ФЕНОМЕН ОПОРІВ ЯК ПРОБЛЕМА В ГЛИБИННО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ГРУПОВІЙ КОРЕКЦІЇ

Краткое содержание

У вступі вмотивовано вибір теми, обґрунтовано її актуальність, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт і предмет наукового пошуку, висунуто припущення, викладено базові методологічні та теоретичні положення, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, представлено відомості стосовно апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади проблеми психологічних опорів» – висвітлено результати аналізу наукових джерел із проблеми психологічного опору, здійснено аналіз феномену опору в філософії, релігії, педагогіці, психології; досліджено взаємозв’язок психологічного опору та захисту; представлено різноманітні класифікації видів опорів; висвітлено специфіку й основні способи роботи з опором.

Проблемі опору присвячено чималу кількість праць з різних галузей знань, зокрема, філософії, релігієзнавства, педагогіки та психології. Феномен опору є однією з ключових, притаманних психіці людині властивостей, а його витоки та вияви складають індивідуальну неповторність людської сутності. У філософії опір розглядається неоднозначно. З одного боку, опір трактується як природна необхідна протидія різним впливам на людину й оцінюється позитивно (Ш. Л. Монтеск’є, А. Августин, Д. Юм, Ґ. Геґель, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, М. Гайдеґґер, М. О. Бердяєв). Негативна ж оцінка опору пов’язана з його функціями блокування певного руху, активності, динаміки (Л. Сенека, Т. Гоббс, І. Фіхте, В. Дільтей). Проблема опорів у філософії розглядається 1) в аспекті сили та слабкості – опірність визначалася як прояв стійкості та сили волі (А. Августин, Д. Юм); 2) в руслі суб’єкт-об’єктних відносин – завдяки активності опору об’єкт стає реальним і відчутним, а його сутність може бути осягнута суб’єктом через переживання опорів (Ґ. Геґель, І. Фіхте, В. Дільтей, О. Гартман, М. Шелер, М. Гайдеґґер, Ж.-П. Сартр); 3) в контексті ролі опорів  у процесі спілкування – опір є доцільним і необхідним у випадку негативних впливів за умови, якщо суб’єкт впливу здатний охопити процеси, що відбуваються в ситуації взаємодії (Л. А. Сенека, Ш. Л. Монтеск’є, Ґ. Геґель). У релігійних практиках буддизму, конфуціанства, даосизму феномен опору розглядається як перепона, перешкода на шляху до просвітлення, гармонії, вищого рівня  самовдосконалення.

Педагогічна наука вивчає роль опорів у взаємодії основних учасників педагогічного процесу: педагога та вихованця. Опір вихованця традиційно трактувався як негативний феномен, який перешкоджає спілкуванню вчителя та учня, що позначається на ефективності освітнього-виховного процесу і призводить до конфліктних ситуацій. Педагогами та психологами (І. А. Зязюном, В. А. Кан-Каликом, Я. Корчаком, А. С. Макаренком, О. Б. Орловим, В. О. Сухомлинським, Р. Х. Шакуровим) були розроблені рекомендації, спрямовані на усунення негативних наслідків опірної поведінки, а також попередження її виникнення шляхом створення атмосфери доброзичливості, довіри, індивідуального підходу до учнів, демократичного стилю спілкування, що ґрунтується на суб’єкт-суб’єктних відносинах.

У психології до феномену психологічного опору звертались З. Фрейд, А. Фрейд, Р. Грінсон, Г. Нюрнберґ, Дж.  Сандлер, Н. Ф. Каліна, О. Феніхель, Т. С. Яценко. Поняття опору вперше розроблялося З. Фрейдом, який визначав його як процес, що перешкоджає усвідомленню інформації через протидію переходу спогадів, уявлень і симптомів із несвідомого у свідоме. Пізніше З. Фрейд доповнив уявлення про опір новим змістом, трактуючи його як будь-яку перешкоду завданням та процедурам, що її чинить пацієнт під час психоаналітичної роботи. Встановлено, що тісний взаємозв’язок психологічного опору і захисту призводить до ототожнення цих понять у психології. Нами виявлено основну їх відмінність, яка полягає в тому, що захист містить інструментальну, когнітивну й емотивну складову, а опір – це передусім емотивно-фізіологічна реакція.

У класичному психоаналізі з огляду на джерела опору розрізняється опір-витіснення, опір-перенесення, опір вторинної вигоди від хвороби, опір «Воно», опір «Над-Я». Дослідники встановлюють різноманітні форми й ознаки опору: мовчання, уникнення, запізнення, нудьга, ригідність, афекти і т.п. Констатовано, що урахування психологом взаємозв’язку між свідомою і несвідомою сферами суб’єкта та їхнього впливу на характер психологічних опорів, сприяє ослабленню опорів та їх уникненню.

Аналіз наукової літератури дозволив виявити такі методи роботи з опором: стимуляція м’язів та робота з тілом (характерологічний аналіз В. Райха), нівелювання опорів гіперстимулятором (трансперсональна психологiя С. Грофа), техніка перебільшення емоцій (гештальттерапія Ф. Перлза), подолання опору за допомогою технік інтерпретації та семантичного опрацювання (класичний психоаналіз). На відміну від означених методик і технік, В. М. Мясищев і Б. Д. Карвасарський вказували на необхідність емоційної підтримки суб’єкта з метою попередження опорів. Ця теза знайшла розвиток у глибинно-психологічній корекції, яка розкрила можливості її здійснення в обхід опорам, завдяки знанню функційних особливостей свідомої та несвідомої сфер психіки, характерної специфіки їх взаємозв’язків та різноспрямованості провідних тенденцій в їх логічній впорядкованості (специфічної як для сфери свідомого, так і несвідомого).

У другому розділі – «Психокорекційна робота з опорами: глибинно-психологічний підхід» – досліджено глибинно-психологічну сутність феномену психологічного опору, умови його виникнення, взаємозв’язок опорів із захистами, процесами символізації та витіснення, умовними цінностями; висвітлено особливості роботи з опорами в діагностико-корекційному процесі на основі психодинамічних передумов його організації.

Другий розділ ґрунтується на результатах структурно-семантичного аналізу емпіричного матеріалу групової глибинно-психологічної корекції за методом активного соціально-психологічного навчання. Сутність структурно-семантичного аналізу полягає в означенні комунікатів психолога і протагоніста у логічній послідовності інтерпретації і зведенні цих комунікатів у загальну систему. Лонгітюдне дослідження глибинно-психологічних виявів психологічного опору проводилось нами зі студентами психологічного факультету 1-3 курсів (322 особи), віком від 19-22 років протягом 3 років групових корекційних занять за методом АСПН. Використовувались метод спостереження, тестові методики «виміру ригідності», «самооцінки психічних станів» (за Г. Айзенком) та аналіз самозвітів учасників груп АСПН. У процесі дослідження використано методики: психоаналіз комплексу тематичних малюнків, прийом психодрами, робота з неавторським малюнком та предметними моделями. Зазначені методики доповнюються структурно-семантичним аналізом емпіричного матеріалу з метою встановлення глибинно-психологічного змісту комунікатів (висловлень) стенограм психоаналітичної групової та індивідуальної роботи. Тому семантичне окреслення позначених цифрами комунікатів здійснено не на основі формалізованої констатації опорів, а виходячи з концептуальних засад психодинамічної теорії. Кожний комунікат отримав фактичну мініінтерпретацію психодинамічної сутності з акцентуванням уваги на характері актуалізації опорів.

Аналіз результатів свідчить, що опори пов’язані як зі свідомою, так і з несвідомою сферою і симультанно злиті із психологічними захистами на усіх рівнях їхнього вияву: когнітивному, емотивному та поведінковому. Зміст несвідомого, який охороняється опорами і характеризується зв’язком з «Ід» (з потягами), не має змоги прямолінійно («по вертикалі») об’єктивуватися у свідомості суб’єкта. Тим самим, опори за участю Супер-Его, спрямовані водночас на збереження інфантильного змісту та забезпечення соціально-адаптованої поведінки. З огляду на це, навчання в АСПН характеризується контекстністю, метафоричністю, опосередкованістю, що відкриває можливості цілісного пізнання психіки.

Опори, які виникають у суб’єкта під впливом непрофесійних дій психолога, як правило, призводять до включення захисної системи, що відбувається на рівні свідомості. У такому разі поведінкові прояви опорів є адаптованими до соціально прийнятних обставин ситуації. Опори блокують пізнання прямої детермінованості поведінки несвідомим, проте вони не в змозі контролювати дорефлексивні, позадосвідні утворення, яким характерно усистематизування психічного з пріоритетністю енергетичної (емоційної) сили переживань. Семантичний аспект такої ситуації відображає логіка несвідомого, яку можливо пізнати на емпіричному матеріалі шляхом виявлення в ньому асоціативних взаємозв’язків.

Зниження вияву опорів, які фактично блокують пізнання глибинно-психологічних детермінант, пов’язано із професійними можливостями фахівця у виявленні системних характеристик психічного. Логічна впорядкованість психіки визначає спрямованість активності суб’єкта, що є важливим для діагностики та корекції.

Аналіз емпіричного матеріалу (на основі стенограм психоаналітичної роботи з протагоністами) дав змогу виділити різноманітність форм опорів суб’єкта: мовчання, уникнення активності, запізнення, демонстрація нудьги, ригідність, регресія і т. п. Емпіричний матеріал дозволяє охарактеризувати опори в залежності від способу детермінації зовнішніми й внутрішніми чинниками – ситуативними та базальними. Ситуативні види опору обумовлюються переважно зовнішніми, зокрема, виховними впливами, а базальні – внутрішніми, усистематизованими характеристиками, які охороняють у недоторканому вигляді зміст несвідомого.

Структурно-семантичний аналіз глибинно-психологічного змісту окремих висловлень (комунікатів) згідно стенограми психоаналітичної роботи встановив взаємозв’язок та взаємодію опорів різних видів із системою захистів. Остання у своїй цілісності слугує не лише блокуванню усвідомлення суб’єктом інцестуозних потягів, а й ідеалізації «Я» у відповідності з тенденцією «від слабкості до сили». Психодинамічна теорія дозволила виділити два важливі для психологічної практики види захистів: ситуативні (периферійні) та базові (особистісні). Дія ситуативних захистів спрямована на адаптацію особи до актуальних обставин та одночасне злиття з базовими захистами і потребує включення маскувальних засобів інфантильного змісту несвідомого шляхом відступів від реальності. Базові ж захисти покликані забезпечити реалізацію глибинно-психологічних цінностей та інтересів інфантильного «Я».  

Кореляція опорів із захисною системою виявляється також в актуалізації периферійних захистів, що набувають форми ситуативних опорів. Професійна допомога психолога полягає в тому, щоб забезпечити пом’якшення, розсування опорів, які відображають особистісну проблему особи, а також запобігти виникненню опорів у діагностико-корекційному процесі шляхом врахування внутрішніх, глибинно-психологічних чинників поведінки особи.

Системоутворюючий принцип психічного обумовлює синтез витіснених осередків з дотриманням енергетичної пріоритетності, які детермінують неусвідомлювані тенденції психіки. Цей принцип визначає особливість роботи з опорами в діагностико-корекційному процесі АСПН, спрямованому на вивчення системної впорядкованості детермінант, що є передумовою пізнання базальних видів захисту.

Системні характеристики базальних захистів є провідними детермінантами (за гіпотезою Т. С. Яценко) особистісної проблеми суб’єкта. Формування останніх відбувається позадосвідно (дорефлексивно) без свідомого контролю суб’єкта. Пізнання глибинно-психологічних детермінант в їх системній впорядкованості є тією об’єктивною реальністю психічного, яка знаходиться поза сферою активності опорів. Тому виявлення системної впорядкованості психічного незмінно потребує від психолога вміння нівелювати ситуативні опори.

У психіці неприйнятний витіснений зміст блокується психічними опорами та підпорядковується цензорському контролю з боку «Супер-Его», тим самим спричинює процес маскування тенденцій несвідомого за допомогою символічних форм. Дешифрування символів, урахування їхньої багатозначності, вербалізація несвідомих проявів суб’єкта, виражених в образному матеріалі, допомагає обійти опори та нівелювати їх у глибинному психокорекційному процесі.

Ситуативні та базальні опори відповідають ситуативним та глибинно-психологічним умовним цінностям. Ситуативні умовні цінності (ситуативні опори) можуть (за певних умов) усвідомлюватися суб’єктом, на відміну від глибинно-психологічних цінностей. Умовні цінності пов’язані з глибинними детермінантами психіки та цінностями інфантильного «Я», яке навантажене залежністю від первинних лібідних об’єктів, що нівелюється зі свідомості за допомогою опорів. Ситуативні умовні цінності єднаються із ситуативними опорами у випадку ризику не підтвердження гідностей ідеалізованого «Я». Завдяки встановленому взаємозв’язку між опорами та умовними цінностями відкриваються нові перспективи пізнання захисної системи суб’єкта.

Таким чином, метод АСПН дає змогу психологові цілісно пізнавати психіку особи в єдності свідомої та несвідомої сфер. Аналіз емпіричного матеріалу (переважно психоаналізу стенограм тематичних малюнків) груп АСПН засвідчує, що розуміння глибинно-психологічної сутності опорів не лише нівелює їх дію, а й запобігає їх появі.

Третій розділ «Аналіз емпіричного матеріалу АСПН у контексті виявлення особливостей психологічних опорів» присвячений характеристиці глибинних детермінант психіки у єдності свідомої та несвідомої сфер, розкриттю спроможності методик глибинно-психологічного спрямування для пізнання опорів; презентації результатів лонгітюдного дослідження з використанням тестових методик та аналізу самозвітів протагоністів, які проходили навчання у психокорекційних групах, доведенню результативності особистісної психокорекції майбутніх психологів за допомогою АСПН; формулюванню рекомендацій психологам-практикам з метою запобігання психологічних опорів у їх професійній взаємодії з суб’єктом.

Дослідження глибинно-психологічної сутності опорів проводилося за допомогою методу АСПН (Т. С. Яценко), що характеризується комплексним підходом і включає низку методик: психоаналітичну роботу з предметними моделями, неавторським малюнком, комплексом тематичних психомалюнків, – які відкрили можливість пізнання глибинних детермінант цілісної психіки суб’єкта.

Методика роботи з неавторським малюнком передбачає об’єктивацію несвідомого змісту, презентованого у символічній, образній формі, що симультанно втілюється у свідомих і несвідомих виявах у процесі діалогічної взаємодії з протагоністом. У роботі з неавторським малюнком враховуються думки протагоніста, а також надається можливість переструктурування ним малюнку, що нівелює опори протягом психокорекційного процесу. Однак початку роботи в групах АСПН характерна актуалізація ситуативних видів опору, які детермінуються зовнішніми факторами: незвичністю ситуації, відчуттям незахищеності в групі, недовірі до групової взаємодії і т.п. Ситуативні опори тісно пов’язані з базальними, які зумовлені глибинними детермінантами психіки суб’єкта, зокрема, прагненням до сили, почуттям меншовартості, інфантильними цінностями та бажаннями «Я». Ефективній психокорекції сприяє нівелювання опорів шляхом урахування внутрішньої динаміки психіки суб’єкта, розуміння впливу глибинних тенденцій і механізмів на його поведінку.

На основі психоаналізу стенограм роботи з учасниками процесу АСПН виявлено, що методика роботи з іграшкою та предметними моделями є ефективною для пізнання опорів: дозволяє через механізми проекції та перенесення об’єктивувати зміст несвідомого, що перебуває під маскувальною активністю захисної системи. Предмет або іграшка виступають не лише стимулятором рефлексії, а й об’єктом проекції, що відкриває можливість обминути, обійти опори і з’ясувати приховану від свідомості семантику особистісної проблеми суб’єкта. Психоаналіз стенограми комплексу тематичних психомалюнків виявив провідні тенденції психіки: до сили, до психологічного егоїзму, до вимушеного повторення, до людей та ін.

У дисертаційному дослідженні на основі психоаналізу стенограм роботи з учасниками групової корекції було встановлено принципи, які сприяють запобіганню та нівелюванню опорів суб’єкта. По-перше, дотримання основ психодинамічного пізнання цілісної психіки і загальних засад феноменологічного підходу. По-друге, керування загальними гуманістичними принципами і суб’єкт-суб’єктними відносинами між психологом і протагоністом. По-третє, забезпечення процесуальності психодіагностики, невимушеної спонтанної поведінки учасників АСПН.

У третьому розділі представлено результати лонгітюдного аналізу, який проводився з використанням спостереження та тестових методик: «виміру ригідності» та «самооцінки психічних станів» (за Г. Айзенком). Для встановлення статистичної вірогідності різниць між контрольною (А) та експериментальною (Б) групами використано критерій радіально-кутового перетворення Фішера (φ*). Розрахунки отримані за допомогою програм Stat Plus 2007 Pro build 4.3.0.0. Для проведення тестового дослідження було сформовано репрезентативну групу студентів (322 особи), на основі якої було створено експериментальну групу (148 особи) та контрольну групу (174 особи). Експериментальну групу становили студенти-психологи, що проходили повний курс психокорекції за методом АСПН. Контрольну групу сформовано на основі студентів історичного та біологічного факультетів, які не проходили психокорекційних занять.

Важливими показниками особистісної проблеми та невідкоригованості, наявності у суб’єкта опорів є високий рівень ригідності, тривожності, фрустрації та агресивності у досліджуваних. Тому зниження показників вищевказаних станів є індикатором результативності психокорекційного процесу.