Савченко А.О. Правове регулювання праці професорсько-викладацького складу вищих закладів освіти Міністерства внутрішніх справ України

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету і завдання, його практичне значення, наукову новизну одержаних результатів. З’ясовано стан наукової розробки теми. Також указуються дані про апробацію наукових висновків і зв'язок теми дослідження з науковими програмами, планами і темами.

Перший розділ дисертаційного дослідження ”Правові питання організації праці професорсько-викладацького складу вищих закладів освіти Міністерства внутрішніх справ України” присвячено науковому обгрунтуванню тези про те, що необхідність удосконалення правового регулювання службово-трудової діяльності працівників відомчої системи освіти має об'єктивний характер, тому що викликано появою нових суспільних відносин, бурхливим розвитком мережі відповідних навчальних закладів.

Існуюча національна система освіти України знаходиться ще не в належному стані. Саме тому одним з основних напрямків становлення демократичної, правової, соціальної держави є її реформування, що дозволить зберегти необхідний потенціал і обсяг підготовки спеціалістів.

Відомча освіта Міністерства внутрішніх справ є органічною складовою державної безперервної системи освіти України. Проте, на відміну від орієнтації на підготовку спеціалістів широкого профілю, вона, насамперед, повинна здійснювати кадрове забезпечення конкретних напрямків діяльності органів внутрішніх справ.

Система освіти Міністерства внутрішніх справ України, як і національна, в цілому, характеризується сьогодні недостатньою забезпеченістю професорсько-викладацьким складом, слабкою матеріально-технічною базою, відсутністю діючих науково обгрунтованих розробок у сфері стратегії і тактики, реорганізаційних заходів щодо структурного, функціонального і технологічного аспектів. У час динамічних змін у суспільстві і в структурі злочинності на порядок денний ставиться необхідність розробки і впровадження оперативних, науково-обгрунтованих прийомів, спрямованих на удосконалення форм і методів організації навчально-виховного процесу у відомчих навчальних закладах.

Бурхливе зростання вищих навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ робить актуальними питання щодо правового і соціального захисту професорсько-викладацького складу органів внутрішніх справ, зокрема, у сфері прийому та звільнення працівників відомчих установ МВС України, їхнього відпочинку і робочого часу, а також пенсійного забезпечення цієї категорії державних службовців.

У зв'язку з тим, що викладачі вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ є одночасно державними службовцями, що проходять службу в органах внутрішніх справ, спостерігається відмінність і специфічність їхнього правового статусу щодо інших категорій працівників народного господарства.

Служба ж в органах мiлiцiї України розглядається дослiджувачем, як вид державної служби, що протiкає в вищих закладах освіти МВС та здiйснюється спецiально уповноваженими суб'єктами – особами професорсько-викладацького складу ВЗО МВС України.

Автор вiдзначає, що, в силу специфiки цiлей i задач, характеру службово-трудової функцiї осіб професорсько-викладацького складу, їх правового статусу, правове регулювання працi державних службовцiв органiв внутрiшнiх справ потребує диференцiйованого пiдходу. Але початковим, базовим рiвнем правового регулювання працi спiвробiтникiв має бути рiвень, який зафiксовано в трудовому законодавствi i, зокрема, в Кодексi законiв про працю України.

Тобто, при об'єктивно зумовленій своєрідності службово-трудового статусу професорсько-викладацького складу, правове регулювання їх трудової діяльності не повинно мати принципових відмінностей. Нормативне забезпечення їх праці повинно носити системно-узгоджений характер і бути цілком ”очищеним” від суперечностей, неузгодженості між загальними і спеціальними нормами.

Розглядаючи дiюче трудове законодавство України, практику його застосування, використовуючи науковi працi таких авторiв як П.А. Бущенко, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, Р.З. Лiвшиц, А.А. Фатуєв, В.I. Нiкітинський, М. Стадник, К.Н. Гусов, В.А. Сафонов та iнших, дисертант звертає увагу на те, що диференцiацiя правового регулювання працi цієї категорії держслужбовців повинна здiйснюватись, як правило, в сторону пiдвищення рiвня гарантiй слубово-трудових прав останнiх.

Автором поставлено i дослiджено питання про галузеву приналежнiсть, правову природу норм, що регулюють вiдносини, якi складаються при проходженнi державної служби професорсько-викладацьким складом ВЗО МВС України.

Однi вченi (Ю.Н. Старiлов, Ю.М. Козлов, С.С. Студенікін) дотримуються позицiї адмiнiстративно-правового регулювання статусу державних службовцiв. З цим дисертант не погоджується, вказуючи, що ці відносини регламентуються нормами законодавства про працю шляхом диференцiацiї правового регулювання працi різних категрій службовцiв. До того ж, такий пiдхiд протирiчить концепцiї широкої сфери дiї трудового законодавства, яку подiляє бiльшiсть вчених (В.С. Венедиктов, П.І. Жигалкін, Л.І. Лазор, В.I. Нiкитинський,  В.I. Прокопенко та iншi). Дисертант стверджує, що кардинальна задача кодифiкацiї трудового законодавства вбачається в унiфiкацiї останнього, усуненнi невиправданих вiдмiнностей в правовому положеннi працiвникiв. На пiдставi цього автор приходить до висновку, що норми, якi регламентують працю осіб професорсько-викладацького складу ВЗО МВС України, мають трудоправову природу, а їх службово-трудова діяльність  повинна розглядатися як особливий вид трудової дiяльностi.

В роботi теоретично обгрунтовано та доведено, що службово-трудовi вiдносини цієї категорії працiвникiв органів внутрішніх справ виникають на пiдставi трудового договору (контракту про службу) i реалiзуються в його рамках. I саме через трудовий договiр (контракт) на цю категорiю працiвникiв поширюються загальнi норми законодавства про працю. Правова характеристика службово-трудових вiдносин професорсько-викладацького складу ВЗО МВС України потребує комплексного пiдходу.

В другому розділі дисертації ”Робочий час і час відпочинку професорсько-викладацького складу вищих закладів освіти Міністерства внутрішніх справ” указується, що важливе значення в правовому регулюванні праці професорсько-викладацького корпусу відомчої системи освіти має правове регулювання їхнього робочого часу як кількісного виміру відповідного трудового процесу.

Розглядаючи точки зору рiзних дослiдникiв (Л.Я. Гінцбург, І.П. Козинцев, Ф.М. Левіант, Р.З. Лівшиц, Г.К. Москаленко, В.І. Нікітинский, А.Є. Пашерстник, І.Н. Попов-Черкасов, О.І. Процевский, Л.А. Савенко та ін.), дисертант приходить до висновку, що в літературі нема єдиної точки зору стосовно визначення суспільно-юридичного змісту поняття робочий час.

Підкреслюючи цю обставину та те, що і в законодавстві про працю також відсутня легальна дефініція робочого часу, здобувач робить висновок про те, що це призводить до певних труднощів на практиці.

Автор пропонує власне визначення робочого часу як часу, встановленого законом або угодою між власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом, а також сторонами трудового договору на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов'язаний виконувати свою трудову функцію.

В роботі здобувач не поділяє точку зору тих вчених, які вважають, що своєрідність нормованного робочого дня виключає можливість застосування по відношенню до осіб професорсько-викладацького складу звичайного поняття понадурочних робіт (Л.Я. Гінцург та ін.). Дисертант аргументовано доводить, що нормування робочого дня для професорсько-викладацького складу системи вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ не може виключати застосування поняття надурочних  робіт та правових наслідків їх застосування.

У цьому контексті він не погоджується з позицією деяких вчених по те, що для цієї категорії працівників необхідно встановити взагалі ненормований робочий день. Спроектувавши такі положення на можливі фактичні відношення, автор переконливо доводить хибність такого підходу. Якщо ненормований робочий день для професорсько-викладацького корпусу буде визнано офіційно, то це призведе до значної “переобтяженості” працівників освіти - осіб професорсько-викладацького складу ВЗО МВС України, буде порушувати їх суб'єктивні права та інтереси, насамперед, конституційне право на відпочинок.

Дисертант, ретельно вивчивши спеціальну літературу та нормативну базу щодо правового регулювання часу відпочинку, зауважує, що універсального визначення часу відпочинку не існує. Різні автори (В.І. Прокопенко, О.М. Курінний та ін.) по різному розглядають цю категорію трудового права. Це, вважає здобувач, ще раз свідчить про складність досліджуванної тематики та багатогранність самої дефініції поняття часу відпочинку.

Окрема увагу приділяється в дисертації дослідженню такого виду часу відпочинку як відпустка. Автор, детально аналізуючи праці таких вчених як В.М. Толкунова, К.М. Гусов, В.Г. Малов, Т.М. Додіна та ряду інших, виділяє ряд суттєвих ознак відпустки  й робить висновок, що відпустка – це вид часу відпочинку, який обчислюється в календарних днях та встановлюється в нормативно-правовому порядку або угодою сторін.

Разом з цим, проаналізувавши чинне законодавство про відпустки, дисертант вважає, що воно потребує удосконалення, зокрема, щодо приведення змісту спеціальних відомчих норм про час відпочинку осіб професорсько-викладацького складу ВЗО МВС України у відповідність до норм загального характеру. Висловлює ряд пропозицій, реалізація яких буде сприяти більш узгодженому й ефективному регулюванню відповідних суспільних відносин та буде гарантувати на практиці коституційне право на відпочинок атестованих працівників відомчих закладів освіти.

У третьому розділі дисертації ”Порядок і процедура розірвання трудового договору з професорсько-викладацьким складом“ вказується, що припинення службово-трудових правовідносин із працівниками освіти відомчої системи освіти Міністерства внутрішніх справ України здійснюється на таких же підставах, що й працівників виробничої сфери. Водночас спеціальне законодавство про службу в органах внутрішніх справ передбачає і додаткові підстави припинення трудового договору (контракту), що повинні складати органічну частину (як доповнення) переліку підстав звільнення, передбаченого відповідним законодавством про працю. Досить важливим, з огляду на це, є дослідження безпосередньо такої підстави виникнення та припинення службово-трудових правовідносин осіб професорсько-викладацького складу ВЗО МВС України як контракт про службу.

За основу такого аналізу дисертант взяв як легальне визначення контракту та його спiввiдношення з трудовим договором (ст.21 КЗпП України), так і наукові підходи, які знайшли своє теоретичне обгрунтування в працях таких авторiв, як В.С. Венедиктов, С.М. Прилипко, О. Хусточкiна, В.Г. Ротань, I.В. Черткова, В.Д. Шахов, Т.В. Кашанiна, В.А. Дозорцев, Є.М. Акопова, В.Н. Гудiмов, В.А. Глозман та багатьох iнших. Шляхом детального аналiзу умов розкривається змiст контракту про службу. Звертається увага на особливий характер спiввiдношення обов'язкових безпосереднiх умов контракту та додаткових; ступiнь iндивiдуалiзацiї умов контракту про службу та сферу його застосування; особливостi суб'єктного складу та ряд iнших специфiчних ознак останнього.

Дисертант, приймаючи до уваги, що контракт в силу строкового характеру призводить на практицi до значного погiршення правового стану найманого працiвника (А.В. Ярхо, В.В. Глазирiн, Б.А. Шеломов, К.М. Гусов, Л.Ю. Бугров, В.I. Нiкітинський, О.М. Курiнний та iн.) та те, що контракт, як найбiльш "гнучка форма" (С.В. Катрiч, С.М. Прилипко) трудового договору, вважає, що він має укладатися: з висококвалiфiкованими спецiалiстами, враховуючи їх iндивiдуальнi здiбностi й професiйнi навички, а також  з метою забезпечення умов для проявлення iнiцiативностi, пiдвищення взаємної вiдповiдальностi сторiн, правової та соцiальної захищеності працiвників (В.С. Венедиктов та ін.).

Автор, зважаючи, що чинним законодавством працівників органів внутрішніх справ віднесено до категорії державних службовців, на професорсько-викладацький корпус відомчих навчальних закладів поширюється (з деякими винятками й особливостями) перелік підстав припинення службово-трудових відносин, передбачених законом про державну службу.

Проаналізувавши чинне законодавство в сфері порядку (процедури) і підстав звільнення працівників освіти у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, досліджувач зазначає, що воно характеризується неузгодженістю й розпорошеністю нормативних розпоряджень в різних загальних, локальних і відомчих правових актах. Як наслідок, упорядкування правового регулювання в цій сфері, зазначає автор, можливе тільки шляхом розробки і прийняття спеціального нормативного акта-положення про правове регулювання праці (служби) осіб професорсько-викладацького складу органів внутрішніх справ.

Упорядковуючи перелік основ припинення службово-трудових відносин професорсько-викладацького складу системи освіти Міністерства внутрішніх справ і розробляючи порядок (процедуру) їхнього звільнення, необхідно керуватися аксіомою теорії права, яка свідчить, що спеціальні правові акти призначені доповнювати, деталізувати загальне законодавство. Саме тому всі загальні підстави звільнення повинні бути зазначені в Кодексі законів про працю України, а додаткові - в спеціальному законодавстві.