Молодіжний громадський рух як чинник державотворення в україні

Краткое содержание

У вступі розкрито сутність досліджуваної проблеми, обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформовано мету й завдання дослідження, описано методи, які були використані під час розробки визначеної наукової проблематики, висвітлено новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження державотворчого потенціалу молодіжного громадського руху” – здійснюються аналіз наукових підходів до визначення сутності молодіжного громадського руху, висвітлення особливостей участі молоді в процесах державотворення, системний огляд наукової літератури з цієї проблеми, обґрунтування теоретичних та методологічних основ досліджуваного питання.

Виявлено, що питання визначення сутності державотворення турбувало мислителів з давніх часів і на сьогодні створено значне теоретико-методологічне підґрунтя із зазначеної проблематики. На основі узагальнень наявних підходів запропоновано визначити поняття “державотворення” як процес відтворення духовної складової держави – соборності, важливою складовою якої є національна ідея та формування її матеріальної сторони - суспільності, тобто творення держави як політичного інституту суспільства, передусім відтворення механізмів держави, правової системи держави.

Звертається увага на те, що участь молоді в державотворенні характеризується певними особливостями, що зумовлені потребою запровадження спадкоємності поколінь, яку можна визначити як суть процес діалогу поколінь, їх творчої взаємодії. Важливою особливістю участі молоді в державотворенні є те, що вона здійснюється в такій послідовності: спочатку сфера творення власне молодої особистості, потім сфера участі молодої особистості в житті спільноти і нарешті, сфера участі в суспільному житті.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних праць показує, що існує багато підходів щодо визначення сутності молодіжного руху, зокрема поняття “молодіжний рух” у широкому розумінні можна ототожнити до певної міри з поняттям “новий соціальний рух”, у вузькому розумінні – розглядати як сукупність молодіжних об’єднань.

Вітчизняний молодіжний рух пройшов у своєму розвитку тривалий шлях – від зародження перших об'єднань до утворення розгалуженої мережі молодіжних формувань у сучасному українському суспільстві. Запропоновано періодизацію розвитку сучасного молодіжного руху, яка складається з етапів: зародження (80-ті – середина 90-х рр. ХХ ст.), політизації (середина 90-х рр. ХХ ст. – 2004 р.), диференціації (2004–2008 рр.).

Пропонується низка критеріїв для класифікації молодіжних об'єднань, які є важливими для дослідження сучасного молодіжного руху, зокрема ступінь інтеграції до молодіжного руху, рівень співпраці з владними інститутами, джерела ресурсного забезпечення діяльності, ціннісний зміст молодіжної організації.

У процесі визначення сутності молодіжних організацій уточнено основні функції об’єднань молоді: гуманітарна; навчальна; комунікативна; ціннісно-орієнтаційна; інтеграційна; статусна; соціального виробництва; суспільно-відтворювальна.

Визначаючи сутність молодіжної політики передусім як процесу розкриття творчого потенціалу особистості, виявлено, що подальший розвиток молодіжної політики потребує відходу від системно-елементарного сприйняття молодої особистості та запровадження особистісно-центричного підходу. Важливим є формування стрижня молодіжної політики, в основу якого пропонується покласти процес актуалізації цілісної молодої особистості через відтворення ціннісних орієнтирів, засвоєння знань та вмінь у процесі навчання.

Запропоновано цілісний підхід до формування засад молодіжної політики, який передбачає такі складові, як:

а) підтримка молоді щодо розвитку її здібностей приймати “правильні” життєві рішення;

б) створення можливостей для молоді з нарощування її людського капіталу, зокрема задоволення її базових потреб (освіта, праця, житло тощо);

в) забезпечення “повторного шансу”;

г) застосування принципів інтегрованості у сфері управління молодіж­ною політикою.

Виявлено прогалини в діяльності державних інститутів щодо виконання ними основних управлінських функцій у сфері молодіжної політики, зокрема, що стосується планування, організаційного та ресурсного забезпечення, оцінки тощо.

Звертається увага на те, що серед принципів співробітництва об'єднань молоді із суспільними інституціями особливе місце займає принцип спільного управління, який передбачає створення більш тісних, глибоких, довготривалих партнерських зв'язків між молодіжним рухом, державою, іншими суб'єктами, значне зростання їх взаємозалежності.

У другому розділі – “Основні напрями участі молоді у державотворенні: український та зарубіжний досвід” – розглядаються основні чинники розвитку українського молодіжного руху на сучасному етапі, досліджуються напрями участі молодіжного руху у формуванні засад публічного управління в молодіжній сфері, аналізується можливість запровадження в Україні світового досвіду забезпечення участі молоді в державотворенні.

Зазначається, що зростання кількості молодіжних об'єднань України за відносної незмінності чисельності залученої до їх діяльності молоді зумовлене такими основними чинниками:

–     зростаючими песимістичними настроями молоді щодо перспектив розвитку України та власної участі в суспільних зрушеннях;

–     продовженням політизації молодіжного руху;

–     поширенням суспільної активності молоді в рамках неформальних груп та в зростаючому різноманітті інших структур громадянського суспільства;

–     низьким рівнем знань і навичок лідерів та активістів молодіжних об'єднань з питань організаційної роботи тощо.

Доведено, що потреби відтворення соборності держави актуалізують завдання щодо подальшого становлення виховних молодіжних об'єднань в Україні, які на сьогодні за кількісними та якісними показниками свого розвитку не відповідають сучасним суспільним потребам, що зумовлює необхідність продовження вдосконалення науково-методологічної бази, зміцнення правових, організаційних, фінансових основ їх діяльності.

Подальший розвиток представницьких структур молодіжної участі можливий за таких умов: створення організацій участі молоді з урахуванням місцевих особливостей; якнайширшого залучення до їх роботи представників різноманітних груп молоді, окремих зацікавлених молодих особистостей; утвердження принципу відкритості в їх діяльності.

Обстоюється потреба переходу від закритої моделі “колективності” молодіжного руху в процесі його інтеграції, в якій домінує управління, а взаємозв'язки великою мірою мають характер конкуренції, боротьби за ресурси та соціальний статус, до відкритої моделі “соборності”, основою якої є саморегуляція, а взаємодія будується на принципах співпраці, плюралізму, довіри та взаємної підтримки.

Виявлено, що наявні тенденції до посилення егоїстичних мотивів в українському молодіжному середовищі, морального релятивізму, превалювання матеріальних мотивів, усунення на другий план цінностей допомоги іншим людям, участі в суспільному житті, державотворенні значною мірою впливають на виникнення подвійних стандартів у молодіжному русі та посилення таких негативних явищ, як низький рівень відкритості, демократичності та підзвітності в управлінських структурах, непрозорість та корупція у фінансовій діяльності тощо.

У цьому контексті актуальним є відтворення ціннісного змісту молодіжного руху, який би сприяв розвитку вільної особистості, ствердженню серед молоді концепції “позитивної свободи”, формуванню ціннісних установок, які б давали можливість робити вибір та приймати “правильні” життєві рішення, що може відбутися завдяки подальшому розвитку змісту, методологічних засад виховної роботи молодіжних об'єднань, формуванню світоглядних та етичних орієнтирів молодіжного руху.

Звертається увага на те, що подальший розвиток молодіжної політики неможливий без посилення політичних чинників, значну роль в актуалізації яких може відігравати молодіжний рух, зокрема через залучення представників молодого покоління до роботи на виборних посадах, формування та донесення проблем, запитів молоді до політичних лідерів тощо.

Запровадження ефективних механізмів публічного обговорення та розробки політики щодо молоді неможливе без зміни парадигми “тиску” на парадигму “внеску” молодіжного руху в державотворення, залучення організацій молодіжного руху до процесу підготовки та проведення громадських консультацій, підвищення якості документів з молодіжної політики, що розглядаються в процесі консультацій, становлення різноманітних безпосередніх та опосередкованих форм консультацій, зокрема письмових, фокус-груп, експертних обговорень, підвищення спроможності ініціаторів обговорень до узагальнення, поширення та належного використання їх результатів тощо.

Доведено, що результативність діяльності молодіжного руху в здійсненні молодіжної політики може бути значно підвищена за рахунок становлення комунікативної сфери, забезпечення механізмів довгострокової комплексної ресурсної підтримки організацій молоді з боку владних інституцій за визначеними соціальними пріоритетами.

Особливого значення набуває потреба зміни “кількісної”, “масової” парадигми визначення ефективності та результативності молодіжної політики й запровадження “якісної”, “індивідуальної” системи оцінки, важливу роль у створенні якої можуть відігравати громадські молодіжні об'єднання.

Обґрунтовується, що українському молодіжному руху варто брати значно активнішу участь у діяльності Організації Об’єднаних Націй та її агенцій, що може бути дієвим механізмом впливу об'єднань молоді України на національну молодіжну політику, а подальше розгортання обговорення Цілей Розвитку Тисячоліття в молодіжному середовищі за активною участю об'єднань молоді сприятиме визначенню спільних орієнтирів молоді та влади у програмуванні молодіжної політики.

Особливої актуальності в сучасних процесах розвитку молодіжної політики в Україні набуває потреба запровадження європейського досвіду створення стратегічних документів з молодіжної політики, співпраці владних інститутів та громадськості. Важливим предметом громадського обговорення в Україні можуть стати Європейська хартія щодо участі молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівнях, Європейська хартія з інформування молоді тощо.

Серед напрямів використання в Україні досвіду формування молодіжної політики країн постсоціалістичного простору виділяються такі:

–     створення засад розвитку молодіжної роботи, становлення освіти з громадянства і молодіжної участі, розвиток інформаційної політики в молодіжному секторі;

–     запровадження принципу субсидіарності в основу співробітництва між молодіжними громадськими організаціями та державою;

–     застосування проектного підходу в програмуванні молодіжної політики тощо.

У третьому розділі – “Пріоритети формування молодіжної політики в Україні” – розглядаються актуальні напрями участі об’єднань молоді у розвитку системи освіти, обґрунтовуються шляхи кадрового оновлення державної служби та напрями вдосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні.

На підставі проведеного дослідження встановлено, що основними напрямами розвитку освіти за участю молодіжного руху як чинника розкриття державотворчого потенціалу молодої особистості в процесі суспільного розвитку є:

–     посилення практичної зорієнтованості формальної освіти щодо оволодіння молоддю уміннями, навичками, зокрема, з підготовки звернень до органів влади, участі в прийнятті владних рішень, створенні та діяльності громадських об’єднань тощо;

–     розробка та впровадження Концепції неформальної громадянської освіти молоді в Україні.

У сфері відтворення соборності держави розвиток освіти молоді передбачає:

–     подальше посилення спрямування неформальної освіти молоді в Україні щодо підтримки творення молодої цілісної особистості;

–     становлення моделі навчання “рівний рівного”;

–     забезпечення можливостей для всебічного розвитку молодіжних лідерів, працівників, тренерів;

–     створення інформаційно-аналітичної системи підтримки неформальної освіти молоді в Україні;

–     удосконалення підтримки діяльності виховних молодіжних об'єднань, у тому числі щодо ресурсного забезпечення їх діяльності з коштів державного та місцевих бюджетів.

Виявлено, що процес формування нової генерації державних службовців характеризується такими основними проблемами, як:

-        певна спотвореність уявлення молоді щодо сутності роботи на державній службі;

-        існування рецидивів “трайбалізму” при прийомі молоді на державну службу;

-        прояви командно-адміністративних, авторитарних підходів у здійсненні кадрової політики на державній службі;

-        “реактивність” кадрової політики щодо залучення молодих фахівців до державної служби;

-        панування однобічного сприйняття поняття професіоналізму в оцінці молодих державних службовців;

-        низький рівень суспільної орієнтації молодих державних службовців;

-        недостатнє залучення молоді до державної служби на рівні малих міст, у сільській місцевості; порушення системи ротації молодих кадрів;

-        невисокий рівень представлення молоді на керівних посадах у структурі владних органів;

-        безсистемність залучення молодіжного руху до процесів оновлення державного апарату, неузгодженість правової бази системи підготовки та заохочення молоді до роботи на державній службі тощо.

Доведено, що оновлення кадрового потенціалу державної служби можливе за умов запровадження державними інститутами, організаціями молодіжного руху відповідних заходів у таких напрямах:

1)    впровадження проактивного підходу в кадровій політиці щодо залучення молоді до державної служби;

2)    реалізація принципу індивідуалізації в кадровій роботі з молоддю;

3)    посилення уваги в підготовці молоді до державної служби на виховному аспекті;

4)    розширення форм та методів участі молодіжного руху в процесах оновлення кадрового потенціалу на державній службі.

Констатовано, що сфера залучення молоді до державотворення на місцевому рівні характеризується сьогодні такими основними проблемами:

–     однобічним сприйняттям сутності участі молоді в державотворенні, що переважно визначається як участь у політичних процесах;

–     пануванням форм та методів командно-адміністративного, директив­ного управління у сфері молодіжної політики на місцевому рівні, пасивним характером системи соціального управління;

–     слабкістю місцевих структур громадянського суспільства, у тому числі молодіжного руху, громадсько-партійного середовища тощо.

З метою вдосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні обгрунтовується доцільність запровадження відкритої динамічної особистісно-орієнтованої парадигми управління, в основі якої лежить принцип довіри.

Для підвищення ефективності управлінської діяльності пропонується виділити чотири сфери, що формують предметне поле діяльності суб'єктів молодіжної політики щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні:

а) відтворення ціннісних орієнтирів (ціннісна компонента);

б) налагодження діалогу з молоддю (комунікативна компонента);

в) надання молоді знань, умінь та навичок з питань участі в суспільному житті, державному врядуванні (навчальна компонента);

г) забезпечення молоді повноваженнями та ресурсами (структурна компонента).

Сформовані пропозиції щодо забезпечення соціального управління сферою залучення молоді до державотворення можуть бути використані для організації широкої суспільної дискусії на рівні місцевої громади, а також можуть слугувати основою для нормотворчої діяльності у сфері молодіжної політики на місцевому рівні, що стосується питань залучення молоді до державо­творення.

Встановлено, що потребує продовження дослідження сфери залучення молоді до державотворення на місцевому рівні з метою визначення найбільш оптимальних шляхів забезпечення самореалізації нового покоління.