Чечітко І.П. Використання генофонду картоплі для створення вихідного селекційного матеріалу стійкого проти сухої фузаріозної гнилі

Краткое содержание

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

            На основі узагальнень результатів досліджень багатьох вчених викладені біологічні особливості, видовий склад, поширення і шкодочинність збудників сухої фузаріозної гнилі. Описані дані досліджень по оцінці бульб сортів картоплі за резистентністю проти сухої фузаріозної гнилі. Проведений аналіз можливості виділення, створення джерел ознаки, залучення їх в процес створення вихідного передселекційного і вихідного селекційного матеріалу. Наведена характеристика останнього.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ, МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

            Дослідження за темою дисертаційної роботи виконані в Інституті картоплярства УААН протягом 1995-1999 рр.

            Грунти дослідного поля, де закладали досліди, дерново-середньопідзолисті супіщано-пилові типові для зони Центрального Полісся України. Комплекс умов регіону сприятливий  для вирощування різних за скоростиглістю сортів картоплі.

            Роки виконання досліджень значно різнились за метеорологічними умовами як між собою, так і по відношенню до середньої багаторічної. Достатньою для картоплі кількістю опадів характеризувались 1997, 1998 і в певній мірі 1996 роки. Значний дефіцит їх спостерігався  в 1995 і особливо 1999 р. Під час випадання дощів відбувалось зниження температури повітря.

            Вихідним матеріалом в дослідженнях були дикі, культурні види картоплі віднесені до 16 серій згідно систематики С.М.Букасова (1978 р.).

            Для беккросування використовували відносно стійкі проти сухої фузаріозної гнилі або з комплексом агрономічних властивостей сорти картоплі, вихідний передселекційний і вихідний селекційний матеріал одержаний в лабораторії вихідного матеріалу в попередні роки.

            Методи виконання досліджень загальноприйняті. Оцінку стійкості бульб диких, культурних видів, сортів, первинних, вторинних міжвидових гібридів, беккросів проти сухої фузаріозної гнилі проводили за методикою розробленою і пізніше вдосконаленою в Інституті картоплярства (Коваль Н.Д. 1983, Подгаєцький А.А., Гриценко К.П. 1995).

            Результати досліджень оброблялись з використанням статистичних методів (Рокицький П.Ф. 1973,  Доспєхов Б.А. 1985).

РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ВИДІВ З ВИСОКИМ ФЕНОТИПОВИМ    ВИРАЖЕННЯМ СТІЙКОСТІ ПРОТИ СУХОЇ ФУЗАРІОЗНОЇ ГНИЛІ, ВИДІЛЕННЯ І СТВОРЕННЯ ДЖЕРЕЛ ОЗНАКИ

            Визначення видів картоплі перспективних для пошуку джерел стійкості проти сухої фузаріозної гнилі. З використанням штучного зараження оцінено за стійкістю проти сухої фузаріозної гнилі 2938 сіянців 152 зразків 56 видів.

            Багато видів характеризувалися відносно високою середньою стійкістю проти патогена – більше 5 балів (табл. 1).     До   таких з них    відносяться:     S. bukasovii, S. catarthrum, S. chacoense, S. coriaceifoliolatum,      S. demissum,  S. polytrichom,   S. simplicifolium,    S. sparsipillum,    S. ve ei,     S. verrucosum.

Крім високого середнього балу стійкості проти сухої фузаріозної гнилі важливою умовою для віднесення видів до перспективних з метою пошуку джерел властивості є частка матеріалу з відносно високою (7 балів), високою (8) і особливо крайньою високою стійкістю (9 балів). Цей показник свідчить про збалансованість геному окремих генотипів за ознакою. Одержані дані свідчать, що не у всіх видів із значною середньою стійкістю вищеплюється значна кількість форм з дуже високою стійкістю.

            Залежно від біологічних особливостей диких видів встановлений певний ступінь поліморфізму у прояві ознаки (табл. 2). У видів: S. chacoense, S. ve ei, S. pinnatisectum, S. stoloniferum  варіація середньої стійкості зразків відповідно була: 4,2-7,0, 3,0-6,3,  2,0-8,2,  1,5-5,6 бала. Викладене обумовлює відбір не лише перспективних за стійкістю видів але і їх зразків.

Гомозиготизація цінних алелів контролю стійкості проти сухої фузаріозної гнилі. Встановлена різна реакція видів, зразків на гомозиготизацію.   За  середнім   балом   стійкості   нащадки   зразків   УК21-1,

УК21-11 виду S. chacoense майже в усих випадках поступаються за проявом ознаки вихідній формі.  Аналогічне  відноситься до зразків виду S. verrucosum.