Ярещенко О.М. Особливості прояву і успадкування господарсько-цінних ознак смородини чорної та їх селекційне використання

Краткое содержание

РОЗДІЛ 1. СТАН СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЧОРНОЇ СМОРОДИНИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ).

В розділі на підставі аналізу літературних джерел висвітлено селекційні здобутки попередніх років, обгрунтовано важливість господарсько-цінних ознак, які є основними в селекції чорної смородини згідно вимог сучасних технологій вирощування. Світовий сортимент культури до цього часу залишається досить бідним, переважна більшість сортів походить з трьох країн СНД – України, Росії та Білорусі і вже не є конкурентноздатними через втрату стійкості до хвороб, сприйнятливість до абіотичних факторів, тощо.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Дослідження виконувались протягом 1998-2002 років у селекційних насадженнях смородини на території дослідного господарства „Новосілки” Інституту садівництва УААН, відділок "Самбурки" (Голосіївський район міста Києва), що розміщений в зоні Лісостепу України.

Клімат помірно континентальний. Середні температури липня складають +19,2 - +20,1 ⁰С, січня -6,1 - -6,5 ⁰С; абсолютний максимум +35 - +39 ⁰С, абсолютний мінімум -35 - -39,6 ⁰С. Безморозний період 160-204 дні. Найбільш теплий за період досліджень місяць – липень (абсолютний максимум 35,9 ⁰С, 2000 рік), найбільш холодний – січень (абсолютний мінімум -21⁰С, 2001 рік). Сума активних температур найхолоднішого вегетаційного періоду (2000 рік) склала 2927 ⁰С, що істотно вище середніх багаторічних показників (2500-2700 ⁰С).

Протягом всіх років досліджень спостерігалися посушливі періоди різної інтенсивності в травні-червні, що сприяло отриманню ряду достовірних експериментальних даних.

Грунти селекційних ділянок садопридатні, сірі опідзолені на лесі. Загальний вміст гумусу в орному шарі становить 2,03%, водне рН ґрунтового розчину 5,8.

Схема розміщення гібридів у селекційному розсаднику 3 х 0,2 м, період оцінки по комплексу показників – 2-3 роки. Досліди з первинного та конкурсного сортовипробування мають схему садіння 3 х 0,75 м.

Фенологічні спостереження, оцінка та обліки проводилися у відповідності до „Програми і методики сортовивчення плодових, ягідних та горіхоплідних культур” (Орел, 1999), „Програми і методики селекції плодових, ягідних та горіхоплідних культур” (Орел, 1995), а також методичних розробок Інституту садівництва УААН, в тому числі власних (Копань В. П., Копань К. Н., 1985, 1987, 1988, 1990, 1993, 1995, 1996; Копань В. П., Копань К. М., Болдижева Л. Д., Ярещенко О. М., 1999; В. П., Копань К. М., Ярещенко О. М., Ткачова Н.А., Козуліна Ю.Б., 2000, 2003; Ярещенко О.М., 2002).

В плані вивчення стійкості до абіотичних факторів водоутримуючу здатність визначали за Г.В. Єрьоміним (1999); вміст загальної води – висушуванням при 100 ⁰С до постійної ваги; жаростійкість – за Г.В. Єрьо-міним та Т.А. Гасановою (1999); електропровідність тканин листків – за власною методикою з використанням кондуктоміра Е 7-13 (2002).

Статистичну обробку експериментальних  даних виконували по В.Г. Вольфу (1966) та В.А. Доспєхову (1973) з використанням відповідних     комп’ютерних  програм  П.В. Кондратенка і М.О. Бублика (1996).

Економічну ефективність вирощування нових сортів визначали за „Методикою економічної оцінки типів насаджень, сортів плодових та ягідних культур і результатів технологічних досліджень у садівництві” (1992).

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНІВ КОНТРОЛЮ ГОСПОДАРСЬКО- ЦІННИХ ОЗНАК

Ознаки стійкості до найбільш шкодочинних грибних хвороб. Лімітуючою ознакою в плані хворобостійкості є сприйнятливість багатьох сортів чорної смородини до борошнистої роси, що вкрай негативно впливає на продуктивність та зимостійкість культури.

Нині відомо 8 олігогенів стійкості до Spherotheca mors-uvae (Т.П. Ого-льцова, 1992), проте більшість з них (М₁М₂, Sph, M_s та ін.) вже не працює проти нових рас та популяцій гриба. За даними В.П. Копаня та ін. (1997), лише гени Sph₃ (Ювілейна Копаня і форми 88-2-5, 88-2-6) та, в меншій мірі, Sph₂ (88-16-4, 87-9-9) забезпечували стійкість рослин чорної смородини до борошнистої роси на рівні імунітету. В подібній ситуації для надання сортам довготривалої стійкості доцільним є поєднання в їх геномі 2-3 олігогенів з полігенами.