Пшеничний І.В. Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних органів у протидії їй

Краткое содержание

У вступі обгрунтовуються актуальність, мета, завдання дослідження, висвітлюється стан наукової розробки проблеми, формулюються основні положення, які виносяться на захист, розкривається наукова новизна і практичне значення результатів  дослідження, зазначено на їх апробацію.

            У розділі першому – “Проблема організованої транснаціональної злочинності в стратегії міжнародної боротьби із злочинністю” – розглядаються поняття організованої злочинності, міжнародних злочинів, злочинів міжнародного характеру, транснаціональної організованої злочинності та причини виникнення транснаціональних злочинних організацій. Автором робиться обгрунтований теоретичний аналіз поняття організованої транснаціональної злочинності та робиться порівняння з поняттями міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру.     У першому підрозділі, “Поняття організованої транснаціональної злочинності” - автор робить  висновок, що треба розрізняти поняття: “міжнародні злочини”, “злочини міжнародного характеру” та “злочини, скоєні транснаціональними організованими групами”, і дає їм  відповідну правову характеристику, висвітлюючи характерні ознаки цих видів злочинів. На підставі аналізу визначено основні особливості транснаціональних злочинних груп і сформульовано теоретичне визначення поняття транснаціональної організованої злочинності та транснаціональних злочинних груп (організацій).

            Так, під поняттям “транснаціональна організована злочинність” пропонується розуміти форму міжнародної діяльності організованих злочинних груп (організацій) із залученням різних методів, у тому числі і примусового характеру, шляхом використання в своїй діяльності заборонених товарів та послуг. При цьому вважається, що транснаціональні організовані злочинні групи (організації) – це кримінальні об’єднання, злочинна діяльність яких виходить за межі однієї країни.

            У другому підрозділі  “Причини виникнення транснаціональних злочинних організацій” зроблено спробу визначити причини і умови, які зумовили появу транснаціональної злочинності. Це, насамперед, швидке розширення міжнародних економічних і соціальних зв’язків; підвищення прозорості кордонів національних держав; формування світових фінансових мереж; поява світових ринків збуту як законної, так і незаконної продукції. З другого боку, це неспроможність окремих держав боротися з проявами транснаціональної злочинності, а в деяких випадках - і відсутність бажання для вжиття контрзаходів з тією мотивацією, що транснаціональна злочинність створює свій імідж як сила, здатна забезпечити робочі місця, добробут людей, підтримати громадський порядок тощо. Особлива увага звертається на причини виникнення та умови діяльності транснаціональних злочинних угрупувань в державах, що стали на шлях демократичних перетворень. Перерозподіл сфер впливу між злочинними угрупуваннями породили симбіоз економічної і масової загальнокримінальної злочинності. Поширився рекет, криваві розбірки та вбивства на замовлення, практично вперше в правоохоронній практиці з’явилося таке явище, як кілерство. Все це певною мірою сприяло поширенню злочинності через кордони, зокрема країн колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, і тим самим зміцненню устоїв транснаціональної організованої злочинності.

На розвиток транснаціональної організованої злочинності в Україні вплинуло, по-перше, глибока економічна криза, що спричинила різке майнове розмежування населення, масове безробіття та активізацію криміналітету. Незабаром організовані злочинні групи загальнокримінальної спрямованості почали свою діяльність за кордоном України. Це - і крадіжки автотранспорту, і наркобізнес, і торгівля людьми, і  контрабанда культурних цінностей.

Організовані злочинні угрупування роблять спроби зменшити вплив держави на зовнішньоторгову діяльність, під виглядом експортно-імпортних угод проводять операції з “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом, здійснюють масштабні контрабандні поставки підакцизних товарів, зброї тощо.

Розділ другий - “Основні напрями злочинної діяльності організованих транснаціональних організацій” присвячений питанням визначення основних найбільш типових напрямів кримінальної діяльності організованих злочинних організацій. Дисертант робить висновок, що, по-перше, не всі злочини, скоєні кількома особами, навіть найтяжчі, можна відносити до скоєних організованою злочинною групою. Лише тоді, коли злочинці попередньо об’єдналися, узгодили свої дії при підготовці замаху і скоєнні самого злочину, відпрацювали план, підпорядкували цьому плану колективні зусилля і дії, можна говорити про виникнення організованої злочинної групи. Сюди ж необхідно віднести і такі умови, як конспірація злочинного угрупування, а також забезпечення його життєдіяльності шляхом використання елементів комерції, спрямованої на легалізацію злочинних прибутків, організацію торгівлі, найпростіших виробництв, придбання нерухомості та інше, що надає можливість злочинцям мати вигляд  законослухняних громадян.

Світова практика свідчить, що майже у всіх розвинутих країнах організована злочинність базується на традиційних видах протиправного промислу – кримінально-комерційній діяльності, де найбільш широко представлені незаконні фінансово-банківські операції, торгівля наркотиками, зброєю, організація проституції, крадіжок та контрабанди автомобілів. Особливе місце у цьому переліку відводиться фінансово-банківським злочинам, які дають можливість злочинним організаціям зосередити у своїх руках значні суми, отримані за незаконну торгівлю наркотиками, металом, енергоресурсами, зброєю, та кошти вилучені у населення шляхом створення фінансових пірамід. Останні в  подальшому легалізуються і використовуються злочинцями на свій розсуд.

            У підрозділі першому - “Злочинний наркобізнес” автор акцентує увагу на тому, що цей вид транснаціональної злочинної діяльності за своїми масштабами та рівнем загрози поступається тільки торгівлі зброєю і щорічно приносить багатомільярдні доларові прибутки. Саме цей вид злочинної діяльності став, так би мовити, каталізатором розвитку транснаціональних злочинних організацій, який сприяв не тільки значному зростанню їх кількості, а й фінансовому забезпеченню їх протиправної діяльності.

Дисертант дає також стислу характеристику регіонів світу, де вирощується чи виробляється наркосировина, показує встановлені зв’язки та шляхи переміщення наркотиків, наводить схеми, таблиці, карти, а також хіміко-технологічні характеристики наркотиків, що є предметом зловживання. Дається також порівняльний аналіз роботи правоохоронних органів окремих держав по боротьбі з наркобізнесом, зроблено висновки і рекомендації як для державних, так і для правоохоронних органів щодо поліпшення їх діяльності в цьому напрямі.

Окреме місце займає аналіз ситуації, що склалася в Україні. За останні три роки темпи наркотизації населення України постійно зростають. За даними МВС України щорічно на облік ставиться близько 18 тисяч чоловік; тільки за три місяці 1999 року на облік взято 6 тисяч чоловік, у тому числі майже тисяча неповнолітніх. Із незаконного обігу щороку  вилучається майже 40 тонн наркотичних засобів.

Починаючи з 1994 року співробітниками правоохоронних органів України було ліквідовано 60 каналів надходження та транзиту через країну наркотичних засобів. Ситуацію в Україні ускладнює її географічне розташування. В Україну ввозяться “важкі” наркотики майже з усього світу: кокаїн – з Південної Америки через Африку, героїн – з країн Південно-східної Азії, канабіс - з Африканського континенту, метамфетамін - з країн Північної Америки.

Дисертантом зроблено певні висновки щодо ситуації, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків, наведено практичні рекомендації, розроблені у співпраці з практичними працівниками НЦБ Інтерполу в Україні, Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України.

            У підрозділі другому - “Викрадення та контрабанда автомобілів” висвітлюється проблема крадіжок і незаконного обігу автотранспортних засобів, яка протягом останніх років є особливо гострою в багатьох країнах світу. Висока прибутковість “автобізнесу” не тільки зміцнює фінансовий стан злочинних організацій, але й сприяє значному розширенню міжнародних злочинних зв’язків між цими організаціями. Схеми і таблиці зображують маршрути  контрабанди,  місця  їх  викрадення  та збуту, а наведені щорічні кількісні показники (в США щороку викрадається близько 1,5 млн. автомобілів, у Великобританії - 0,5 млн., у Франції – 0,3 млн., Італії – 0,24 млн., Німеччині - 0,2 млн., Канаді – 0,2 млн., Іспанії – 0,1 млн., Швейцарії – 95 тис., Китаї – 90 тис., Росії – 81 тис., Швеції – 54 тис., Венесуелі - 50 тис., Японії – 35 тис., Україні – 19 тис., Угорщині – 15 тис., Словаччині – 9 тис., Білорусі – 3,5 тис. та Румунії – близько 2 тисяч автомобілів) свідчать про широко налагоджену індустрію “автобізнесу”.

            Автор зробив спробу з’ясувати причину такого стану справ: показано механізми скоєння цього виду злочину, проаналізовано діяльність роботи правоохоронних органів у цьому напрямі і на цій основі запропоновані конкретні пропозиції щодо внесення відповідних змін і доповнень до Цивільного та Кримінального кодексів України, Закону України “Про нотаріат”, а також пропозиції щодо поліпшення роботи правоохоронних органів у сфері запобігання викраденню та контрабанді автомобілів.

            У підрозділі третьому – “Контрабандне перевезення незаконних мігрантів та торгівля жінками” дається характеристика такому ганебному явищу, як торгівля людьми, зокрема жінками, та порівняно новому явищу – контрабандному перевезенню незаконних мігрантів. Так, за даними МВС України в 1998 році на території нашої держави перебувало близько 0,5 млн. нелегальних мігрантів, з них майже 12 тисяч було затримано за різними обвинуваченнями. Автор підкреслює, що протидія цьому виду транснаціональної злочинної діяльності для України має особливе значення оскільки, з огляду на специфіку географічного положення нашої держави, вона має безпосередні кордони з країнами Західної Європи, куди в основному і спрямований потік незаконних мігрантів, особливо з азіатських країн, дає характеристику методів скоєння цього виду злочинів; наголошує на тому, як впливають незаконні міграційні процеси на зростання в Україні числа окремих видів злочинів, скоєних саме іноземцями; пропонує ряд практичних заходів для застосування державними і правоохоронними органами в боротьбі з цим видом злочинної діяльності.

Крім цього, в даному підрозділі висвітлюються проблеми міжнародно-правової боротьби з торгівлею жінками, дається аналіз міжнародних конвенцій з цього питання, приводяться дані соціально-демографічних досліджень цієї проблеми в Україні.

За даними Міжнародної Організації з міграції, в Україні до групи реального ризику вивезення та сексуальної експлуатації можуть бути віднесені близько 2 млн. дівчат та жінок у віці від 15 до 35 років, майже половина з яких знаходиться у віці від 15-19 років. Дисертант висловлює практичні рекомендації щодо протидії транснаціональним злочинним угрупуванням в їх діяльності, пов’язаній з торгівлею жінками.

            У четвертому підрозділі – “Інші види злочинної діяльності транснаціональних злочинних організацій” автором розглянуто деякі менш помітні, на перший погляд, але досить небезпечні прояви діяльності транснаціональних злочинних організацій. Це - прояви терористичної спрямованості, викрадення, незаконне вивезення за кордон і збут культурних та історичних цінностей; комп’ютерні злочини; торгівля зброєю та незаконний обіг хімічних та ядерних матеріалів. По кожному з них зроблено відповідний аналіз причин, які сприяють їх скоєнню,  напрацьовані рекомендації щодо протидії злочинним організаціям з боку державних та правоохоронних органів. З урахуванням рекомендацій Комітету у справах законодавства Ради Європи запропоновано доповнити чинний Кримінальний кодекс України, (а також розглянути можливість використання запропонованої редакції статей при розробці нового Кримінального кодексу України), окремим розділом “Злочини у сфері використання автоматизованих електронно-обчислювальних систем” та внести до нього, крім існуючої статті 198-1 “Порушення роботи автоматизованих систем”, окремі статті, які передбачали б кримінальну відповідальність за такі злочини, як: комп’ютерне шахрайство; комп’ютерний підлог; комп’ютерний саботаж; пошкодження комп’ютерної інформації або комп’ютерних програм; несанкціонований доступ; несанкціоноване перехоплення; несанкціоноване копіювання комп’ютерних програм, які захищені авторським правом та протиправне відтворення топологій напівпровідникової продукції.

            Розділ третій – “Міжнародне співробітництво і координація діяльності правоохоронних органів України у попередженні організованої транснаціональної злочинності” присвячений висвітленню питань взаємодії на рівні держав, їх владних структур та правоохоронних органів щодо протидії транснаціональній організованій злочинності. Проводиться аналіз нормативної бази України щодо питань співробітництва держав в правоохоронній діяльності. Наводяться кримінологічні дані про діяльність спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. 

            У підрозділі першому “Міжнародне співробітництво та співробітництво на рівні правоохоронних органів держав протидії злочинній діяльності транснаціональних злочинних організацій” проаналізована робота міжнародних організацій, насамперед Організації Об’єднаних Націй, починаючи з Першого Конгресу ООН, який відбувся у 1955 році в м. Женева, а також її робочих органів, що були створені міжнародною спільнотою безпосередньо для організації боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, розкрито цілі, завдання і можливості міжнародних організацій в організації протидії злочинним проявам, висвітлено мотиви міжнародної співпраці. Дисертант робить висновок, що саме контроль за стратегією злочинної діяльності з боку міжнародного співтовариства визначає відправні моменти міжнародного співробітництва у боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю і повинен сприяти реалізації цілей, яких міжнародне співтовариство бажає досягти, а саме: визначити ступінь і масштаби спільних дій у протидії транснаціональній злочинності; шляхи досягнення поставлених цілей; потреби країн, які повинні бути задоволені для успішного виконання намічених планів і завдань; механізми, які можуть забезпечити дійову координацію зусиль різних країн.

            Автор оцінює фактори, які сприяють міжнародному співробітництву і які його стримують, і з огляду на це висловлює пропозиції для поліпшення цієї роботи.

            У підрозділі другому – “Протидія національній організованій злочинності – складова діяльності у боротьбі з транснаціональною злочинністю” автором проведено аналіз національного законодавства з питань боротьби з організованою злочинністю, дано характеристику діяльності правоохоронних структур держави в цьому напрямі, здійснені порівняння статистичних даних, визначені окремі сфери господарської діяльності, які виявилися найбільш враженими з боку організованих злочинних угрупувань, зроблено відповідні висновки і рекомендації для правоохоронних та інших органів держави щодо організації боротьби з організованою злочинністю.