Ідентифікація та її вияв у особистісній проблемі суб’єкта

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету роботи, сформульовано припущення і завдання наукового пошуку, презентовано базові методологічні та теоретичні положення, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, подано дані про апробацію результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі – «Дослідження феномену ідентифікації у психологічній науці» – представлено результати аналізу теоретичних джерел із проблеми ідентифікації, що засвідчують актуальність пізнання зазначеного феномену у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях. Зокрема, висвітлено його вплив на формування та розвиток психіки суб’єкта (М. Кляйн, В. С. Мухіна, А. А. Налчаджян, Г. Нюнберг, В. В. Столін, З. Фрейд, А. Фрейд, Ш. Ференці, Р. Шпіц, Т. С. Яценко та ін.) та взаємодію в соціумі з оточуючими людьми (Г. М. Андрєєва, Р. Л. Кричевський, С. Д. Максименко, М. М. Обозов, Б. Д. Паригін, О. В. Швачко, Т. Шибутані, Я. І. Український та ін.).

Аналіз психологічної літератури дозволяє об’єктивувати термінологічну і сутнісну неоднозначність визначення поняття ідентифікації та його зв’язок із поняттями «інтроекція», «інтерналізація», «інкорпорація», «інтеріоризація», «наслідування», «імітація». З’ясовано, що провідним серед означених вище феноменів є процес інтроекції, який впливає на формування підструктур психіки суб’єкта у взаємозв’язку з первинними лібідними об’єктами.

Ідентифікація визнається у психології: як важливий механізм саморозвитку особистості, як джерело виникнення властивостей свідомості, як механізм утворення самості, статеворольової ідентичності, соціалізації індивіда та перетворення його на особистість, як детермінанта структурування психіки тощо. Аналіз наукових джерел дозволив об’єктивувати вплив ідентифікації на формування деструкцій психіки у сфері статевого самовизначення, в утворенні невротичних симптомів, психодинаміці суїцидальної поведінки. На основі аналізу теоретичного матеріалу з’ясовано, що проблема ідентифікації посідає одне з провідних місць у вивченні процесів розвитку психіки особистості.

У межах вітчизняної психології ідентифікація розглядається дослідниками в тісному взаємозв’язку з процесом відокремлення суб’єкта від оточення. На поведінковому рівні це знаходить вияв в амбівалентному ставленні суб’єкта до іншої людини. Представники вітчизняної психології (В. В. Абрамєнкова, Л. С. Виготський, Л. В. Клочек, О. М. Леонтьєв, А. А. Налчаджян, Л. Ф. Обухова та ін.) розглядали ідентифікацію дитини зі значущими дорослими, обмежуючись дослідженням її прояву в свідомій сфері психіки та нівелюючи при цьому глибинно-психологічні детермінанти. Розкрито вплив ідентифікації на процес взаємодії суб’єкта з оточенням. Ідентифікація окреслюється дослідниками як важливий механізм, що сприяє адекватності процесу міжособистісного розуміння (Г. М. Андрєєва, С. Д. Максименко, М. М. Обозов, Я. І. Український та ін.). Ідентифікація визначається як така, що сприяє встановленню контакту з іншою людиною на основі певної інтерпретації її дій через перенесення себе на її місце, що знаходить вияв у співпереживанні та емпатії. Дослідники відзначають вплив особистісного досвіду на результат емпатійної взаємодії з оточенням. Разом із тим, науковці відзначають вплив механізму ідентифікації на актуалізацію порушень у розвитку особистості та її адаптації до соціуму. Їх корекція здійснюється шляхом виховання чи тренінговими прийомами, що не мають глибинного спрямування.

Аналіз психоаналітичної літератури (М. Кляйн, Г. Нюнберг, Ф. і Р. Тайсони, В. Техке, Ш. Ференці, Дж. Франкл, А. Фрейд, З. Фрейд, Р. Шпіц та ін.) дозволив об’єктивувати глибинно-психологічні особливості функціонування механізму ідентифікації. Дослідники констатують підкореність процесів ідентифікації суб’єкта з первинними лібідними об’єктами принципу задоволення. Увагу психоаналітиків сконцентровано на пріоритетності ідентифікації дитини в едіпів період розвитку з батьком спільної статі. Ідентифікація з батьком протилежної статі розглядалася як така, що призводить до порушень психічного розвитку та породжує патологічні наслідки у соціалізації в цілому. Висвітлено суттєві особливості ідентифікації: її амбівалентний характер; єдність інтроекції та проекції в межах означеного механізму; взаємозв’язок із почуттями неповноцінності та провини, тенденцією до самопокарання. Вагоме місце у психоаналітичних теоріях посідає тлумачення ідентифікації як захисту, завдяки якому дитина долає тривогу та страхи («ідентифікація з агресором»). У розрізі психоаналітичного напряму дослідження впливу механізму ідентифікації на функціонування психіки дорослої особистості зосереджено увагу на патологічних аспектах її розвитку. Аналіз психоаналітичної теорії засвідчив, що феномен ідентифікації потребує більш детального вивчення в аспекті його глибинно-психологічного змісту, зокрема його впливу на формування особистісної проблеми суб’єкта.

Аналіз теоретичного матеріалу дозволив виявити недостатню розробленість проблеми ідентифікації в контексті цілісної психіки в єдності її свідомих та несвідомих проявів. Поза увагою дослідників залишається проблема взаємозв’язку ідентифікації із внутрішньою суперечливістю психіки, з якою пов’язана особистісна проблема суб’єкта. Останнє зумовило пріоритетність пізнання глибинно-психологічних особливостей ідентифікації у ракурсі функціонування цілісної психіки суб’єкта, що є важливим для дисертаційного дослідження. У процесі дослідження використано здобутки психодинамічної теорії, як то: системність психологічних захистів у їх когнітивному, емотивному та поведінковому рівнях; диференціація психологічних захистів на базові та ситуативні; провідна роль в активності особи генерального механізму захисної спрямованості психіки «від слабкості до сили» і його похідний характер тенденції «до слабкості» та ін. Аналіз прийомів, спрямованих на дослідження феномену ідентифікації у межах різних концептуальних підходів, засвідчив недостатню їх сформованість та теоретичну обґрунтованість. Це зумовило застосування методів глибинно-психологічного пізнання феномену ідентифікації та особливостей його впливу на формування психіки суб’єкта.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження глибинно-психологічного впливу ідентифікації на формування особистісної проблеми суб’єкта
(на матеріалі АСПН)» – розкрито сутність особистісної проблеми суб’єкта в контексті психодинамічної парадигми та досліджено вплив ідентифікації на формування особистісної проблеми.

Матеріал цього розділу ґрунтується на емпіричних результатах групової глибинно-психологічної корекції за методом АСПН. Дослідження вияву ідентифікації в особистісній проблемі суб’єкта проводилось зі студентами психологічного факультету упродовж п’яти років. У ході наукового пошуку було використано: психоаналіз комплексу тематичних малюнків, психоаналітичну роботу із застосуванням неавторського малюнка та предметних моделей.

На основі аналізу емпіричного матеріалу розкрито вплив ідентифікації на процес формування особистісної проблеми суб’єкта. Відповідно до концептуальних положень психодинамічної теорії, окреслено особливості внутрішніх суперечностей, з якими пов’язана особистісна проблема суб’єкта. В узагальненому вигляді (поза індивідуальною семантикою) це суперечності: «до сили» і водночас – «до слабкості»; «до життя» і водночас – «до психологічної смерті»; «до людей» і водночас – «від людей» (психологічна імпотенція). Розділ презентує аналіз детермінант особистісної проблеми суб’єкта та їх зв’язку з едіповою ситуацією його розвитку. Витіснення інцестних потягів, що зумовлено вимогами соціуму, об’єктивує зв’язок формування особистісної проблеми суб’єкта з базовими закономірностями функціонування психіки, а саме суперечливістю принципу задоволення та принципу реальності. Це знаходить вияв у глобальній внутрішній суперечності: спрямованість на реалізацію інцестного притяжіння до первинних лібідних об’єктів і водночас – на адаптацію до соціуму, що пов’язано з прагненням «до сили», «до успіху». Аналіз емпіричного матеріалу, представлений у другому розділі, дозволив розкрити та обґрунтувати особливості ідентифікації як форми психологічного захисту, яка є диспозиційним, системним утворенням і має когнітивний, емотивний та поведінковий рівні. Ідентифікація слугує послабленню внутрішньої напруги, породженої чуттєвим притяжінням суб’єкта до первинних лібідних об’єктів. Глибинно-психологічний аналіз емпіричного матеріалу надав змогу виявити інтегративну функцію, що виконує ідентифікація в якості захисту. Доведено, що ідентифікація пов’язана із суперечливими тенденціями психіки суб’єкта – «до єднання» з первинними лібідними об’єктами та водночас – «до роз’єднання» з ними. Глибинно-психологічна цінність єднання суб’єкта з лібідним об’єктом пов’язана з потребою особи в отриманні любові та можливостей її прояву до людей. Дистанціювання від первинних лібідних об’єктів знаходить вияв у розвитку тенденції руйнування стосунків з оточуючими людьми та інтимних стосунків зокрема. Встановлено, що ідентифікація як форма захисту створює ілюзію єднання з лібідними об’єктами через інтроекцію їх якостей, породжуючи певні труднощі в спілкуванні у зв’язку з амбівалентністю почуттів та нерідко негативною їх валентністю навіть для самого суб’єкта (як їх носія). Психологічне «від’єднання» суб’єкта від лібідного об’єкта, що певною мірою передбачено соціалізацією, відбувається шляхом неусвідомлюваного інтроектування його репрезентантів (окремих рис та психологічних особливостей).

Аналіз емпіричного матеріалу дозволив констатувати наступне: інтроекція рис лібідного об’єкта здійснюється поза свідомістю суб’єкта і має прояв у його актуальній поведінці; генеральний механізм захистів «від слабкості до сили» є пріоритетним у процесі інтроекційного зв’язку з первинними лібідними об’єктами; вибірковість ідентифікацій суб’єкта в сім’ї залежить від психологічної сили та її пріоритетів у взаємовпливах членів родини. Інтроекція суб’єктом окремих рис членів сім’ї (домінування члена сім’ї) зумовлює його неусвідомлювану інтеграцію з цією особою як «компенсаторний» момент за емоційні негаразди в реальних стосунках. Підпорядкованість ідентифікації як форми психологічного захисту тенденції «від слабкості до сили», що відкрита в межах психодинамічної теорії, може спричиняти інтроекцію суб’єктом характерологічних особливостей, що відчужувались (не приймались) ним у лібідних об’єктів. Інтроекція суб’єктом рис лібідних об’єктів знаходить вияв в амбівалентному ставленні до них і до самого себе. Амбівалентність почуттів особи як до лібідних об’єктів та їх заміщень, так і до самого себе пов’язується з емотивним рівнем ідентифікації як форми психологічного захисту.

Інтроекти від первинних лібідних об’єктів знаходять вияв в умовних цінностях суб’єкта, які можуть ним свідомо декларуватись та відстоюватись у соціумі. Умовні цінності презентують когнітивний рівень ідентифікації як диспозиційного утворення. З’ясовано, що ідентифікація суб’єкта шляхом впливу на формування умовних цінностей зумовлює тенденцію «до слабкості» через відступи від реальності задля ствердження ідеалізованого «Я».

Аналіз емпіричного матеріалу, який подано в цьому розділі, засвідчує, що зв’язок ідентифікації з лібідними об’єктами виконує роль «самопсихотерапії» суб’єкта від травмівних переживань та «незавершених справ дитинства», які нерідко започатковувались в едіповій ситуації розвитку особи. Така «самопсихотерапія» є умовною, оскільки ілюзорно «розв’язує» проблему єднання з первинними лібідними об’єктами, інтегруючись із логікою несвідомого («іншою логікою»), і, разом з тим, підтримує антагонізм стосунків.

Глибинно-психологічний ракурс дослідження феномену ідентифікації дозволив констатувати його взаємозв’язок із об’єктними відношеннями. Доведено, що «самопсихотерапія» від травмівних переживань та невдоволених інфантильних потреб здійснюється за умов перенесення об’єктного ставлення особи на актуальну ситуацію взаємодії з оточуючими людьми. У цьому процесі беруть участь такі захисні механізми, як: проекція, витіснення, раціоналізація, виміщення та ін. За таких умов ускладнюються стосунки за параметрами «суб’єкт-суб’єктних» відношень через тенденцію перетворення партнера по спілкуванню на об’єкт. Орієнтація на окремі риси партнера деструктує взаємини, породжуючи їх психологічне імпотування та психологічне омертвіння (Т. С. Яценко). Це знаходить вияв в образах, дискредитації іншого, невдоволенні, агресії, депресивних станах, роздратуванні, ревнощах, заздрощах і т. ін. Усе це засвідчує деструктивний вплив ідентифікації як форми психологічного захисту на психіку суб’єкта. На основі аналізу емпіричного матеріалу доведено причетність ідентифікації до формування суперечливих тенденцій психіки, з якими пов’язана особистісна проблема суб’єкта. Доведено, що психокорекційна робота в групі АСПН сприяє розвитку рівня рефлексії, сензитивності суб’єкта та розуміння глибинно-психологічної детермінованості власних поведінкових проявів, усвідомлення деструктивного впливу ідентифікації з батьками на його взаємодію з оточуючими людьми. Позначене вище забезпечує особистісно-конструктивні зміни особи у процесі глибинної корекції.

У третьому розділі – «Аналіз емпіричного дослідження та результативність глибинно-психологічної корекції в контексті взаємозв’язку ідентифікації з особистісною проблемою суб’єкта» – здійснено аналіз емпіричного матеріалу, який засвідчує, що об’єктивування феномену ідентифікації та його вияву в особистісній проблемі суб’єкта можливе за умови використання методів глибинно-психологічного спрямування, що забезпечується в межах методу активного соціально-психологічного навчання (АСПН). У третьому розділі презентовано результати застосування методик, що відповідають завданням дослідження: психоаналізу комплексу тематичних малюнків, психоаналітичної роботи з використанням предметної моделі (іграшки), неавторських малюнків та ін. З’ясовано сутність психокорекційного діалогу, який сприяє об’єктивуванню усталених суперечливих тенденцій психіки, що лежать в основі особистісної проблеми суб’єкта, та її зв’язку з ідентифікацією суб’єкта з первинними лібідними об’єктами, яку, перш за все, презентують амбівалентні почуття. Процес пізнання ідентифікації на основі аналізу емпіричного матеріалу не обмежувався візуальною її презентацією в межах одного малюнка. До уваги брались результати психоаналітичної роботи з численними малюнками (авторськими чи неавторськими). Вагому роль у дослідженні дисертаційної проблеми відігравала архетипна символіка, яка здатна презентувати едіпальні залежності та проблеми інтимних стосунків особи, породжені феноменом ідентифікації. Результати психоаналітичних інтерпретацій як вербального, так і невербального матеріалу, відображеного у стенограмах, представлених у додатках дисертації, піддавались структурно-семантичному аналізу, який дозволив здійснити узагальнення, порівняння, класифікацію, структурування окремих висловлювань діалогічної взаємодії психолога і протагоніста.

У контексті вияву ідентифікації в особистісній проблемі суб’єкта набула великого значення методика психоаналізу комплексу тематичних малюнків, оскільки дозволила реалізувати цілісний підхід до пізнання психіки, у єдності її свідомих та несвідомих проявів. У процесі психоаналітичної роботи з учасниками АСПН у фокусі уваги знаходились полізначність символів та позадосвідна семантика архетипів, що мало сприяти поглибленому пізнанню взаємозв’язків між свідомою та несвідомою сферами психіки. Це дало змогу констатувати деструктивний вплив ідентифікації суб’єкта зі значущими людьми на розвиток його психіки, у зв’язку з істотнім впливом досліджуваного феномену на формування внутрішньої суперечливості психіки, що визначає сутність особистісної проблеми.

Застосування додаткових методик дозволило уточнити зміст глибинно-психологічних особливостей ідентифікації суб’єкта з лібідними об’єктами в аспекті ілюзорно-інтеграційних, а за об’єктивною сутністю, дезінтеграційних функцій. Цьому сприяв метафоричний зміст дослідного матеріалу, що піддавався аналізу. Матеріал третього розділу засвідчує, що психокорекційна робота із застосуванням предметної моделі (іграшки) та неавторського малюнка сприяє розширенню самоусвідомлення суб’єкта, вдосконаленню його самоаналізу та рефлексії на більш високому рівні розуміння глибинно-психологічної детермінованості власної активності інфантильними цінностями.

Структурно-семантичний аналіз емпіричного матеріалу дозволив об’єктивувати зв’язок ідентифікації з іншими феноменами психіки суб’єкта: психологічними захистами, об’єктними відношеннями, умовними цінностями, ідеалізованим «Я» та з усталеними суперечностями, які визначають сутність особистісної проблеми суб’єкта. Розширення самосвідомості зумовлює посилення контролю суб’єкта над власною поведінкою, відкриває можливості вибору її форм, що сприяє оптимізації стосунків із близькими людьми та оточенням загалом. Розвиток же соціально-перцептивного інтелекту та рефлексивних знань відкриває перспективи самовдосконалення суб’єкта, розсуває часові та змістові параметри учбової, діагностико-корекційної ситуації, що має вияв в оптимізації стосунків в інтимній та службовій сферах.

У розділі проаналізовано результати лонгітюдного дослідження, що проводилось упродовж 5-ти років зі студентами психологічних факультетів
(з першого по п’ятий курс). До проведення експерименту було залучено 200 осіб. З них сформовано репрезентативну групу (120 осіб), на основі якої створено експериментальну (60 осіб) та контрольну (60 осіб) групи. До складу експериментальної групи увійшли студенти, які проходили повний курс психокорекції в групі АСПН упродовж 5 років навчання на психологічному факультеті. Склад контрольної групи становили студенти психологічного факультету, що не проходили курсу психокорекційних занять АСПН. На першому курсі тестові методики застосовувались як на початку навчального року, так і в кінці, тобто після проходження груп АСПН студентами, що входили до експериментальної групи. Обстежувані за обома проведеними тестовими методиками підбиралися таким чином, щоб початкові показники досліджуваних феноменів характеризувалися найменшим варіаційним розмахом у вибірці.