ЭТНОКУЛЬТУРНЫЕ ФАКТОРЫ НАРРАТИВНОГО САМОКОНСТИТУИРОВАНИЯ И ВЗАИМНОЙ ИДЕНТИФИКАЦИИ СЛАВЯН И КРЫМСКИХ ТАТАР

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету, гіпотези та завдання, теоретико-методологічну основу і методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведені дані про організацію дослідження, апробацію роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі «Філософські, психологічні та крос-культурні підходи до розуміння процесу самоконституювання суб’єкта», який містить 7 підрозділів, здійснено аналіз поняття самоконституювання суб’єкта як категорії сучасної гуманістичної філософії, філософії постмодерну та психології, як ключового поняття сучасної вітчизняної суб’єктної парадигми психології; встановлено логічний та структурний зв'язок між поняттями самоконституювання суб’єкта, суб’єктність та ідентичність суб’єкта, наголошено на діалогічній природі суб’єктності та ідентичності. На підставі проведеного в роботі теоретичного аналізу суб’єктність розуміється як вичерпний результат особистісного самоконституювання індивіда, а ідентичність - як окрема складова суб’єктності, форма відображення суб’єктності в ситуації  взаємодії з соціальним Іншим.

Суб’єктність розуміється в роботі як проект власного Я, який особистість спрямовує у простір відносин з Іншим, тому ситуація спілкування розглядається як така, що структурує суб’єктність, змінює її змістовне  наповнення, а також зміст окремих ідентичностей. Таким чином, репрезентовані у наративах респондентів ідентичності, розглянуто не як самодостатні утворення, а як конструкти, які в повній мірі реалізують суб’єктність . Тим з ідентичностей, які використовуються частіше, властиві ширші русла можливих життєвих змістів, а тому саме вони розглядаються як такі, що структурують індивідуальний життєвий досвід людини. Крім того, у першому розділі обґрунтовано використання наративу як моделі дослідження суб’єктності та ідентичностей особи. На підставі аналізу літератури з психологічної герменевтики, наратології та лінгвістичної психотерапії було виведено головні принципи використання особистісного нарративу як вірогідної моделі дослідження ідентичності \ суб’єктності та однієї з форм самоконституювання суб’єкту. Введено поняття особистісного наративного самоконституювання суб’єкта, що розуміється як процес відтворення суб’єктом моделі власного Я у просторі наративу та визначається через сукупність таких наративних дій: 1) артикуляція етнічних відмінностей і меж суб’єктності між респондентом та етнічним Іншим у наративі; 2) спосіб завдання концепту власної суб’єктності у наративі про відношення з етнічним Іншим; 3) спосіб завдання суб’єктності етнічного Іншого в наративі про відношення з етнічним Іншим; 4) якісні характеристики відносин «Я – етнічний Інший», що артикулюються у наративі.

У першому розділі дисертації розглянуто культурні та етнічні детермінанти процесу самоконституювання суб’єктів з огляду на приналежність слов’ян та кримських татар до різних культурних розмірностей. Описані основні параметри аналізу етнічної ідентичності. Введений ключовий термін дослідження - етнічний Інший - представник іншого етносу, стосовно якого у ситуації міжетнічних міжособистісних відносин респондент відтворює власну суб’єктність. Перший розділ дослідження завершується розглядом регіональних особливостей етнічної ідентичності слов’ян та кримських татар, наводяться дані останніх досліджень щодо приналежності слов’ян до порівняно індивідуалістичної культурної групи, а кримських татар – до порівняно колективістичної культурної групи.

Другий розділ «Етнопсихологічні механізми наративного конституювання суб’єктності у слов’ян та кримських татар» присвячений аналізу наративних моделей самоконституювання респондентів слов’янської та кримськотатарської етнокультурних груп, розгляду етнокультурних відмінностей респондентів на рівні побудови та артикуляції власної суб’єктності і пріоритетних життєвих виборів. Виявлено та проаналізовано культурно-залежні типи самоконституювання суб’єктів слов’янської та кримськотатарської етнічних груп. У першому параграфі розділу описано загальну логіку побудови емпіричної частини дослідження, описано принципи організації вибірки респондентів та етапи аналізу отриманих даних. У другому параграфі розділу детально описано модель дослідження наративного самоконституювання суб’єкта за допомогою авторської методики «Незакінчена казка» та етапів її аналізу. Наративна методика «Незакінчена казка» належить до адитивних проективних методик і пропонує респондентові декілька фіксованих і вільних виборів життєвого шляху, які він робить, ототожнюючись з героєм казки та оповідачем. Методика побудована таким чином, що її аналіз відбувається на двох рівнях: 1) на рівні спрямованості наративу респондента (на рівні теми та вибору респондентом типу самоконституювання у наративі); 2) на рівні тексту або дискурсу, завдяки якому суб’єкт будує наратив і розкриває умови та сутність обраного  типу самоконституювання.

За результатами дослідження на першому тематичному рівні аналізу для обох етнокультурних груп було отримано 18 готових стратегій самоконституювання, з яких 6 – професійна самореалізація, збереження зв’язків з батьківською родиною, пошук свого народу, самореалізація, не знаходження самореалізації, пошук любові та створення власної родини – визначалися як головні (а саме реалізували тип самоконституювання суб’єкту у наративі), а ще 12 слугували у якості додаткових, оскільки вони доозначували вибір головної теми

Дані щодо відсутності або наявності визначених тем у кожному з наративів оцінювалися за трибальною шкалою: 1 – тема відсутня у наративі; 2– тема визначена у наративі та не отримала розвитку; 3 – тема визначена у наративі і є тією, що створює сюжет. Введення відповідності якісних чинників кількісним уможливило подальшу процедуру факторізації визначених тем. За результатами факторного аналізу було визначено та отримано 10 факторів, що відповідали стратегіям самоконституювання кримських татар, і 9 факторів, що описують стратегії самоконституювання слов’ян.

На рівні сюжету або оповідання аналіз здійснювався за категоріями самого тесту, розробленими автором і близькими, за принципом побудови, до схеми аналізу розповідей методики ТАТ. Виділялося 4 групи критеріїв: тиск середовища (персоніфікованого та не персоніфікованого), дії героя, взаємодія героя та середовища, варіанти закінчення оповідання. Оцінка категорій відбувалася, як і попередня, за трибальною шкалою. Результати аналізу суттєво доповнили остаточні висновки щодо типів самоконституювання слов’ян та татар. Усі отримані результати за змістом були узагальнені в категорії, які отримали назву наративних типів самоконституювання суб’єкта. Далі наведено перелік, де усі отримані фактори класифіковані за виділеними типами самоконституювання.

Типи наративного самоконституювання, властиві кримським татарам:

1.Самоконституювання у термінах етносоціального  – повернення героя на Батьківщину, приєднання до народу, від якого він у силу різних обставин опинився відокремленим, є головним мотивом вказаного типу самоконституювання.

2. Самоконституювання у термінах родинного та родового – возз’єднання героя з батьківською родиною у наративах кримських татар визначається залученням до ширшого, ніж у слов’ян, контексту відносин (наслідування традицій, цінність історії сім‘ї). Життєвий простір героя виявляється визначеним у категоріях та цінностях його батьківської родини, а вектор оповідання спрямовується у минуле.

3.Самоконституювання у термінах невизначеного - посилення автономності, сепарація героя від рідного соціального середовища кримські татари пов’язують із загрозою втрати внутрішньої тотожності, тривогою та невизначеністю. Як правило, вибір особистісної автономії не є метою, а його результат найчастіше винесено за межі наративу. Подібний спосіб самоконституювання дозволяє припустити, що індивідуалістичний та автономний спосіб самоконституювання суб’єкта ще не має сталої культурної моделі.

Типи самоконституювання, властиві слов’янам:

1.Самоконституювання як побудова сталого Я - збереження індивідуальності, фізичного та духовного комфорту в якості мотиву виступає у багатьох особистісних наративах слов’ян та пов’язане майже з усіма можливими для респондентів засобами наративного самовизначення. При цьому факторні ваги теми надбання власної суб’єктності вказують на важливість цього мотиву майже для усіх типів наративного самоконституювання слов’ян. Слов’яни більше за татар стурбовані індивідуальною бутністю героя та успіхом його самореалізації.

2. Самоконституювання як успішна самореалізація —  на відміну від кримських татар у слов’ян сучасна професійна самореалізація, створення сім‘ї та підтримка добрих стосунків з батьківською родиною не мають протиріч між собою та не розглядаються у термінах віддалення або наближення до значущого соціального оточення. Успішними засобами самовизначення для слов’ян є професійна самореалізація та побудування власної сім’ї. Ці два напрями розглядаються респондентами як головні у збереженні самототожності суб’єкта.

3. Самоконституювання як самоактуалізація Шлях незалежного особистісного самовизначення не оцінюється слов’янами як програш та не визначається як такий, що приводить до втрати допомоги та співчуття соціального оточення. Навпаки, індивідуалістичний вибір пов’язується респондентами слов’янської вибірки з активністю, боротьбою та самоствердженням, оцінюється як досягнення.

4.Самоконституювання як самоствердження —  інтеграція у етнічне оточення не є специфічною метою для слов’ян. Метою інтеграції стає не приєднання, але досягнення соціального визнання у якості індивідуальності.  Повагу з боку групи, на думку респондентів-слов’ян, скоріше отримає незалежна та самодостатня особа, а ніж та, що допомагає та задовольняє усі потреби групи. Таким чином, на основі аналізу даного типу самоконституювання можна припустити, що відношення суб’єкта та соціального світу для слов’ян більш характерні у опозиції «Я-Вони», а не «Ми-Вони».

Таким чином, на матеріалі другого розділу дослідження було доведено та підтверджено першу гіпотезу, а також закладені основи для подальшого дослідження наративних форм самоконституювання слов’ян та кримських татар.

У третьому розділі дослідження «Психологічні особливості самоконституювання слов’ян та кримських татар у ситуаціях міжетнічної взаємодії» розглянуто способи побудови респондентами суб’єктності як такої, що спрямована у досвід взаємодії з етнічним Іншим, введені поняття етнічної відмінності та етнічної межі, визначено та описано механізм самоконституювання суб’єкта відносно етнічного Іншого.

Головним методом дослідження у третьому розділі є наративна методика-інтерв’ю «Досвід відносин з етнічним Іншим». Респондентам пропонувалося розповісти пам’ятний для них досвід взаємодії з етнічним Іншим, де етнічна, культурна відмінність Іншого була найбільш помітна. Кожний з параграфів розділу являє собою дослідження окремого аспекту механізму самоконституювання суб’єкту перед етнічним Іншим. У першому параграфі розділу розроблені шкала оцінки конструктивності та некоструктивності досвіду взаємодії респондентів обох етнокультурних груп з етнічним Іншим (загалом виділено 7 критеріїв конструктивності та 7 відповідних критеріїв неконструктивності). За виділеними критеріями групи було оцінено, порівняно та визначено дистанцію розбіжності (ДР). Найзначніші розбіжності визначилися за наступними критеріями: №2 (Відкритість етнічному Іншому, здатність до взаємного культурному обміну; ДР = 40 од.) № 4 (Настанова розповідати не тільки про етнічного Іншого, але й про себе у відносинах з ним ДР = 40 од.), № 6 (Здатність знаходити об‘єднуючі суб’єкта та етнічного Іншого риси у їх відношенні до життя у єдиній спільноті, життєвих цінностях та пріоритетах ДР=36 од.). Отримані результати вказують на те, що загальний показник конструктивності наративів вищий у респондентів-татар, а саме їх наративний матеріал вказує на більш відкриту позицію відносно Іншого - слов’янина, інтерес до його культури та повсякденного життя, настанову розповідати про свої враження щодо взаємодії з етнічним Іншим, відмічати подібність слов’ян  у різних сферах життя. Для слов’ян відносно більшим є відчуження від Іншого-татарина (описове, пасивне оповідання), тенденція відмічати ускладнюючі, з погляду слов’ян, відмінності кримських татар. Другий параграф розділу присвячено розгляду процесу самоконституювання суб’єкта відносно етнічного Іншого, а саме засобам, які суб’єкт застосовує, щоб провести етнічну межу та ввести поняття відмінності між собою та етнічним Іншим у просторі спілкування та взаємодії. Виділено та описано чотири можливих наративних моделі проведення меж і встановлення відмінностей між суб’єктом та етнічним Іншим, виділено й описано функції етнічної ідентичності у цьому процесі. Дані, отримані за аналізом наративів респондентів, порівнюються з даними отриманими за методикою «Тип етнічної ідентичності» , описано та з’ясовано існуючі між ними кореляції.

Побудова наративних моделей встановлення відмінностей між суб’єктом та етнічним Іншим здійснювалася на підставі типу оповідання суб’єкта та його відношення до функцій етнічної ідентичності – власної і тієї, що належить Іншому. У результаті було виділено наступні моделі оповідання:

1. Етнічність як значуща межа визначена і у суб’єкта, і в етнічного Іншого в наративі.

2. Етнічність як значуща межа власної суб’єктності не визнається суб’єктом, але відмічається ним, як існуюча в етнічного Іншого

3. Етнічність як значуща складова та межа суб’єктності у діалозі з етнічним Іншим властива суб’єкту, але, на його погляд, є відсутньою в етнічного Іншого.

Етнічність у якості значущої межі суб’єктності не визнається оповідачем – суб’єктом ні для себе, ні для етнічного Іншого, будь які натяки на нерівність та упередженість відсутні. Також було виділено функції етнічної ідентичності у процесі становлення меж між фігурою респондента та етнічним Іншим у наративі.