Складові людського розвитку та система його регулювання

Краткое содержание

Головною ідеологічною відмінністю теорії людського розвитку від інших наукових підходів є визначення зростання якості життя всього населення як мети соціально-економічного розвитку.

Матеріальний добробут, на зростання якого були орієнтовані попередні концепції розвитку і який часто ще продовжують вважати найбільшою цінністю, дійсно має дуже важливе значення у житті людей. Характерно, що зростанню ВВП (як і інших суто економічних параметрів розвитку) і в громадській думці, і в національній політиці надається тим більше значення, чим біднішим є суспільство і його громадяни. Високі темпи економічного зростання не є обов’язковою передумовою і не гарантують демократії, рівності, збереження та розвитку культурної спадщини, правопорядку та соціальної злагоди [136, с. 13].

Таким чином, постулатом концепції людського розвитку є визнання неможливості звести суспільний прогрес лише до зростання грошового доходу чи примноження матеріального багатства. Вона розглядає людину, особистість не як пасивного учасника процесу розвитку економіки, а як мету та одночасно рушійну силу цього розвитку [125].

Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей в інтересах людини і власними силами людини, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям. Матеріальне благополуччя при цьому  розглядається лише як одна з базових можливостей вибору, але воно не є всепоглинаючою метою.

Людський розвиток може також трактуватися і в аспекті зростання здібностей людини, її спроможності досягати поставленої мети. Формування здібностей залежить від використання наявних економічних, соціальних і політичних можливостей, що надає соціальне та навколишнє природне середовище, від доступності необхідних ресурсів тощо. Очевидно, що матеріальні ресурси є саме засобом, хоча і дуже важливим, людського розвитку, тоді як результат використання цих ресурсів, його віддзеркалення у сформованих людських здібностях є кінцевою метою. Трактування людського розвитку як процесу зростання людських здібностей формує підґрунтя ідеї “бідності за можливостями”, що поширює тлумачення бідності як визначення, з традиційно використовуваного низького рівня середньодушових доходів на відсутність чи обмеженість можливостей задоволення комплексу людських потреб, передусім ключових – у довгому і здоровому житті, знаннях, доступі до економічних ресурсів, необхідних для гідного рівня життя [18].

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що і розширене відтворення людського потенціалу як складової людського розвитку, і стале зростання можливостей людського розвитку в цілому безпосередньо залежить від досконалості механізмів регулювання [147].