Лук\'янець В.Л. Оптимізація структури сільськогосподарських угідь і попередників озимої пшениці для Черкаської області при переході села до ринкових відносин

Краткое содержание

1. Структура сільськогосподарських угідь

та посівних площ  як показники інтенсифікації ведення сільськогосподарського виробництва (огляд літератури)

В розділі подається короткий огляд літератури з питань використання земельних ресурсів в сільськогосподарському виробництві України, аналізується ефективність використання різних попередників озимої пшениці залежно від грунтово-кліматичних умов зони.

2. Умови та методика проведення досліджень

Західна частина Черкащини (Христинівський, Жашківський, Маньківський, Монастирищенський та Уманський райони) характе-ризується плоскорівнинним рельєфом, а решта 11 правобережних районів має широко-хвилястий тип рельєфу. Лівобережні райони області рівнинні. Основними ґрунтами області є чорноземи типові малогумусні, чорноземи опідзолені і чорноземи реградовані.

Клімат території області помірно-континентальний. Вегетаційний період триває 205 днів, а період активної вегетації з середньодобовою температурою вище 10⁰С – 160-165 днів. Опади по території і протягом року розподіляються дуже нерівномірно. За вегетаційний період згідно багаторічної норми в окремих районах може випадати 340-370 мм опадів різної інтенсивності. Весняні посухи можуть проявлятись один раз за 2-5 років, а  в літні місяці можливість посухи складає 70 %.

Територія дослідного поля Уманської державної аграрної академії, де виконували експериментальну частину роботи, представляє вирівняне підвищене плато  з підгрунтовими водами на глибині 22-24 м.

Ґрунт на дослідних ділянках – чорнозем опідзолений, важко-суглинковий з 3,3 % гумусу в орному шарі та з вмістом легкогідролізованого азоту за Корнфілдом, рухомого фосфору і обмінного калію за Чириковим відповідно 108, 112 і 104 мг/кг.

Річна сума  опадів у всі роки досліджень була більшою за багаторічну норму. Найкраще забезпечення опадами передпосівного періоду відмічалось в 1997 р., коли за серпень випало майже дві норми.

Найпосушливим цей місяць був у 1999 р. Кількість опадів у вересні протягом всіх років була близькою до норми. Більше двох норм опадів випадало в жовтні 1998 і листопаді 1998 і 1999 рр. Майже дві норми опадів було в квітні 1999 р., в той час як наступні місяці вегетації озимини в цьому році виділялись надзвичайною сухістю. 1998 і 2000 рр. за кількістю опадів за весняно-літні місяці були на рівні норми.

Особливістю погоди виділявся період з листопада 1998 р. по березень 1999 р., коли сніг випав на мокрий ґрунт в листопаді і не сходив аж до середини березня 1999 р. Це особливо негативно відбивалось на перезимівлі кращих з осені посівів  озимини, які вийшли із зими найгіршими.

Для удосконалення структури сільськогосподарських угідь в Черкаській області використовували аналіз статистичних даних управління агро­промислового комплексу Черкаської обласної державної адміністрації, а для удосконалення структури попередників озимої пшениці закладали короткотривалі польові досліди за такою схемою: чистий пар; вико-вівсяна суміш (контроль); люцерна першого року користування на один укіс, люцерна другого року користування на один укіс; кукурудза на силос (фаза МВС зерна); озима пшениця.

Посівна площа ділянок 150 м², облікова – 100 м². Повторність досліду триразова. Перед сівбою озимої пшениці сорту Миронівська 27 з нормою витрати на 1 га 5 млн. шт. зерен під передпосівну культивацію вносили N₆₀P₆₀K₆₀. Гербіциди на посівах не застосовували, хоч на окремих варіантах бур’янів було більше за поріг шкідливості.

Програмою ведення польових дослідів передбачалось визначення:

- вологості метрового шару ґрунту та запасів доступної вологи в ньому на час сівби і при виході рослин озимої пшениці із зими – термостатно-ваговим методом;

-                             агрегатного складу ґрунту в шарі 0-20 см на час сівби та при виході рослин в трубку – методом сухого просіювання за Н.І. Савіновим ;

- водостійкості  структурних агрегатів – методом П.І. Андріанова;

- коефіцієнта структурності – розрахунковим методом;

- вмісту нітратного азоту в шарі ґрунту 0-20 см перед сівбою і перед колосінням озимої пшениці – за допомогою іоноселективного електрода;

- забур’яненості посіву у фазі виходу рослин в трубку і в період колосіння – кількісним методом;

- ураженості рослин кореневими гнилями – перед збиранням врожаю за методикою ,описаною А.Ф. Коршуновою, А.Є. Чумаковим і Р.І. Щекочихіною (1976);

- густоти рослин у фазі повних сходів, виходу із зими і перед збиранням врожаю – шляхом підрахунку на закріплених площадках площею 1 м² (шість рядків довжиною по 111 см);

- польової схожості насіння, виживання рослин і коефіцієнта продуктивного кущіння – розрахунковим методом;

- рівня врожайності зерна – за допомогою прямого комбайнування з облікової площі;

-                             вмісту сирої клейковини в зерні – шляхом її відмивання водою із розмеленої проби зерна масою 25 г;

- балансу гумусу в полі попередників озимої пшениці – розрахунковим методом;

-                             маси надземних рослинних решток – за допомогою рамки 1х1 м , а маси кореневих решток – за М.З. Станковим.

В окремому досліді на схилах різної крутизни інтенсивність  змиву ґрунту водою з верхньої частини схилу визначалась методом шпильок, описаним В.Ф. Мойсейченком і В.О. Єщенком (1994).

Для статистичного аналізу використовували дисперсійний аналіз.

3. Сучасний стан землекористування Черкащини

та основні напрями його  екологічної  стабілізації

Земельному фонду Черкаської області великої шкоди завдає водна ерозія, в результаті якої впродовж 30 років  втрачено 3,7 см гумусового горизонту,  а вміст гумусу знизився з 3,30% в 1975 р. до 3,15% в 1991 р. (С.Ю. Булигін, 1991). Водна ерозія зумовила високий ступінь еродованості ґрунтів. На 1991 р. в області налічувалось 360,1 тис. га еродованих сільськогосподарських угідь і з року в рік ця цифра збільшується, при чому зростаючими  темпами. Так, якщо щорічний приріст еродованих земель за період з 1961 по 1981 р. склав 2,50 тис. га, то за період з 1981 по 1991 р. цей показник зріс до 3,82 тис. га.

Основною причиною високої еродованості земель Черкащини В.Ф. Сайко (1997) та інші дослідники вважають високу їх розораність. Так, частка орних земель серед всіх сільськогосподарських угідь на 1980, 1990 і 2000 р. склала в межах сільськогосподарських підприємств області відповідно 90,1; 90,8 і 90,5%. Але сам по собі високий показник розораності угідь не може спричинити інтенсивний розвиток ерозійних процесів. Так, в Драбівському і Чорнобаївському районах з досить високим показником розораності (відповідно 92,5 і 92,3 %) еродованість угідь була найнижчою в області – відповідно 2,0 і 5,5 %, а в Чигиринському районі з найнижчим рівнем розораності (73,1 %) еродованість сільськогосподарських угідь була на 12 % вищою середньообласного показника, що пов’язано з особливостями рельєфу орних земель.

Наші дослідження показали, що в цілому по області 25,6 % ріллі в сільськогосподарських підприємствах знаходяться на схилових землях, де є реальна можливість прояву водної ерозії за відповідних умов погоди і агротехніки. І до цього показника близько наближається частка сільсько­господарських угідь з еродованими ґрунтами, яка по області складає 28 %.

За ризиком прояву водної ерозії для вирішення проблеми екологізації землекористування всі адміністративні райони області поділені нами на чотири групи: з дуже високою ерозійною небезпекою, де орні землі на схилах більше 2⁰ займають більше 40 % (Корсунь-Шевченківський, Городищенський, Лисянський, Чигирин-ський і Смілянський); з високим рівнем, де рілля на ерозійно-небезпечних схилах займає 30-40 % (Канівський, Звенигородський, Кам’янський, Катеринопільський, Шполянський і Тальнівський); з середнім рівнем небезпеки, де частка ріллі на ерозійно-небезпечних схилах знаходиться в межах 10-30 % (Монастирищенський, Маньківський, Жашківський, Уманський і Христинівський). Група з практично відсутнім ризиком прояву водної ерозії, в якій рілля на схилах більше 2⁰ крутизни займає лише 2,6-6,9 %, включає Черкаський, Золотоніський, Чорнобаївський і Драбівський райони.

До першочергових заходів для перших трьох груп районів слід віднести виключення із категорії орних земель ріллі на схилах крутизною більше 10⁰ з наступним її залісненням. Таких площ в першій, другій і третій групах буде відповідно 2,0; 1,6 і 0,3 тис. га, тому певні труднощі, пов’язані із залісненням крутосхилів, будуть лише в перших  двох групах районів. Серед окремих адміністративних районів Черкаської області значне напруження щодо реалізації цього протиерозійного заходу буде характерне для Канівського району, де цю роботу необхідно виконати на 900-гектарній площі, а також для Корсунь-Шевченківського, Смілянського, Лисянського і Городищенського районів, де площа заліснення передбачається в межах 400-500 га.

Другим протиерозійним заходом є залуження орних земель на схилах з крутизною 5-10⁰.  Із 60,8 тис. га  в  межах  області  в  розрізі  першої,  другої,  третьої  і  четвертої  груп  районів  таких  земель  буде  відповідно 28,1; 19,6; 10,8 і 2,3 тис.га. Такий захід можна реалізувати за рік - два лише в четвертій групі районів, а в решті груп районів – протягом трьох-чотирьох в зв’язку з відсутністю на сьогодні в необхідній кількості насіння багаторічних трав.

Отже, площа ріллі в цілому по Черкаській області буде зменшена  на 64,7 тис. га, а частка багаторічних насаджень і природних кормових угідь зросте відповідно на 3,9 і 60,8 тис. га.

На орних землях з крутизною схилів 2-5⁰ повинен поширюватись набутий в Канівському і Чигиринському районах досвід впровадження теоретичних розробок  Інституту землеробства УААН щодо ґрунтозахисного ведення землеробства на основі контурно-меліоративної організації території.

4. Аналіз структури посівних площ і попередників озимої пшениці в колективних сільськогосподарських підприємствах

Черкаської області

Коефіцієнти використання біокліматичного потенціалу і екологічна стійкість агроландшафтів  в кожній грунтово-кліматичній зоні України в значній мірі визначається структурою посівних площ.  Найбільш повно вони реалізуються за умов плодозміни, що свідчить про недоцільність вузької спеціалізації рослинницької галузі та використання при цьому повторних посівів.

Інститут землеробства УААН (Г.К. Медвідь, П.І. Бойко, 1993) розробив на перспективу орієнтовні нормативи щодо структури посівних площ, згідно яких в Лісостепу зернових повинно бути 43 % в т.ч. 20 % озимої пшениці, 14 % технічних в т.ч. 10 % цукрових буряків, 8 % овочів і картоплі, 34 % кормових в т.ч. 15 % багаторічних трав і біля 1 % чистих і сидеральних парів.

В структурі посівних площ Черкащини протягом останніх 30 років зернові займають біля 52 %, технічні – 15 %, овочі і картопля – 1-2 %, кормові – 31-33 %.  За останні роки намітилась тенденція до збільшення частки озимої пшениці (з 20 до 22 %), різко (з 9,0 до 5,6 %) скоротились посіви гороху і цукрових буряків (з 12,5 % в середньому за 1971-1980 рр. до 9,1 % в середньому за 1991-2000 рр.). В групі кормових кукурудза на силос займає на 5 % більшу площу за багаторічні трави.