Дячкін О.П. Кримінально-правова охорона об\'єктів електроенергетики та зв\'язку

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт та предмет, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів дослідження та їх значення для розвитку теорії науки кримінального права, правозастосовчої діяльності, удосконалення закону про кримінальну відповідальність, відображені публікації за темою дисертації та апробація результатів дослідження.

Розділ 1. «Соціальна обумовленість, підстави та принципи криміналізації посягань на об’єкти електроенергетики та зв'язку» містить два підрозділи, у яких досліджується історичний розвиток та сучасний стан кримінально-правової охорони об'єктів електроенергетики та зв'язку, а також принципи й підстави криміналізації посягань на об'єкти електроенергетики та зв'язку.

У підрозділі 1.1. «Історико-правовий нарис розвитку та сучасний стан кримінально-правової охорони об'єктів електроенергетики та зв'язку» аналізуються історичні аспекти виникнення та розвитку закону про кримінальну відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку, з'ясовуються історичні витоки й генезис, а також передумови виникнення сучасних кримінально-правових норм, якими встановлюється кримінальна відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку у кримінальному законодавстві України та зарубіжних країн.

Історичний аналіз кримінального законодавства в частині кримінально-правової охорони об’єктів електроенергетики та зв'язку свідчить, що воно має свою досить інтенсивно-мінливу історію розвитку, яка має дещо суперечливий характер, оскільки в одні періоди більшою мірою були захищені об’єкти зв'язку, в інші – об’єкти електроенергетики, а пізніше законодавець за рівнем кримінально-правової захищеності зазначені об’єкти ставив в однакове становище і навіть передбачав відповідальність за посягання на них у тих же самих статтях. Крім того, в одні періоди кримінальна відповідальність встановлювалась за такі посягання, вчинювані як умисно, так і з необережності, в інші – тільки за умисні. Суттєво різняться й санкції статей, що встановлюють відповідальність за однорідні діяння.

Визначено тенденції розвитку кримінально-правових норм, що виконують функцію охорони об'єктів електроенергетики та зв'язку; встановлено певні неузгодженості та суперечливості цих кримінально-правових норм чинного КК України, що тягне за собою неодноманітність їх застосування судами. Наводяться найбільш характерні приклади із судової практики, коли при застосуванні норм кримінально-правової охорони об'єктів електроенергетики та зв'язку суди припускалися помилок, особливо через помилки у визначенні безпосереднього об’єкта або предмета злочину, а також форм вини.

У підрозділі 1.2. «Підстави та принципи криміналізації посягань на об’єкти електроенергетики та зв'язку» визначено підстави криміналізації зазначених діянь, а також встановлено низку невідповідностей змісту чинних норм КК України, що забезпечують кримінально-правову охорону об'єктів електроенергетики та зв'язку, принципам криміналізації.

Основними підставами криміналізації посягань на об’єкти електроенергетики та зв'язку визначено: несприятлива динаміка такого виду діянь, зміна соціального та економічного стану в державі, нетерпимість абсолютно більшої частини громадян (суспільства) до вчинення цих посягань через їхню особливу небезпечність.

Розцінювання злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку в одні періоди як такі, що мають однакові характер і ступінь суспільної небезпечності, а в інших – різні, передбачення в одних нормах настання відповідальності за вчинювані дії як за умисною, так і за необережною формою вини, а в інших – тільки за дії за умисною формою вини, передбачення в одних нормах кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак за відсутності в інших нормах, які передбачають однорідні дії, кваліфікуючих ознак, а також охорона окремих видів спеціального зв'язку спеціальними нормами (ст.ст. 277, 292 КК), а охорона інших об'єктів спеціального зв'язку – загальною нормою (ст. 360 КК), їх розташовування у різних розділах Особливої частини Кримінального кодексу не відповідають таким принципам криміналізації, як: 1) принцип суспільної небезпечності; 2) принцип системно-правової несуперечливості; 3) принцип повноти складу.

Робиться висновок про доцільність розташування норм, що встановлюють відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку в одному розділі Особливої частини КК України, а також встановлення кримінальної відповідальності не тільки за умисні посягання, але й за необережні дії, якщо вони спричинили певну шкоду об’єктам електроенергетики та зв'язку.

Розділ 2. «Об’єктивні ознаки злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку» містить два підрозділи, в яких розглянуто об’єкт та предмет, а також об’єктивна сторона злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт та предмет злочинів» на підставі результатів дослідження доведено, що склади злочинів, які передбачають відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку і містяться в різних розділах Особливої частини КК, в реальній дійсності є багатооб’єктними, а тому визначення основного безпосереднього об’єкта цих злочинів і, відповідно, родової належності цих складів злочинів є актуальним. У розглядуваних злочинах у всіх випадках має місце такий об’єкт, як безпека функціонування, нормальне функціонування об'єктів електроенергетики або зв'язку. Функціонування ж об'єктів електроенергетики та зв'язку покликані задовольняти інтереси і потреби, в першу чергу, суспільства та громадян. Тобто кримінально-правова охорона об'єктів електроенергетики та зв'язку забезпечує в основному безпеку невизначеного кола осіб і правоохоронюваних інтересів.

Домінування громадських інтересів при забезпеченні кримінально-правової охорони об'єктів електроенергетики та зв'язку є підставою висновку про те, що основним безпосереднім об’єктом розглядуваних злочинів слід визнавати безпеку функціонування об'єктів електроенергетики та зв'язку як складову частину громадської безпеки.

Визначено, що предметом розглядуваних злочинів є вказані в диспозиціях відповідних норм КК об’єкти електроенергетики або зв'язку, визначення понять яких дається у відповідних Законах України: «Про електроенергетику», «Про телекомунікації» та «Про радіочастотний ресурс України», які також свідчать про домінування суспільного інтересу в забезпеченні нормального функціонування об'єктів електроенергетики та зв'язку.

У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона злочинів» охарактеризовано ознаки об’єктивної сторони злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку як явищ реальної дійсності, а також як визначені законодавцем ознаки об’єктивної сторони складу злочину як юридичної конструкції норми, що встановлює відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку.

На підставі того, що діяння як головна (обов’язкова) ознака об’єктивної сторони злочину в статтях КК України, що встановлюють відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку, незважаючи на те, що предметний зміст вказаних злочинів однорідний, викладено неодноманітно: в ст. 194¹ КК в поняттях «руйнування» або «пошкодження», а в ст. 277 КК в поняттях «руйнування» або «пошкодження», а також «інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан», в ст. 292 КК в поняттях «пошкодження» або «руйнування», а в ст. 360 КК – у понятті «пошкодження», зроблено висновок про недосконалість ознак об’єктивної сторони складів злочину, передбачених ст.ст. 194¹, 292 і 360 КК, оскільки в реальній дійсності при вчиненні конкретних посягань на об’єкти електроенергетики та зв'язку можливі усі ті варіанти дій, ознаки яких зазначені в ст. 277 КК.

Обґрунтовано, що змістом дії у злочинах, що розглядаються, охоплюються не тільки рухи тіла особи та застосування нею фізичної сили, а й робота будь-яких механізмів, пристосувань, а також явищ і сил природи, які ця особа використовувала або якими керувала під час вчинення посягання для досягнення злочинної мети. Все, що знаходиться поза межами рухів тіла та пов’язаних з ними роботи механізмів або впливу сил природи, є наслідками, які слід поділяти на наслідки першого рівня та наслідки другого рівня (похідні наслідки). Наслідками першого рівня при посяганні на об’єкти електроенергетики та зв'язку є їх непридатний для експлуатації стан (повністю або частково), а наслідками другого рівня (похідними) є спричинення або можливість спричинення порушення нормальної роботи цих об'єктів або створення небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків. Такі похідні наслідки можуть мати місце в реальній дійсності при вчиненні будь-якого з посягань на об’єкти електроенергетики та зв'язку, однак ознаки цих наслідків передбачені не у всіх складах злочинів, що розглядаються, що свідчить про їх недосконалість і потребу внесення необхідних змін та доповнень до Кримінального кодексу України.

Розділ 3. «Суб’єктивні ознаки злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку» містить два підрозділи, в яких розглянуто суб'єктивна сторона та суб’єкт злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку.

У підрозділі 3.1. «Суб'єктивна сторона злочинів» розглянуто зміст суб’єктивної сторони складу злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку, а також зміст суб’єктивної сторони цих злочинів як явища реальної дійсності.

Розвинуто поняття форм вини при вчиненні посягань на об’єкти електроенергетики та зв'язку. Зроблено висновок про те, що у ст. ст. 23-25 КК України законодавець надав визначення вини, умислу та необережності стосовно не складу злочину, а злочину як явища реальної дійсності, як конкретного акту вольової поведінки людини, що реально посягає на певний об’єкт кримінально-правової охорони і неминуче призводить до тих чи інших наслідків і стосовно яких у винної особи завжди присутнє якесь психічне ставлення як до власних діянь, так і до їхніх наслідків, незалежно від передбачення ознак цих наслідків у відповідних складах злочинів.

З урахуванням того, що склади злочинів у ст.ст. 194¹, 277, 292 та 360 КК сформульовані як «матеріальні», законодавець в них прямо вказує на настання суспільно небезпечних наслідків лише другого рівня (похідних наслідків), тоді як в реальній дійсності перш за все виникають наслідки першого рівня у вигляді непридатного для експлуатації стану (повністю або частково) об'єктів електроенергетики або зв'язку, до настання яких, безумовно, винна особа також має своє суб’єктивне ставлення, яке підлягає встановленню. При цьому вказані умисні злочини можуть вчинюватися як в рамках однієї форми вини (умислу), так і в рамках складної (змішаної) форми вини – умислу щодо дій та наслідків першого рівня і необережності щодо наслідків другого рівня (похідних наслідків).

Робиться висновок про недоцільність встановлення в одній нормі (ст. 292 КК) відповідальності за дії, які вчинюються умисно, і за дії, які вчинюються з необережності, що не відповідає принципу кримінально-правової несуперечливості та принципу повноти складу. Спираючись на історичний досвід вітчизняного кримінального законодавства та досвід зарубіжних країн, визнано за необхідне встановлення відповідальності за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку, вчинених умисно окремо від таких же посягань, але вчинених з необережності.

Розглянуто варіанти кваліфікації злочинів, що об’єктивно посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку залежно від мотиву і мети злочину, а також розміру санкції статей про злочини, що утворюють сукупність.

У підрозділі 3.2. «Суб’єкт злочинів» визначено ознаки суб'єкта злочинів, який, посягаючи на об’єкти електроенергетики та зв'язку, порушує нормальний порядок забезпечення одержувачів електричної енергії або послуг зв'язку і дії якого охоплюються складами злочинів, передбачених ст. ст. 194¹, 27, 292 і 360 КК України.

На основі аналізу ознак суб'єкта злочинів, що розглядаються, а також зарубіжного законодавства отримало подальший розвиток положення про недоцільність визнання як суб'єкта злочину юридичної особи.

Зазначено на доцільності при встановленні віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за умисні посягання на будь-які об’єкти електроенергетики та зв'язку, передбачених редакцією запропонованої дисертантом для доповнення КК України ст. 261¹, визначити його з чотирнадцяти років, як це передбачено ч. 2 ст. 22 КК стосовно злочинів, передбачених ст. 277 КК.

Посилаючись на досвід зарубіжних країн, зроблено висновок про доцільність встановлення в КК України кримінальної відповідальності за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку та інші важливі об’єкти сфери життєзабезпечення, вчинені спеціальними суб’єктами шляхом порушення правил безпеки при будівництві, експлуатації або ремонті цих об'єктів.

Розділ 4. «Кваліфікуючі ознаки складів злочинів і шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність» містить два підрозділи, в яких розглянуто кваліфікуючі ознаки складів злочинів, що передбачають відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку, а також шляхи вдосконалення кримінально-правових норм, що виконують функцію охорони об’єктів електроенергетики та зв'язку.

У підрозділі 4.1. «Кваліфікуючі ознаки складів злочинів, які передбачають відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку» зроблено висновок про те, що чинний кримінальний закон про відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку в частині встановлення кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складів злочинів є недосконалим. Його норми або взагалі не містять будь-яких кваліфікуючих ознак (ст. 360 КК), або демонструють широке розмаїття у ст.ст. 194¹, 277 та 292 КК, яке неможливо пояснити переконливо. З метою усунення цих недоліків запропоновано уніфікувати кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки складів злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку, а також у зв'язку з тим що санкції ч. 2 ст. 194¹ і ч.2 ст. 292 КК передбачають досить суворі покарання, виключити з них як кваліфікуючі ознаки вчинення зазначених в диспозиціях статей дій повторно або за попередньою змовою групою осіб і враховувати такі обставини як обтяжуючі відповідно до п. 1 або 2 ч. 1 ст. 67 КК.

Разом з тим, з урахуванням підвищеної суспільної небезпечності злочинів, вчинюваних організованою групою або злочинною організацією, зроблено висновок про доцільність закріплення в усіх статтях про злочини, що передбачають відповідальність за посягання на об’єкти електроенергетики та зв'язку, такої особливо кваліфікуючої ознаки, як вчинення зазначеного у відповідній статті злочину організованою групою.

У підрозділі 4.2. «Шляхи вдосконалення кримінально-правових норм, що виконують функцію охорони об'єктів електроенергетики та зв'язку» на підставі здійсненого дослідження отримано переконливий висновок про необхідність певного вдосконалення кримінально-правових норм, що виконують функцію охорони об'єктів електроенергетики та зв'язку. При цьому обов’язковою умовою є врахування того, що в реальній дійсності розглядувані злочини є багатооб’єктними, а тому правильне визначення їх основного безпосереднього об’єкта мусить бути закладено в його основу. Доведено, що основним безпосереднім об’єктом злочинів, що посягають на об’єкти електроенергетики та зв'язку, слід визнавати безпеку функціонування об'єктів електроенергетики та зв'язку як складову частину громадської безпеки. А тому доцільним визнано розміщення цих статей у Розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки».

Запропоновано внести до КК України такі зміни й доповнення: 1) ст. ст. 194¹ та 360 КК виключити; 2) доповнити КК України статтями 261¹ і 261²; 3) уніфікувати формулювання диспозицій, переліки кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак в статтях, що містять склади злочинів проти об'єктів електроенергетики та зв'язку.