Микитюк В.В. Науково-практичне обгрунтування акліматизації овець породи новозеландський корідель у степовій зоні України

Краткое содержание

Експериментальна робота виконана протягом 1984-2004 років у Державному племінному дослідному господарстві «Руно» ІТ ЦР УААН та інших господарствах Дніпропетровської області.

Матеріалом досліджень були завезені вівці породи новозеландський корідель, їх нащадки різних генетико-екологічних генерацій та помісні тварини з різною часткою крові, отримані при схрещуванні з асканійськими тонкорунними матками.

Організацію наукових досліджень виконували керуючись методикою для вивчення акліматизації завезених порід сільськогосподарських тварин, запропонованою Ф.Ф. Ейснером (1965) та встановленими правилами їх проведення у тваринництві А.І. Овсянніков (1976) .

При постановці наукових експериментів та проведенні досліджень, як дослідні, так і контрольні групи тварин формувалися за принципом аналогів з урахуванням усіх господарсько-корисних ознак, утримувалися в однакових для кожного експерименту умовах.

Загальну схему досліджень приведено на рис. 1. У дослідах використано 3500 голів чистопорідних коріделів і 7000 помісних овець. Основними методичними підходами при дослідженні акліматизаційного процессу у новозеландських коріделів було визначення напрямку та величини адаптивних змін у будові і функціях усіх основних систем організму, що відбувалися в результаті взаємодії завезених генотипів під впливом комплексу факторів нового середовища.

Відтворювальні функції овець вивчали за запліднюючою здатністю сперми баранів-плідників і плодючістю маток за наступними показниками: визначення найбільш оптимальних строків осіменіння та окоту вівцематок, запліднюваність, кількість живих, мертвонароджених і абортованих ягнят, збереженість та діловий вихід молодняку до відлучення від маток у 4 місяці. Для визначення найбільш оптимальних строків осіменіння та окоту маток, парування проводилось в липні, серпні та вересні. Для забезпечення точності походження піддослідного молодняку застосовували ручне парування та штучне осіменіння. В період окоту вівцематок був проведений опис новонародженого приплоду за наступними показниками: жива маса, загальний розвиток, тип складчастості, характеристика вовнового покриву, особливі прикмети.

Ріст і розвиток молодняку визначався за загальноприйнятими в зоотехнії методиками на основі періодичних зважувань ягнят при народженні, у віці 20 днів і далі в 4, 8 та 14 місяців. Інтенсивність формування живої маси ягнят визначено за методикою Ю.К. Свєчіна (1985), як різицю відносної швидкості росту в двох суміжних вікових періодах (0-4 і 4-8 місяців). Масу тіла повновікових маток і баранів визначали щорічно весною під час бонітування і восени перед паруванням.

Морфо-етологічні показники і екстер’єрні особливості розвитку ягнят вивчалися шляхом взяття основних промірів при народженні, у віці 20 днів і далі в 4, 8 та 12 місяців, а зміни статей будови тіла у повновікових дорослих овець. Тварини відбиралися методом репрезентативної вибірки у кількості 10-20 голів. На основі взятих промірів були вирахувані наступні індекси будови тіла: довгоногості, розтягнутості, збитості, перерослості, костистості.

Динаміку росту вовни вивчали шляхом виміру висоти штапеля на бічку в різні вікові періоди. Вовнову продуктивність у овець визначали під час стриження шляхом індивідуального зважування рун з точністю до 0,05 кг.