Ткачик С.О. Особливості прояву ідентифікаційних ознак рослин сої (Glycine max (L.) Merrill) та їх використання при експертизі сортів на охороноздатність

Краткое содержание

РОЗДІЛ  1.  Ідентифікація  генофонду рослинних ресурсів як засіб збереження та охорони нових сортів (огляд літератури)

Проаналізовано результати досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів щодо біологічних особливостей росту та розвитку рослин сої, стану наукових уявлень про особливості прояву ознак рослин сої та їх використання в систематиці і селекції та впливу основних факторів, що обумовлюють ступінь прояву цих ознак.

РОЗДІЛ 2. Умови та методика досліджень

Дослідження виконувались протягом 1998-2000 рр. у дослідному господарстві „Чабани” Інституту землеробства УААН, розташованому в Києво-Святошинському районі Київської обласні у перехідній зоні від Полісся до Лісостепу. Ґрунти дослідного господарства дерново-середньо підзолисті та сірі опідзолені глеєві, пилувато-супіщані. Вміст гумусу складає 0,7-1,24% , рН коливається в межах 5,3-6,1.

Клімат в зоні досліджень помірно континентальний з нестійким температурним режимом і нерівномірним розподілом опадів у часі. Це забезпечило можливість здійснити вивчення особливостей прояву вирізняльних ознак сортів сої за контрастних умов вирощування.

Основним матеріалом для роботи служили 100 сортів сої вітчизняної і зарубіжної селекції. Вивчення сортової вирізняльності, однорідності та стабільності сої здійснювали в колекційному розсаднику на 3 рядкових ділянках завдовжки 2 м, з міжряддям – 0,45 см. Сівбу проводили в загальноприйняті оптимальні строки удосконаленою селекційною сівалкою ССФК – 7К з поштучним висівом 20 зерен на 1 погонний метр. Дослід закладався згідно методики Державної комісії України по випробуванню та охороні сортів рослин (1989).

В процесі виконання  програми були проведені такі дослідження:

• фенологічні спостереження  за  Ф.М.Куперман (1977);

•  морфоботанічний опис у відповідності із загальноприйнятою методикою відділу зернобобових культур ВІР, Международным классификатором СЭВ рода Glycine willd та документами UPOV: TG/80/3 та TG/80/6;

• біохімічний аналіз запасних білків сої на основі дезагрегації  гліцинінів перед  електрофорезом сильним відновником 2-меркаптоетанолом;

• математичний аналіз результатів польового досліду виконували методом дисперсійного та кореляційного аналізів у викладенні Б.А.Доспехова (1985);

• для встановлення ступеня однорідності в період виявлення тієї або іншої ознаки був проведений облік нетипових рослин згідно з рекомендаціями UPOV: TG/1/2  та TWG 19/2.

Біохімічний аналіз запасних білків сої проводився в лабораторії біохімічної генетики відділу генетичних основ селекції Селекційно-генетичного інституту УААН.

Морфологічний опис проводили за 35 ознаками та біологічними властивостями. Опис ознак здійснювали у фази, які забезпечують максимальний їх прояв. Для морфологічних ознак, які реєструються візуально, була прийнята  бальна шкала оцінки від 1 до 9 балів.

При описі кількісних ознак отримані результати опрацьовували варіаційно-статистичним методом, вираховуючи для кожної ознаки середню арифметичну, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації. Після цього абсолютні значення кількісних ознак переводили в бальну шкалу, керуючись документами UPOV TG /26/4, TWF /28/17.

Крім цього, проводились обчислення показників мінливості та стабільності  (b – коефіцієнт регресії, d - середнє квадратичне відхилення) за методом Eberhartа – Russelа з використанням стандартних статистичних комп’ютерних програм.

РОЗДІЛ 3. Особливості прояву морфобіологічних ознак та властивостей сої культурної Glycine max (L.) Merrill

Вивченням особливостей прояву морфобіологічних ознак культурної сої та мінливості основних сортових ознак в залежності від умов вирощування займались F.V. Owen, C.M. Woodworth, L.F.Williams,  R.G. Palmer, T.C. Kilen,  Л.А. Де-капрелевич, А.К. Лещенко, М.І. Корсаков, В.Г. Михайлов, М.Г. Мику, В.І. Січкар, А.Я. Ала, А.О.Бабич.

 Відсутність єдиної думки щодо мінливості та стабільності сорту стало причиною досліджень з метою вивчення особливостей прояву сортових ознак сої та характеру їх мінливості.

В результаті експериментального вивчення ступеня прояву і мінливості морфобіологічних ознак на різних етапах  онтогенезу, зокрема ознак стебла, листків, суцвіття, бобу, насінини вдалось сформувати комплекс з 30 вирізняльних ідентифікаційних ознак.