Спека С.С. Поліська м\'ясна порода великої рогатої худоби (селекційно-генетичні методи створення)

Краткое содержание

На Україні з її різноманітними природно-кліматичними зонами необхідно мати 5-6 м’ясних порід з їх внутрішньопородними типами.

Для виведення вітчизняних порід і типів м’ясної худоби було створено мережу базових господарств, в т.ч. і на Житомирщині (колишній колгосп “Заповіт Ілліча”), з метою виведення української м’ясної породи великої рогатої худоби. Вихідними при виведенні породи були: симентальська, сіра українська, шаролезська та кіанська, які не були поширеними в зоні Житомирського Полісся.

Отримані бугайці ЧМ-1 і ПМ-1 при високому рівні годівлі в зоні Лісостепу у 18-місячному віці здатні досягати живої маси 550-630 кг із забійним виходом 60‑61,8% (Ф.Ф. Ейснер та ін. 1978, В.Ю. Недава та ін. 1982). В племрепродукторі м’ясного напряму продуктивності колгоспу “Заповіт Ілліча” при середньому рівні годівлі, типовому для більшості господарств Житомирського Полісся, подібних результатів досягти не вдалося. Бугайці ЧМ-1 і ПМ-1 у 18-місячному віці поступалися своїм аналогам, вирощеним в зоні Лісостепу, за живою масою на 16,7-17,9% (Р>0,999) і забійним виходом на 1,0-1,1% (Спека С.С., Набока І.П., 1988). Крім того, тварини ЧМ-1 і особливо ПМ-1 мали низьку відтворну здатність (69,7-76,3%), а отриманий від них молодняк був недостатньо стійкий до легеневих та шлунково-кишкових захворювань, що спричиняло значний відхід телят в молочний період (30,4-32,7% від народжених). Тварини даних типів мали незадовільну скороспілість. Телиці ЧМ-1 плодотворно запліднювались у 25,4-29,4 міс., а ПМ-1 – 26,5-33,1 міс. (Козлов А.П., Міненко В.А., Спека С.С., 1986). Крім того, тварини створених типів виявилися вибагливими до умов годівлі та утримання. Тому тварини цих типів не знайшли широкого розповсюдження у спеціалізованих господарствах по м’ясному скотарству.

Використання бугаїв ЧМ-1 у промисловому схрещуванні на чорно-рябій худобі в зоні Полісся не дало бажаних результатів: помісний молодняк F₁ мав порівняно високу живу масу при народженні (34-40 кг), що супроводжувалося утрудненими отеленнями у корів, особливо у первісток; помісі F₁, отримані від схрещування чорно-рябої худоби з бугаями ПМ-1 в молочний період, часто хворіли на легеневі і шлунково-кишкові захворювання, що призводило до значної загибелі молодняка (іноді – до 30,6% ).

Тому, після ряду рекогносцировочних експериментів, було вирішено тваринам ЧМ-1 та ПМ-1 прилити “кров” абердин-ангуської породи через помісних бугаїв типу 1/2А1/4Ш1/4С і наближених до них за генотипом.

Специфіка Поліської зони не стільки у слабкій кормовій базі, а в тому, що досить значні коливання температур повітря пов’язані з високою вологістю, що зумовлює легеневі захворювання у тварин, завезених з інших зон.

Абердин-ангуська порода шотландської селекції сформована в зоні з підвищеною вологістю повітря і значними перепадами температур і характеризується відмінними м’ясними якостями, регулярною плодючістю, дрібноплідністю, комолістю, добре вираженими м’ясними формами.

Багаторічне (більше 30 років) використання бугаїв абердин-ангуської породи в промисловому схрещуванні з білоголовою українською та чорно-рябою худобою на Поліссі показало, що отриманий від такого схрещування помісний приплід стійкий до легеневих захворювань, а за енергією росту на 8-20% перевершував ровесників материнських порід. І за виходом туші і забійним ця перевага складала +2,8…4,2%.

Використання помісних бугаїв 1/2А1/4Ш1/4С і ін. в селекційному процесі при створенні поліської м’ясної породи стало базовим, оскільки попередні експериментальні дані засвідчили, що тварини з 1/4 часткою “крові” абердин-ангуса в породному поєднанні є оптимальною для даного регіону.

Було заплановано: отримати тварин, добре пристосованих до природно-кліматичних умов регіону, здатних до поїдання великої кількості грубих та соковитих кормів, в т.ч. невисокої поживної цінності; комолих і світлої масті, середньою живою масою повновікових корів 550-600 кг і бугаїв 900-1100 кг, а новонароджених телят – 28-34 кг, що є запорукою легкості отелень.

Загальна методика і основні методи досліджень

Робота по створенню поліської м’ясної породи виконана впродовж 1974‑1999 рр. в племзаводі “Заповіт” та його дочірніх господарствах на племфермах і в племрепродукторах колишніх КСП “Нове життя”, “Переможець”, “Перемога”, ім. Б. Хмельницького, Поліському науково-виробничому селекційному центрі по м’ясному скотарству “Росія” Житомирської, племзаводі “Світанок”, племрепродукторі колишнього КСП “Промінь” та НВО “Еліта” Рівненської, а також в господарствах інших областей України, де розводять нині поліську м’ясну породу.

Схема досліджень відображена на рис. 1. В процесі експериментів були вивчені тварини ЧМ-1, ПМ-1, помісні тварини з кровністю абердин-ангуської, поліського зонального типу та поліської м’ясної породи.

Вивчали ефективність селекційного процесу на підставі:

-        динаміки живої маси піддослідних тварин при щомісячному зважуванні;

-        лінійного росту – періодичним взяттям промірів: при народженні, в 3, 6, 9, 12, 15 і 18-міс. віці та обчисленням індексів будови тіла: масивності, розтягнутості, костистості, довгоногості, грудного та ін.;

-        молочність корів – за еталонною живою масою (ЕЖМ) їх телят у 6-місячному віці за формулою Г. Мініша і Д. Фокса (1986) у модифікації В. Пабата, А. Угнівенка, Д. Вінничука (1997);

-        м’ясних якостей – при контрольних забоях за технологією, прийнятою на м’ясопереробних підприємствах. Визначали масу парної туші, жиру сирцю, шкіри і забійні якості згідно методики ВІТ і ВНДІМП (Д.Л. Левантин, 1966). Обвалкою правих напівтуш після 24-годинного охолодження за технологією ковбасного виробництва визначали кількість м’якоті за сортами, кількість кісток, жиру, сухожилок;

-        хімічний склад м’яса визначили з середніх проб м’ясного фаршу правих півтуш;

-        випробування бугайців за власною продуктивністю і якістю нащадків здійснювали за методикою ВНДІМС (Л.П. Прахов, 1972; Е.М. Доротюк та ін., 1991). Годівлю тварин здійснювали згідно з чинними нормами (Г.О. Богданов, 1977).

В процесі виведення поліського зонального типу і поліської м’ясної породи вивчали скороспілість тварин вихідних генотипів, створюваного типу та породи; сервіс-період; коефіцієнт відтворної здатності (КВ3) визначали за методикою Б.А. Багрія і Е.М. Доротюка (1979); перебіг отелень оцінювали в балах і підрозділяли на чотири класи (Д.О. Смірнов, 1981).