Шерстюк В.М. Організаційно-правові та морально-психологічні засади судово-експертної діяльності

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета, завдання, методологічна основа, наукова новизна, розкривається теоретична і практична значущість, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. “Роль судової експертизи в системі процесуальних дій” складається із двох підрозділів, в яких визначається поняття та види судової експертизи, її організація підготовки та призначення. У підрозділі 1.1. “Сутність судової експертизи та проблеми диференціації спеціальних знань” проведено аналіз ознак судової експертизи та визначено її поняття і місце в системі спеціальних знань. Запропоновано наступне визначення поняття судової експертизи: регламентоване нормами права дослідження, яке має притаманні саме йому предмет, об’єкти і методику, та проводиться з застосуванням спеціальних знань визначеним суб’єктом (однією чи кількома обізнаними особами, які мають процесуальний статус експерта) за дорученням зазначених в галузевому процесуальному законодавстві органів і осіб, котрі здійснюють правосуддя (дізнання, досудове слідство, судовий розгляд справ і примусове виконання рішень судів та інших органів чи службових осіб).

Розвиток судової експертиз свідчить про утворення та існування відповідного правового інституту. Результати анкетування та інтерв’ювання судових експертів показують, що правова регламентація судової експертизи потребує удосконалення (86% опитаних).

Акцентовано увагу на тому, що відбувається розширення предмета судової експертизи, з’являються нові напрямки досліджень, виникають нові види судових експертиз. Дане положення пов’язане з розвитком науки, інтеграцією та диференціацією знань. На думку автора, процес пізнання такого складного інституту, яким є судова експертиза потребує визначення його внутрішньої структури. Структурування передбачає поділ судових експертиз на класи (типи), роди, види та різновиди (підвиди), тобто їх класифікацію. Така класифікація має здійснюватися з урахуванням предмета, об’єкта, методів досліджень, а також завдань, які вирішуються. Результати анкетування судових експертів засвідчують, що практичні працівники теж вбачають необхідність у класифікації судових експертиз (зазначили 78% опитаних); негативну відповідь надали – 22% експертів.

В роботі піддано аналізу різні класифікаційні критерії поділу судових експертиз. На підставі вивчення теоретичних джерел, нормативно-правових актів та експертної практики запропоновано авторську класифікацію судових експертиз за предметом дослідження та врахуванням сучасного стану використання спеціальних знань.

У підрозділі 1.2. “Організація підготовки та призначення судових експертиз” досліджуються елементи підготовки до експертного дослідження та визначаються проблемні питання його призначення. Підкреслюється специфічність взаємодії осіб (органів), які призначають експертизу, з експертом. На сьогодні тактичні та психологічні особливості взаємодії слідчого та експерта вивчені недостатньо, а форми такої взаємодії ще не знайшли чіткого правового закріплення в законах та відомчих нормативно-правових актах, що регулюють судово-експертну діяльність. Дане положення підтверджується й результатами анкетування та інтерв’ювання судових експертів. На думку опитаних, порядок взаємодії слідчого і експерта потребує змін (зазначили 71% респондентів). Судові експерти вважають, що взаємодія слідчого і експерта має виявлятися у наданні консультативної допомоги слідчому (59%); у наданні методичної допомоги слідчому (53%); опосередковано (через експертну ініціативу, право експерта заявляти клопотання та ін.) (44%); взаємодія слідчого і експерта має бути зведена до мінімуму (8%); інше (3%).

Під час анкетування судових експертів було встановлено, що надання матеріалів слідчими (суддями) для проведення експертизи здійснюється на неналежному рівні (зазначили 90% опитаних). Такий неналежний рівень надання матеріалів, на думку проанкетованих, пов’язаний із тим, що слідчі не завжди дотримуються вимог щодо збирання зразків для порівняльного дослідження (43% експертів); не у повному обсязі формують питання судовому експерту (59%); не розуміють можливостей судово-експертного дослідження (55%); у певних випадках припускаються процесуальних порушень (26%); інше (5%).

Звернено увагу на дискусійну проблему щодо моменту призначення судової експертизи. Аргументовано доцільність призначення та проведення судових експертиз до порушення кримінальної справи (у певних випадках), що потребує відповідних законодавчих змін.

У роботі наголошується, що організаційні проблеми призначення судових експертиз можуть бути об’єднані в дві великі групи: 1) пов’язані з недосконалістю нормативно-правового регулювання судово-експертної діяльності; 2) обумовлені необхідністю покращення якості державного управління судово-експертною діяльністю та наукового опрацювання і практичної реалізації окремих положень теорії судової експертизи.

Розділ 2. “Пізнавальна функція судово-експертної діяльності” складається з чотирьох підрозділів, в яких розглядаються принципи здійснення експертної діяльності, версії експерта та формування його внутрішнього переконання, а також засоби судово-експертного дослідження. У підрозділі 2.1. “Принципи судово-експертної діяльності” піддано аналізу головні ідеї, постулати, на яких ґрунтується судова експертиза. Аргументовано, що принципи судово-експертної діяльності можуть бути двох рівнів: принципи теорії (судової експертології) і принципи здійснення практичної діяльності. Принципи здійснення судово-експертної діяльності поділяються на ті, що передбачені законом, і ті, що прямо не названі у законі.

Під час дослідження проаналізовано основні принципи судово-експертної діяльності: законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження та ін. Запропоновано редакцію ст. 3 Закону України “Про судову експертизу” у такий спосіб: “Судово-експертна діяльність ґрунтується на принципах законності, науковості, об’єктивності, всебічності та повноти дослідження, а також незалежності судового експерта”.

У підрозділі 2.2. “Версії судового експерта (експертні версії)” досліджуються особливості вирішення розумових завдань під час виконання професійної експертної діяльності. Зроблено висновок, що експертні версії є різновидом криміналістичних версій. Їх висунення і перевірка пов’язані із здійсненням специфічної пізнавальної діяльності – судово-експертної діяльності.

На думку дисертанта, експертна версія – це обґрунтоване припущення щодо окремого факту (або групи фактів), а також закономірностей, зв’язків і відношень, що зумовлюють такий факт і можуть бути встановлені засобами спеціальних експертних досліджень з метою вирішення завдання, яке має значення для справи.

Експертні версії не є однозначними. Дане положення підтверджується результатами анкетування судових експертів. Так, відносно видів версій, що використовують опитані, дані розподілилися таким чином: робочі версії (57%); загальні та окремі (29%); типові версії (7%); контрверсії (6%); типологічні версії (3%); інше (4%). На думку судових експертів, версії ними висуваються у процесі експертної діяльності (57%); у ході формування експертного висновку (21%); при надходженні матеріалів на експертне дослідження (16%); під час планування експертної діяльності (11%); інше (2%).

Розробка типових експертних версій, на думку дисертанта, є перспективним напрямком у судовій експертології, який сприятиме оптимізації судово-експертної діяльності. Система типових версій є інформаційною базою, яка дозволить обирати, висувати та перевіряти найбільш обґрунтовані робочі експертні версії, виходячи із об’єктивних даних у кожному конкретному випадку.

Підрозділ 2.3. “Формування внутрішнього переконання судового експерта” присвячений вивченню сутності, механізмів та особливостей переконаності експерта у правильності своїх висновків. Підкреслюється, що внутрішнє переконання судового експерта являє собою багатогранне поняття. Воно є почуттям впевненості у відповідності до суб’єктивної оцінки об’єктивних даних судовим експертом, яке ґрунтується на результатах експертного дослідження при вирішенні конкретного експертного завдання при провадженні судової експертизи та із врахуванням соціально-психологічних компонентів.

В процесі дослідження автор обґрунтовує тезу про необхідність врахування соціально-психологічних компонентів при формуванні внутрішнього переконання судового експерта. Будь-який експерт завжди керується своїми власними моральними, соціальними та правовими уявленнями. На судового експерта можуть чинитися й певні негативні впливи (сугестивного характеру, конформізм, повідомлення інформації (інформування) тощо). Проанкетовані судові експерти віднесли до чинників, що впливають на формування у них внутрішнього переконання, такі: сукупність ознак досліджуваних об’єктів (95%); інтуїцію (27%); процесуальну діяльність (6%); правосвідомість (4%); сторонні впливи (1%); інше (4%). На думку більшості судових експертів внутрішнє переконання не може ґрунтуватися тільки на інтуїції (зазначили 94% опитаних).

Встановлено співвідношення процесу формування внутрішнього переконання судового експерта та допустимості формування вірогідного експертного висновку. Підкреслено, що на формування внутрішнього переконання впливає самовпевненість експерта як наслідок недостатнього досвіду та знань або наслідок його професійної деформації.

У підрозділі 2.4. “Засоби судово-експертного дослідження” проаналізовано методи судової експертизи, експертні методики та технології. У роботі розглянуто методи експертного дослідження, вимоги, що до них ставляться, підходи до їх класифікації. Акцентовано увагу на сутність експертних методик, особливості їх розробки та процедурні питання апробації та впровадження. Результати анкетування судових експертів показують, що 73% опитаних вважають, що експертні методики виконують свої функції.

Проведене дослідження дозволило встановити зміст реквізитів експертної методики та запропонувати елементи структури такої методики.

У роботі досліджено сутність та зміст експертної технології. Поняття “експертна технологія” є достатньо новим і викликає неоднозначне його розуміння. На думку дисертанта, експертна технологія – це галузь наукового знання, яка виявляє і досліджує криміналістичні, фізичні, хімічні та інші закономірності з метою визначення та використання у практичній діяльності найбільш ефективних і економічно обґрунтованих методик дослідження предметів матеріального світу, що несуть на собі інформацію про існування цих предметів у часі та просторі, з метою пошуку відповідей на поставлені перед експертом питання.

Розділ 3. “Судово-експертна діяльність як професія” охоплює три підрозділи, в яких досліджуються проблеми правового статусу судового експерта, визначено професійні якості осіб, що здійснюють судово-експертну діяльність, розглянуто питання підготовки кадрів – судових експертів. У підрозділі 3.1. “Проблеми правового статусу судового експерта” на підставі аналізу чинного законодавства визначено права та обов’язки експерта та гарантії його незалежності. Обґрунтовано необхідність у захисті судового експерта. Проанкетовані судові експерти вважають необхідним їх належний захист (зазначили 95% респондентів). Причому, на думку опитаних, існування необхідності у захисті судового експерта може виявлятися у належній організації праці (68%); в охороні життя та здоров’я судового експерта (46%); в обмеженні спілкувань із судовим експертом (19%); у наданні експертного висновку від імені установи (21%).

Висловлене критичне відношення до необхідності (чи доцільності) приведення експертів до присяги. Уявляється, що вплив присяги на особистість експерта є перебільшеним з точи зору обрання правильної позиції.

У підрозділі 3.2. “Професійні якості осіб, що здійснюють судово-експертну діяльність. Професіограма судового експерта” визначено необхідність дослідження професійної діяльності експерта та створення його професіограми. Мета створення професіограми – розробити ідеальну модель, в якій має бути повна кваліфікаційна характеристика судового експерта з позицій вимог, що пред’являються до його професійних знань, умінь, навичок, здібностей, особистісних характеристик. За результатами анкетування судових експертів встановлено, що 59% опитаних вважають за необхідне розробку професіограми судового експерта (докладного опису усіх сторін діяльності, необхідних якостей і навичок); 95% респондентів указали, що експерт має відповідати вимогам, що ставляться професією до особистісних якостей і психологічних здібностей. На їх думку, професіограма судового експерта має складатися з таких блоків: пізнавальна діяльність (56%); пошукова діяльність (40%); організаційна діяльність (35%); комунікативна діяльність (23%); посвідчувальна діяльність (27%); реконструктивна діяльність (17%); соціальна діяльність (13%); інше (7%).

Обґрунтовується, що навички (уміння), які необхідні судовому експерту в його роботі доцільно розподіляти на три групи: окремо-методичні; науково-дослідні; комунікативно-організаторські.

Результати анкетування та інтерв’ювання судових експертів показують, що до соціально-психологічних властивостей та якостей, які мають найбільш важливе значення для виконання експертом професійної діяльності, були віднесені: загальний і спеціальний інтелект (79%); концентрація уваги (56%); спостережливість (50%); прагнення до істини (48%); принциповість (47%); акуратність (43%); самоорганізованість (41%); чітка письмова мова (41%); емоційна стійкість (34%); зібраність (32%); пунктуальність (28%); наполегливість (26%); цілеспрямованість (24%); висока орієнтація (23%); чуйність (9%); інше (3%).

На підставі дослідження визначено структуру та зміст професіограми судового експерта. Піддано аналізу особливості професійної етики експерта та розроблено “Кодекс етики професіональної діяльності судового експерта”.

Підрозділ 3.3. “Проблема підготовки кадрів – судових експертів” висвітлює особливості організаційно-правового забезпечення підготовки (перепідготовки) експертів та існування різних концепцій відносно даної проблеми. Дисертантом запропоновано деякі концептуальні підходи до вирішення проблемних питань підготовки експертних кадрів за трьома рівнями. Встановлено, що головними вадами існуючої системи підготовки експертних кадрів є відомчий підхід і відсутність координації між міністерствами і відомствами з цих питань. З метою підвищення якості підготовки і перепідготовки кадрів надано відповідну систему наукових рекомендацій.