Сичов Д.В. Індивідуальні трудові відносини: теоретично-правові аспекти

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслюються мета творчого пошуку, його об’єкт, предмет та завдання, зазначається наукова новизна та методологія роботи, найбільш значущі приклади апробації проведеного дослідження, а також його практичне значення.

Розділ 1 “Соціально-правова характеристика індивідуальних трудових відносин” містить три підрозділи. У підрозділі 1.1. “Передумови виникнення трудових правовідносин” аналізується сучасний стан справ у сфері застосування громадянами свого права на працю, визначаються передумови виникнення трудових відносин.

В підрозділі наголошується, що в основі трудових відносин лежить праця. Праця, насамперед, процес, який здійснюється між людиною і природою, тобто процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речей між собою та природою. З іншого боку праця, як специфічний процес, є можливою лише за сумісної діяльності людей, у спілкуванні один з одним. Роль праці в розвитку людини і суспільства полягає не лише в створенні матеріальних та духовних цінностей, призначених для задоволення потреб людей, але й у розвитку самих працівників, які набувають навичок, розкривають свої здібності, поповнюють та збагачують знання. Праця виступає в якості суспільної діяльності, яка передбачає певні форми суспільної організації, за допомогою яких досягається потрібний рівень узгодженості індивідуальних та групових дій для досягнення життєво важливих цілей. Ця суспільна діяльність людей опосередковується численними суспільними відносинами. Жодна група працівників, жоден член трудової організації не може існувати поза цими відносинами, без взаємних обов’язків один щодо одного, без взаємовідносин. Відтак, в процесі праці люди знаходяться не лише в певному відношенні з природою, але й у певних відносинах між собою з приводу праці. Ці відносини за характером є трудовими.

Трудові відносини мають вольовий характер, встановлюються, змінюються або припиняються в результаті свідомої діяльності окремих людей (працівників з одного боку, роботодавців з іншого). Усвідомленість трудових відносин дозволяє державі регулювати їх правом, що виражає загальносуспільну волю, а учасникам трудових відносин сприймати цю волю та діяти згідно з нормами права. Таким чином, трудові відносини характеризуються тим, що їх учасниками є люди, які здатні до праці і здійснюють цілеспрямовану трудову діяльність. В процесі трудової діяльності між працівниками та роботодавцями виникають, розвиваються та припиняються трудові відносини.

У підрозділі 1.2. “Поняття індивідуальних трудових правовідносин” аналізуються погляди вчених на предмет трудового права, на місце в ньому індивідуальних трудових відносин, а також визначається поняття індивідуальних трудових відносин.

В підрозділі зазначається, що індивідуальні трудові відносини займають центральне місце в предметі трудового права України. Саме з ними пов’язується існування інших відносин, які охоплюються предметом трудового права. Так, в зв’язку з існуванням індивідуальних трудових правовідносин стають необхідними соціально-партнерські правовідносини між профспілками, трудовими колективами та роботодавцями стосовно встановлення і застосування умов праці. Відносини, виникнення яких стає можливим внаслідок існування індивідуальних трудових відносин, можна розділити на відносини, які передують трудовим відносинам; відносини, які виникають і розвиваються паралельно з трудовими; відносини, які випливають з трудових.

В результаті проведеного дослідження індивідуальне трудове правовідношення визначено, як добровільне, вольове, двостороннє, безперервне, врегульоване нормами трудового права відношення, яке виникає між працівником та роботодавцем внаслідок реалізації громадянином права на працю та укладення трудового договору.

Встановлено, що ознаками індивідуального трудового правовідношення є: а) двосторонній вольовий зв’язок між працівником та роботодавцем; б) цей зв’язок має правовий характер, бо визначається нормами трудового права; в) двосторонній вольовий добровільний зв’язок виникає внаслідок укладення трудового договору; г) індивідуальні трудові правовідносини виступають як форма, наслідок чи умова існування фактичних індивідуальних трудових відносин; д) внаслідок укладання трудового договору у сторін індивідуального трудового правовідношення виникають взаємні права та обов’язки, відповідно до яких працівник зобов’язується виконувати певну трудову функцію, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець повинен оплачувати роботу працівника та створювати необхідні для високоякісної трудової діяльності останнього умови.

У підрозділі 1.3. “Трудовий договір – підстава виникнення індивідуальних трудових відносин” досліджуються погляди вчених різних галузей науки на категорію “договір”, “трудовий договір”, визначаються особливості трудового договору та його поняття.

Світовий, передусім, європейський досвід нормотворення, нормореалізації в ринкових умовах засвідчує, що саме договір є корисною і необхідною формою впорядкування людських взаємин. Договірне право, як і звичаєве, не встановлюється якимось зовнішнім законодавцем. Тобто, правила звичаю та договору мають одну спільну властивість: про ті й інші можна сказати, що вони виникають зі стосунків людей між собою, а не застосовуються до цих стосунків якимось зовнішнім джерелом права.

Трудовий договір є юридичним фактом, що породжує виникнення конкретного індивідуального трудового правовідношення, а також юридичною основою для поширення на взаємовідносини сторін усього трудового законодавства.

Обстоюється думка, що трудовий договір та індивідуальне трудове правовідношення, як результат і наслідок укладення між працівником та роботодавцем трудової угоди, явища взаємообумовлені і складають єдине ціле. Трудовий договір – це індивідуальне трудове правовідношення в статиці, а індивідуальне трудове відношення – це трудовий договір в динаміці. Однак необхідно розрізнювати поняття “трудовий договір” і “індивідуальне трудове правовідношення”. Ця різниця полягає у наступному: трудовий договір – це угода, тобто юридичний акт, а індивідуальне трудове правовідношення – це правовий зв'язок, який виникає на підставі трудового договору.

За юридичною природою трудовий договір є договором про працю між роботодавцем і найманим працівником. Він є універсальною моделлю найму. Будь-який працівник здає в найм власнику засобів виробництва (роботодавцю) свою здатність до праці. З точки зору права не має різниці чи працює особа за трудовим договором на державному підприємстві, установі, чи у колективному господарстві, чи у приватного власника. Всі наймані працівники мають однаковий правовий статус, і будь-який роботодавець зобов’язаний додержуватись всіх правил і гарантій щодо них, передбачених трудовим законодавством.

Встановлено, що характерними ознаками трудового договору слід вважати наступні. По-перше, трудовий договір – це угода між двома сторонами (суб’єктами трудового права): працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. По-друге, трудовий договір містить основні права та обов’язки сторін. Працівник зобов’язується виконувати певну трудову функцію з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. По-третє, трудовий договір укладається між рівноправними основними суб’єктами трудового права та спрямований на взаємовигідне задоволення їх потреб за рахунок один одного. Укладення трудового договору передбачає обопільну свободу вибору його сторін. По-четверте, трудовий договір є підставою виникнення індивідуального трудового правовідношення. По-п’яте, трудовий договір є результатом специфічного прояву індивідуально-договірного методу правового регулювання трудових відносин, адже у змісті договору персоніфікуються такі умови, як: місце роботи, трудова функція тощо. По-шосте, трудовий договір – це договір, що характеризується особистим характером, а тому він гарантує, охороняє особистість найманого працівника від незаконних умов праці, що можуть спричинити працівнику як моральну, так і фізичну шкоду. По-сьоме, за допомогою трудового договору можна якнайшвидше, найоперативніше врахувати динаміку соціальних та виробничих умов, з якими стикаються сторони трудового договору у процесі праці. По-восьме, трудовий договір як документ, фіксує наміри сторін діяти певним чином. Права і обов’язки сторін встановлені в ньому реалізуються у їх подальших діях.

Розділ 2 “Зміст та суб’єкти індивідуальних трудових правовідносин” об’єднує три підрозділи. У підрозділі 2.1 ”Юридичний зміст індивідуальних трудових правовідносин” досліджується зміст індивідуальних трудових правовідносин.

У підрозділі встановлено, що зміст індивідуального трудового правовідношення можна умовно розділити на матеріальний і вольовий або юридичний. Так, фактична діяльність працівника та роботодавця є матеріальним змістом індивідуального трудового правовідношення. Матеріальний зміст даного правовідношення нерозривно пов’язаний та підпорядкований вольовому або юридичному змісту, тобто суб’єктивним правам та обов’язкам працівника і роботодавця. Фактичні дії, які складають необхідний компонент індивідуальних трудових правовідносин, набувають за допомогою норм права якісну визначеність та цілеспрямованість. Саме у цьому полягає основна особливість механізму регулюючого впливу норм трудового права на фактичну поведінку суб’єктів правовідносин.

Також в підрозділі аналізується категорія “правомірна поведінка” у контексті належного виконання працівниками своїх трудових обов’язків. До змісту правомірної поведінки працівників включені такі елементи, як: виконання обов’язків, передбачених трудовим законодавством; реалізація суб’єктивних трудових прав; вчинення інших дій, не заборонених нормами трудового права; невикористання своїх суб’єктивних прав; утримання від вчинення заборонених дій; захист законних трудових прав та інтересів; набуття, зміна та припинення трудових прав і обов’язків.

У підрозділі 2.2 “Працівник як суб’єкт індивідуальних трудових правовідносин” дається визначення терміну “працівник”, визначається його місце в індивідуальному трудовому правовідношенні, досліджується правосуб’єктність працівника, його правовий статус.

Обґрунтовано, що правовідношення завжди реальне (персоніфіковане) суспільне відношення, врегульоване нормами права, яке існує між конкретними соціальними суб’єктами. А норми права можуть реалізуватися й поза межами конкретних правовідносин.

Поняття “суб’єкт правовідношення” і “учасник правовідношення” характеризують соціального суб’єкта тільки як сторону певного конкретного суспільного відношення, врегульованого нормами права. А тому вони є тотожними, синонімічними, такими, що характеризують одне правове явище, один з елементів правовідношення. Суб’єкти трудового права та суб’єкти індивідуальних трудових правовідносин співвідносяться як ціле і частина. Поняття “суб’єкти трудового права” має загальний характер, а “суб’єкти індивідуальних трудових правовідносин” – конкретний.

Статус працівника набувають особи, які реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору з тим чи іншим роботодавцем. Слід розрізняти фактичну здатність до праці та здатність до праці як правову категорію, тобто трудову правосуб’єктність. Перша виникає набагато раніше другої, визначає і лежить в її основі. Суб’єктом індивідуальних трудових правовідносин особа стає не з моменту виникнення у неї фактичної здатності до праці, а з появою здатності до праці як правової категорії, тобто трудової правосуб’єктності.

Обстоюється думка, що під трудовою правосуб’єктністю працівника слід розуміти здатність і можливість особи бути суб’єктами трудових правовідносин (абсолютних і відносних) та набувати своїми діями права і обов’язки, пов’язані з вступом у ці правовідносини.

Трудова правосуб’єктність працівника включає трудову правоздатність, трудову дієздатність та деліктоздатність. Трудова правоздатність особи передує її трудовій дієздатності і є необхідною передумовою виникнення останньої. Трудова правоздатність існує з моменту народження особи. З моменту виникнення означених в законі юридичних фактів настає трудова дієздатність. З цього часу і трудова правоздатність, і трудова дієздатність існують одночасно і є складовою єдиного поняття “трудова правосуб’єктність”.

У підрозділі 2.3. “Роботодавець як суб’єкт індивідуальних трудових правовідносин” дається визначення поняття “роботодавець”, визначається його місце в індивідуальному трудовому правовідношенні, аналізуються точки зору і позиції вітчизняних і зарубіжних вчених щодо визначення цієї сторони індивідуального трудового правовідношення.

З аналізу точок зору і позиції вітчизняних і зарубіжних вчених, вітчизняного і зарубіжного законодавства щодо вказаного  суб’єкта індивідуальних трудових правовідносин виходить, що під роботодавцем слід розуміти фізичну чи юридичну особи, які мають трудові права та обов’язки і використовують їх для створення робочих місць, найму робочої сили та створення необхідних умов для трудової діяльності працівників.

Роботодавцем може бути фізична або юридична особа, яка володіє трудовою правосуб’єктністю. Трудова правосуб’єктність роботодавця-фізичної особи виникає по досягненню нею повноліття та при наявності дієздатності.

Під трудовою правосуб’єктністю юридичної особи автор розуміє здатність та можливість бути суб’єктом трудових правовідносин і набувати необхідні для виконання своїх статутних цілей та організації праці працівників права і обов’язки. Трудова правосуб’єктність роботодавця-юридичної особи виникає з моменту державної реєстрації.

Дисертант обґрунтовує, що до основних ознак юридичної особи як суб’єкта індивідуальних трудових відносин слід віднести такі: 1) можливість приймати і звільняти працівників; 2) майнова самостійність; 3) здатність забезпечувати умови праці, необхідні для трудової діяльності працівників; 4) дисциплінарні повноваження; 5) можливість бути позивачем та відповідачем у суді. Робиться висновок, що юридична особа-роботодавець – це підприємство, установа чи організація будь-якої організаційно-правової форми, що має право укладати трудовий договір з громадянами, може бути відповідачем і позивачем у суді та здатне організовувати і забезпечувати визначені законодавством про працю умови трудової діяльності працівників.

Розділ 3 “Оптимізація правового забезпечення індивідуальних трудових відносин” містить два підрозділи. У підрозділі 3.1. “Індивідуальні трудові відносини як передумова виникнення колективних відносин в сфері праці” досліджуються точки зору вчених-трудовиків щодо наявності в предметі трудового права колективних трудових відносин, визначається співвідношення індивідуальних трудових відносини і колективних відносин в сфері праці.

Трудовий договір є юридичною підставою виникнення індивідуальних правовідносин щодо: робочого часу; часу відпочинку; нормування праці; оплати праці; охорони здоров’я працівників у процесі праці; дисципліни праці; навчання і підвищення кваліфікації працівників. В рамках індивідуальних трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими працівниками, які працюють поруч. Створюються трудові колективи, трудящі об’єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у відносини з роботодавцями. Виникають колективні правові відносини, які є похідними від індивідуальних трудових відносин. Індивідуальні трудові відносини – це та підстава, на якій можливе виникнення колективних відносин в сфері праці. В сучасних умовах індивідуальні трудові правовідносини не можуть існувати без колективних, позаяк для всіх роботодавців є обов’язковими положення колективних угод, які укладаються на державному, галузевому та регіональному рівнях. Чимало положень трудового законодавства щодо робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, охорони здоров’я працівників у процесі праці та інших можуть бути реалізовані на підприємстві лише шляхом укладення колективного договору.

У підрозділі 3.2 “Напрямки удосконалення правового регулювання індивідуальних трудових правовідносин” аналізується сучасний стан правового регулювання індивідуальних трудових правовідносин, вносяться пропозиції по його удосконаленню.

З’ясовано, що механізм правового регулювання індивідуальних трудових відносин слід визначити як систему послідовно організованих юридичних засобів (явищ) за допомогою яких досягаються цілі даного різновиду правового регулювання. Схема дії механізму правового регулювання індивідуальних трудових відносин полягає в наступному. Нормативні факти, тобто нормативні правові установлення, які отримали різні текстуально-правові форми, інтерпретуються та констатуються в процесі соціальної легітимації в норми трудового права. Соціально визнані норми трудового права породжують когнітивні правові зв’язки та констатують загальні трудові відносини, які потім, при виникненні певних юридичних фактів, трансформуються в конкретні індивідуальні трудові правові відносини. Індивідуальні трудові правовідносини можуть виникати, змінюватися чи припинятись в результаті самостійних актів реалізації трудових прав і обов’язків суб’єктами трудового права. При виникненні перешкод для реалізації свого права або при невиконанні певними суб’єктами своїх обов’язків до дії правового механізму підключається держава, яка тлумачить законодавство та конкретний випадок правопорушення й здійснює правозастосовчу діяльність.

Обґрунтовано, що схематично новий Трудовий кодекс України повинен мати таку структуру: преамбула – загальні положення – сторони індивідуальних трудових відносин – суб’єкти трудового права – індивідуальні трудові відносини – працевлаштування громадян – трудовий договір – професійна підготовка працівників – робочий час – час відпочинку – нормування праці – заробітна плата – дисципліна праці – охорона праці – матеріальна відповідальність працівника та роботодавця – індивідуальні і колективні трудові спори – колективні трудові відносини в сфері праці – відносини соціального партнерства – соціальне забезпечення працівників – заключні положення. Кожна ланка цієї схеми в структурі нового Трудового кодексу являє собою окремий розділ.

При цьому у зміст окремих розділів слід відобразити наступне. По-перше, загальні положення мають охоплювати мету, завдання, функції, принципи трудового законодавства, а також поняття й різновиди нормативно-правових актів про працю, їх дію у часі і просторі. По-друге, у розділі “Сторони індивідуальних трудових відносин” слід дати визначення поняття працівник, роботодавець, навести перелік їх основних трудових прав та обов’язків. По-третє, у розділі “Суб’єкти трудового права” доцільно дати максимально наближений до вичерпного перелік суб’єктів трудового права, а також визначити їх основні права і обов’язки. По-четверте, у розділі “Індивідуальні трудові відносини” слід визначити поняття, структуру та зміст цих відносин, порядок виконання та припинення. По-п’яте, у розділі “Колективні трудові відносини в сфері праці” також необхідно визначити поняття, структуру, зміст та сторони цих відносин, порядок їх виникнення та припинення.