ВПЛИВ РОЗЛУЧЕННЯ БАТЬКІВ НА ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет, сформульовано гіпотезу та завдання, вказано методи, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, подано дані про обсяг та структуру роботи.

У першому розділі  “Теоретичні підходи до проблеми впливу розлучення батьків на життєдіяльність дитини” представлено теоретичний аналіз проблеми, розкрито поняття «життєдіяльність дитини молодшого шкільного віку, яка пережила розлучення», проаналізовано особливості впливу несприятливої сімейної атмосфери, яка передує розлученню, та розрив подружніх стосунків на особистість дитини, розглянуто специфіку батьківсько-дитячих стосунків в неповній сім’ї.

Психологічно складні умови процесу розлучення, які супроводжуються дестабілізацією емоційних взаємин між подружжям, призводять до різноманітних переживань у дітей – тривожності, відчуття самотності, замкнутості (Н.Башкірова, Дж.Валлерштейн, Д.Відра, Д.Келлі), депресії, почуття провини, неповноцінності, емоційної вразливості, беззахисності, перепадів настрою, агресивності (О.Кузіна, О.Максимович, С.Нартова-Бочавер, Е.Панкратова, Г.Фігдор, Г.А.Фомюк); а також до психосоматичних захворювань (K.Davis). Неповна сім’я негативно позначається на статеворольовому (А.Бесєдін, Т.Димнова, В.Каган) та психосексуальному розвитку дитини (І.Байбер, Дж.Браун, Д.Відра, Т.Говорун, Д.Ісаєв, Д.Крістенсен, Г.Фігдор), впливає на перенесення засвоєних негативних стереотипів батьківських взаємин у власне подружнє життя (Т.Демидова, О.Кузіна, М.Мушкевич, Г.Фомюк, М.Bowen, М.Kerr), призводить до несвідомого засвоєння і відтворення конфліктних моделей поведінки подружжя (Т.Буленко, Т.Димнова).

Нова соціальна ситуація розвитку дітей молодшого шкільного віку (прийняття соціальної ролі учня, учбова діяльність як провідний тип діяльності, перебудова системи взаємин з дорослими і однолітками, у якій вчитель виступає значущою особою) посилюють необхідність батьківської підтримки. В дослідженнях науковців розкрито особливості впливу несприятливої психологічної родинної атмосфери на формування негативних рис характеру дітей молодшого шкільного віку, невпевненості у собі, підвищеної тривожності (Н.Онищенко, Н.Подлеснова, І.Сіданіч), агресивних форм поведінки (О.Бовть, В.Шебанова), а також проблем в учбовій діяльності (П.Блонський).

Процес пристосування дітей до нових умов життя після розлучення залежить значною мірою від емоційного стану батьків (К.Аронс, Д.Відра, С.Ковальов, Г.Марасанов, Г.Фігдор), характеру їх стосунків (К.Аронс, Н.Башкірова, Д.Відра, Г.Фігдор), специфіки побудови в неповній родині батьківсько-дитячих взаємин (Н.Башкірова, С.Вальпер, Д.Відра, І.Кон).

Поняття життєдіяльності нами розглянуто на основі аналізу наукових здобутків представників діяльнісного підходу (К.А.Абульханова-Славської, Б.Г.Ананьева, П.Я.Гальперіна, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова, С.Л.Рубінштейна). Оскільки здійснений теоретичний огляд наукової літератури не дозволив виявити конкретне визначення «життєдіяльності дитини молодшого шкільного віку, яка

6

пережила розлучення», нами сформульовано власне визначення. Отже, «життєдіяльність дитини молодшого шкільного віку, яка пережила розлучення» –  це система взаємодій дитини зі світом після розлучення та її психічна діяльність як результат відображення події розпаду сім’ї. На основі проаналізованої наукової літератури виокремлено суспільно-діяльнісний та індивідуально-психічний її рівні. Суспільно-діяльнісний рівень життєдіяльності дитини молодшого шкільного віку включає в себе соціальну ситуацію розвитку, що представлена такими сферами взаємовідносин, як неповна сім’я (взаємини між членами неповної родини) та школа (дружні стосунки з однокласниками); учбову та позашкільну діяльність. Індивідуально-психічний рівень – охоплює психологічні особливості особистості дитини молодшого шкільного віку, які детерміновані подією розлучення батьків.

Результати теоретичного аналізу стали основою для емпіричного вивчення життєдіяльності дитини молодшого шкільного віку в неповній сім’ї.

У другому розділі “Експериментальне дослідження впливу розлучення батьків на життєдіяльність дитини молодшого шкільного віку” виявлено склад неповних сімей з дітьми молодшого шкільного віку; досліджено особливості взаємин між її членами; розглянуто успішність, негативні чинники впливу на учбову діяльність та позашкільну активність дітей молодшого шкільного віку; досліджено диференціацію психологічних відмінностей особистості молодших школярів з повних та неповних сімей, а також їх специфіку в залежності від тривалості часового проміжку після розлучення батьків.

Діагностична робота з молодшими школярами із неповних родин здійснювалася за умов, коли дитина після розлучення залишилася з матір’ю, яка не проживала з іншим партнером, не вступила до повторного шлюбу, не мала ознак асоціальної поведінки. Відбір дітей за такими вимогами сприяв утворенню більш однорідної вибірки. До дослідження було залучено 120 молодших школярів, серед яких 60 осіб молодших школярів з неповних сімей та 60 осіб дітей молодшого шкільного віку з повних родин. З метою з’ясування особливостей життєдіяльності молодших школярів після розлучення респонденти були розподілені відповідно до критерію  «досвід взаємин у діаді «батько-молодший школяр»»: група А1 (30 осіб) – діти, які продовжують контактувати з батьком;  група А2 (30 осіб) – діти, які не спілкуються з батьком. Одночасно розподіл учнів початкових класів здійснювався за двома групами відповідно до критерію «тривалість часового проміжку з моменту розлучення батьків»: група Б1 (30 осіб) – діти, які пережили розлучення батьків в межах до 5 років; група Б2 (30 осіб) – діти, які пережили розлучення більше 5 років тому. Психодіагностика являла собою індивідуальну та групову форми роботи з  дітьми молодшого шкільного віку, яка доповнювалася результатами спостережень та даними опитування вчителів, батьків та інших родичів. Емпіричне дослідження проводилося за комплексом стандартизованих та проективних методик. Проективні методики давали змогу: зменшити напруження та налагодити позитивний емоційний контакт з дітьми, створити атмосферу довіри, яка б сприяла відвертій розмові з респондентами щодо їхніх взаємин з батьком та родичами за батьківською лінією після розлучення, щодо їх особистісних переживань та хвилюючих питань, а також поєднувати психодіагностичну та психокорекційну процедури.

7

Встановлено, що більшість молодших школярів (61,67 %) після розлучення проживають з однією дорослою особою у родині (матір’ю), решта – від двох дорослих осіб (родичі за материнською лінією). У складі більшості неповних родин (75 %) відсутні близькі родичі чоловічої статі, які могли б заміщувати або виконувати роль батька. Тому такі діти не мають можливості спостерігати статеворольові взаємодії чоловіка і жінки у сімейних стосунках. Частина молодших школярів із неповних родин підтримують стосунки з батьком (50 %) та родичами за батьківською лінією (бабуся, дідусь) (70%). Виявлено, що спілкування молодших школярів з батьком та родичами за батьківською лінією, у більшості випадків, відбувається в атмосфері емоційно-позитивної взаємодії при зацікавленому ставленні дорослих до справ дитини. Проте недосяжність батька у важливі для молодшого школяра моменти повсякденного життя обмежує їх поглиблення. Для більшості обстежених молодших школярів із неповних родин притаманне прагнення до спілкування з батьком.

Встановлено, коли розлучення відбулося нещодавно (у дошкільному або у молодшому шкільному періодах розвитку дитини), то батько, у більшості випадків, ще продовжує підтримувати стосунки з сином чи донькою. Відсоток дітей, з якими батько спілкується рідко або взагалі не контактує, зростає, коли з моменту розпаду шлюбу проходить більше 3-4 років. З’ясовано, що наявність контактів у діаді «батько-молодший школяр» залежить від тривалості часового проміжку з моменту розлучення (=0,544, р≤0,01). Ця закономірність пов’язана з послабленням емоційного зв’язку батька з дитиною молодшого шкільного віку внаслідок зниження та відсутності спільного життєвого (сімейного) досвіду, а також наявністю конфліктних, емоційно-напружених стосунків колишнього подружжя або появою у батька нової сім’ї. За результатами опитування батьків, з’ясовано, що взаємини між колишнім подружжям після розлучення відсутні (у 52 % випадків), формальні (у 38% випадків), конфліктні (у 6% випадків), дружні меншою мірою (у 20% випадків).

Виявлено тенденцію молодших школярів до створення та підтримки дружніх стосунків з дітьми з подібним неблагополучним життєвим досвідом, зокрема тими, які також пережили втрату батька через розлучення або зовсім не знали останнього (19,51 %). Згідно з результатами опитування вчителів, для учнів початкових класів із повних родин більш притаманними є підтримка постійних, тривалих дружніх стосунків, ніж для дітей, які пережили розлучення батьків ((=7,81), р≤0,01). Доведено, що розлучення батьків позначається на нестабільності дружніх стосунків з однокласниками у дітей молодшого шкільного віку ((=0,423), р≤0,01).

Згідно експертних оцінок, з’ясовано, що впродовж поточного року після розлучення учбова діяльність молодших школярів погіршувалася (у 48,78% випадків), характеризувалася нестабільністю (у 43,9% випадків), залишалася без змін (у 7,32% випадків). Встановлено, що для молодших школярів, які пережили розпад сім’ї, більш характерне зниження успішності в учбовій діяльності (середній та низький рівні успішності) у порівнянні з учнями початкових класів із повних сімей ((=10,57), р≤0,01). Виявлено, що негативними чинниками  впливу на учбову діяльність молодшого школяра після розлучення батьків виступають: кількість та значущість стресових змін у його житті; агресивний характер взаємин між батьками; брак спілкування батьків з дитиною; депресивний, нестабільний

8

емоційний стан матері та, відповідно, дитини; неуважне ставлення дорослих до проблем навчання (недостатня увага, контроль, допомога). Згідно даних опитування, учбову діяльність молодшого школяра із неповної родини контролює мати (у 48,78% випадків), мати та родичі за материнською лінією (у 31,71 % випадків), родичі за материнською лінією (у 12,19 % випадків), ніхто не контролює (у 7,32% випадків). Отже, після розлучення батько, як правило, не приймає активної участі в навчанні дитини. Однак у повній родині учбову діяльність контролюють  спільно батько та мати  лише у 34,15 % випадків.

За результатами дослідження більшість молодших школярів із неповних сімей (89,74 %) охоплені позашкільними видами діяльності. Діти відвідують гуртки, секції що важливо для відновлення їх психічної рівноваги після розлучення батьків.