Максімов А.М. Обгрунтування методів оцінки і добору кращих генотипів люцерни посівної за ступенем самонесумісності

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

В розділі подано літературний огляд з історії люцерносіяння і селекції люцерни в Україні, розглянуті сучасні уявлення про причини та механізми виникнення самонесумісності, особливості прояву генетичного контролю, зміна рівня даної ознаки у люцерни. Приведенні данні щодо підходів практичного використання самонесумісності в селекції люцерни.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань за темою дисертаційної роботи впродовж 2002-2005 рр. проводились дослідження, на полях лабораторії селекції кормових культур Інституту кормів УААН в агрокліматичних умовах Правобережного Лісостепу України. Це зона помірно континентального клімату з нестійким зволоженням, середньобагаторічною температурою повітря 6,7-7,0 ^оС та кількістю опадів біля 540 мм. Протягом років досліджень кліматичні умови складались доволі різноманітно, та, в цілому, були сприятливими для росту і розвитку люцерни.

Ґрунти на дослідних ділянках відносяться до сірих лісових середньосуглинкових. Вони малозабезпечені гумусом, вміст якого в шарі 0-30 см складає 1,85%, містять легкогідролізованого азоту 3,4-5,4 мг-екв. на 100 г ґрунту, рухомого фосфору 10-12 мг-екв. на 100 г ґрунту, обмінного калію 12-14 мг-екв на 100 г ґрунту, рН=6,0. Ступінь насичення основами – 85,7%. Ґрунтотворна порода – лес. Рельєф ґрунтів рівнинний.

Дослідження проводились в розсаднику індивідуального стояння рослин, який закладався квадратногніздовим  способом за схемою 70х70 см. За попередніми результатами [28, 168] для наших досліджень були взяті кращі за насіннєвою та кормовою продуктивністю сортозразки люцерни та перспективні селекційні номери, виділені з гібридної комбінації Vela x Vertus в кількості 1200 рослин популяції №2/95 та по 400 рослин кожного сорту і популяцій (табл. 1). Рівень самонесумісності рослин визначався відповідно методики ВІР. Вивчення ознак насіннєвої продуктивності самонесумісних генотипів залежно від типу запилення, їх мінливість і кореляційні зв’язки між ними та характер успадковування рівня самонесумісності здійснювали на 80 рослинах попередньо відібраних за ознакою самонесумісності з популяції 2/95. Запилювали по 50 квіток кожного типу схрещувань: в межах квітки (С) → в межах китиці (Г₁) → між китицями в межах стебла (Г₂) → між китицями різних стебел (Г₃) → в межах абсолютно самонесумісних рослин, схрещених з відносно самофертильними (РСН=10-30%) (П₁) → в межах абсолютно самонесумісних рослин, схрещених з абсолютно самонесумісними (П₂).