Бутиліна О.В. Феномен професійної маргінальності студентства

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено провідну ідею дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, з'ясовано зв'язок роботи з науковими програмами, планам та темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи соціологічного вивчення феномену маргінальності» розглянуто теоретичні підходи до визначення сутності та основних ознак феномену маргінальності, що сформувались у світовій соціології. Застосовано конфліктний підхід, теорію відчуження та концепцію соціального поля до аналізу маргінального становища індивіда чи групи в умовах сучасного суспільства. На їх підставі визначено можливі стратегії поведінки людини в умовах маргінальної ситуації та охарактеризовано основні соціальні наслідки маргінальності. Зроблена спроба визначити декілька основних видів маргінальності, що виникають у результаті конфлікту людини з певним середовищем та відчуження її від функціонування в межах відповідних груп. У межах обраного теоретичного напряму дослідження проаналізовано професійну маргінальність, в основі якої лежить відчуття відчуження від професії.

У першому підрозділі «Еволюція наукових уявлень про маргінальність» розглянуто літературні джерела та різні точки зору на природу та сутність феномену маргінальності, які представлені в роботах видатних учених ХІХ і ХХ ст. та сучасних соціологів.

У світовій соціології існує доволі ґрунтовна традиція вивчення явища маргінальності. ЇЇ витоки містяться в роботах К. Маркса (ідея відчуження) та Г. Зіммеля (концепція соціальної диференціації). У роботі було виділено та проаналізовано три етапи дослідження феномену маргінальності. І-й етап (кінець ХІХ ― поч. ХХ ст.) пов’язаний з іменами таких видатних європейських учених, як К. Маркс та Г. Зіммель, що заклали основу вивчення структурної маргінальності, а також з постатями Дж. Ройс, Г. Мюнстерберг та ін., що представляли американську гілку й започаткували дослідження маргінальності як соціокультурного феномену. ІІ-й етап (20-30-ті роки ХХ ст.) ― представляє собою розвиток ідеї маргінальності, яку можна знайти в роботах представників Чиказької школи урбан-соціології, до якої належать Р. Парк, Е. Стоунквіст, М. Голдберг. Уперше поняття “маргінальна особистість” з'являється у науковій літературі у 1928 році завдяки розробкам голови Чиказької школи соціології міста Роберта Парка. ІІІ-й етап ― після Другої світової війни ― оформлення теоретичних пояснень маргінальності в американській (Е. Х'юз, Х. Дікі-Кларк та ін.), західноєвропейській, зокрема, французькій, (Ж. Кланфер та А. Фарж) соціологічних традиціях.

Було з’ясовано, що протягом ХІХ і першої половини ХХ ст. сформувались два основні напрямки у інтерпретації феномену маргінальності, які взаємодоповнюють один одного. Західноєвропейська традиція виходить із розуміння маргінальності як стану відчуження і виключення людини з основних сфер соціального життя; американська ― базується на культурологічній дефініції стану «перехідності», що трактується як перебування індивіда поміж декількома культурними світами. Ці підходи дозволяють сучасним дослідникам застосовувати поняття маргінальності для вивчення доволі широкого спектру соціальних явищ.

Дослідження маргінальності в сучасній соціології набувають значної ваги тому, що саме це явище є одночасно й причиною (як зазначав Р. Парк), і наслідком (за думкою А. Фарж і Ж. Кландфер) соціальних змін у суспільстві. Контекст соціальних змін так чи інакше включає появу нових різновидів маргінальності, а проблеми, які вони породжують, стають соціальними викликами і зумовлюють певні соціальні дії або розвиток тих чи інших інституцій.

Універсальність поняття маргінальності дає підстави для застосування його у контексті теорій, що пояснюють соціальне положення і розвиток різних за своєю природою соціальних груп. У тому числі, є доцільним використовувати вказане поняття як аналітичну категорію для поглибленого вивчення динаміки професіональної структури, а також у контексті теми дисертаційного дослідження, тобто для вивчення феномену професійної маргінальності студентства.

У другому підрозділі «Конфліктний підхід та теорія відчуження як основа дослідження феномену маргінальності» проаналізовано явище маргінальності з позиції конфліктної теорії, концепції відчуження К. Маркса та концепції соціального поля П. Бурдьє.

Кожна соціальна система намагається адаптуватися до оточення і зовнішнього середовища. Це є основою виникнення внутрішнього напруження, протиріччя поміж різними підгрупами, які мають неоднаковий адаптаційний потенціал. Отже, тенденція до збереження цілісності та адаптованості системи стає причиною виникнення маргінальної ситуації, яка включає, по-перше, корпоративні суб’єкти, що займають різні соціальні позиції та є сторонами певного соціального протиріччя; по-друге, латентні та відкриті конфлікти; по-третє, соціально-психологічні феномени, пов’язані із захистом власних позицій або намаганнями їх змінити. У роботі визначено два основних джерела конфліктів у межах маргінальної ситуації: по-перше, намагання «чужих» елементів приєднатися до процесу розподілу та використання частки капіталу, яким володіє «ядро групи» й, по-друге, виникнення в межах групи нових елементів, що намагаються зайняти лідируючі позиції. Ці конфлікти супроводжуються, з одного боку, ефектом відчуження від середовища, в якому функціонує окремий індивід чи група людей, з іншого ― соціальним виключенням, у результаті якого маргінальні елементи ізолюються та стигматизуються. Такі дії оточення відносно маргіналів, у свою чергу, стають причиною ескалації відкритих конфліктів між відповідними групами, де простежується зіткнення позицій, ціннісних установок, поглядів, інтересів. Соціальне виключення, як недопущення до розпорядження основними видами капіталу та відчуження, як послаблення і розрив зв'язків, що поєднують індивідів з різними суспільними сферами через поступове відсторонення їх від функціонування в межах групи, в роботі описуються як механізми витіснення «непотрібних» елементів на периферію соціального поля. Отже, маргінальна ситуація може виникати внаслідок структурного протиріччя (прихованого конфлікту) і, в той же час, виступати причиною подальшої ескалації у формі відкритого протистояння «усталених» соціальних категорій і так званих маргінальних прошарків. Суб'єктивними (соціально-психологічними) компонентами маргінальної ситуації стають різноманітні продукти свідомості: плітки, негативні стереотипи, недовірливе ставлення до маргіналів тощо. Відтворення подібних реакцій оточення на дії маргіналів може мати інституційне закріплення у вигляді традицій, моральних настанов, законів. Їх розглянуто як об'єктивний компонент маргінальної ситуації.

Отже, маргінальність ми представляємо як сукупність позицій індивіда чи соціальної групи, віддалених від умовного «ядра поля».

Переважно емоційно-негативне ставлення до маргіналів з боку «функціонального ядра» та «усталених» елементів групи формує відповідні стратегії поведінки маргінальних елементів. У роботі були проаналізовані дві основні стратегії та засоби їх реалізації. Перша ― позитивна адаптація, що передбачає прилаштування до нового середовища. Ця стратегія має дві форми реалізації: активна інтеграція, що передбачає приєднання до цінностей, норм, способу життя «усталених» елементів, та пасивне, суто зовнішнє і поверхове прилаштування до групи, яке проявляється виключно на поведінковому рівні. Друга стратегія ― негативна адаптація, що побудована на конфлікті з оточенням. Вона також може реалізовуватись двома різними шляхами: по-перше, через гострий конфлікт, активний протест, навмисне чи ненавмисне порушення соціально визнаних норм поведінки; по-друге, через пасивну девіацію, яка проявляється у неагресивній поведінці викинутих на узбіччя маргіналів, що ведуть асоціальний образ життя й не домагаються змін.

У дисертації висловлюється ствердження, згідно з яким ситуації маргінальності є природними станами для будь-якої системи, що змінюється. Подібні стани мають позитивні й негативні соціальні наслідки, які проявляються на рівнях спільноти та індивіда.

Для визначення соціальних суб'єктів, яким найбільше притаманні ознаки маргінальності, застосовано методику моделювання соціального простору. В основу моделі багатомірного соціального простору покладено положення концепції поля П. Бурдьє. Соціальний простір відтворюється у процесі взаємодії людей і має певну кількість ліній диференціації. Найбільш стійкі форми соціальної взаємодії створюють різні умовні площини. Горизонтальний та вертикальний зрізи соціального простору дозволяють виявити найбільш маргіналізовані групи суспільства, що відносяться до його периферії. Особливу увагу в роботі було приділено виявленню потенційно маргінальних груп у соціально-професійній площині. Це дозволило трактувати явище професійної маргінальності в категоріях соціального простору. Ми вважаємо, що професійна маргінальність виникає у певної частини економічно активного населення внаслідок відчуження від обраної професії, «професійного ядра», що відіграє роль «усталеного» елемента, і знаходить різноманітні психологічні та зовнішні поведінкові вираження: незадоволеність роботою і професією, порушення норм і правил професійної етики, низькоякісне виконання професійних обов'язків, нездатність ідентифікувати себе за професійною ознакою і, врешті-решт, неминучі конфлікти зі «справжніми» професіоналами.

У другому розділі «Феномен професійної маргінальності студентства: сутність явища, форми прояву та фактори» викладені методологічні аспекти вивчення феномену професійної маргінальності студентства. Визначена сутність досліджуваного явища, розглянуті його форми прояву, рівні та основні фактори. На їх основі побудовані три моделі зміни рівню професійної маргінальності студентів у межах вищого навчального закладу. Запропонована типологія студентського співтовариства за рівнем прояву досліджуваного явища.

У першому підрозділі другого розділу «Сутність та форми прояву феномену професійної маргінальності студентства» з’ясовано внутрішню структуру та основні аспекти професійної маргінальності студентства як соціального явища.

У дисертаційній роботі термін «професійна маргінальність студентства» розглядається в трьох аспектах. У структурному аспекті ― як поняття в межах професійної структури суспільства і трактується з позиції концепції поля; в онтологічному сенсі ― відображає приналежність студентства до професійної групи; у гносеологічному аспекті ― як аналітична категорія, за допомогою якої можна дослідити стан та динаміку розвитку студентства як особливої соціальної групи.

Було визначено основні позиції, що займає студентська молодь у соціальному просторі та, зокрема, у професійній сфері. У дисертації стосовно студентства використовується поняття субпрофесійної групи. Цим підкреслено дві обставини: по-перше, студенти вже з моменту вибору навчального закладу, факультету та спеціальності є зорієнтованими на певну професійну групу; по-друге, вони фактично не належать до професійних груп, бо не є економічно активною категорією населення. Субпрофесійність є станом певного відчуження від професії та «справжніх» професіоналів.

Феномен професійної маргінальності студентства в роботі розглядається в широкому й вузькому значенні.

Професійна маргінальність студентства у широкому значенні може бути представлена як стан певної відокремленості (відчуженості) молоді від майбутньої професії. У вузькому розумінні професійна маргінальність студентства ― це особливий стан несформованості установки на професію, який знаходить своє вираження, зокрема, у ставленні до навчання, оцінках майбутньої професії, рівні академічної успішності та в тенденціях до зміни профілю професійної підготовки.

Поширення досліджуваного феномену обумовлюється тенденцією професіоналізації освіти, що посилилася протягом минулого ХХ сторіччя. Молоді люди, що отримують освіту, знаходяться на етапі переходу до професійної практичної діяльності, первинної професіоналізації. З огляду на це в роботі пропонується використовувати поняття первинної та вторинної маргінальності студентства. Первинна маргінальність є об'єктивним, закономірним станом, в якому перебувають студенти, що потрапляють у нове для них середовище. У процесі навчання вона зникає, оскільки молоді люди наближаються до професії шляхом засвоєння відповідних знань, професійних навичок, правил і вимог референтної групи. Вторинна (штучна, девіантна) маргінальність виникає як відхилення від норми, коли відбувається віддалення молодої людини від професії вже в межах ВНЗ і може трактуватися як певний різновид соціальної девіації.

У роботі досліджуються форми прояву та рівні професійної маргінальності студентства. Феномен професійної маргінальності студентства може набувати форм суб'єктивних, суб'єктивно-об'єктивних та об'єктивних проявів. Суб’єктивні прояви пов’язані зі станом свідомості студентів, аксіологічними компонентами, ставленням до майбутньої професії. Суб'єктивно-об'єктивні ― включають набір знань та навичок, що має тенденцію до зростання відповідно до терміну навчання у ВНЗ, а об’єктивні ― виражаються у зовнішніх формах поведінки, що так чи інакше мають «професійне забарвлення». У роботі виділено три рівні професійної маргінальності студентів: максимальний, середній та мінімальний, які мають операціональний сенс для практичного виміру явища.

Професійна маргінальність студентства має властивості плинності залежно від курсу навчання і різноманітних факторів. У ході її аналізу розглянуто три моделі зміни стану досліджуваного феномену: нормативна модель, коли рівень професійної маргінальності знижується відповідно до очікувань «професійного ядра» з переходом студентів на старші курси навчання; проміжна модель ― коли прояви феномену професійної маргінальності у студентів, хоча і знижуються проте не так швидко й інтенсивно; девіантна модель ― рівень професійної маргінальності не зменшується, а навпаки, з кожним наступним роком навчання навіть збільшується.

Узагальнення цих тенденцій дозволило розробити типологію студентської групи. Було виділено три групи студентів, що відрізняються рівнем прояву показників даного феномену: (1) «професіонали», які чітко орієнтовані на майбутню професію і їх розвиток відбувається за «нормативною» моделлю, (2) перехідна група, представникам якої притаманні характеристики невизначеності та нестійкості професійних орієнтацій і установок, (3) «аутсайдери» ― відрізняються девіантими проявами феномену маргінальності, стійким відчуженням від майбутньої професії.

У другому підрозділі другого розділу «Фактори, що зумовлюють професійну маргінальність у студентському середовищі» виділено і розглянуто три групи відповідних факторів. Перша група факторів ― макросоціальні, які були розглянуті крізь призму трансформації соціально-професійної структури суспільства. Деформації ринку праці, зміна ієрархії престижу професій, зниження якості освіти молоді є тими об'єктивними чинниками, які диференціюють шляхи входження молоді в професійні співтовариства. Аналіз студентства як субпрофесійної групи обумовив увагу до основного елементу професійної сфери ― професійної групи. Вплив макросоціальних факторів аналізується у контексті певних ознак професійної групи, а саме: її розмір, популярність та ступінь закритості/відкритості.

Другу групу складають мікросоціальні фактори, що передусім впливають на формування суб’єктивної установки на професію. Розглянуто роль родини та соціального оточення, які здійснюють певний тиск на особу абітурієнта і студента, ініціюють внутрішні переживання і конфлікти, які вона відчуває під час професійного вибору й на етапі оволодіння професією. У роботі проаналізовано міжособистісні та внутрішньоособистісні конфлікти молодої людини, що виникають у разі протиріччя між її устремліннями і прагненнями та бажаннями (або фінансовими чи статусними можливостями) батьків, щодо отримання нею певної професії чи кваліфікації. Ці протиріччя створюють передумови професійної маргіналізації студентів.

Третя група ― особистісні фактори, до яких належать цінності, інтереси, потреби особистості. Вони виступають засобами самоналаштування особи на професію. Вольові й характерологічні особливості індивіда розглядались як допоміжні фактори, що здатні підсилювати або послабляти дію всіх інших чинників. Автор уважає, що відсутність стійких внутрішніх установок особистості, слабка воля, певні риси темпераменту можуть сприяти відчуженню молодої людини від професії, тобто маргіналізувати її.

У третьому розділі «Емпірико-соціологічний вимір явища професійної маргінальності студентства» описана пропонована методика соціологічного виміру феномену професійної маргінальності в студентському середовищі. Наводяться результати конкретно-соціологічного дослідження, в межах якого перевіряється валідність вказаної методики, підтверджується загальна теза роботи щодо існування даного явища серед студентів.

У першому підрозділі третього розділу «Методика виміру рівню професійної маргінальності студентів» формулюється ідея практичного виміру рівнів маргінальності студентського середовища, розглядаються методологічні аспекти процедури виміру, пропонується програма відповідного соціологічного дослідження.

Запропонована в дисертаційній роботі методика виміру професійної маргінальності студентства ґрунтується на положеннях теоретико-соціологічної інтерпретації явища маргінальності, представлених у першому та другому розділах.

З огляду на теоретичне бачення проблеми та структурну й факторну операціоналізацію основного поняття, були виділені два десятки показників професійної маргінальності студентства, які згруповані у чотири блоки: факти навчання, інформованість щодо майбутньої професії, ставлення до професії та орієнтація на інший напрямок підготовки. Головна ідея розробки такої методики полягала в отриманні узагальненого числового індексу професійної маргінальності. Методика, що презентується у роботі, дозволяє розрахувати загальний індекс професійної маргінальності для кожного респондента, окремого ВНЗ та в цілому по масиву, а також на цій основі типологізувати студентство за рівнем прояву досліджуваного феномену.

Розроблена процедура виміру професійної маргінальності має універсальний характер і може бути застосована на практиці для оцінювання феномену та його факторної обумовленості в різних ВНЗ, на різних курсах і за різними профілями підготовки студентів.

Для отримання первинної емпіричної інформації було обрано метод анкетного опитування. Студенти виступали в якості одиниць опитування і основного джерела інформації. Перевага цього методу полягає в тому, що є можливість зробити акцент на показниках свідомості студентів, отримати дані про наміри та настрої студентства, перевірити гіпотези про каузальні залежності.

У другому підрозділі третього розділу «Аналіз результатів дослідження та висновки» підбито підсумки практичного використання розробленої методики виміру професійної маргінальності студентства в межах емпіричного дослідження. З метою перевірки ефективності методики автором було проведено пробне емпіричне дослідження у м. Харкові. Анкетуванню підлягали студенти трьох ВНЗ (Харківський соціально-економічний інститут, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Харківський національний технічний університет «ХПІ»).

Феномен професійної маргінальності студентства отримав емпіричне підтвердження. Проте загальний індекс (він розраховувався як середнє за чотирибальною шкалою, де 1 ― мінімальний рівень, а 4 ― максимальний рівень прояву досліджуваного явища) виявився не дуже високим. Він склав ― 2,22 при медіанному показнику ― 2,5. Це характеризує студентство як групу, що в цілому орієнтована на професію.

Аналіз емпіричних матеріалів показав доцільність поділу групи, яку ми визначили як проміжну, на дві підгрупи. Таким чином, у межах нашого дослідження студентські колективи було поділено на чотири групи. 1. «Професіонали», що склали 19,3% від загальної кількості опитаних, є студентами, які відрізняються чіткою установкою на професію, переконаністю у важливості професійної самореалізації за отриманим фахом. Для представників цієї групи майже не характерні ознаки професійної маргінальності. 2. Перша перехідна група ― найбільш чисельна (49,6%) ― «потенційні професіонали». Її представникам притаманний низький рівень професійної маргінальності, в цілому переважає орієнтація на майбутню професію. 3. Друга перехідна група ― «потенційні аутсайдери». Вона склала 25,4% від усіх опитаних і відрізняється тенденцією тяжіння до іншого полюсу ― «аутсайдерів». Характерною особливістю цієї групи є суттєва невпевненість у необхідності продовження освіти за фахом, нестійкість професійних уподобань, безвідповідальне ставлення до навчання, що свідчить про доволі чіткі прояви досліджуваного явища. 4. «Аутсайдери» ― група з найвищими показниками професійної маргінальності (3,9%). Середні бали за відповідями респондентів останньої групи розташувались у межах від 3,0 до 3,4. До неї потрапили студенти, що не мають наміру працювати за спеціальністю, готові вже зараз відмовитись від підготовки за теперішнім профілем, мають несхвальну оцінку майбутньої професії та низький рівень академічної успішності. Отже, гіпотеза про внутрішню диференціацію студентства за рівнем професійної маргінальності цілком підтвердилась.

У процесі обробки отриманих даних, було визначено: найбільш вагомі серед факторів, що впливають на рівень професійної маргінальності студентів є спадкоємність професії та матеріальне становище родини. Наявність поміж родичів респондента людей з тією ж професією значно підвищує рівень інформованості щодо сутності та специфіки майбутньої професійної діяльності, впливає на вибір ВНЗ і профілю підготовки та формує установку на професію. Матеріальний добробут родини безпосередньо не визначає націленість студента на професійну самореалізацію за фахом, але досить суттєво впливає на їх почуття стосовно професійного майбутнього. Звернув на себе увагу й такий фактор як академічна успішність. Наше припущення щодо залежності рівню професійної маргінальності від цього фактору також підтвердилось. Чим нижчий рівень успішності респондентів, тим характерніші прояви досліджуваного феномену. Результати дослідження виявили існування девіантної моделі зміни рівню професійної маргінальності частини студентства. Ці дані підтвердили наші роздуми щодо порушення виконання функції професійної орієнтації сучасною системою освіти.