ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ САМООРГАНИЗАЦИИ ЖИЗНИ ЧЕЛОВЕКА В РЕКРЕАЦИОННЫЙ ПЕРИОД (на примере туристического отдыха в Крыму) : ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ САМООРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ В РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПЕРІОД (на прикладі туристичного відпочинку в Криму)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотези і завдання, розкрито методологічні й теоретичні принципи дослідження, зазначено наукову новизну і практичну значущість роботи, представлені дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Методологічні основи дослідження самоорганізації життя людини» здійснено аналіз філософських поглядів на життєвий шлях, розглянуто тенденції дослідження саморозвитку в основних психологічних теоріях, вивчено феномен самоорганізації і його форми, визначено провідну роль системогенетичного чинника в детермінації поведінки.

Поняття «самоорганізація» стало предметом вивчення синергетики –міждисциплінарного напряму наукових досліджень, що виник в 70 рр. XX ст. У контексті цього напряму самоорганізація сприймається як автоматичний процес самочинного спонтанного утворення впорядкованих структур у невпорядкованих стохастичних системах, при якому виживають комбінації, вигідні з погляду адаптації (Г. Хакен, І. Пригожін, Н. Н. Моїсеєв, В. І. Арнольд, А. А. Самарський, Д. С. Чернавський).

Виходячи із загальної теорії систем, можна констатувати, що будь-яка відкрита і неврівноважена система здатна як до обміну рухомою матерією, так і до самоорганізації, тобто – виникнення макроскопічних, просторових, часових або просторово-часових структур (сукупності стійких зв'язків, що забезпечують збереження основних властивостей системи). Вивчення структури системи неминуче веде до необхідності пізнання і законів її зміни, оскільки стаціонарним станом відкритої системи є рухома рівновага, а її організація включає як структурні, так і динамічні характеристики, що забезпечують її направлене функціонування.

У предметному полі психологічної науки вказані теоретичні положення стають основою для вивчення особистості як складної динамічної системи, здатної до саморозвитку, самозмін через зовнішні впливи соціуму та смислові проникнення індивіда у власний ментальний досвід (А.В.Фурман).

Як основні екзистенціональні характеристики особистості можна виділити: унікальність, неповторність кожної особистості як індивідуальної людської істоти; смертність, часова скінченність кожної людини, завдяки якій вона починає по-справжньому розуміти сенс і цінність життя; незапрограмованість, незавершеність, відкритість людської сутності, завдяки якій людина є своїм власним задумом; самоздійснення як сенс людського існування, що включає рефлексію, пошук себе, самопроектування, самотворення, самореалізацію (А. Адлер, Л. Бінсвангер, М. Босс, Дж. Бюдженталь, Р. Мей, Ж. Сартр, В. Франкл, Е. Фромм).

Саморозвиток людини може відбуватися тільки в умовах ясного сприйняття, адекватного символізування свого вибору, («конгруентності» за К. Роджерсом), він веде до збільшення напруги в системі (за А. Маслоу) і полягає в зростанні автономії і гомономії (провідного системного принципу біосфери) і їх поєднанні (фази входу і виходу), що сприяє зростанню глибинних потреб і способів їх задоволення, зростанню ефективності і продуктивності, поліпшенню координації та збільшенню багатогранності поведінки (за А. Анг'ялом). Вказані спонтанні (або, за В. О. Татенком, спонтанєйні) процеси на рівні соціально детермінованої екзистенції логічно доповнюються вдалими (чи не дуже) спробами самоорганізації життєвої активності.

У психології самоорганізацію життя особистості як специфічний вид діяльності першим почав розглядати В.К.Калін. Як досліджуване ціле В.К.Калін виділяє розгорнутий процес взаємодії людини зі світом, у якому існують три рівні: 1) життєдіяльність; 2) діяльність і свідома цілеспрямована поведінка; 3) організація власного життя. При переході з рівня життєдіяльності на рівень діяльності, свідомої цілеспрямованої поведінки і далі на рівень організації цілісного життєвого процесу найважливішим аспектом розширення і поглиблення орієнтування суб'єкта взаємодії зі світом є зростання впорядкованості суб'єктно-суб'єктних стосунків.

Таким чином, феномен самоорганізації полягає в цілеспрямованій перебудові функції і/або структури системи за рахунок модифікації старих і/або організації нових зв'язків між її елементами. У цій роботі особистість розглядається як активний суб'єкт діяльності, а в структурі особистості виділяються більш або менш стійкі елементи – ціннісно-мотиваційно-смислові комплекси.

Якісний аналіз систем, вивчення їх структури і закономірностей розвитку неможливі без виділення системної основи, конкретної базової системної якості, що дозволяє об'єднати в цілісну функціонально-динамічну систему різні механізми. Утворення, під впливом якого формується якісна специфіка системи і зберігається її стійкість, складає системогенетичний чинник (СГЧ). Очевидно, що особистість формується і розвивається в процесі своєї діяльності, тому в контексті цього дослідження всі поняття розглядаються в рамках системно-діяльнісного підходу.

Системогенетичний чинник починає формуватися вже з перших спроб виконання діяльності як поєднання первинної мотивації і мети діяльності. В. К. Калін виділяє два етапи в становленні організації СГЧ як «ядра» системи: 1) утворення системотвірного чинника «мотив-мета»; 2) формування розвиненої функціональної організації діяльності.

Беручи участь у тій або іншій діяльності, особистість неусвідомлено прагне до стану оптимальної рівноваги між різними прагненнями. Залежно від умов та індивідуальних особливостей людини на певний момент рівноважний стан матиме різний компонентний склад. Такі просторові, часові або просторово-часові структури є своєрідними підсистемами більш глобальної системи, якою є самоорганізація життя.

Основні етапи розвитку таких підсистем, за Є. П. Ільїним, складають: формування первинних абстрактних мотивів, пошукова зовнішня і внутрішня активності (у процесі чого активізуються такі ціннісно-мотиваційно-смислові детермінанти: цінності, етичний контроль, переваги, можливості і стан індивіда на певний момент, вплив зовнішньої ситуації, врахування умов досягнення мети і наслідків), вибір конкретних цілей і формування намірів їх досягти, а також закріплення мотивів, актуалізація потенційної спонуки (за А. А. Файзулаєвим). Чим частіше відбуваються циклічні повернення системи, тим вона стійкіша, тим більшим є її внесок у розвиток самоорганізованої надсистеми.

Висловлені положення склали основу проведеного нами дослідження психологічних особливостей самоорганізації життя людини в рекреаційний період.

У другому розділі «Теоретичні основи дослідження самоорганізації життя людини в рекреаційний період» окреслено психологічний зміст і специфіку цього явища в період рекреації.

Аналіз специфіки рекреаційного періоду в житті людини дозволив теоретично обґрунтувати, виділити й змістовно визначити систему понять, що адекватно її відображають, і на цій основі на попередніх етапах дослідження зібрати емпіричні дані щодо конкретного прояву феноменів, що вивчаються в кримському регіоні.

Основними поняттями, які використовуються в дослідженні, є рекреаційний період, рекреаційна ситуація, рекреаційна система, рекреаційна мотивація, рекреаційна діяльність, цикл рекреаційної діяльності або цикл рекреаційних занять.

Рекреаційний період – це період самоорганізації життя людини, під час якого вона відновлює (підтримує і зміцнює) своє психічне та фізичне здоров'я.

Рекреаційна ситуація – це система подій, яка, накладаючись на індивідуальні особливості суб'єкта, у просторовому, часовому та функціональному аспектах детермінує в рекреаційних умовах його активність.

Рекреаційна система – це рекреаційні умови, що існують на момент перебування людини на відпочинку, групи рекреантів, з якими вона безпосередньо взаємодіє, і та діяльність, якою вона займається в процесі рекреації.

Рекреаційна мотивація – це мотиви людини, які спрямовані на задоволення рекреаційних потреб і залежать від її індивідуальних, фізіологічних та психологічних особливостей, системи поглядів, цінностей, нахилів, освіти тощо.

Рекреаційна діяльність – це діяльність, здійснювана людиною з метою відновлення, підтримки і зміцнення свого психічного та фізичного здоров'я.

За характером і цільовою функцією всі види рекреаційної діяльності, здійснювані в Криму, можна поділити на чотири великі групи: курортно-оздоровча, лікувально-реабілітаційна, спортивно-оздоровча, культурно-пізнавальна (А. С. Слєпокуров).

Цикл рекреаційної діяльності або цикл рекреаційних занять – це відособлена в часі стійка комбінація повторюваних систем занять, яку відповідно до функції рекреаційної діяльності можна розглянута як певний цілісний процес.

Окреслені поняття відображають системний характер рекреаційної діяльності, що зумовлює необхідність аналізу її системогенетичного чинника. Спираючись на позиції Б. Ф. Ломова, В. К. Каліна, Є. П. Ільіна і А. А. Файзулаєва, у роботі як психологічні компоненти системогенетичного чинника рекреаційної діяльності виявлено ціннісно-мотиваційно-смислові комплекси, у які входять такі утворення:

1) на рівні цільового блоку: мета рекреаційної діяльності, врахування умов досягнення мети рекреації, оцінний компонент рекреаційної ситуації, модель результатів потреб;

2) на рівні ціннісно-мотиваційного блоку: психологічні утворення, що беруть участь у процесі внутрішньої пошукової активності: віддання індивідом переваги певним видам рекреаційної діяльності, врахування своїх можливостей при виборі певних рекреаційних ситуацій, ієрархія особистісних цінностей (принципи, ідеали, переконання); психологічні утворення, що беруть участь у процесі зовнішньої пошукової активності: емоційний стан людини в процесі рекреаційного періоду в конкретній рекреаційній ситуації;

3) на рівні блоку потреб: первинна мотивація, що включає актуалізовані потреби.

Спільне функціонування зазначених психологічних комплексів є динамічною функціональною структурою – ціннісно-мотиваційно-смисловою системою, що зумовлює стратегію самоорганізації життя людини в рекреаційний період.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження особливостей самоорганізації життя людини в рекреаційний період» подано схему дослідження, описано діагностичні методики, процес організації емпіричної частини, проаналізовано отримані результати, а також наведено психологічні рекомендації для відпочивальників і рекреаційних установ.

У зв'язку з тим, що існує значна різноманітність видів рекреаційної діяльності, особливостей рекреаційних умов, тимчасових інтервалів рекреаційного періоду, у ході проведення емпіричного дослідження виникла необхідність обмежити варіативність параметрів, що входять до компонентного складу рекреаційної ситуації. Тому, обмежуючи просторові і часові межі рекреаційної діяльності, як ситуаційну модель нашого дослідження розглядаємо культурно-пізнавальний вид рекреаційної діяльності (на прикладі екскурсійних турів), здійснюваний у рекреаційних умовах Кримського півострова протягом добового циклу рекреаційного періоду.

Одним із завдань емпіричного дослідження було виявлення відмінностей у структурі системогенетичного чинника рекреаційної діяльності, тому всі випробовувані залежно від їх сприйняття рекреаційної ситуації розділено на дві великі групи: приїжджі рекреанти (ті, хто приїхав у Крим на тривалий рекреаційний період з інших регіонів України і країн СНД) і місцеві рекреанти (кримчани, для яких період рекреації обмежується одним днем або двома вихідними).

Організацію емпіричної частини дослідження реалізовано за підтримки Кримського акціонерного товариства з туризму та екскурсій  «Кримтур». З використанням методики особистого інтерв'ю за допомогою тестових зошитів опитано 102 місцевих і 107 приїжджих рекреантів. Вибірка була гетерогенною, до неї увійшли випробовувані різного соціального статусу, освітнього рівня, професійної та етнічної приналежності.

У процесі пошуку відповідного діагностичного апарату дібрано методики, які найбільш оптимально виявляють позначені в другому розділі дисертації компоненти системогенетичного чинника рекреаційної діяльності людини на прикладі відпочинку в Криму. У ході дослідження створено тестові зошити, куди ввійшли всі вказані методики.

Факторний аналіз отриманих результатів дозволив простежити зв'язки, що існують між компонентами ціннісно-мотиваційно-смислових систем, і на цій основі виявити стійкі комбінації цілей рекреаційної діяльності респондентів, що складають певні моделі останньої.