комунікаційні процеси та складають органічну частину процесів переконання, навчання, виховання, частину комунікаційних практик різних сфер суспільного життя.
Негативні наслідки маніпуляцій зумовлені технологізацією процесу впливу, що може спричинити зростання недовіри аудиторії до окремих каналів чи сфер комунікації. Подальша технологізація впливу може призвести до спрощення соціальної свідомості через зростання маніпулятивних зусиль, а також до відчуження людини від частини інформаційних процесів суспільства, зменшення інновативної активності внаслідок включення її в комунікацію як пасивного об’єкта маніпуляції.
Особливого значення для сьогодення в контексті концептуалізації явища маніпуляції набувають дослідження шляхів захисту від неї. В роботі вони були узагальнені до двох взаємозалежних стратегій захисних механізмів. Одна складається на підставі соціального досвіду подібних комунікативних ситуацій особистості чи соціальної групи. Друга передбачає певний рівень соціокультурної компетентності реципієнта стосовно змісту комунікації та відображає інновативний характер інтерпретації ним нових комунікативних ситуацій.
У третьому розділі “Технологія маніпулятивного впливу” розглянуто трансформацію
Специфіка технологій маніпуляцій залежить від рівня комунікації. Міжособистісне спілкування дозволяє маніпулятору зосередити увагу на реципієнтові, скерувавши вплив відповідно до його особливостей. За таких умов реципієнт спроможний активно втручатись у здійснювані маніпулятивні зусилля, отож спілкування може перетворюватись на взаємопов’язану серію комунікативних актів, коли реалізовуються безпосередні інтенції кожної сторони.
Масова комунікація передбачає концентрацію маніпулятивних зусиль у іміджевому змісті повідомлення або образі актора комунікації, оскільки реакція масової аудиторії є часто відірваною в часі від моменту впливу ї невизначеною на момент маніпуляції. Можливості маніпулятивної організації інформаційного повідомлення підсилюються можливостями технічних засобів ЗМК, але вони не є першорядними, оскільки носять інструментальний характер. Така ланка ЗМК як ЗМІ, завжди є сприятливим середовищем маніпуляцій за своєю інституціональною функцією поширення інформації, де перетинаються стратегічні інтереси різних сфер суспільного життя. Разом з тим, засоби мас-медіа нині є потужною комерційною індустрією, що орієнтована на отримання прибутку, а отже, провокує стратегічність взаємодії, проте не виключає можливості діалогічної форми прояву масової комунікації.
Більш загальний рівень соціальних взаємодій передбачає системне застосування маніпулятивних впливів через комплексні міжгрупові інтеракції, де визначальним аспектом формування впливу є соціогрупові інтенції, ідеологічні та статусні характеристики реальності, які визначають роль та місце окремих спільнот у соціумі.
Дослідження маніпулятивних впливів на рівні соціальної взаємодії є найбільш трудомісткими, оскільки інтеракції відбуваються безособистісно та є результатом узагальнених соціогрупових інтересів. На цьому рівні маніпулятивний спосіб здіснення комунікації може бути складений культурною традицією або ж конкретними умовами суспільних відносин, у яких опинилось суспільство, а разом вони можуть слугувати “мірою провокування”, легітимізуючи вплив у певних культурах чи сферах діяльності.
Маніпулятивний вплив здійснюється також і через невербальну комунікацію, тобто організацію конкретних обставин комунікації: місця, образу комунікатора, поведінки, атрибутики чи самої ситуації взаємодії. Маніпуляція також можлива і через організацію аудіовізуальних повідомлень: фотографії, відеозображеннях тощо. При цьому невербальні складові процесу комунікації можуть як доповнювати вербальну маніпуляцію, створюючи ілюзію “документальності” повідомлення, так і бути самостійним маніпулятивним зусиллям.
Технологія організації маніпулятивного впливу в кожному окремому випадку розгортається через часткові маніпулятивні технології, які відрізняються за своєю специфікою у використанні інформаційного поля комунікації, що потребує ретельного врахування соціокультурних особливостей суспільства.
Технологія маніпулятивного використання чуток передбачає особливу організацію соціальної інформації в повідомленні. В соціокультурній ситуації розмитість межі між офіційною та неофіційною, але особливим чином сформованою інформацією, яка включена в коло подій, цінностей та очікувань реципієнта, є ефективним засобом впливу.
Одним із видів маніпуляції є міфологізація як технологія специфічного володіння рефлексивною компонентою свідомості. В контексті роботи соціальний міф трактується як сакралізований стереотип, який базується на чуттєвому осягненні світу. В цьому тлумаченні міфологізація виражається в сакральному позначуванні об'єктів реальності, у використанні вже наявних у суспільній свідомості міфологічних кліше. Виступаючи продуктом колективної свідомості, вони сприймаються як незаперечні пояснення та забезпечують додаткові можливості впливу.
Приписуваною харизмою як особливою маніпулятивною технологією є специфічна організація іміджу в процесі комунікації, яка виражається в приписуванні об’єкту надзвичайних рис, та закріплення їх на соціальному рівні — через послідовне і масове поширення. Маніпулятивні зусиля скеровуються на створення та утримання в соціальній свідомості такого образу.
Сукупний розгляд різних аспектів маніпулятивної технології в дисертаційній роботі показав їх тісний зв'язок, що обумовило висновок про взаємообумовленість засобів маніпулятивної дії. Їх спільне застосування з урахуванням усіх особливостей комунікації призводить до інсценування всієї ситуації взаємодії. В соціокультурному сенсі така комплексність дій розкриваються через метафору “гри”, виявляючись у створенні ігрової реальності, декларуванні правил дії, наявності елемента змагання у досягненні ігрової мети. Ігрова компонента в маніпулятивному інсценуванні передбачає не тільки гру за визначенням, але й імітацію гри задля досягнення прихованих цілей.
Визначені риси маніпулятивного впливу, його соціокультурні аспекти дозволили вказати на низку особливостей його вивчення. Серед них визначальними є необхідність врахування міждисциплінарного та системного підходу, що зумовлюється багатофакторністю маніпуляції як соціального явища. Складний соціокультурний характер маніпуляції, яка розкривається через як структурне, так і змістовне оволодіння комунікативним середовищем, зумовлює необхідність дослідження цієї специфіки у поєднанні якісної та кількісної методології соціологічного дослідження.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.
У першому розділі “Вивчення маніпулятивного впливу в соціології” розкриваються методологічні та методичні засади розгляду явища маніпуляції в соціології, з’ясовано основні категорії та поняття, на яких базується дослідження.
Відсутність системної соціологічної розробки теми в наукових джерелах зумовила розгляд базових для її розкриття категорій: соціальна комунікація, соціальна дія, інформація, виявлення їх специфіки, а через неї – уточнення суттєвих ознак маніпулятивного впливу. Соціальна комунікація трактується в роботі як специфічна комунікативна діяльність людей з використанням особливих знакових систем, рівнів та каналів обміну і пов’язана зі специфікою різних суспільних сфер, норм та правил інтеракції.
Характерними рисами соціальної комунікації, виділеними в цій роботі, є: інтенційність здійснення в реалізації цілепокладання учасників комунікації (С.Титов), соціокультурний характер (Л.Іонін, Л.Ніколаєнко), її тлумачення як обміну будь-якого соціального процесу (Т.Дрізде), багатоаспектність розгляду інституціональних проявів комунікації в суспільстві (М.ДеФлер, С.Бел-Рокіч). Це зумовило розгляд соціальної комунікації крізь призму двох загальноприйнятих моделей: моделі “п’яти запитань” Г.Ласвела та культурологічної моделі Р.Якобсона.
В практиках наукових досліджень соціальної комунікації в галузевій та спеціальних соціологічних теоріях однією з центральних проблем досі залишається проблема ефектів та впливів взаємодії. Осягнення цієї проблеми еволюціонувало в зміні трьох основних парадигм досліджень ефектів МК від моделей одновекторного впливу до складних багатофакторних моделей ефектів медіа та сучасних уявлень, що специфікують його за умовами та сферами здійснення, однак не розкривають вичерпно його зміст. Зафіксована еволюція уявлень дала підстави обґрунтувати тезу, що проблематика впливу пов’язана не стільки з ефектом або особливостями каналу комунікації, скільки з особливим способом його здійснення.
Сама ситуація впливів у комунікаціях історично змінювалась від простого пропагандистського тиску до більш складних та майстерних способів організації впливу. За сучасних соціальних відносин, притаманних демократичним суспільствам, здійснення комунікації передбачає принаймні публічне підтвердження цінності самостійного вибору особистості, коли невимушене волевиявлення кожного громадянина цінується понад усе. Збереження цієї конвенції зумовлює маскування впливу в соціумі, коли комунікатору необхідно досягнути власної мети, підтримуючи видимість вибору реципієнта.
Це і зумовило виділення соціологічного змісту маніпуляції як певного способу здійснення соціальної комунікації. Таке формулювання передбачає єдність розгляду цього явища на всіх рівнях комунікації функціонально для встановлення найзагальніших її механізмів. Найґрунтовнішим є визначення маніпуляції як стратегічної дії за Ю.Хабермасом. Функціональний підхід в роботі дозволив суттєво розширити хабермасівське тлумачення прямого зв’язку масової і маніпулятивної дії через доведення можливості здійснення маніпулятивних зусиль на всіх рівнях комунікації.
Маніпуляція передбачає особливу здатність комунікатора оперувати вибором реципієнта без його згоди – і в цьому найзагальнішому тлумаченні термін набув поширення в психології. Соціологічний розгляд сутнісних ознак маніпулятивної дії, передумов та механізму її здійснення в термінах її загальної моделі дав змогу встановити її особливості.
Причиною маніпулятивного впливу на соціальному рівні є здійснення комунікатором влади (соціальної, економічної, політичної та ін.), яка обумовлена соціальною чи культурною диференціацією суспільства, а отже відмінностями цілей учасників комунікації, коли суперечності між різними інтересами породжують необхідність впливу. У контексті маніпуляції влада постає її загальною інтенцією, прагненням комунікатора встановити контроль над об’єктом впливу, змушуючи його діяти потрібним маніпулятору чином. Тобто можливі два найзагальніші способи здійснення комунікації: маніпулятивний, який передбачає прихований вплив на вибір реципієнта у досягненні власної мети, та діалогічний, коли її учасники мають спільну мету, якої досягають разом.
Маніпулятивний комунікативний акт має два рівні здійснення: перший, прихований, зумовлюється односторонніми цілями комунікатора, другий – демонстрований реципієнту через сукупність характеристик образу або спеціально організованих умов комунікації – часто спричиняє розщеплення позиції комунікатора на продюсера маніпуляції та актора комунікації. Маніпулятивний вплив скеровується на соціальну (індивідуальну чи масову) свідомість реципієнта, в поєднанні її рефлексивної, оціночної та практичної компонент. Психологія розглядає маніпуляцію як контроль над свідомістю; в цьому ж розумінні термін набуває юридичного змісту, вперше впроваджений у правові практики Франції та Швейцарії.
На соціальному рівні здійснення маніпуляція скерована на свідомість реципієнта, але, на відміну від психологічного рівня, вона передбачає, в першу чергу, контроль над комунікативною ситуацією , в який знаходиться реципієнт. Соціальний маніпулятивний вплив може усвідомлюватись реципієнтом, однак, майстерно організований, буде впливати на його вибір, демонструючи дві загальні стратегії – зближення з реципієнтом та демонстрацію відмінностей. Така організація передбачає системне оволодіння комунікатором знанням, розумінням специфіки здійснення та навичками цієї діяльності для забезпечення належної майстерності впливу. Це дає підстави розглядати маніпулятивну дію як соціальну технологію, складники якої – засоби, прийоми та техніки – створювались, усвідомлювались, засвоювались та накопичувались у комунікативних практиках внаслідок уніфікації діяльності в специфічних сферах людського життя. За сучасного розвитку суспільства маніпулятивна технологія складається цілеспрямовано як пошук нових знань та їх систематичне застосування.
У другому розділі “Cоціокультурний контекст маніпулятивного впливу” автор розглядає соціокультурну специфіку маніпулятивної дії.
Маніпулятивний вплив має не лише форму але й зміст. Основним змістом маніпулятивного впливу є соціальна інформація, бо оперуючи її складниками, маніпулятор здійснює вплив. В роботі розглядаються структурні прийоми маніпулювання інформацією про реальність: її замовчання, фільтрація, дозована подача та ін. як на вербальному, так і на невербальному рівнях в різних сферах суспільного життя. Найбільш інституціональним рівнем таких маніпуляцій є цензура. Не легітимізована в сучасному українському суспільстві, вона набуває маніпулятивних форм, коли обмеження інформаційного простору відбувається вже через заміну контекстів змісту інформації. Тому навіть маніпулювання структурою повідомлення вимагає ретельного врахування змісту інформації, особливостей аудиторії, на яку здійснюється вплив, широкого комунікативного поля контексту конкретної комунікації. Ця умова передбачає володіння не тільки структурними характеристиками, але й соціокультурним змістом (контекстом), який сукупно задають усі умови комунікації в конкретному суспільстві. Зміст соціальної інформації розкриваються через її знакову систему, яка інтерпретується реципієнтом і являє собою в комунікації певне відображення реальності.
Найуніверсальнішою знаковою системою виступає мова, яка обслуговує соціальне середовище здійснення впливів. На рівні мови маніпулятор має можливість оперувати інформацією через задання необхідної системи понять для сприйняття аудиторією. Підхід до мови як до здійснення соціальної влади обгрунтовувався П.Блакаром через інтенційні механізми переконання, які притаманні мовленню та створюють потенційне середовище для маніпулятивної дії. За завданням досягнення розуміння у комунікації лежать можливості маніпулятивної дії в оперуванні шаблонами мови, стильовими особливостями мовлення тощо.
Активною складовою середовища маніпулятивного впливу виступає дискурс, де відбувається змістоутворення, задане структурою мови, формуються зв’язки та здійснюється їх рух між соціальними смислами стосовно соціальних проблем. Як складна єдність мовної форми, значення та дії дискурс і у лінгвістичному, і у ширшому соціологічному розумінні доповнює розуміння середовища маніпулятивного впливу. Дискурс є не тільки вмістом діалогічного функціонування смислів, як тлумачить його Хабермас, він одночасно може бути і середовищем стратегічної дії завдяки маніпулятивній організації смислоутворення з боку однієї із сторін комунікації. Таке маніпулятивне втручання тим більше вигідне комунікатору, що реципієнт вважатиме маніпуляцію частиною об’єктивно існуючої дискурсивної практики.
Оперування змістовними одиницями вербальної чи невербальної інформації – знаками чи знаковими системами дає змогу забезпечити дію маніпулятивних зусиль, оскільки “фіксує” соціальну реальність у свідомості реципієнта. Іконічні, індексаційні та символічні знаки задають первинну систему координат, яку намагається організувати маніпулятор, змінюючи зміст реальності в потрібному для нього напрямку. Це передбачає символічну організацію комунікативного простору, де різна символіка (в найширшому розумінні) створює можливість переорієнтовувати увагу на інші соціальні об’єкти чи змінювати їх інтерпретацію.
Складнішим елементом знакової системи інформації є соціальні стереотипи, які позначуючи соціальний об’єкт, фіксують у свідомості певні канони сприйняття, а отже обумовлюють типізовані шаблони реакції та, ширше - поведінки реципієнта в певних ситуаціях. Оскільки соціальні стереотипи поділяються широким загалом, це дозволяє досягти зближення з аудиторією, задаючи звичні для реципієнтів шляхи інтерпретації реальності.
Згадані вище можливості маніпулювання знаками, символами та стереотипами свідчать про неоднакову ціннісну інтерпретацію соціальної реальності. Категорія цінність презентує основну можливість здійснення маніпулювання щодо евалюативної компоненти соціальної свідомості, вагомою складовою якої є ціннісні орієнтації реципієнта. Маніпулювання відбувається через приписування певним об’єктам неоднакової цінності, підтвердження чи заперечення її змісту. Як найстійкіша система установок, ціннісна орієнтація найчастіше використовується маніпулятором у ролі орієнтира маніпуляції. Усталені образи, інтерналізовані на індивідуальному чи груповому рівні шаблони поведінки, традиції, норми, елементи матеріальної та духовної культури можуть бути використані для введення реципієнта в потрібний контекст.
Маніпулятивний вплив має певні соціокультурні наслідки для суспільства. які потребують вивчення з позицій нейтрального підходу, коли результати розкриваються безвідносно до оціночних домінант з метою виявлення їх об’єктивних механізмів. Також маніпуляції можуть оцінюватись з критичних позицій осягнення наслідків маніпулятивної дії, з точки зору суспільних норм взаємодії. Ці підходи суттєво доповнюють дослідницькі стратегії. Сама маніпуляція є явищем ані корисним, ані шкідливим, окреслюючи тільки спосіб здійснення комунікації. Її механізми глибоко інтегровані в комунікаційні процеси та складають органічну частину процесів переконання, навчання, виховання, частину комунікаційних практик різних сфер суспільного життя.
Негативні наслідки маніпуляцій зумовлені технологізацією процесу впливу, що може спричинити зростання недовіри аудиторії до окремих каналів чи сфер комунікації. Подальша технологізація впливу може призвести до спрощення соціальної свідомості через зростання маніпулятивних зусиль, а також до відчуження людини від частини інформаційних процесів суспільства, зменшення інновативної активності внаслідок включення її в комунікацію як пасивного об’єкта маніпуляції.
Особливого значення для сьогодення в контексті концептуалізації явища маніпуляції набувають дослідження шляхів захисту від неї. В роботі вони були узагальнені до двох взаємозалежних стратегій захисних механізмів. Одна складається на підставі соціального досвіду подібних комунікативних ситуацій особистості чи соціальної групи. Друга передбачає певний рівень соціокультурної компетентності реципієнта стосовно змісту комунікації та відображає інновативний характер інтерпретації ним нових комунікативних ситуацій.
У третьому розділі “Технологія маніпулятивного впливу” розглянуто трансформацію
Специфіка технологій маніпуляцій залежить від рівня комунікації. Міжособистісне спілкування дозволяє маніпулятору зосередити увагу на реципієнтові, скерувавши вплив відповідно до його особливостей. За таких умов реципієнт спроможний активно втручатись у здійснювані маніпулятивні зусилля, отож спілкування може перетворюватись на взаємопов’язану серію комунікативних актів, коли реалізовуються безпосередні інтенції кожної сторони.
Масова комунікація передбачає концентрацію маніпулятивних зусиль у іміджевому змісті повідомлення або образі актора комунікації, оскільки реакція масової аудиторії є часто відірваною в часі від моменту впливу ї невизначеною на момент маніпуляції. Можливості маніпулятивної організації інформаційного повідомлення підсилюються можливостями технічних засобів ЗМК, але вони не є першорядними, оскільки носять інструментальний характер. Така ланка ЗМК як ЗМІ, завжди є сприятливим середовищем маніпуляцій за своєю інституціональною функцією поширення інформації, де перетинаються стратегічні інтереси різних сфер суспільного життя. Разом з тим, засоби мас-медіа нині є потужною комерційною індустрією, що орієнтована на отримання прибутку, а отже, провокує стратегічність взаємодії, проте не виключає можливості діалогічної форми прояву масової комунікації.
Більш загальний рівень соціальних взаємодій передбачає системне застосування маніпулятивних впливів через комплексні міжгрупові інтеракції, де визначальним аспектом формування впливу є соціогрупові інтенції, ідеологічні та статусні характеристики реальності, які визначають роль та місце окремих спільнот у соціумі.
Дослідження маніпулятивних впливів на рівні соціальної взаємодії є найбільш трудомісткими, оскільки інтеракції відбуваються безособистісно та є результатом узагальнених соціогрупових інтересів. На цьому рівні маніпулятивний спосіб здіснення комунікації може бути складений культурною традицією або ж конкретними умовами суспільних відносин, у яких опинилось суспільство, а разом вони можуть слугувати “мірою провокування”, легітимізуючи вплив у певних культурах чи сферах діяльності.
Маніпулятивний вплив здійснюється також і через невербальну комунікацію, тобто організацію конкретних обставин комунікації: місця, образу комунікатора, поведінки, атрибутики чи самої ситуації взаємодії. Маніпуляція також можлива і через організацію аудіовізуальних повідомлень: фотографії, відеозображеннях тощо. При цьому невербальні складові процесу комунікації можуть як доповнювати вербальну маніпуляцію, створюючи ілюзію “документальності” повідомлення, так і бути самостійним маніпулятивним зусиллям.
Технологія організації маніпулятивного впливу в кожному окремому випадку розгортається через часткові маніпулятивні технології, які відрізняються за своєю специфікою у використанні інформаційного поля комунікації, що потребує ретельного врахування соціокультурних особливостей суспільства.
Технологія маніпулятивного використання чуток передбачає особливу організацію соціальної інформації в повідомленні. В соціокультурній ситуації розмитість межі між офіційною та неофіційною, але особливим чином сформованою інформацією, яка включена в коло подій, цінностей та очікувань реципієнта, є ефективним засобом впливу.
Одним із видів маніпуляції є міфологізація як технологія специфічного володіння рефлексивною компонентою свідомості. В контексті роботи соціальний міф трактується як сакралізований стереотип, який базується на чуттєвому осягненні світу. В цьому тлумаченні міфологізація виражається в сакральному позначуванні об'єктів реальності, у використанні вже наявних у суспільній свідомості міфологічних кліше. Виступаючи продуктом колективної свідомості, вони сприймаються як незаперечні пояснення та забезпечують додаткові можливості впливу.
Приписуваною харизмою як особливою маніпулятивною технологією є специфічна організація іміджу в процесі комунікації, яка виражається в приписуванні об’єкту надзвичайних рис, та закріплення їх на соціальному рівні — через послідовне і масове поширення. Маніпулятивні зусиля скеровуються на створення та утримання в соціальній свідомості такого образу.
Сукупний розгляд різних аспектів маніпулятивної технології в дисертаційній роботі показав їх тісний зв'язок, що обумовило висновок про взаємообумовленість засобів маніпулятивної дії. Їх спільне застосування з урахуванням усіх особливостей комунікації призводить до інсценування всієї ситуації взаємодії. В соціокультурному сенсі така комплексність дій розкриваються через метафору “гри”, виявляючись у створенні ігрової реальності, декларуванні правил дії, наявності елемента змагання у досягненні ігрової мети. Ігрова компонента в маніпулятивному інсценуванні передбачає не тільки гру за визначенням, але й імітацію гри задля досягнення прихованих цілей.
Визначені риси маніпулятивного впливу, його соціокультурні аспекти дозволили вказати на низку особливостей його вивчення. Серед них визначальними є необхідність врахування міждисциплінарного та системного підходу, що зумовлюється багатофакторністю маніпуляції як соціального явища. Складний соціокультурний характер маніпуляції, яка розкривається через як структурне, так і змістовне оволодіння комунікативним середовищем, зумовлює необхідність дослідження цієї специфіки у поєднанні якісної та кількісної методології соціологічного дослідження.
|
