Вольвач Т.П. Господарсько-біологічні особливості нових селекційних сортів і форм яблуні

Краткое содержание

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

У розділі висвітлено історію формування сортименту яблуні в Криму, дано оцінку його сучасного стану. На основі аналізу літературних джерел і даних виробничої практики обґрунтовано необхідність удосконалення промислового сортименту за рахунок впровадження нових, адаптованих, стійких до несприятливих умов довкілля, високопродуктивних сортів, придатних до інтенсивних технологій вирощування.

УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ, МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проводились у 1998-2001 рр. методом стаціонарного польового досліду у насадженнях Кримського НДЦ плодівництва, розташованому в Передгірній зоні Криму. Протягом цього періоду сума активних температур вище 10⁰С змінювалась від 3507⁰С в 1998 до 3208⁰С в 2000 рр. Тривалість безморозного періоду була на рівні багаторічних показників (164-167 днів) у 1999 та 2000 рр., та значно їх перевищувала (224 та 198 днів) відповідно в 1998  та 2001 рр. Середньорічна температура  варіювала від 10,7 до 11,5⁰С і була вищою від середньої багаторічної на 0,5-1,3⁰С. Температурний режим був сприятливим для росту, розвитку та перезимівлі плодових дерев.     

Окремі роки в період досліджень характеризувались екстремально низькими температурами в період цвітіння та зав’язування плодів (до –2-4⁰С), що призвело до повної загибелі врожаю в 1999 та часткової в 2001 рр.

Клімат району відрізняється недостатнім зволоженням, періодичними посухами. Середній багаторічний показник кількості опадів становить 489 мм. За період досліджень він коливався від 647,6 в 1999  до 333,6 мм в 2000 рр. Найбільш посушливим був 2000 р., коли в період вегетації випало лише 114 мм опадів (54% від норми), що негативно вплинуло на показники урожайності.

Ґрунти ділянки, на якій закладено дослід, представлені чорноземами передгірними карбонатними з вмістом активного вапна 12-16%. Вони характеризуються слабкою водопроникністю, високою вологоємкістю і доброю поглинальною спроможністю. Загалом ґрунтові умови є цілком придатними для вирощування саду.

Господарсько-біологічну оцінку давали 132 елітним гібридним формам яблуні, отриманим в 1978-1980 рр. О.Г.Усовим і А.О.Ляпіховою від схрещування інтродукованих сортів: Голден Делішес, Делкон, Кінг Девід, Спартан, Старкримсон із селекційними сортами – Аврора кримська, Кримське, Передгірне, Рум’янка кримська, Салгирське, Салют, Таврiя, Еврика, Пiвденне. Після гібридизації і посіву насіння селекціонерами було отримано понад 24 тис. гібридних сіянців, що пройшли вивчення в селекційному розсаднику  на ранній стадії розвитку рослин за основними морфо-біологічними показниками. Кращі гібриди було висаджено до гібридного саду, де протягом декількох років вони проходили відбір на компактність дерева, стійкість до грибкових хвороб, скороплідність, високу щорічну врожайність, якість плодів та інші цінні ознаки. У 1991 році добірні сортоформи були прищеплені на підщепу М9 і висаджені в сад за методикою первинного сортовивчення (по 5 дерев). Схема садіння: 4 х 2 м. Агротехнічний фон досліду – загальноприйнятий у господарстві; система утримання ґрунту в міжряддях – чорний пар; формування крони – вільноросла пальмета. Ділянка умовно зрошувана. Вивчення стійкості до грибкових хвороб проводилось на природньому інфекційному фоні. Контролем були районовані в Криму сорти яблуні: для осінніх – Салгірське, для зимових – Голден Делішес. У дисертаційній роботі представлено результати поглибленого дослідження 20 найперспективніших сортів та елітних форм.

            Закладання дослідів, основні обліки та спостереження, помологічний опис сортів  виконувались згідно з “Програмою і методикою сортовивчення плодових, ягідних та горіхоплідних культур” ВНДІС ім. Мічуріна (1973), “Програмою і методикою селекції плодових, ягідних та горіхоплідних культур” (1980) і “Методикою Державного сортовипробування” (1970). Відносну морозостійкість і зимостійкість визначали за методикою Я.С.Нестерова (1972). Дослідження супроводжували біологічним контролем за розвитком генеративної сфери за І.С.Ісаєвою (1975). Досліди проводили в три терміни: перший – на початку зимівлі рослин (грудень); другий – у період максимальної стійкості рослин до морозу (лютий); третій – у період підготовки рослин до вегетації (березень). Дослідження відносної посухостійкості проводили за “Методичними рекомендаціями з відбору посухостійких сортів і підщеп плодових рослин” (ДНБС, 1974). Визначали вміст води в листі в різні періоди вегетації, водоутримувальну спроможність і стійкість листя до зневоднення. Облік ушкодження паршею та борошнистою росою проводили за методичними рекомендаціями ВНДІР ім. М.І.Вавилова (1972). Знімання та біохімічний аналіз плодів здійснювали згідно з “Методами біохімічного дослідження рослин” ВНДІР ім. М.І. Вавилова (1972). Економічну оцінку сортів і форм виконували за методикою ІС УААН (1992). Статистичну обробку експериментальних даних проводили за О.В.Масюковою (1979) та з використанням персонального комп’ютера за відповідними програмами ІС УААН (1993).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

ФЕНОЛОГІЧНІ ФАЗИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПРОХОДЖЕННЯ

Початок вегетації. Початок розпускання бруньок досліджених сортів і форм в умовах Передгірної зони Криму настає в кінці третьої декади березня при накопиченні суми ефективних температур вище +5⁰С від 65,8 до 97,1⁰ з коливаннями по роках від 10 до 13 календарних днів. Першим (в середньому 26 березня) у період досліджень розпочинав вегетацію контрольний сорт Голден Делішес. Пізновегетуючими (30-31 березня) були: Алустон, 8-32-78, 1-110-78, 12-3-78, 2-1-20-79, 3-5-45-79. Інші сорти та форми розпочинали вегетацію у середні строки.

Цвітіння проходило в період третьої декади квітня - першої декади травня з коливаннями по роках від 1 до 5 днів. Для початку фази сортам і формам було необхідне накопичення від 202,0 до 257,5⁰ ефективних температур вище 5⁰С. Раноквітуючими (20-21 квітня) були: Агарті, Ласпі, 12-3-78, 12-14-78, 1-39-37-80, 2-34-27-80. До пізноквітуючих (26-27 квітня) належать форми 1-110-78, 4-19-78, 8-32-78, 1-39-22-80.  Період цвітіння становив від 9 до 13 днів. Тривале цвітіння (12-13 днів) характерне для форм: 12-3-78, 2-1-19-79, 2-1-20-79, 1-5-41-79, 2-11-7-80. За комплексом цінних ознак пізньої вегетації і пізнього цвітіння виділено форми 8-32-78 та 1-110-78.

Для дозрівання плодів осіннім сортам і формам було потрібне накопичення суми ефективних температур вище 10⁰С від 1332 до 1362⁰, зимовим – від 1385,5 до 1478,3⁰.

Кінець вегетації. Всі досліджувані сорти та форми завершували вегетацію наприкінці другої декади листопада. Вегетаційний період тривав від 230 до 238 днів з коливаннями по роках від 7 до 12 календарних днів. Відносно короткий (230 днів) період вегетації характерний для сорту Ліна та гібриду 8-32-78; триваліший (237-238 днів) – для Алустона та 1-39-37-80. До настання від’ємних температур усі сорти та форми повністю закінчували вегетацію і вступали у стан спокою.

Строки настання і проходження фенологічних фаз досліджуваних сортів та форм дають підстави стверджувати, що кліматичні умови Криму цілком відповідають їх біологічним особливостям.

СТІЙКІСТЬ СОРТІВ І ФОРМ ДО СТРЕСІВ

Морозостійкість

Зими в Криму в період проведення досліджень були не суворими. Абсолютні мінімуми температур не перевищували багаторічні показники. Пошкодження дерев у природних умовах не зафіксовано. Дослідження, проведені методом прямого лабораторного проморожування пагонів, дозволили виявити наступне:

Генеративні бруньки. Морозостійкість генеративних бруньок яблуні знижувалася з їхнім диференціюванням. Найстійкішими вони були на початку зимівлі (етап формування спорогенної тканини), найбільше ушкоджувались на виході рослин зі стану спокою в березні (етап формування материнських клітин пилку). Стійкість до морозу істотно відрізняється в одній і тій же фазі розвитку і є сортовою особливістю. Кращі показники мали: на початку зимівлі – гібрид 2-11-7-80; в середині – 10-72-78, 2-1-19-79, 2-11-7-80. На всіх стадіях зимівлі високою стійкістю генеративних бруньок відзначався гібрид 8-32-78.

Вегетативні бруньки. Найслабшою стійкістю до морозу вегетативні бруньки характеризувались на початку зими, що узгоджується з літературними даними про їхню слабку загартованість у цей період. Показники вище контроля мали гібриди 12-3-78 та 3-5-45-79 (відповідно 58,7 і 68,1% живих бруньок). У середині зимівлі морозостійкість була найвищою, жодний із сортозразків не переважав показники контрольних сортів. У ранньовесняний період вегетативні бруньки також відзначались слабкою морозостійкістю. На виході рослин зі стану спокою істотно переважали контроль: Алустон, 1-110-78, 8-32-78, 2-1-20-79, 1-39-37-80.

Стійкість різних тканин. Стійкість тканин однорічних пагонів до морозу знижувалась протягом зимівлі рослин. Найстійкішим до низьких температур виявився камбій (3,8-4,1 бала за п`ятибальною шкалою); сильніше пошкоджувалась кора (2,6-2,7 бала). Показники морозостійкості інших тканин були на середньому рівні (3,5-3,6 бала). На всіх етапах експерименту не виявлено суттєвої різниці у стійкості кори, камбію, деревини та серцевинних променів досліджуваних сортів і форм у порівнянні з контрольними сортами. Достовірно переважали контроль стійкістю перимедулярної зони сорти Агарті, Джаліта, Медея та форми – 1-110-78, 2-1-20-79, 3-5-45-79, 1-39-22-80, 1-39-37-80, 2-34-27-80. Усі сортозразки зимового терміну достигання переважали контроль Голден Делішес за стійкістю серцевини.