Чередниченко Л.М. Використання генофонду картоплі для створення фітофторостійкого вихідного селекційного матеріалу

Краткое содержание

РОЗДІЛ 1.  ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

На основі узагальнення висвітлених в науковій літературі даних розкриті: природа стійкості проти фітофторозу, цінність вертикального і горизонтального типів її, прояв ознаки серед співродичів культурних сортів, методи подолання міжвидової несхрещуваності, одержання і оцінка первинних та вторинних міжвидових гібридів; схеми залучення останніх у процес створення вихідного селекційного матеріалу.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ, МАТЕРІАЛ  ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження за темою дисертаційної роботи виконані в Інституті картоплярства УААН протягом 1993-1999 років.

Грунти дослідного поля дерново-середньопідзолисті, супіщані -- типові для зони Центрального Полісся.

За метеорологічними умовами роки проведення досліджень значно різнилися. Так відносно сухим був період вегетації 1995 і особливо 1999 рр. Значна кількість дощів випала в червні, липні 1997 і 1998 рр. та помірна у 1996 р. В цей період спостерігалось зниження температури повітря. Таким чином, особливо сприятливим для розвитку фітофторозу був 1997 р., дещо меншою мірою 1998 –й і особливо 1996 р.

Вихідним матеріалом у дослідженнях були зразки 66 диких і 8 культурних видів, сорти колекції інституту, вихідний передселекційний та вихідний селекційний  матеріал, одержаний в лабораторії вихідного матеріалу в попередні роки.

Виділення і створення джерел фітофторостійкості, інтрогресію цінних алелей контролю ознаки у вихідний передселекційний та вихідний селекційний матеріал здійснювали поетапно згідно із розробленими рекомендаціями (Подгаєцький, 1993). Візуальний облік ураження фітофторозом оцінюваного матеріалу проводили за загальноприйнятою шкалою при випробуванні в умовах природного та штучного інфекційних фонів. Використовували штучне зараження, а саме: відокремлених листків лабораторним методом, насіння з первинними корінцями, проростків у фазі сім'ядолей, сіянців з 3-5 справжніми листками і  бульб за методиками, які відпрацьовані або використовуються в Інституті картоплярства УААН. Для подолання міжвидової несхрещуваності застосовували методи посередника та трансплантації.

Одержані дані обробляли з використанням статистичних методів (Рокицький П.Ф., 1973; Доспєхов Б.А., 1985).

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯННЯ МЕТОДІВ ВИКОНАННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНІКИ ЇХ ПРОВЕДЕННЯ

Підбір поширених в Україні сортів картоплі для розмноження гриба Phytophthora infestans (Mont.) de Bary. Для проведення оцінки фітофторостійкості картоплі з використанням штучного зараження необхідна значна кількість інокулюму. З накопиченням інфекції останнім часом виникали проблеми, тому оцінювали бульби 33 сортозразків за придатністю продукувати інфекцію.

            Встановлено, що утворення повітряного міцелію на частинках бульб відбувається після некротизації або без неї. У більшості сортів (82 %) виявлена різниця в агресивності польової популяції і раси 1.2.3.4.5.6.6. + 0.7.8.9.10.11 xyz. Краще спороутворення  весною, ніж восени, виявлене лише у раси гриба (коефіцієнт кореляції  складає r = +0,27). Найбільша кількість конідій від змиву  висічки була у сортів Адретта, Бородянська рожева, Незабудка, Посвіт, Радомишльська  при  інфікуванні расою і Берегиня, Луговська, Незабудка, Посвіт, Пролісок, Слава – польовою популяцією.

            Порівняння методів ранньої діагностики фітофторостійкості за їх ефективністю і раціональністю застосування. Провели порівняння результатів штучного зараження насіння з первинними корінцями, проростків у фазі сім'ядолей і сіянців з 3-5 справжніми листками. Обсяг виконаних оцінок по всіх варіантах -- 26 274 шт. Встановлена специфічна реакція 10 залучених у дослідження видів на інфікування матеріалу в різних фазах розвитку. Більшість з них, а саме: S.demissum, S.fendleri, S.pinnatisectum, S. polyadenium, S.polytrichon, S.stoloniferum -- має менший прояв високоефективних полігенів при штучному зараженні насіння з первинними корінцями або проростків у фазі сім'ядолей порівняно з інфікуванням сіянців з 3-5 справжніми листками. Про це свідчить частка матеріалу без ураження, яка у 2-6 разів більша в останньому варіанті. Враховуючи кількість форм з високою польовою стійкістю проти фітофторозу, до названих видів слід додати S.hjertingii. У видів S.jamesii та S.papita не виявлено різниці в прояві високоефективних полігенів залежно від фази росту, при якій відбувалось штучне зараження. І навпаки, як правило, прояв високоекспресивних олігогенів вищий при інфікуванні насіння з первинними корінцями, особливо проростків у фазі сім'ядолей. Одержані результати дозволяють залежно від мети досліджень вибрати найбільш раціональний метод їх виконання.