Коміссал Ортенсіо Педро Вплив різних способів основного обробітку грунту на фізико-хімічні властивості чорнозему типового та продуктивність соняшнику в умовах Лівобережного Лісостепу України

Краткое содержание

ЗМІСТ РОБОТИ

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

У розділі в стислій формі подається огляд наукової літератури українських та іноземних дослідників з питань мінімалізації обробітку грунту, його ролі в запобіганні ерозії, боротьбі з бур'янами в посівах соняшнику та деяких інших культур. Підкреслюється, що до останнього часу даних про ефективність заходів безполицевого обробітку грунту  під соняшник поки ще мало і найчастіше вони суперечливі, що і стало підставою для вибору теми дисертаційної роботи.

2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводилися в 1996-1998 рр. у стаціонарному досліді кафедри землеробства на дослідному полі ХДАУ ім. В.В. Докучаєва. Клімат району проведення польового досліду помірно континентальний. Середньорічна температура повітря дорівнює 7,2°С. Середня тривалість безморозного періоду 171 день. Сума позитивних температур вище 10°С складає 2800°. Згідно з багаторічними даними, у середньому за рік випадає 511 мм опадів.

Погодні умови 1996 р. були сприятливими для росту та розвитку соняшнику: річна норма опадів перевищувала середню багаторічну норму на 6,8 мм, а температурний режим практично не відхилявся від норми. У квітні - на початку травня 1997 р. був відчутний дефіцит опадів і тільки з третьої декади травня випали рясні дощі. Протягом усієї вегетації соняшнику температура повітря була помітно нижчою відносно середньої багаторічної норми, що негативно позначилося на продуктивності культури.

У 1998 р. у весняно-літній період стояла жарка, суха погода. За цей період дефіцит опадів склав 23,7 мм, а температура повітря була на 4,2°С  більше середньорічної норми, що негативно позначилося на врожайності соняшнику.

Грунт дослідної ділянки - чорнозем типовий глибокий середньогумусний важкосуглинковий на карбонатному лесі. Вміст гумусу в орному шарі 4,8-5,0 %. Максимальна гігроскопічність - 8,95%, вологість в'янення - 13,3, польова вологоємкість - 28,5%. Вміст фракцій мулу в орному шарі (0 – 30 см) - 30-35%, загального азоту - 0,28-0,29%, рухомого фосфору (за Чиріковим) - 8,2-9,6 мг на 100 г грунту, обмінного калію - 14,4-19,5 мг на 100 г грунту. Реакція грунту нейтральна (pHa = 7, pHc = 6,35).

Дослідження проводилися в семипільній зернопаропросапній сівозміні з таким чергуванням культур: чистий пар, озима пшениця, цукровий буряк, ячмінь, вико-овес, озима пшениця, соняшник.

У досліді вивчалися такі способи основного обробітку грунту під посів соняшнику:

1.                                   Оранка плугом ПЛН-4-35 на глибину 25 - 27 см (контроль).

2.                                   Безполицевий обробіток стояками СибІМЕ на глибину 25 - 27 см.

3.                                   Безполицевий обробіток стояками ПРН-31000 на глибину 25 - 27 см.

4.                                   Оранка плугом ПЛН-4-35 на глибину 25 - 27 см у системі комбінованого обробітку в сівозміні.

5.                                   Безполицевий обробіток чизелем ПЧ-2,5 на глибину 25 - 27 см.

Повторність досліду чотириразова, розміщення варіантів і повторень послідовне. Площа посівних ділянок 300 м², облікових - 100 м².

Агротехніка вирощування соняшнику, за винятком основного обробітку грунту, -  загальноприйнята для Харківської області  (Ю.В. Будьонний, 1976). У досліді вирощували сорт соняшнику Харківський-7.

У досліді проводилися такі обліки, аналізи і спостереження:

-                               фенологічні спостереження - відповідно до методики Б.О. Доспєхова (1988);

-                               щільність грунту методом ріжучого циліндру в два терміни - у період повних сходів і в фазу наливу насіння, у шарах   0-10; 10-20 і 20-30 см ;

-                               агрегатний склад грунту - методом Савінова (сухе просіювання) у шарах 0-10; 10-20 і 20-30 см навесні після появи повних сходів;

-                               вологість грунту та запаси продуктивної вологи визначали в орному (0 - 30 см) і кореневмісному (0-160 см) шарах грунту у фази - сходів, цвітіння та наливу насіння. Вологість грунту визначали термостатно-ваговим, а запаси вологи розрахунковим методом (О.Ч. Растворов, 1983).

-                               забур'яненість посіву визначалася кількісно-ваговим методом до формування густоти рослин соняшнику і перед збиранням врожаю;

-                               біологічну активність визначали аплікаційним методом  розкладання клітковини в грунті за І.С. Востровим (1961) і Е.Н. Мішустіним (1961);

-                               агрохімічні дослідження включали визначення вмісту поживних речовин в грунті та рослинах для розрахунку розміру виносу основних елементів живлення. Проби грунту відбирали після появи сходів соняшнику і перед збиранням врожаю. У грунті визначався вміст нітратного азоту калориметричним методом з дисульфофеноловою кислотою, рухомого фосфору й обмінного калію в оцтово-кислій витяжці за Чиріковим з використанням колориметричних і фотометричних методів визначення;

-                               врожайність соняшнику враховували поділяночно із всієї облікової площі ділянок із перерахуванням на стандартну вологість;

-                               якісний аналіз насіння включав визначення вмісту  жиру (ГОСТ-10846-74);

-                               дані урожайності соняшнику обробляли дисперсійним методом, за     Б.О. Доспєховим (1988);

-                               економічну ефективність і енергетичну оцінку досліджуваних способів обробітку грунту визначали відповідно до методичних рекомендацій

В.П. Мартьянова (1996).

3. ВПЛИВ РІЗНИХ СПОСОБІВ ОСНОВНОГО ОБРОБІТКУ ГРУНТУ    НА ДЕЯКІ ПОКАЗНИКИ РОДЮЧОСТІ ЧОРНОЗЕМУ ТИПОВОГО

Однією з основних агрофізичних характеристик грунту, що змінюється в процесі механічного обробітку, є її щільність в орному та посівному прошарках. Результати наших трирічних досліджень (табл. 1) показують, що безполицеві обробітки стояками СибІМЕ або ПРН-31000, а також чизельний обробіток ведуть до деякого підвищення щільності оброблюваного прошарку чорнозему типового в посівах соняшнику. Так, у середньому за 1996 - 1998 рр. у посівах після оранки на час повних сходів соняшнику щільність орного (0-30 см) шару грунту була 1,15 г/см³, а у досліджуваних способах  безполицевого обробітку вона склала  1,17 г/см³. При цьому верхній (0-10 см) шар її за всіма варіантами обробітку був більш зрихлений у порівнянні з нижче- розташованими (10-20 і 20-30 см) шарами.

Досліди підтвердили, що за час вегетації відбувається самоущільнення оброблюваного шару грунту. Крім того, на щільність грунту суттєво впливають погодні умови. В умовах достатнього зволоження в 1997 р. щільність грунту за всіма способами обробітку була значно вищою, ніж в інші роки.

Незважаючи на відзначену різницю в щільності грунту у досліджуваних способах обробітку, величина її не виходила за межі оптимальної величини для вирощування соняшнику, внаслідок чого цей фактор суттєво не вплинув на ріст і розвиток рослин культури.

Одним із важливих показників агрофізичного стану твердої фази грунту, як відомо, є його структура, що забезпечує сприятливі умови для росту та розвитку рослин,  надає грунту високу стійкість проти ерозії.

Нашими дослідженнями встановлено, що в середньому за три роки найбільша кількість агрономічно цінних часток (0,25-10 мм) у верхньому 0 – 10 см шару грунту була після чизельного  (84,9%) і безполицевомго обробітку стояками СибІМЕ (83,1%). Оранка вела до зниження кількості агрономічно цінних часток у цьому шарі грунту, де їх нараховувалося 77,2%.

В орному шарі грунту (0-30 см) найбільша кількість агрономічно цінних часток у досліді була після безполицевого обробітку стояками СибІМЕ (84,7%), а найменше їх було після оранці на контролі (78,8%).

Всі способи безполицевого обробітку і оранка в системі комбінованого обробітку під культури сівозміни сприяли півищенню вмісту в оброблюваному шарі грунту водотривких часток.

Особливо важливо те, що безполицеві обробітки в порівнянні з оранкою збільшують кількість водотривких часток у верхньому 0-10 см шарі, що істотно підвищує стійкість грунту проти ерозії.

В умовах зони нестійкого, а тим більше недостатнього зволоження одним з основних лімітуючих факторів є вологозабезпеченість рослин, що частіше всього і визначає рівень врожайності вирощуваних культур.