ДОПОМОГА ІНШОМУ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ : ПОМОЩЬ ДРУГОМУ КАК ПСИХОЛОГИЧЕСКОЕ СРЕДСТВО РАЗВИТИЯ ЛИЧНОСТИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, вказується об’єкт, предмет, мета, формулюються гіпотези та завдання роботи, висвітлюється наукова новизна, теоретична та практична значимість роботи.

Перший розділ «Феномен допомоги іншому як предмет психолого-педагогічного дослідження» присвячений розкриттю теоретичних підходів до вивчення допомоги іншому як засобу особистісного розвитку допомагаючого суб’єкта, аналізу концепції допомагаючих відносин та розкриттю змісту поняття допомоги іншому, класифікації рівнів допомоги.

Допомога іншому як засіб розвитку особистості осмислювалася філософами (Г. Спенсер, П.О. Кропоткін, Е. Фромм), соціологами (З. Бауман), педагогами  (Дж. Дьюї).

У рамках психологічної науки стало можливим обґрунтувати поняття допомоги як спеціального типу відносин і засобу розвитку особистості. Допомога іншому як тип відносин найбільш широко висвітлюється в рамках гуманістичної психології, передусім в контексті особистісноцентрованого підходу.

Теоретичний аналіз проблеми допомоги іншому здійснюється у філософських працях (Дж.С. Мілль, І. Бентам, Дж. Смарт, Г. Спенсер, Р.Л. Тріверс, П.О. Кропоткін, У. Джеймс, Дж. Дьюї, З.Фройд, Е. Фромм); в рамках екзистенційного напряму (А. Камю, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер, К. Ясперс) та концепцій діалогу (М.М. Бахтін, М. Бубер, В.С. Біблер, Е. Левінас); соціологічна інтерпретація допомоги розкривається в роботах З. Баумана. Психологічна концепція допомагаючих відносин розроблялася К.Роджерсом, О.Б. Орловим, Е. Медоусом, Г. Ванершотом, Д. Брезієром.

Емпіричний підхід в дослідженнях допомоги іншому в психології представлений у роботах таких авторів, як Ж. Аронфілд, Л.І. Божович, Б.І.Додонов, О.В. Запорожець, Е. Кариловський, А. Маслоу, С.Ф. Нартова-Бочавер, О.О. Насиновська, Я.З. Неверович, Я. Рейковський, К. Роджерс, В.В. Субботський, Х. Хекхаузен, Ш. Шварц та ін.

Проблема допомоги в працях практичного спрямування представлена працями з психологічної допомоги, психотерапії та ін. Серед останніх розробок цього наукового напрямку слід відзначити роботи таких зарубіжних авторів, як A. Bandura, D. Clarke, A.W. Combs, D.L. Avila, W.W. Purkey, Dong Yul Lee, Chul Hee Kang, Jee Yun Lee, Sung Hee Park, J. Lindon, L. Lindon, E.E. Meadows, G. Oettingen, S. Roffey, J.A. Tindall, S.J. Salmon-White, K. Walsh-Burke. Важливим аспектом допомагаючої поведінки є діалогічність взаємодії (М.М. Бахтін, В.С. Біблер, Г.О. Балл, В.Ф. Литовський, К. Роджерс).

Здійснений у розділі аналіз дозволив сформулювати робоче визначення поняття допомоги іншому.

Допомога іншому – це взаємодія з іншим, що здійснюється з метою: 1) полегшення його страждань; 2) сприяння його розвитку, розкриттю потенціалу його здібностей.

Допомога іншому – це дієва основа активізації зони найближчого розвитку особистості. Власне допомога – це індикатор майбутнього особистісного зростання дитини. Водночас це механізм досягнення поставлених цілей. З одного боку, допомагаючий суб’єкт ставить ціль допомогти іншому. З іншого боку, допомагаючий суб’єкт сприяє полегшенню страждань та розкриттю потенціалу розвитку іншої людини.

Допомога – це аспект міжособистісної взаємодії, який включає в себе елементи соціальних когніцій (соціального пізнання), комунікативних зв’язків та спільно-розподіленої діяльності.

В процесі здійснення допомагаючої поведінки суб’єкт переживає прогресивні зміни в плані особистісного становлення. З огляду на теоретичні положення гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу) ці зміни становлять особливу конфігурацію процесу самоактуалізації особистості.

Допомога іншому – це дія щодо конструктивної побудови відносин, яка сприяє розкриттю суб’єктності партнерів інтеракції. Будучи такою, ця дія виступає психологічним засобом розвитку особистості.

Були виділені три рівні надання допомоги: реципієнтний, предметний та суб’єктний. Наведені рівні можуть стати основою для створення класифікації допомагаючої поведінки.

Таким чином, допомога іншому як засіб розвитку особистості передбачає такі основні моменти: опосередкованість розвитку діяльністю допомоги; вплив на іншого – усвідомлення цього впливу – зміна себе; спрямованість на розвиток, самореалізацію, самоефективність і самодостатність допомагаючого суб’єкта. Розвиток особистості – духовний, інтелектуальний, естетичний та емоційно-вольовий – може бути опосередкований допомогою іншому.

Другий розділ «Процедура та методичний апарат емпіричного дослідження допомоги іншому як психологічного засобу розвитку особистості» розкриває загальну організацію дослідження, зокрема дослідження схильності допомагати іншим,  її психологічних корелятів та зв’язку схильності допомагати з особливостями самоактуалізації особистості.

Емпіричне дослідження включало в себе два взаємопов’язані змістовні блоки:

І. Психологічне дослідження розуміння концепту допомоги іншому. Цілями даної частини дослідження виступили: виявлення специфіки представленості в свідомості концепту „допомоги іншому”; з’ясування психологічного змісту уявлень досліджуваних про допомогу іншому; аналіз особливостей розуміння досліджуваними явища допомоги іншому.

Перший блок був реалізований методом контент-аналізу творів на тему “Допомога іншому”.

При аналізі творів досліджуваних ми виділили 1153 лінгвістичні одиниці (одиниці змісту), які об’єднуються в 122 категорії або 6 метакатегорій.

Найбільшу частоту появи лінгвістичних одиниць мають такі категорії, як “розуміння, підтримка” (56 одиниць змісту в текстах досліджуваних), “позитивні емоції (радість, задоволення, щастя)” (55 одиниць), “потреба в допомозі” (38), “порада, допомога словом” (33), “матеріальна допомога” (33), “відсутність безкорисливості” (31), “допомога друзям, близьким” (30), “щирість” (30).

Проведене дослідження дозволило виявити 6 основних метакатегорій, які відображають поняттєву (концептуальну) представленість допомоги іншому в свідомості досліджуваних, до яких належать такі компоненти: інтерактивний; емоційний; когнітивний; особистісний; поведінковий; організаційний.

Виділені також 11 типів інтерпретації концепту допомоги іншому, таких спрямованостей, як: гуманістична, професійна, етична, теоретична, емоційна, гедоністична, процесуальна, маніпулятивна, альтруїстична, суб’єктна, нігілістична. Інтерпретація концепту допомоги визначалася за змістовою належністю тексту досліджуваного, за провідним мотивом твору, за ідеєю, яку прагнув виразити респондент.

ІІ. Дослідження особливостей допомоги іншому як психологічного засобу розвитку особистості. Мета цього блоку полягала у встановленні схильності до надання допомоги іншому; з’ясуванні особистісних властивостей, пов’язаних з наданням допомоги іншому; вивченні розвивального характеру допомоги іншому та її зв’язку з самоактуалізацією особистості. Останнє визначалося методом діагностики рівня самоактуалізації особистості, а також шляхом соціометричного дослідження.

Для статистичного аналізу отриманих в емпіричному дослідженні даних нами використовувалися U-критерій Манна-Уїтні та коефіцієнт кореляції Пірсона, оскільки U-критерій Манна-Уїтні призначений для оцінки розбіжностей між вибірками за рівнем певної кількісно виміряної ознаки, а коефіцієнт кореляції Пірсона дозволяє оцінити силу та напрям кореляційного зв’язку між двома ознаками.

Мотиваційний компонент діагностувався за допомогою опитувальника “Мотивація допомоги” (С.К. Нартова-Бочавер), а також шкали особистісної установки “альтруїзм-егоїзм” (за: Н.П. Фетіскін, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов). Стиль міжособистісних відносин встановлювався методикою ДМВ (Л.М. Собчик).

Схильність допомагати, яку ми визначили за допомогою модифікованого соціометричного дослідження, виступає соціально-рольовою характеристикою особистості та визначається особливостями сприйняття групою індивіда як альтруїстичного чи ні. Водночас діагностована нами схильність допомагати тісно пов’язана з реальною повсякденною поведінкою досліджуваних і когнітивними та мотиваційними змінними, які її породжують.

У результаті було виокремлено три групи досліджуваних – схильних допомагати (41,6% респондентів), не схильних допомагати (22,5% респондентів) та індиферентних (35,9% респондентів).

Дані групи мають специфічні психологічні особливості, які проявляються в мотивації допомоги, настановленні альтруїзму, стилі міжособистісних відносин та образі Я. Мотивація допомоги пов’язана з особистісним настановленням альтруїзму на рівні r=0,373, р<0,01 (коефіцієнт кореляції Пірсона). Особистісне настановлення альтруїзму пов’язане зі стилем міжособистісних відносин „співпраця та конвенційність” в образі “Я-реальне” (r=0,369, р<0,01), відповідально-великодушним стилем взаємодії в образі “Я-реальне” (r=0,482, р<0,01) та стилем відносин „співпраця та конвенційність” в образі “Я-ідеальне” (r=0,302, р<0,01).

Для дослідження мотиваційного компоненту допомоги іншому використовувався опитувальник “Мотивація допомоги” (передбачає більший чи менший рівень вмотивованості допомагати), а також “Шкала альтруїзму – егоїзму”, яка вимірює установку на альтруїстичні дії.

Найвища мотивація допомоги – у групі “схильних допомагати”. Це означає, що схильність до надання допомоги в цій групі досліджуваних обумовлена морально значущими мотивами. Готовність цих досліджуваних допомагати породжується внутрішніми причинами, а саме – альтруїстичною спрямованістю афективно-мотиваційної сфери.

Цікавим є той виявлений експериментально факт, що в усіх досліджених нами групах домінує настановлення альтруїзму, навіть у групі не схильних допомагати індивідів. Це може бути пов’язаним з соціальною бажаністю альтруїстичної орієнтації та свідомим вибором досліджуваними моделі альтруїзму навіть за наявності вираженої егоїстичної спрямованості мотиваційно-афективної сфери.