ДИНАМІКА МІЖОСОБИСТІСНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження; здійснено аналіз методологічних та теоретичних засад міжособистісної перцепції; презентовано методи та експериментальну базу дослідження; висвітлено наукову новизну, практичну цінність роботи; наведено дані про апробацію та впровадження одержаних результатів.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження міжособистісної перцепції» визначається сутність поняття соціальної і міжособистісної перцепції, аналізуються наукові підходи та концепції вивчення досліджуваної проблеми у зарубіжній та вітчизняній психології; розкриваються вікові особливості розвитку міжособистісної перцепції у ранньому юнацькому віці, розглядається її структура, механізми та чинники.

Соціально-психологічні аспекти проблеми соціальної та міжособистісної перцепції розробляються у зарубіжній психології переважно в межах когнітивних теорій (Дж. Бруннер, Д. Ікес, Ж.-Ф. Леєнс, М. Снайдер, М. Г’юстон), загальним для яких є уявлення про соціальне сприймання й пізнання як процес категоризації. Значна увага зосереджується на дослідженні атрибутивних процесів (К. Девіс, Е. Джонс, Г. Келлі).

У традиційній психології вивчення соціальної перцепції ґрунтується, переважно, на теорії діяльності. В межах системного підходу міжособистісне сприймання розглядається як складний процес, що включає в себе суб’єкт, об’єкт та його образ і власне процес міжособистісного сприймання (О. Бодальов, І. Жадан, Ю. Калашнікова, А. Ковальов, О. Кукосян, В. Куніцина, В. Панфьоров, К. Романов). Міжособистісна перцепція визначається як сприймання, оцінка і розуміння людини людиною. Її специфіка порівняно зі сприйманням неживих предметів полягає у більшій упередженості, інтегрованості когнітивного й емоційного компонентів, яскраво визначеному оцінному забарвленні, більш прямій залежності уявлень про іншу людину від мотиваційно-смислової структури діяльності суб’єкта, котрий сприймає іншого як такого. Таким чином, міжособистісну перцепцію можна розглядати як процес переходу від сприймання до оцінювання і розуміння людини людиною, від першого враження до сформованого оцінно-ціннісного ставлення (С. Кондратьєва, В. Худякова, Я. Український).

У процесі взаємодії міжособистісна перцепція виконує важливі функції: мотиваційну, що спонукає суб’єкта сприймання до певних дій; перцептивно-діагностичну, спрямовану на оцінку інших та самого себе; гностично-орієнтувальну, що зумовлює вибір певної поведінки у конкретній ситуації; модифікаційну, що сприяє зміні соціально-перцептивних характеристик учасників комунікативного процесу. Складовими міжособистісної перцепції є: когнітивний компонент (пізнання як сукупність уявлень про об’єкт взаємодії, розуміння його як раціонально-логічне пояснення, прогнозування його станів і процесів); емоційний (міра емпатії, співчуття, співпереживання); діяльнісний (включає результати діяльності та вчинки; міміку, жестикуляцію, пантоміміку, мовлення - все те, що можуть спостерігати люди один в одному ); мотиваційний (спонукання суб’єкта діяти певним чином) (А. Коваленко, М. Корнєв, М. Обозов, Л. Петровська, Я. Яноушек).

До механізмів міжособистісної перцепції належать: а) пізнання і розуміння людини людиною (ідентифікація, емпатія, атракція, проекція); б) пізнання самого себе у процесі спілкування (рефлексія); в) інтерпретація та прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузальна атрибуція, стереотипізація, децентрація) (Е. Дубовська, Р. Кричевський, В. Фомічева, Т. Хайдер, І. Цимбалюк).

Аналіз теоретичних джерел дає можливість вирізнити динамічні й змістові характеристики перцептивного образу. До динамічних відносять такі полярні характеристики міжособистісної перцепції: повнота перцептивного образу (загальний обсяг характеристик об’єкта перцепції, що є суттєвими для розуміння його особливостей) – фрагментарність (звуження сфери сприймання об’єкта перцепції, виокремлення його виразних властивостей); гнучкість (міра усталеності знань про об’єкт перцепції в різних ситуаціях взаємодії, сприймання об’єкта перцепції в залежності від ситуації) – ригідність (фіксація певних, незмінних під впливом ситуативних факторів якостей об’єкта сприймання та перцептивного образу). До змістових - особливості спрямованості суб’єкта на визначення певних характеристик партнера по спілкуванню – суб’єктивних якостей (ділових, комунікативних, особистісних), фізичного вигляду (зовнішності), дій та поведінки, а також міру їх значущості (ієрархію) у сприйманні й оцінці об’єкта перцепції (В. Агєєв, Г. Андрєєва, О. Бодальов, Ю.Жуков, А. Хараш, В. Худякова).

На різних вікових етапах онтогенезу перцепція людини набуває розвитку і будується наступним чином: у молодшому і середньому дошкільному віці сприймання об’єкта відбувається на основі опису його конкретних дій та оцінки; у старшому дошкільному і молодшому шкільному віці базується на виділенні окремих психологічних властивостей; починаючи з підліткового віку - на основі здатності до побудови цілісного психологічного портрету.

У ранньому юнацькому віці міжособистісна перцепція суб’єктів, на думку вчених, характеризується збільшенням кількості описових категорій, зростанням їх гнучкості та визначеності у процесі їх використання; підвищення рівня вибірковості, послідовності, складності та інтегрованості інформації. Все це свідчить, що характер сприймання інших людей пов’язаний із розвитком особистості як суб’єкта пізнання (Х. Бі, Г. Дьяконов, І. Кон, С. Кондратьєва, В. Куніцина, Л. Марісова, Л. Мнацаканян, В. Панфьоров, Л. Попова, Ф. Райс, А. Реан, Н. Федотова, Д. Шеффер). Міжособистісна перцепція старшокласників визначається рядом чинників, а саме: фізичних (привабливість, фізичний вигляд, стать) та соціально-психологічних (попередній досвід, спільна діяльність, соціальний статус, емоційно-ціннісне ставлення до партнерів, соціально-психологічний клімат класу, індивідуальні властивості особистості, ціннісно-мотиваційна орієнтація, особистісні якості, зміст образу Я, психічний стан, емоційне відгукування, когнітивний стиль особистості, екзистенціальний досвід, нормативні очікування) (Д. Гамачек, Т. Данильченко, Е. Джоунс, Я. Коломінський, Ю. Лановенко, Е. Нісбет, Л. Росс, Н. Федотова, Дж. Форгес).

Спираючись на здійснений теоретичний аналіз проблеми, розроблено авторську програму експериментального дослідження, спрямовану на вивчення динаміки міжособистісної перцепції старшокласників, вікову та гендерну специфіку її прояву.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження динаміки проявів міжособистісної перцепції старшокласників» розглянуто теоретико-методичні аспекти психодіагностичного вивчення динаміки міжособистісної перцепції старшокласників; визначено доцільність використання обраного комплексу психодіагностичних методик; визначено динамічні та змістові характеристики міжособистісної перцепції старшокласників; виявлено особливості міжособистісного сприймання учнів старших класів за віковою та гендерною ознакою.

Констатувальний експеримент проводився у два етапи. На першому етапі процес наукових пошуків та інтерпретація здобутків вчених дали можливість обґрунтувати й виокремити критерії (повнота, гнучкість, спрямованість) розвитку міжособистісної перцепції, визначити психодіагностичний інструментарій зазначеного феномену та зробити аналіз отриманих результатів вивчення показників та рівнів міжособистісного сприймання старшокласників.

За різними якісними і кількісними показниками міжособистісної перцепції, отриманими на основі порівняння результатів проведення методик було визначено рівні розвитку (інтегрований, ситуативний, примітивний) міжособистісної перцепції старшокласників.

Інтегрований рівень притаманний для учнів старших класів, котрі в об’єкті перцепції здатні виділяти значну кількість елементів зовнішності, особливостей дій та поведінки. Описуючи свого однолітка, вони використовують широке коло індивідуальних властивостей та особистісних якостей. Образ об’єкта перцепції є багатоаспектним та цілісним. У побудові образу свого однокласника старшокласники, з одного боку, мають стійкі знання про об’єкт перцепції, а з іншого – здатні враховувати вплив обставин на процес його спілкування з оточуючими людьми; у них відсутня фіксація на певних якостях особистості. У взаємодіях старшокласники спрямовані не лише на різномаїття одиниць аналізу (зовнішність, поведінка, індивідуальні риси, особистісні якості тощо), але й здатні оцінювати та встановлювати супідрядні зв’язки (ієрархію ознак) у динамічному образі перцепції.

Ситуативний рівень властивий старшокласникам, які в образі свого однокласника виділяють помірну кількість елементів фізичного вигляду та поведінки. Для них характерним є звуження використання загальної кількості особистісних якостей та індивідуальних властивостей. Учні старших класів не зовсім послідовні у виокремленні стійких ознак об’єктів перцепції. Вони не завжди враховують обставини та їх вплив на поведінку однолітків. Сприймаючи однокласника, учні цього рівня спрямовані на помірну кількість одиниць аналізу. У динамічному образі перцепції вони не завжди чітко оцінюють та визначають значущі для себе характеристики (об’єкти) перцепції.

Примітивний рівень характерний для старшокласників з певною фрагментарністю перцептивного образу, яка характеризується звуженням сфери сприймання об’єкта перцепції. В образі однокласника вони виокремлюють незначну кількість елементів зовнішності та поведінки, індивідуальних властивостей та особистісних якостей. Старшокласники не послідовні у виокремленні стійких ознак об’єктів перцепції. Вони майже не враховують обставини та їх вплив на поведінку однолітків, тобто проявляють ригідність сприймання. Учні спрямовані на обмежену кількість одиниць аналізу об’єкта перцепції. В образі однокласника вони не чітко оцінюють та визначають значущі для себе одиниці аналізу.