| Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовуються актуальність і новизна теми дисертації, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами і планами, зазначається методологічна й емпірична база наукової роботи, вказуються теоретична і практична значущість та апробація результатів дослідження.
» складається з двох підрозділів та чотирьох пунктів, присвячених криміналістичній класифікації, визначенню та розкриттю змісту елементного складу криміналістичної характеристики злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток.
У підрозділі 1.1 «Криміналістична класифікація злочинів» аналізуються поняття «платіжна картка» і «сфера виготовлення та обігу платіжних карток». Зазначено, що цей платіжних засіб має дуалістичну природу, адже з одного боку, це носій ідентифікаційної інформації у вигляді електронних даних, що містяться на магнітній смузі або мікрочипі, а з другого – це звичайний документ, який повинен містити реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему й емітента.
Встановлено, що злочини у сфері виготовлення та обігу платіжних карток охоплюють декілька різновидів злочинних проявів, схожих за криміналістично значущими ознаками, насамперед, за предметом чи засобом злочину, специфікою операцій з платіжними картками, особливостями механізму злочинної діяльності та процесу слідоутворення, слідчими ситуаціями, що складаються на початковому етапі розслідування, характеристикою злочинців, які мають відношення до банківських установ та процесингових центрів, тощо.
Обґрунтовується доцільність поділу злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток на дві групи. Це злочини, які пов’язані: (а) з порушенням порядку виготовлення та обігу платіжних карток, і (б) з безпосереднім посяганням на майно фінансових установ та їх клієнтів. Підкреслено, що в першій групі платіжні картки виступають предметом злочинного посягання, а в другій – засобом реалізації злочинного наміру.
У підрозділі 1.2. «Криміналістична характеристика злочинів» на підставі вивчення слідчої практики й літературних джерел робиться висновок, що криміналістична характеристика злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток є інформаційною моделлю, до якої слід включити: (а) спосіб злочину; (б) обстановку, місце та час вчинення злочину; (в) типові сліди злочину; (г) особу злочинця.
У пункті 1.2.1. «Спосіб злочину» на підставі аналізу праць М. П. Яблокова, М. І. Панова, Г. Г. Зуйкова, О. Н. Колесниченка, В. О. Коновалової, І. Ш. Жорданія та інших вчених визначається поняття «спосіб злочину» й обґрунтовується доцільність виокремлення цього елемента в структурі криміналістичної характеристики злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток. Акцентовано увагу на тому, що з огляду на специфіку розглядуваних злочинних проявів структура способу цих злочинів майже ніколи не буває однорівневою, дуже рідко дворівневою, а в переважній більшості випадків є трирівневою, тобто містить у собі дії з готування, вчинення і приховування злочину.
На підставі аналізу кримінальних справ та результатів опитування слідчих і працівників Управління з боротьби із правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності та високих технологій виокремлено такі структурні елементи способу злочину в сфері виготовлення та обігу платіжних карток: 1) спосіб готування, зокрема: (а) розробка плану дій для вчинення цього виду злочинів; (б) ознайомлення з технологією розрахунків з використанням платіжних карток, порядком їх одержання; (в) вивчення торговельних та інших підприємств, що обслуговують розрахунки платіжними картками; (г) підбір спільників; (д) пошук необхідних матеріалів; (е) виготовлення (придбання) необхідних технічних засобів; (є) оволодіння певними навичками; (ж) одержання реквізитів реально існуючих платіжних карток; 2) спосіб вчинення, зокрема: (а) підробка платіжних карток та їх використання; (б) використання підроблених сліпів; (в) використання слабких місць технології оброблення розрахунків за платіжними картками; (г) використання дійсної платіжної картки, законно або незаконно одержаної злочинцями; (д) використання інформації, ембосованої на платіжній картці (її реквізитів) у сфері телекомунікацій; 3) спосіб приховування, зокрема: (а) нанесення на підроблені платіжні картки логотипів банків, голограм, інших графічних зображень; (б) запобіжні заходи щодо прослуховування телефонних розмов; (в) повна або часткова підробка сліпів та документів, що засвідчують особу; (г) періодичні зміни місця проживання й зовнішнього вигляду особи злочинця; (д) постійна зміна proxy-серверів та провайдерів у мережі Інтернет і застосування набору програм, що дозволяють залишатися анонімним, а також використання спеціальних анонімних proxy-серверів (Proxy, Socks5); (е) відкриття безлічі рахунків у багатьох платіжних системах з наступним переказом вкрадених грошових коштів з одного рахунку на іншій; (є) зняття грошових коштів з рахунків віртуальних платіжних систем на підставну особу та ін.
У пункті 1.2.2. «Обстановка, час, місце вчинення злочину» зазначається, що до поняття обстановки вчинення розглядуваного виду злочинів слід віднести: (а) матеріальне середовище, (б) технічну оснащеність, (в) систему обліку, (г) документацію, (д) технологію проведення розрахунків за платіжними картками, (е) порядок використання комп’ютерної техніки, сучасних методів обліку, електронного зв’язку з кореспондентами банку та ін. Підкреслюється, що вчинення злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток, пов’язане з відсутністю належної обстановки й умов здійснення операцій за платіжними картками, має об’єктивний характер і не завжди залежить від прагнення керівників банківської установи забезпечити належний рівень роботи, який відповідатиме вимогам безпеки. Суб’єктивний характер негативних явищ пов’язаний із зацікавленістю певних осіб у створенні перешкод для нормальної діяльності, що й використовується з кримінальною метою.
Результати узагальнення та аналізу кримінальних справ про злочини в сфері виготовлення та обігу платіжних карток показують, що місцем їх вчинення є: крупні магазини, особливо ті, що торгують дорогим одягом, золотими прикрасами (35%); обмінні пункти валюти або каси банківських установ (18%); банкомати (13%); казино (9%); бари, ресторани (7%); місце проживання, місце роботи злочинця чи Інтернет-клуб (7%); готелі (6%); авіакаси (3%); автозаправні станції (2%).
Зазначається, що вчинення злочину в сфері виготовлення та обігу платіжних карток визначається часом і режимом роботи банківських установ, підприємств, що обслуговують розрахунки платіжними картками: банківські установи та ці підприємства працюють з 8 до 18 год.; торгові компанії, які працюють в Інтернеті й більшість банкоматів, — цілодобово.
У пункті 1.2.3. «Типові сліди злочину» виокремлено матеріально-фіксовані та ідеальні сліди, які залишають злочини в сфері виготовлення та обігу платіжних карток. Звернено увагу, що типові матеріально-фіксовані сліди доцільно поділяти на традиційні та нетрадиційні сліди у вигляді комп’ютерної інформації.
Зазначено, що нетрадиційні матеріально-фіксовані сліди залишаються на магнітних носіях інформації і пов’язані зі змінами, що відбулися в самій інформації порівняно з початковим її станом. Акцентовано увагу на тому, що вони локалізуються: (а) на машинних носіях, за допомогою яких діяв злочинець на своєму робочому місці; (б) на «транзитних» машинних носіях, за допомогою яких він здійснював зв’язок з інформаційними ресурсами, що постраждали внаслідок його дій, і (в) на машинних носіях цих інформаційних ресурсів.
У пункті 1.2.4. «Особа злочинця» відзначається, що для розробки криміналістичної характеристики особи, яка вчинила злочин у сфері виготовлення та обігу платіжних карток, важливе значення мають соціально-демографічні, соціально-психологічні та соціально-біологічні відомості про неї.
За результатами узагальнення кримінальних справ установлено, що розглядувані злочинні прояви вчиняють дві групи осіб: (а) працівники банківських установ та процесингових центрів, працівники підприємств, що виготовляють або обслуговують розрахунки за платіжними картками (колишні), і (б) сторонні особи. Підкреслюється, що останнім часом серед другої групи збільшується частка комп’ютерних злочинців. Представники обох груп у переважній більшості (близько 60%) – це високоосвічені фахівці: мають вищу економічну, технічну або юридичну освіту, відрізняються від інших правопорушників наявністю спеціальних знань, а в окремих випадках і професійною підготовленістю.
В дисертації зазначається, що серед злочинців, які вчиняють злочини в сфері виготовлення та обігу платіжних карток, переважають чоловіки — 80,77%. Однак в даний час активізувалися й жінки, що пов’язано з професійною орієнтацією деяких спеціальностей і робочих місць, орієнтованих на жінок.
Результати узагальнення слідчої практики свідчать, що 82 % злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток вчиняються за попередньою змовою групою осіб, нерідко з розгалуженими міжрегіональними, а іноді й міжнародними зв’язками. Визначено декілька причин, які це зумовлюють: (а) надзвичайно висока прибутковість цього виду злочинної діяльності; (б) технологічна складність і необхідність значних матеріальних внесків при повній підробці платіжних карток; (в) складність, а часом і неможливість для однієї особи довести до кінця злочинний намір — від одержання даних емітованих діючих платіжних карток до вчинення злочину з їх використанням.
Розділ 2 «Планування та організація розслідування» складається з двох підрозділів, у яких визначаються типові слідчі ситуації та версії, аналізуються першочергові слідчі дії й тактичні операції.
У підрозділі 2.1. «Типові слідчі ситуації та основні напрямки розслідування на початковому етапі» названі та докладно розглянуті слідчі ситуації і версії, що виникають на початковому етапі розслідування злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток.
На підставі проведеного дослідження доведено, що в основу типізації слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування цих злочинів доцільно покласти два інформаційних джерела – відомості про факт вчинення злочину і дані про особу злочинця. З огляду на зазначені критерії запропоновано типові слідчі ситуації, що характеризуються наявністю: (а) відомостей про вчинення злочину в сфері виготовлення та обігу платіжних карток й особу, яка його вчинила; (б) даних про вчинення злочину в сфері виготовлення та обігу платіжних карток і браком відомостей про можливого злочинця; (в) даних про вчинення злочину в сфері виготовлення та обігу платіжних карток і відомостями про злочинця, який його вчинив, але останній зник; (г) відомостей про особу, яка вчинила злочин у сфері виготовлення та обігу платіжних карток, але її дії завуальовані під виглядом законних фінансових операцій.
Для визначення основних напрямків розслідування розглядуваних злочинів автором пропонується комплекс можливих версій, що висуваються на підставі належної оцінки й аналізу конкретної слідчої ситуації.
Спираючись на аналіз криміналістичної літератури, а також на результати узагальнення кримінальних справ виокремлено критерії типізації слідчих версій в процесі розслідування злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток, зокрема: (а) характер вчиненого злочинного діяння; (б) спосіб злочину; (в) особа злочинця; (г) форма співучасті злочинців; (д) місцезнаходження злочинця(-ців) і викраденого майна та ін.
На підставі аналізу типових слідчих ситуацій і версій автор пропонує відповідні алгоритми оперативно-слідчих заходів для ефективного розв'язання окремих завдань та встановлення істини.
У роботі розглянути різні форми планування слідчим своєї діяльності з розслідування злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток, запропоновано рекомендації щодо застосування цих форм.
У підрозділі 2.2. «Організація та координація розслідування» розглядаються специфіка і форми організації й координації процесу розслідування злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток. Підкреслюється, що раціональне планування і організація розслідування забезпечують налагодження та керування функціональними зв’язками між структурними елементами цієї системи. Ці зв’язки реалізуються у формі взаємодії органів, покликаних боротися зі злочинністю, які володіють необхідною інформацією.
Проведеним дослідженням установлено, що найчастіше (в 74% кримінальних справ) слідчий взаємодіє зі спеціальними підрозділами з боротьби зі злочинами у сфері інтелектуальної власності й високих технологій. Тісно співпрацює він також з підрозділами з боротьби з організованою злочинністю, міліцією громадянської безпеки, карним розшуком та іншими підрозділами органів внутрішніх справ.
Автором доведено, що характер, зміст і форми взаємодії з органами дізнання при розслідуванні злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток визначаються обсягом інформації, якою володіє слідчий на певному етапі цього процесу, зокрема: про спосіб злочину, чисельність, структуру та зв’язки злочинної групи, канали обготівковування грошових коштів, збут викрадених матеріальних цінностей тощо. Виокремлено такі форми взаємодії слідчого з органом дізнання: (а) вивчення функціональної структури й документообігу підприємств, що обслуговують платежі за картками, (б) ознайомлення з технологією розрахунків платіжними картками, (в) призначення перевірок та ін.
З огляду на те, що розслідування розглядуваних злочинних проявів у більшості випадків пов’язане з необхідністю одночасного виконання значної кількості слідчих й оперативно-розшукових дій, швидкої перевірки висунутих слідчих та оперативно-розшукових версій і постійного оперативного супроводу досудового слідства, дисертант вважає за доцільне здійснювати його групою слідчих (бригадою) або слідчо-оперативною групою.
Підкреслено важливе значення міжнародного співробітництва правоохоронних органів для ефективного розслідування. Це пояснюється передусім тим, що, по-перше, сама злочинність набула транснаціонального характеру, а по-друге, лише налагоджений, зручний механізм взаємодії на міжнародному рівні надасть можливості своєчасно виявляти, отримувати та використовувати важливу доказову інформацію про використання платіжних карток, рух грошей, місцезнаходження окремих осіб тощо.
Аргументується необхідність участі спеціаліста в сфері виготовлення та обігу платіжних карток на всіх етапах розслідування. До його функцій входить роз’яснення положень окремих нормативних актів, що регулюють порядок виготовлення та обігу платіжних карток, сутності фінансових операцій і технології розрахунків платіжними картками, порядку відбиття в документах руху грошових коштів по карткових рахунках та ін.
Розділ 3 «» складається з чотирьох підрозділів, де розглядається специфіка провадження слідчих дій (слідчого огляду, виїмки документів та предметів, допиту, обшуку, судових експертиз) та надається їх характеристика.
У підрозділі 3.1. «Слідчий огляд» визначено роль огляду місця події й документів, досліджено особливості провадження цієї слідчої дії. Виокремлено об’єкти огляду місця події, зокрема приміщення: (а) де обслуговуються розрахунки платіжними картками; (б) де знаходиться банкомат; (в) банківських установ або процесингових центрів; (г) де виготовлялися підроблені платіжні картки; (д) де встановлена комп’ютерна техніка, за допомогою якої вчинено злочин, або де знаходиться провайдер, що надає послуги доступу в мережу Інтернет; а також (е) ділянки території, по яких проходять кабелі зв’язку між учасниками системи, які обслуговують обіг платіжних карток, та ін.
Аналіз результатів узагальнення кримінальних справ надав можливість визначити документи, які оглядаються при розслідуванні злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток. Це платіжні картки і різного роду документи: (а) установчі; (б) бухгалтерського обліку; (в) неофіційні – чорнові нотатки, розрахунки, списки банкоматів, реквізитів платіжних карток тощо; (г) аналітичні – довідки, звіти; (д) технологічні (е) банківські – договори, додатки, роздруківки по рахунках, різноманітні звіти, стоп-листи та ін.; (є) на машинних носіях інформації – електронні журнали, протоколи, реєстри; (ж) касові – сліпи, квитанції банкоматів та POS-терміналів та ін. Запропоновано також тактичні рекомендації проведення огляду вказаних документів.
У підрозділі 3.2. «Тактика допиту» зазначено, що при допитах у справах про злочини досліджуваного виду слід насамперед звернути увагу на високий рівень загальної й спеціальної підготовки допитуваних, а також на підвищену складність тих розумових завдань, що доводиться розв'язувати в ході цієї слідчої дії. У більшості випадків слідчі недостатньо орієнтуються в сфері виготовлення та обігу платіжних карток, що вимагає від них обов'язкової попередньої підготовки перед допитом, яка має включати: (а) ознайомлення зі спеціальною літературою; (б) використання допомоги спеціалістів шляхом одержання від них різних довідкових даних; (в) спільного зі спеціалістами аналізу документації або безпосередньої участі спеціаліста в допиті; (г) поповнення знань за результатами інших допитів та ін.
У роботі визначаються особливості допиту свідка, потерпілого та підозрюваного (обвинуваченого). Наведено певні групи (категорії) свідків і підкреслено специфічність їх допиту. Узагальнено перелік типових запитань, які мають бути з’ясовані під час допиту різних осіб.
У підрозділі 3.3. «Тактика обшуку та виїмки» відзначено, що об’єктами обшуку при розслідуванні злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток можуть бути місця: (1) проживання і роботи підозрюваного; (2) проживання та роботи знайомих і родичів підозрюваного; (3) де підозрюваний, його знайомі та родичі проводять багато часу; а також (4) місце реєстрації та/або фактичного знаходження фіктивного підприємства; і (5) сам затриманий.
На підставі аналізу узагальнення кримінальних справ автором виокремлено об’єкти пошуку і сформульовано тактичні рекомендації щодо їх вилучення. Особлива увага акцентується на тому, що специфіка об’єктів пошуку потребує допомоги спеціалістів. Вказується на доцільність залучення до цієї слідчої дії спеціаліста в галузі обігу платіжних карток і спеціаліста-економіста. Їх знання стануть у нагоді під час підготовки до обшуку, для оперативного аналізу інформації, визначення потрібних документів і складання їх комплектності. Підкреслено, що для забезпечення повноти й ефективності можливих експертних досліджень всі документи мають вилучатися в оригіналах.
У підрозділі 3.4. «Призначення та проведення судових експертиз» розглянуті судові експертизи, які зазвичай призначаються при розслідуванні злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток, зокрема: (а) техніко-криміналістична експертиза документів – призначалася в 36% кримінальних справ; (б) комп’ютерно-технічна – в 31%; (в) трасологічна та дактилоскопічна – в 23%; (г) почеркознавча –в 20%; (д) бухгалтерська – в 13%; (е) полімерних матеріалів і виробів з них – у 2%; а також (є) дослідження магнітного носія або мікрочипу платіжної картки – в 29%. Наголошується, що на сьогодні методична база для експертних досліджень платіжних карток майже не розроблена, бракує відповідних спеціалістів, практично немає опрацьованих методик проведення досліджень платіжних карток.
Запропоновано такі об’єкти експертного дослідження при розслідуванні злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток: (а) документи – сліпи, платіжні картки, гроші, цінні папери тощо; (б) комп’ютерна техніка, у тому числі банкомати, POS-термінали, енкодери, автоматизовані торговельні термінали, ноутбуки, комунікатори, електронні записні книжки й перекладачі; (в) різні типи друкувальних пристроїв – принтери, термопринтери, ембосери, імпринтери; (г) різноманітні машинні носії інформації – дискети, диски, магнітні стрічки (мікрочипи) платіжних карток тощо; (д) комп’ютерна інформація – програми, файли та ін.; (е) речові докази – цифрові засоби електрозв’язку, пристрої радіозв’язку, сліди та їх копії, зразки, приєднані до кримінальної справи та ін.
Акцентується увага на особливостях проведення окремих видів експертиз, а також сформульовано запитання, які можуть ставитися на їх вирішення. |
