МІФОЛОГЕМИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ КАРТИНИ СВІТУ ЛЮДИНИ : МИФОЛОГЕМЫ КАК ФАКТОР ФОРМИРОВАНИЯ ТРАДИЦИОННОЙ КАРТИНЫ МИРА ЧЕЛОВЕКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання та гіпотезу дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію основних результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження міфологем як чинника формування традиційної картини світу людини» – висвітлюються основні підходи до досліджуваної проблеми у психологічній та філософській літературі. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження, здійснено аналіз міфологем як чинника етнопсихічної природи людини, розкрито психологічні аспекти, сутність і специфіку категорії «традиційна картина світу».

Значний науковий потенціал психологічної та загальнофілософської проблематики міфу проілюстрований великою кількістю праць та розробок з цієї теми (Я. Голосовкер, В. Базильов, М. Еліаде, Е. Еріксон, Е. Кассирер, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Строс, О. Лосєв, М. Мамардашвілі, С. Москвичі, О. Ранк, В. Топоров, З. Фройд, Дж. Фрезер, К. Хюбнер, К. Юнг та ін.). Опрацьований матеріал переконує, що проблема міфу має широкий спектр уявлень і трактувань, але їх можливо умовно розподілити за двома визначальними підходами – перший розглядає міф як архаїчне явище, а в другому – об`єктивуються його суб`єктно-об`єктні характеристики в структурі психічної діяльності людини.

Встановлено, що проблема існування міфологем, у контексті другого підходу, є актуальною та маловивченою. Бракує ґрунтовних наукових праць з психології по цій проблематиці, але є ряд робіт суміжних за тематикою, присвячених вивченню міфів взагалі, особистісних міфів зокрема та соціальних уявлень. Міфологеми можна визначати як соціальні уявлення (С. Московичі), що виникали на певних етапах розвитку суспільства та інтеріоризувалися ним. Однак не всі соціальні уявлення, як ширше за змістом поняття, що включає всю багатогранність сфери соціальних стосунків і взаємодій, є міфологемами. Підґрунтя існування міфологем – міф як хронологічне явище, а соціальних уявлень – складна система суспільних відносин, актуальна для певного історичного періоду.

У психологічному контексті міфологеми наближуються за значенням до поняття «особистісний міф» (К. Юнг). Зміст міфологем, як і особистісного міфу, зберігається на рівні колективного несвідомого та втілюються в етнопедагогічних настановах і різноманітних формах поведінки. Істотна відмінність міфологем від особистісного міфу полягає в тому, що вони не виявляються як різновид індивідуального життєвого сценарію, а виступають засобом переживання та осягнення дійсності.

Проаналізовані у розділі роботи (К. Абрахама, О. Афанасьєва, В. Базильова, Л. Бенауса, О. Лобка, Ю. Лотмана, Б. Малиновського, Е. Мелетинського, В. Розина) дають підстави тлумачити міфологеми як сутнісну основу міфу, що має вужче, індивідуалізоване у своєму прояві сенсове навантаження, ніж абстрактна, всеохоплююча категорія «міфу». Тобто міфологеми є міфами, що виступають елементами свідомості людини (Ю. Лотман). Вони виявляють себе у буденному житті вербально, шляхом визначення понять переважно абстрактного змісту, у віруваннях, прикметах, етнопедагогічних настановах, художній та поетичній творчості, поведінці людини, в жестах та обрядодійності, зберігаються на рівні колективного несвідомого і є продуктом дії традиціоналізуючих психологічних механізмів. Результатом їхньої актуалізації є структурування традиційної картини світу людини.

Показано, що в процесі формування традиційної картини світу людини першочергового значення набуває низка чинників: соціальне середовище, професійна сфера, місце проживання, національність, хронотоп, батьківські настанови, релігійні переконання, традиційні уявлення та, зокрема, міфологеми. Це положення підтверджується теоретико-методологічним аналізом праць Ш. Альфреда, О. Білої, Ю. Білокопитова, Л. Буталова, Ф. Василюка, Г. Гачева, Н. Гришиної, Т. Лукмана, О. Леонтьєва, К. Соколова. Міфологеми, поряд з іншими чинниками формування традиційної картини світу, актуалізуючись у свідомості людини, засвоюються нею в процесі етнізації як духовно-інтелектуальні набутки. Діалектичність цього процесу полягає в тому, що особистість сприймає виключно ту матричну сенсоформу, що співвідноситься з вже сформованою та структурованою на момент сприйняття традиційною картиною світу.

Недостатня розробленість та безперечна актуальність у психології проблеми існування міфологем як чинника формування традиційної картини світу людини вимагає її докладного психологічного аналізу, становлення методологічних засад дослідження та відкриває значні науково-пошукові перспективи.

У другому розділі – «Психологічний аналіз міфологеми «доля» здійснено аналіз ґенези міфологеми «доля» в контексті української культури, її джерел, становлення, розвитку та набутих сенсоформ; з’ясовано її психологічні функції. Визначено психологічні детермінанти актуалізації міфологем у традиційній картині світу людини.

У розділі здійснено історико-психологічну реконструкцію, сформовано її етнопсихічні концепти і стверджується, що в ранній період розвитку світоглядно-віросповідних вчень, функціонально пов’язаних з міфологемою «доля», побутували складні структурні утворення з жіночим та чоловічим первенями, як архетипові образи первісних ціннісно-світоглядних уявлень. З’ясовано, що до таких утворень, які уособлюють психічну субстанцію жіночої сутності та її космологічної природи, належать: Богиня–Матір (аналоги – Дана, Мати Сира-Земля) – Богиня-Донька – Богиня-Баба (Смерть, Яга) / Лада – Лель / Мокоша – Лада – Марена (Мара). Символічна сутність цього багатогранного міфологемного утворення сприймалася й переживалася людиною як образ метасимволів, сенсом яких є: народження (образ Матері) – розквітання (образ Доньки) – смерть (образ Баби). Складні структурні утворення, що уособлювали психічну субстанцію чоловічої сутності, персоніфікувались в образах – Велеса – Роду (аналоги – Сварог, Перун, Редегаст, Даждь-Бог, Світовит, Ладо та Жив) – Змія. Символічна сутність міфологемних утворень уявлялася й відповідно переживалася домінантою, морально-аксіоматичним імперативом, що моделююче підпорядковував собі весь простір довкілля та внутрішнього світу. Здійснений у дослідженні історико-психологічний аналіз розкриває складну діалектичну єдність первісних ціннісно-світоглядних уявлень і переконань, що, виконували патерно-проективні функції, забезпечуючи тим внутрішню стабільність, впевненість людини в своїй життєвій ролі та сприяли загальній психічній оптимізації, формуванню життєстверджуючих настанов.

З`ясовано окремі особливості ціннісно-світоглядної переорієнтації людини в передхристиянську добу розвитку та становлення морально-етичних норм світоглядно-віросповідних вчень, функціонально пов’язаних з міфологемою «доля», що визначається складним структурним утворенням, в якому чоловічим первенем поставав Велес (його іпостась у водній стихії – Водяник), жіночим – сивіли – мавки (русалки) – берегині – судиниці – відьми та друга дуальна пара міфологемних утворень: Род – Рожаниця.

Встановлено, що в період релігійного синтезу міфологема «доля» лишилась однією з домінантних одиниць віросповідних поглядів і переконань. Еволюційно-трансформаційні процеси в царині світоглядно-віросповідних постулатів того періоду характеризувалися новими персоніфікованими утвореннями – традиційними іпостасями міфологем, що синтезувалися зі втіленням інноваційних моделюючих впливів. Виконувані долею патерно-проективні функції не втратили свого ціннісно-світоглядного значення і презентувалися в тісному сенсовому зв’язку зі складними структурними утвореннями, заснованими на християнському віровченні.

Простежено, що в пізній період формування світоглядно-віросповідних вчень відбулося виокремлення уявлень про міфологему «доля» з віросповідного контексту. Якщо у попередні періоди її уявляли як певну духовну субстанцію, своєрідну частку добра, достатку, якою наділяють людину боги та різноманітні істоти демонічного світу, то в цей період вона набуває автономності, перетворюється на окрему самостійну істоту. З’являється тенденція до розуміння долі як психічної субстанції, метафори рафінованого характеру особистості. В історичному процесі свого ускладнення й розвитку міфологема «доля» набувала різноманітних суб`єктних етико-психологічних значень, а складний процес персоніфікації та опредметнення уявлень про неї активно сприяв цьому.

У межах дослідження було визначено, що міфологема «доля» як складне структурне утворення реалізує низку психологічних функцій. Вони покликані захищати людину від екзистенційних тривог (невизначеності, втрати життєвого сенсу, смерті, самотності); підтримувати ілюзію «керованості життя»; пояснювати причини життєвих подій і тим самим надавати можливість відчути їхню закономірність та послідовність; раціоналізувати ситуації, на які об’єктивно людина вплинути не може; стабілізувати психічний стан особи; зменшувати психічну напругу переживання відчуття провини та відповідальності; здійснювати проектування майбутнього.

Доведено, що для людини міфологеми є засобом осягнення реальності, подолання її психологічних бар`єрів з довкіллям. За їхньою допомогою вона конструює та відтворює свою індивідуальну картину світу. Таке переживання осягнення нового сповнює внутрішній світ і надає сенсу реальності, що твориться в ньому. Істотні для особистості духовно-інтелектуальні набутки вводяться до картини світу та супроводжуються опануванням незнаних емоційно-ціннісних компонентів. У процесі, що триває від моменту долучення до нового, непізнаного й до переживання, виявляється характеристика парадигми наповнення психічного єства новим змістом. Міфологеми актуалізуються в традиційній картині світу людини трьома шляхами: з колективного несвідомого, шляхом етнізації та шляхом самостійного переосмислення людиною буттєвих реалій, законів та закономірностей існування світу, свого місця в ньому.

У третьому розділі – «Програма і методи емпіричного дослідження міфологеми «доля»« – розкрито умови організації і послідовність проведення емпіричного дослідження. Запропоновано методику вивчення міфологеми «доля» в структурі традиційної картини світу людини і обґрунтовано її доцільність. Викладено основні теоретико-емпіричні підходи до реалізації завдань дослідження у рамках психосемантичної парадигми методом асоціативного експерименту.

Програма емпіричного дослідження складалася з трьох етапів. Перший передбачав вивчення традиційної картини світу досліджуваних, їхньої ціннісно-сенсової сфери методом опитування. На другому етапі досліджувалась міфологема «доля» методом асоціативного експерименту, рівень суб’єктивного контролю (Опитувальник рівня суб’єктивного контролю), здатність до співпереживання (Опитувальник виявлення здатності до співпереживання) та тип стосунків у родині («Тест–опитувальник батьківського ставлення). На третьому було здійснено кількісний та якісний аналіз проявів міфологеми «доля», особливостей її опредметнення та інтерпретація отриманих результатів.

На першому етапі досліджуваним пропонувалось заповнити розроблену нами анкету. Вона містила 37 запитань, до яких поміж тих, що мали загальний характер, ввійшли й такі, що виявляють свідоме ставлення осіб до концепту долі. Анкетування дозволило зібрати інформацію про морально-етичні, етнічні, особистісні настанови та рівень розвитку традиційності поглядів досліджуваних. Першочерговим завданням цього опитування було здійснити спрямовуючу функцію, спонукати досліджуваних замислитись над власним походженням, належністю до роду, спільноти, родинними цінностями, актуалізувати уявлення про поняття «доля», підготувати ґрунт для кращого сприйняття психосемантичного методу.

На другому етапі, досліджувані заповнювали бланк асоціативного експерименту та стандартизованих тестових методик. Така поетапність зумовлювалась необхідністю надати досліджуваним час для переживання та актуалізації своїх ціннісно-світоглядних настанов.

Основна методика дослідження базувалась на психосемантичній парадигмі і реалізовувалась шляхом асоціативного експерименту. До нього ми додали прийом графічного зображення символів до слів-стимулів. Перспективність такої форми полягає в тому, що малюнок «знімає обмеження», що автоматично накладаються свідомістю, коли людина намагається виразити думку в письмовій формі.

У дослідженні було використано «Опитувальник рівня суб’єктивного контролю». Нас цікавили шкали «Інтернальності в галузі невдач» та «Інтернальності в галузі досягнень», тому щоб не обтяжувати досліджуваних та раціонально використати час, опитувальник було скорочено відповідно до обраних шкал. Доцільність його застосування обумовлювалась тим, що він мав виявити наскільки в житті та виборі рішень людина покладається на долю, випадок, везіння і якою мірою бере відповідальність за своє життя на себе, що визначає місце міфологеми „доля» серед інших детермінант свідомості особистості.

Додатковими до названих вище методик слугували «Опитувальник виявлення здатності до співпереживання» та «Тест–опитувальник батьківського ставлення» (А. Варга, В. Столін).

У четвертому розділі – «Емпіричне дослідження змісту міфологеми «доля» традиційної картини світу сучасної людини» – визначено послідовність опрацювання даних асоціативного експерименту, анкети та стандартизованих тестових методик. Досліджено психосемантичне поле змісту міфологеми «доля».

Проведене анкетне опитування показало, що досліджувані надають перевагу фаталістичній інтерпретації долі як невідворотного майбутнього (48 осіб, або 23%), що успадковується від батьків. Також її визначають як синонім поняття «життєвий шлях» (40 осіб, 19%). Досить часто (33 особи, 16%) долю визначали як загальну закономірність життя, певну його тенденцію – талан, щастя, везіння, плин подій. Мінімальну кількість балів отримало означення долі як міфологічного елементу (2 особи, 1%). Це підтвердило припущення, що уявлення про долю ґрунтується на глибинній традиційній вірі в закономірності перебігу життя і в історичному плині розвитку культури, набувши інших сенсоформ, воно не втратило свого екзистенційного значення для сучасної людини.

Поміж інших, анкета містила питання, спрямовані на вивчення свідомої позиції досліджуваних стосовно чинників, що визначають їхнє життя. У процесі аналізу було виділено шість чинників. Провідним виявився чинник – «Власне рішення» (його визначають 153 особи, 73%), інші чинники – «Випадок» (3 особи, 6%), «Рішення інших людей» (2 особи, 1%), «Доля» (14 осіб, 7%), «Фатум» (2 особи, 1%), «Релігійні переконання» (14 осіб, 7%).

Здійснений кореляційний аналіз результатів опитування та вказаних вище засобів діагностики продемонстрував кореляційний зв’язок (0,25) між показниками за шкалою «Інтернальності в сфері досягнень» та показниками свідомої позиції досліджуваного відносно випадку як визначального чинника життя. Це означає, що досліджувані, які мають зовнішній локус контролю ключовим чинником життя вважають випадок, а не долю. Тому можна зробити висновок про глибинність міфологеми «долі» та незалежність від сформованого в людини суб’єктивного контролю. Кількісні показники за позицією «Я вирішую» корелюють (0,2) з показниками «Соціально-бажаної поведінки». Такі результати пояснюються тим, що люди, з потребою соціального визнання, будують стратегію своєї поведінки відповідно до соціальних очікувань, намагаючись дотримуватись позиції відповідальності.

Аналіз результатів асоціативного експерименту здійснювався шляхом групування і виявив наступні різновиди асоціацій: напрям руху (24% від загальної кількості асоціацій), фаталістичні поняття (17%), часові характеристики (16%), загальнолюдські цінності (16%), родинні цінності (10%), почуття (10%), одиничні поняття (8%), релігійні цінності (3%), діяльність (3%), означення (3%), ситуативний прояв (3%), метафізичні поняття (2%), присвійні поняття (2%). Це демонструє, що в картині світу досліджуваних міфологема «доля» найчастіше позиціонується як «рух вперед» в контексті понять: «життя», «життєвий шлях» та часових характеристик – «час», «майбутнє». Показовим є факт, що в жодній з відповідей поняття «доля» не визначалося як нещастя або безталання. Психосемантичний метод не виявив асоціацій відкрито негативного змісту, на зразок: лихо, біда, горе та інші. Зустрічається асоціація «смерть», що ґрунтується на негативних емоціях та тривожних переживаннях. Але вона втрачає суто негативне забарвлення в контексті розуміння долі як послідовного й закономірного перебігу подій замкненого циклу «народження – розквітання – старіння – смерть», що відповідає розглянутим у попередньому розділі складним міфологемним структурам. Виявлено асоціації, що носять характер тривоги (приреченість, неминучість, невпевненість, страждання). Їхня поява пояснюється в рамках здійсненої історико-психологічної реконструкції ґенези міфологеми «доля». Отримані результати доводять, що доля часто визначається досліджуваними як майбутнє. Уявлення про нього вміщує кілька сенсових шарів – очікування щастя, нових вражень, цікавість, радість та відчуття тривоги, невпевненості, пов’язане з невідомістю і невизначеністю прийдешнього.

Кількісне опрацювання даних асоціативного експерименту дозволяє стверджувати екзистенційне значення міфологеми «доля» (у 144 досліджу­ваних (69%) хоча б один раз виникає реакція «доля» на запропоновані слова–стимули). Найчастіше асоціація «доля» викликається словом–стимулом «лінії на долоні» (115 осіб, 55%). На другому місці слова-стимули «ворожка» й «долоня» (29 осіб, 14%), які, як і асоціація «лінії на долоні», мають сенсовий зв’язок з передбаченням, приреченням майбутнього.

Отримані результати підтвердились контент-аналізом графічної частини асоціативного експерименту. Всі отримані малюнки умовно розподілились на дві групи: основним елементом першої була лінія, а другої – коло. Логіка аналізу опредметненого вираження міфологеми «доля» базувалась на принципі поетапного розгляду урізноманітнення та деталізації зображень. Було простежено ускладнення елементів, що виявлялось в кількісному збільшенні деталей, їхньому синтезі та вичлененні в самостійні метасимволи, що хоча і набували індивідуальних самобутніх рис, все ж при комплексному розгляді, зберігали свою причинність та зв’язок з похідними елементами. Проведений контент-аналіз продемонстрував, що міфологема «доля» традиційної картини світу сучасної людини перебуває в одному психосемантичному полі з архаїчними уявленнями людства про першопричину Всесвіту.

Результати асоціативного експерименту, формалізовані у вербальних асоціаціях, узгоджуються з даними анкетного опитування і виявляють, що в свідомості сучасної людини міфологема «доля» презентується в психосемантичному полі понять: «життя», «життєвий шлях» («дорога», «стежка», «напрям»), як послідовний рух вперед, зумовлений часом. Об’єктивність одержаних даних підтверджує зміст графічної частини, в який доля втілюється в символізованих зображеннях дороги, шляху, лінії, сходів, драбин, рейок, тощо.

Отримані емпіричним шляхом дані окреслюють сенсовий зміст та екзистенційне значення міфологеми «доля» в структурі традиційної картини світу та доводять, що в свідомості людини вона має передусім об’єктивуюче-опредметнююче спрямування, що виражається в образах-символах, успадкованих сучасною людиною через складні механізми етнокультурних трансакцій і традиціоналізуючі впливи.