Суровська Л.І. Удосконалення юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності

Краткое содержание

У Вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначаються цілі та завдання роботи, розкриваються в узагальненому вигляді основні результати, які отримані внаслідок проведеного дослідження і виносяться на захист, викладається наукове та практичне значення дисертації.

Розділ перший “Матеріальна відповідальність  як самостійний вид юридичної відповідальності” присвячено всебічному дослідженню інституту матеріальної відповідальності, загальній характеристиці та відмежуванню її від інших видів відповідальності.

У підрозділі першому “Поняття та юридична природа матеріальної відповідальності” досліджується місце та роль матеріальної відповідальності в трудовому праві. Дослідження останньої   автор здійснює, виходячи з положення, що вона є одним із галузевих видів юридичної відповідальності, яка , у свою чергу, являє собою різновид соціальної (ретроспективної) відповідальності.

У роботі проведено детальний аналіз різних визначень поняття матеріальної відповідальності, а також її ознак. Автор не поділяє точки зору, що матеріальну відповідальність прийнято вважати засобами примусу, покарання, розглядати її як реалізацію і фактичне застосування санкції правової норми, як негативну оцінку праці окремого працівника або всього колективу.

Деякі вчені (наприклад, В.М. Скобєлкін) розглядають матеріальну відповідальність у двох аспектах - позитивному і ретроспективному, тобто, на їх думку, відповідальність існує  як  до  вчинення  правопорушення, так і

8

після цього. Дисертант дотримується погляду, що матеріальна відповідальність з позицій трудового права є ретроспективною, тому що вона застосовується за вчинене;  позитивний же аспект можна аналізувати лише у філософському плані.

На думку автора, певний інтерес становить поява в юридичній літературі нового терміна  “трудо-правова відповідальність”. Його наявність   пояснюється  вченими П.Р. Ставиським та В.С. Венедиктовим тим, що ця відповідальність є внутрішнім елементом трудових правовідносин, частиною предмета трудового права. Вона пов’язана з діяльністю людини в процесі праці і тому є трудовою. Термін  “трудо-правова відповідальність” заслуговує на увагу  тому,  що він грунтується на створенні ефективно функціонуючого механізму юридичної відповідальності, у тому числі й трудової, який би не давав можливості порушувати правові приписи, тобто діяв позитивно і давав можливість виховувати в суб’єктів трудового права почуття відповідальності.

Обгрунтовуючи пропозиції щодо класифікації видів відповідальності за галузями права, дисертант пропонує визначити поняття та юридичну природу матеріальної відповідальності як самостійний вид, який застосовується при реалізації трудових відносин і виникає в тому випадку, коли порушуються обов’язки, передбачені трудовим договором. Тому матеріальна відповідальність ні в якому разі не може бути різновидом цивільно-правової відповідальності й існувати в трудових правовідносинах поряд з цивільно-правовими, як це вважають деякі правники, підкреслюючи, що в нових економічних умовах взаємовідносини між роботодавцями та працівниками повинні регулюватися цивільним правом.

У другому підрозділі “Загальні підстави та умови притягнення працівників до  матеріальної відповідальності” зазначається, що закріплення в трудовому законодавстві загальних підстав та умов є важливою юридичною гарантією при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Автор погоджується з визначенням правопорушення як завжди винного суспільно небезпечного діяння, яке суперечить нормам права і за яке передбачена певна відповідальність. Тому єдиною підставою матеріальної відповідальності є правопорушення, в результаті якого власникові майна заподіяно пряму дійсну шкоду. Помилковим вважає дисертант твердження  деяких учених, що незалежно від характеру суспільних відносин заподіяння майнової шкоди прирівнюється до дисциплінарних проступків. Дисертант вважає, що підставою матеріальної відповідальності є майнове правопорушення, елементами якого є пряма дійсна шкода, противоправна поведінка, причинний зв’язок та вина працівника. У роботі пропонується стисла правова характеристика кожного елемента майнового правопорушення  з  точки  зору  гарантій  при притягненні працівника до матеріальної

9

відповідальності. Потрібно вважати неправомірною вимогу відшкодувати шкоду, якщо буде відсутній хоча б один із цих елементів.

Дисертант поділяє думку Б.С. Антимонова про те, що за межами людського передбачення ніхто не може бути обережним, і тому приділяє значної  уваги обставинам, які звільняють працівника від матеріальної відповідальності. Згідно з чинним законодавством до таких обставин належать виробничо-господарський ризик та крайня необхідність. Але ризикувати може тільки працівник, який має спеціальну професійну підготовку.

Концепція “безвинна відповідальність” розглядається деякими вченими як обов’язок відшкодувати шкоду незалежно від вини. Автор же вважає, що відшкодування шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності, не може бути підставою відповідальності, тому що відсутнє правопорушення,  і такі дії закон називає  правомірними, тобто  невинними. Від чіткого визначення й оцінки умов притягнення до матеріальної відповідальності залежить правильне застосування законодавства про матеріальну відповідальність.

У третьому підрозділі “Цілі та функції матеріальної відповідальності” аналізуються  спеціальні цілі та функції, притаманні матеріальній відповідальності. Автор не погоджується з точкою зору С.С. Каринського, П.Р. Стависького, які розглядають цілі матеріальної відповідальності як сприяння у вихованні почуття поваги до майна власника, зміцнення трудової дисципліни та охорона заробітної плати. Цей погляд є застарілим, тому що в трудовому праві не окреслена роль юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності.

Погоджуючись із загальноприйнятим визначенням функцій трудового права, автор пропонує розглянути їх  як основний напрямок правового впливу норм трудового законодавства на суспільні відносини,  поведінку та свідомість працівника у сфері праці і вирізняє з їх числа таку функцію,  як гарантійна. Не підтримує дослідник позицію П.Р. Стависького про об’єднання охоронної (забезпечувальної)  функції власника майна з гарантійною в одну - охоронну. Таке об’єднання не є доцільним, бо  не відбиває  специфічної цілі матеріальної відповідальності. Ціль охоронної функції – охорона трудових прав та законних інтересів працівників, а ціль гарантійної  – не тільки охорона заробітної плати, але й порядку відшкодування шкоди.

При визначенні функцій матеріальної відповідальності  у цивільному та інших галузях права широко застосовується термін “компенсація”. У трудовому ж праві до компенсацій відносять виплати, які відшкодовують (компенсують) витрати при виконанні трудових обов’язків. Тому в інституті матеріальної відповідальності неправильно визначати таку функцію як компенсаційну.

10

Дисертант полемізує  із твердженням В.М. Лебєдєва про те, що для матеріальної відповідальності виховання дисципліни праці – другорядне завдання. Дійсно для матеріальної відповідальності   це  не головна ціль, але й не другорядна, тому що  бережливе ставлення до майна власника – важливий елемент дисципліни праці. Інститут матеріальної відповідальності, вважає дисертант,  виконує триєдину функцію. Автор  звертає увагу на посилення юридичних гарантій при відшкодуванні працівниками заподіяної шкоди. Проведений аналіз функцій матеріальної відповідальності свідчить,   що існує проблема негативного стимулювання матеріальної відповідальності, яке є одним з важливих засобів бережливого ставлення до майна власника, а несамостійною функцією.

У четвертому підрозділі “Відмежування матеріальної відповідальності” досліджується низка ознак, які відмежовують матеріальну відповідальність від цивільно-правової, адміністративної та інших видів відповідальності. Окрема увага приділяється розмежуванню матеріальної від майнової відповідальності за цивільно-правовими нормами та матеріальної відповідальності власника підприємства, установи чи  організації перед працівником. Головною ознакою відмежування матеріальної відповідальності працівників від майнової відповідальності власника є не тільки майновий стан суб’єктів трудових правовідносин і різна їх роль в організації праці, але й особливе виділення в законодавстві працівника як суб’єкта трудових правовідносин. Важливою умовою оптимального,   тобто ефективного й результативного задоволення потреб людини у процесі праці є встановлення гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності.

Дисертант не підтримує думку  П.Р. Стависького,  що для матеріальної відповідальності працівників і майнової відповідальності власника характерна загальна відповідальність, тому що вони відповідають за одне й те ж правопорушення, а не за різні. Кожна із сторін трудових правовідносин має свої обов’язки, порушення яких викликає матеріальну або майнову відповідальність. Працівники повинні бережливо ставитися до майна власника, а останній зобов’язаний дотримуватися законодавства про працю. Деякі вчені вважають, що наявність трудового зв’язку між власником і працівником не може бути достатньою підставою для відмежування матеріальної відповідальності від інших видів відповідальності. Але як раз цей зв’язок і  розмежовує майнову і матеріальну відповідальність за характером санкцій, умовами та  порядком їх застосування.

Проведений дисертантом аналіз свідчить про те, що матеріальна відповідальність за своєю природою та внутрішнім характером  певною мірою схожа з цивільно-правовою, але матеріальна відповідальність пра-
цівників  може  виникнути  тільки  в  процесі  реалізації трудових відносин,

11

а майнова відповідальність за цивільно-правовими нормами застосовується незалежно від існуючих правовідносин. 

Розділ другий “Форми та види матеріальної відповідальності” присвячено дослідженню  специфічних рис та проблем правового регулювання кожного виду матеріальної відповідальності.

У першому підрозділі “Підстави для диференціації видів матеріальної відповідальності” досліджується зміст видів матеріальної відповідальності, який розкривається через зміст майнових санкцій кожного з видів за обсягом відшкодування шкоди. Визнаючи юридичну рівність сторін трудового договору, автор вважає, що власник майна завжди економічно сильніше працівника, тому основним видом  матеріальної відповідальності повинна бути обмежена матеріальна відповідальність.

Проаналізувавши чинне законодавство про працю в питаннях щодо обмеженої матеріальної відповідальності, дисертант  пропонує вилучити
ст. 133 КЗпП України, тому що випадки, вказані в ній, за своєю суттю охоплюються ст. 132 КЗпП України.

Здійснений дослідником  аналіз трудового законодавства і практики свідчить,   що відмова від переліку робіт  при  укладенні трудового договору є передчасною. За умови його скасування роботодавці будуть намагатися розширити перелік саме робіт з повною матеріальною відповідальністю, що призведе до зниження гарантій прав працівника. Дослідивши зміст договору  про повну матеріальну відповідальність, автор дійшов висновку, що не можна  ототожнювати його з цивільно-правовим і визнати правильним твердження про те, що цей договір дає можливість для  застосування змішаної відповідальності (як це пропонує В.Г. Вакуленко).

Посиленням юридичних гарантій буде вважатися й видача  разових довіреностей працівникові, до повсякденних обов’язків якого не входить виконання такого роду доручень, хоча це  може мати місце тільки в разі згоди самого працівника.

З метою посилення юридичних гарантій дисертант пропонує внести відповідні зміни до п.3 ст.134 КЗпП України, передбачивши повну матеріальну відповідальність лише за наявності вироку суду.

Що стосується підвищеної матеріальної відповідальності, то вона є виключним видом і застосовується лише в деяких випадках, коли це передбачено законами або іншими нормативними актами.

У  другому підрозділі “Індивідуальна матеріальна відповідальність посадових осіб” порушуються й вивчаються проблеми притягнення посадових осіб до матеріальної відповідальності. Дисертант пропонує вилучити термін “явне” зі ст.109 ЦПК України, тому що його  вилучено з норм трудового законодавства. Ця непогодженість законів призвела до того,  що  відсоток  притягнутих  до  матеріальної відповідальності посадових

12

осіб різко зменшився. При притягненні посадових осіб до матеріальної відповідальності  автор пропонує виявляти сукупність характерних ознак,  таких як вина (незалежно від її форми), порушення закону та наявність шкоди.

Розглядається  питання про притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності. Дослідник  вважає, що притягувати посадових осіб до кримінальної відповідальності слід тоді, якщо буде встановлено, що посадова особа ухиляється від виконання рішення суду з особистих мотивів.

Особливістю цього виду відповідальності, вважає науковець,  є дії посадових осіб, не спрямовані на безпосереднє заподіяння шкоди і його  регресний характер. Автор дійшов  висновку, що матеріальну відповідальність посадових осіб  потрібно виділити в окрему статтю Кодексу законів про працю. 

У підрозділі третьому “Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність”  наводиться  характеристика колективних суб’єктів права і   критикується трактування сучасної моделі трудового договору: власник – працівник – трудовий колектив. Досліджуючи проблеми запровадження бригадної матеріальної відповідальності, дисертант стає на позицію тих правників, які вважають, що відносини з приводу укладення договору про колективну матеріальну відповідальність являють  собою “інтегральну частину трудового договору”. Інакше кажучи прийняття колективної матеріальної відповідальності означає припинення трудових  відносин з одночасною пропозицією укласти новий трудовий договір. У результаті порівняльного аналізу договорів  про індивідуальну та колективну матеріальну відповідальність  відкриваються їх  загальна підстава, ознаки й закономірності, в тому що  системи, які   представляють ці договори, є складовими частинами повної матеріальної відповідальності працівників на підставі договору за трудовим законодавством.

Шкода може бути заподіяна власникові майна спільними неправомірними  діями декількох осіб. У цьому випадку при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності вона може  бути долевою або солідарною. Дослідивши юридичну природу долевої і солідарної відповідальності, автор приходить до висновку, що вони відрізняються від матеріальної відповідальності самим розумінням спільного заподіяння шкоди і що при солідарній відповідальності шкода повинна  вважатися  обов’язково єдиною, тобто  являти  собою одне ціле. Принцип солідарної відповідальності несумісний із відповідальністю працівника, тому що колективна (бригадна) матеріальна відповідальність застосовується тільки на підставі трудового договору  й у випадках заподіяння шкоди власникові майна з вини певних працівників. Колективна матеріальна відповідальність відрізняється від до-

13

левої загальним невід’ємним обов’язком, у якому частка кожного члена бригади залежить не тільки від певної шкоди, а й від інших чинників.

Дослідник акцентує увагу на  питанні про деяку схожість матеріальної відповідальності з депреміюванням колективу як своєрідним засобом  юридичної відповідальності. Автор, не погоджуючись із таким його вирішенням, стверджує, що позбавлення премії не може вважатися  виконанням обов’язку працівника по відшкодуванню шкоди.

Проаналізувавши взаємну відповідальність власника майна та бригади, дисертант пропонує застосовувати тільки матеріальну відповідальність і ні в якому разі не дисциплінарну. Розглядаючи проблему колективної вини , науковець переконує, що над нею  потрібно працювати окремо, тому що в трудовому праві ще не визначено поняття вини не тільки колективу, а й окремого працівника.

Розділ третій “Юридичні гарантії при притягненні працівників до матеріальної відповідальності”  присвячено проблемам правового регулювання правовідносин по відшкодуванню шкоди, порядку притягнення до матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств та пропонуються можливі шляхи й засоби  вдосконалення юридичних гарантій.

У підрозділі  першому “Гарантії при відшкодуванні шкоди”  досліджуються правовідносини, що виникають при відшкодуванні шкоди. Не погоджуючись із  поширеною думкою   про те, що відносини по відшкодуванню шкоди - це найпростіший зв’язок між власником майна і працівником, дисертант вважає, що з точки зору сукупності конкретних суб’єктивних прав та  обов’язків  це не є простим сукупним зв’язком, а являє собою елемент правовідносин. Правовий зміст правовідносин по відшкодуванню шкоди в трудових правовідносинах нерозривно пов’язаний з обов’язком працівника бережливо ставитися до майна власника і на підставі цього працівника можна притягувати до матеріальної відповідальності за заподіяну власникові майна шкоду. Дане положення повністю відповідає діалектичному закону, який зумовлює взаємозв’язок “можливості” і “дійсності”. А тому слід визнати, що обов’язок відшкодувати шкоду  виникає в рамках складних трудових правовідносин.

Автор не поділяє думки Л.О. Сироватської про те, що правопорушення є тією кваліфікаційною  ознакою, яка не дозволяє вважати правовідносини по відшкодуванню шкоди складовою частиною трудових правовідносин.    Обов’язок працівника відшкодувати шкоду породжено порушенням обов’язку берегти майно власника, який він повинен виконувати за трудовим договором.

Правовідносини по відшкодуванню шкоди мають характерні риси, які  свідчать  про  деяку самостійність  щодо  трудових правовідносин, хоча

14

входить до  їх складу.

Відшкодування шкоди має дві стадії - визначення факту заподіяння шкоди і  реалізація норм трудового законодавства по відшкодуванню шкоди. Не погоджуючись із точкою зору Є.О. Кленова, В.Г. Малова, дисертант приходить до висновку, що правовідносини по відшкодуванню шкоди виникають від моменту заподіяння прямої дійсної шкоди, а відповідальність – коли виконується обов’язок по відшкодуванню шкоди.

У другому підрозділі “Єдність та диференціація у правовому регулюванні матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств” уперше досліджується проблема юридичних гарантій при притягненні працівників недержавних підприємств до матеріальної відповідальності, обгрунтовується необхідність більш чіткого визначення норм  матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств. Проблема правового регулювання  трудових відносин у недержавному секторі господарювання потребує  аналізу теорії “широкої сфери дії трудового права”. Погоджуючись із думкою К.П.Горшеніна, що ця теорія може мати місце лише тоді, коли виникнуть відповідні економічні умови, науковець вважає, що зближення правового регулювання праці працівників державних і недержавних підприємств – це складний взаємопов’язаний процес,
тому сьогодні ще необхідно диференціювати правове регулювання як трудових відносин взагалі, так і відносин матеріальної відповідальності зокрема.

Поява  нових організаційно-правових форм підприємств, діяльність яких регулюється окремими нормативними актами, викликає необхідність підходити до застосування норм трудового законодавства диференційовано. У зв’язку з цим дисертант пропонує розробити і прийняти окреме Положення про матеріальну відповідальність працівників недержавних підприємств, яке закріпило б особливості підстав, умов, видів матеріальної відповідальності і виступило б  гарантом захисту прав працівників таких підприємств.

У  майбутньому трудове законодавство, безумовно, має  набути широкої сфери застосування і основними змінами в методі правового регулювання трудових відносин повинно бути: а) подальше звуження сфери централізованого регулювання і розширення прав підприємств, установ та організацій; б) розширення свободи дій суб’єктів трудових відносин; в) участь трудових колективів у встановленні та змінах умов праці.

У третьому підрозділі “Проблеми юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності”  викладена узагальнююча характеристика юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Дисертант визначає значимість юридичних   гарантій   у   теорії   держави та права, які спрямовані на впро-

15

вадження, охорону й відновлення законності. Удосконалення юридичних гарантій нерозривно пов’язано з розвитком самого права. Саме поняття матеріальної відповідальності  включає до свого складу засоби захисту при відшкодуванні шкоди.

Поділяючи думку вчених - юристів про перспективу розробки та вдосконалення юридичних гарантій, автор вважає, що  вона дозволить законодавчим   органам вибирати при прийнятті нормативних актів ті чи інші санкції з урахуванням гарантій, указаних як у Конституції,  так і в інших нормативних актах.

З метою посилення юридичних гарантій працівників доцільно до видання  розпорядження власника майна при відшкодуванні шкоди зажадати від працівника пояснення обставин заподіяння шкоди й ознайомити його з розпорядженням під розписку.

Дисертант визначає, що важливим досягненням науки трудового права  при притягненні працівника до матеріальної відповідальності є звільнення його від відшкодування шкоди, заподіяної в разі виробничо-госпо-дарського ризику або у випадку  крайньої необхідності. Однак  потрібно вказати на те, що неможливо визначити нормальний виробничо-господар-ський ризик на підставі загального правила, тобто мати якісь вихідні критерії, такі як ретельна підготовка за згодою компетентного органу, користь кінцевого результату, небезпека загрози здоров’ю і життю людей тощо.

Висновки. Заключна частина роботи містить загальні висновки, одержані автором у процесі дисертаційного дослідження, а саме: а) матеріальна відповідальність за трудовим правом є окремим ретроспективним видом трудової юридичної відповідальності, яка витікає з нормативних приписів і спрямована на відшкодування шкоди, заподіяної працівниками; б) матеріальна відповідальність власника майна і матеріальна відповідальність працівника хоча й мають загальну правову природу, але відмінність їх цілей і функцій не дають можливості об’єднати їх в один вид; в) головною функцією матеріальної відповідальності працівників є гарантійна; г) матеріальна відповідальність є комплексним правовим інститутом трудового права; д) колективна матеріальна відповідальність – специфічний вид матеріальної відповідальності, який має іманентні ознаки; е) правовідносини по відшкодуванню шкоди входять до складу єдиних трудових правовідносин; є) матеріальна відповідальність повинна бути диференційованою; ж) юридичні гарантії при притягненні  до матеріальної відповідальності забезпечують працівника   соціально-економічними правами.

Викладено конкретні рекомендації щодо подальшого вдосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності з метою посилення юридичних гарантій при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівниками власникові майна.