Дзундза В.В. Кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, доцільність та ступінь розробленості; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; обґрунтовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження.

Розділ 1. „Втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність як предмет кримінально-правової заборони” містить два підрозділи.

Підрозділ 1.1 „Розвиток кримінального законодавства з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність” присвячений історичному аналізу розвитку законодавства України та інших країн в цій сфері. Доведено, що законодавство з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність характеризується наявністю двох протилежних тенденцій – тенденції до зменшення спеціальних норм аж до їх повного виключення з кодексу при вдосконаленні загальної норми або двох норм загального характеру та тенденції до збільшення спеціальних норм при наявності в Кодексі загальної норми або двох норм загального характеру.

В новому Кримінальному кодексі України має місце друга тенденція і в цей момент міститься 13 норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у ті чи інші види антисоціальних діянь. Одна норма загальна – ст. 304 КК України та дванадцять спеціальних, дві з яких передбачені в якості самостійних складів злочинів, а десять – на рівні кваліфікуючої ознаки того чи іншого складу злочину.

Така тенденція не завжди мала місце в законодавстві України, за часи його розвитку були періоди, коли домінувала перша тенденція і на думку автора, навряд чи можна оцінювати існуючу тенденцію як позитивну.

У підрозділі 1.2 „Соціальна обумовленість, підстави і принципи криміналізації втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність” присвячено розгляду ключових підходів щодо криміналізації цього діяння. Аналізуючи основні підстави і принципи криміналізації, автор наголошує на слабкій відповідності зазначеним принципам тих положень, що містяться в розглядуваних статтях КК України.

З позиції принципів суспільної небезпеки і системно-правової несуперечливості незрозуміло, чому за деякі види втягнення неповнолітніх у злочини або антигромадські дії відповідальність настає за спеціальною нормою, а за втягнення в набагато тяжчі злочини відповідальність наставатиме на загальних підставах в порядку ст. 304 КК України.

Незважаючи на те, що в КК України існує велика кількість норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні дії, принцип безпробільності законодавства все ж не додержується. Так, в жодній з норм не передбачена відповідальність за втягнення неповнолітніх у бродяжництво, хоча це діяння не меншою мірою є антигромадським, ніж, наприклад, жебрацтво, з яким воно доволі часто поєднане.

Додержуючись принципу безпробільності, не слід випускати з уваги і принцип ненадмірності заборони. Зокрема, не повною мірою відповідає цьому принципу заборона стосовно втягнення неповнолітніх у заняття азартними іграми, що міститься у ст. 304 КК України, оскільки в сучасній дійсності багато азартних ігор є не тільки розповсюдженими, але й дозволеними у встановленому законом порядку (ігри в телевізійних передачах, зали ігрових автоматів тощо). Тому в більшості країн близького зарубіжжя це діяння декриміналізоване. Однак, як вбачається, однозначної відповіді тут бути не може, оскільки ще існують і такі ігри, в яких втягнення неповнолітніх продовжує становити соціальну небезпеку, якщо породжує у неповнолітніх матеріальні або інші обов’язки, виконання яких завдає шкоди інтересам суспільства і самому неповнолітньому. Тому заборона відносно втягнення неповнолітнього в азартні ігри потребує не декриміналізації, а уточнення її формулювання в кримінальному законі.

Самі ж формулювання в кримінальному законі повинні відповідати принципу визначеності та єдності термінології. Але з позиції дотримання цього принципу автор зауважує, що якщо в ст. 304 КК України для висловлення сутності діяння вживається термін „втягнення”, то в спеціальних нормах вживаються такі терміни: „поєднані із втягуванням” (ч.2 ст.181), „примушування” (ч.3 ст. 300, ч.3 ст.301), „із залученням” (ч.3 ст. 302, ч.2,3 ст. 307, ч.3 ст. 309, ч.2 ст. 317), „схиляння” (ч.2 ст. 315, ст. 324), „спонукання” (ст. 323), а для позначення тієї категорії осіб, які піддаються злочинному впливу, вживаються терміни „неповнолітніх” (ч.2 ст.181, ч.3 ст. 300, ч.3 ст.301, ст. 304, 323, 324), „неповнолітнього” (ч.3 ст. 302, ч.3 ст. 303, ч.2 ст. 307, ч.3 ст. 309, ч.2 ст. 315, ч.2 ст. 317), „малолітнього” (ч.3 ст. 307). Безумовно, така термінологічна неузгодженість вносить додаткові труднощі у правозастосовчу діяльність, а її усуненню сприяла б ліквідація спеціальних норм і концентрація усіх ознак втягнення в одній загальній нормі.

Отже, диспозиція ст. 304 КК України в цьому випадку повинна містити ознаки наступних діянь: втягнення неповнолітнього у вчинення злочину, у пияцтво, у вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів, у заняття проституцією, бродяжництво, жебрацтво, азартні ігри, які тягнуть за собою виникнення матеріальних або інших обов’язків антигромадського характеру, а так само й дії, пов’язані з виготовленням матеріалів або предметів порнографічного характеру або таких, що пропагують культ насильства і жорстокості.

Такий підхід до конструювання норми про відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні дії дозволить охопити її ознаками всі ознаки спеціальних норм, а також передбачити єдині для всіх вказаних діянь кваліфікуючі ознаки складу злочину й оптимальні санкції.

Не охоплюються конструкцією цієї норми тільки дії, спрямовані на спонукання неповнолітнього до застосування допінгу, оскільки дії, передбачені в ст. 323 КК України, зовнішньо хоча й схожі на дії, пов’язані з втягненням неповнолітніх в антигромадські діяння, і віднесені до таких певною постановою Пленуму Верховного Суду України, однак, на думку автора, за суттю такими не є. Безумовно, ці дії є аморальними і суспільно небезпечними, але не антигромадськими у власному розумінні.

Розділ 2. „Об’єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність” містить два підрозділи.

У підрозділі 2.1. „Об’єкт злочину” здійснюється аналіз об’єкту втягнення неповнолітнього у вчинення злочинних або інших антигромадських дій.

Співставлення визначень безпосереднього об’єкту цього злочину, котрі даються українськими та закордонними вченими, показує, що тут, як правило, розглядаються в органічній єдності як інтереси особистості неповнолітнього, так і громадські інтереси у правильному вихованні та належному розвитку неповнолітніх. Виходячи з цих визначень про об’єкт втягнення неповнолітніх, автор дійшов висновку, що основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 304 КК України є умови належного розвитку і виховання неповнолітніх.

Ознаки об’єкта загальної норми присутні й у всіх спеціальних нормах, що передбачають відповідальність за втягнення неповнолітніх у ті чи інші види злочинних або інших антигромадських діянь, тільки тут вони мають місце не як основний об’єкт, а як додатковий. Проте фактично основним об’єктом в цих спеціальних нормах є той самий, що і об’єкт загальної норми, а зміна місць об’єктів виникла внаслідок законодавчого прийому, коли при створенні нових норм законодавець іноді змінює місцями основний і додатковий об’єкти, і фактично основний об’єкт стає додатковим, а фактично додатковий – основним. Іноді це видається вдалим, в інших випадках це уявляється автору цілком неприйнятним.

Неприйнятний варіант виходить при створенні спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальні діяння. Адже тим самим „стрижневим (або крізним)” об’єктом для всіх норм, як загальної, так і спеціальних, фактично тут є умови належного розвитку і виховання неповнолітніх, і цей об’єкт вже знайшов своє місце в якості основного у ст. 304 КК України, тому немає ніякої необхідності „дробити” цей цілісний об’єкт і підводити його складові частини до рівня додаткового об’єкта. Тобто розгляд ознак об’єкта також підтверджує тезу про те, що немає необхідності в існуванні цих спеціальних норм.

У підрозділі 2.2. „Об’єктивна сторона злочину” для характеристики об’єктивної сторони втягнення неповнолітніх в антисоціальну поведінку автор виділяє такі категорії як сутність, форми, способи та види втягнення. Сутність втягнення неповнолітніх полягає в специфічній поведінці винної особи, яка складається з негативного впливу на свідомість та волю неповнолітнього. Формами втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або інші антигромадські дії є пропаганда антисоціального способу життя та схиляння до вчинення злочину чи іншого антигромадського діяння. Схиляння включає в себе такі форми: залучення, спонукання і примушування як складову частину спонукання, але цими формами не вичерпується і за обсягом схиляння є ширшим за всі вказані три форми, котрі конструктивно входять до нього. Тобто такі категорії як „залучення”, „спонукання” і „примушування” є не самостійними формами втягнення, а особливими формами схиляння.

В підрозділі аналізуються способи втягнення неповнолітніх в антисоціальну поведінку, найбільш типовими з них є обіцянка, переконання, прохання, підкуп, обман, погроза, насильство. Деякі дослідники вносять пропозиції про включення докладнішого переліку способів у диспозицію ст. 304 КК України. Автор вважає, що в такому доповненні ст. 304 КК України немає необхідності, оскільки передбачити усі способи втягнення в тексті статті неможливо, у будь-якому випадку слід буде вказувати лише деякі з них і закінчувати їх перелік фразою „або іншим способом”.

Види втягнення неповнолітнього в антисоціальну поведінку можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні види втягнення передбачені в загальній нормі, спеціальні види – у спеціальних нормах. Згідно ст. 304 КК України загальними видами втягнення є втягнення неповнолітніх: 1) у злочинну діяльність, 2) у пияцтво, 3) у заняття жебрацтвом, 4) у заняття азартними іграми.

Зауважимо, що у буквальному розумінні втягнення у злочинну діяльність передбачає наявність певної системи витягувальних дій у декілька злочинів, тим часом як у правозастосовчій практиці виробилася стійка тенденція визнавати злочинними й одиничні випадки втягнення неповнолітнього у вчинення злочину, тому автор пропонує змінити диспозицію ст. 304 КК України, де слова „втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” замінити на слова „втягнення неповнолітнього у вчинення злочину”.

Автор констатує, що у ст. 304 КК України передбачається як злочинне діяння не тільки втягнення неповнолітнього у вчинення одного чи декількох злочинів, але й втягнення в антигромадські дії, однак у назві статті відбито лише втягнення у злочинну діяльність, тому пропонується викласти назву ст. 304 КК України в наступній редакції: „Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або інших антигромадських дій”.

Втягнення неповнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом чи азартними іграми – це будь-які дії, спрямовані на створення у неповнолітнього бажання, рішучості систематично займатися цими видами антигромадських дій. При цьому, на думку автора, категорія систематичності тут повинна пов’язуватись також з діями неповнолітнього, а не тільки з діями дорослого втягувача, оскільки у неповнолітнього цілком може виникнути бажання систематично займатися вказаними антигромадськими діями не тільки внаслідок неодноразових втягувань, але і в результаті одноразового, ретельно підготовленого і переконливо проведеного втягування.

Аналіз спеціальних норм показує, що вживані в цих нормах для характеристики тих чи інших дій по втягуванню неповнолітніх, різні за обсягом і змістом поняття – „примушування”, „спонукання”, „із залученням”, „схиляння” не дозволяють охопити ознаками цих складів ті однорідні діяння по втягуванню неповнолітніх, які виходять за межі даних понять, що породжує або пробільність у кримінальному законі, або кваліфікацію за загальною нормою. При цьому, існуючі на рівні кваліфікуючих ознак інших складів спеціальні норми про втягування неповнолітніх (а їх більшість) не дозволяють встановити кваліфікуючі ознаки відносно діянь, передбачених цими спеціальними нормами.

Розділ 3. „Суб’єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. „Суб’єктивна сторона злочину” досліджується внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, яка відображає її свідомість та волю, її ставлення до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється.

Автор наголошує, що хоча склади злочинів про відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальну поведінку належать до так званих „формальних”, це ніяким чином не виключає при скоєнні втягнення в реальній дійсності ні усвідомлення суспільної небезпечності, ні передбачення наслідків, ні вольової ознаки відносно ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків.

Автор дійшов висновку, що відповідно до чинного кримінального законодавства України та судової практики вина суб’єкта злочину відносно дій по втягненню неповнолітніх в антисоціальне діяння та їх наслідків може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом, а щодо факту неповноліття втягуваного – як умислом (прямим чи непрямим), так і необережністю у вигляді злочинної недбалості.

У підрозділі 3.2. „Суб’єкт злочину” автор обґрунтовує позицію щодо визначення суб’єкту втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або іншої антигромадської дії. Таким суб’єктом, на думку дисертанта, може бути лише фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла вісімнадцятирічного віку, і це положення запропоновано прямо передбачити у ст. 304 КК України.

Автор також показує, що в різних літературних джерелах відносно віку суб’єкта одних й тих же злочинів цього типу даються різні тлумачення; більш того, в одних й тих же джерелах нерідко містяться різні думки про вік суб’єкта тих чи інших злочинів. Стосовно одних спеціальних складів стверджується, що їх суб’єктом є особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку, а по відношенню до інших спеціальних складів у тих же джерелах стверджується, що їх суб’єктом є особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. Отже, з метою усунення існуючих протиріч відносно суб’єкту цього злочину доцільно виключити ці спеціальні норми з КК України.