ТОЛЕРАНТНІСТЬ ДО НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ : ТОЛЕРАНТНОСТЬ К НЕОПРЕДЕЛЕННОСТИ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ ИДЕНТИЧНОСТИ ЛИЧНОСТИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, окреслено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, сформульовано основні гіпотези, визначено методологічну основу та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено відомості про апробацію, впровадження та публікації результатів дослідження; описано структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження толерантності до невизначеності як чинника розвитку ідентичності» головна увага була приділена теоретичному аналізу феноменологічної природи толерантності до невизначеності (надалі ТН) представниками пострадянської та західної наукових шкіл, історичному огляду наукових праць та головних напрямків дослідження цього феномена, узагальненню результатів, а також аналізу сучасних уявлень про феномен ідентичності особистості та процес його розвитку. На цій основі теоретично обґрунтовано експериментальну модель дослідження ролі ТН у процесі розвитку ідентичності особистості.

В історії дослідження феномена ТН можна виокремити чотири напрямки: а) дослідження психологічних властивостей толерантної та інтолерантної до невизначеності особистості (С. Баднер, С. Бочнер, Д. Маклейн, Г. Хофстеде та ін.); б) дослідження взаємодії ТН з різними психологічними конструктами (К. Віттенберг, Д. Норкросс, К. Стойчева та ін.); в) дослідження різноманітних аспектів власне самого феномена ТН (В. П. Зінченко, Ф. Клампітт, О. Г. Луковицька, П. В. Лушин, В. ля Росо, М. Уільямс та ін.); г) дослідження причин виникнення різних видів ситуації невизначеності у зв’язку зі способами її «опанування/толерування» (С. Баднер, Й. Віссер, Х. Кроне, Р. Нортон, У. Оуена, Р. Свіні, Н. Хабер та ін.).

Аналіз стану дослідження психологічної сутності феномена ТН продемонстрував, що його розуміють як: індивідуальну (особистісну) змінну (І. Френкель-Брунсвік); індивідуальну схильність (С. Баднер); здібність, що має відношення до когнітивної та емоційно-вольової сфери особистості (Р. Халлмен); тенденцію сприймання (Р. Нортон); культуральну складову (Г. Хофстеде); розбіжність реакцій (Д. Маклейн); характеристику індивідуальної саморегуляції (К. Стойчева); різновид когнітивного стилю (А. Колмен, М. А. Холодна); «внутрішню» толерантність (М. С. Міріманова та А. С. Обухов); соціально-психологічну установку (О. Г. Луковицька); особистісну характеристику, що виявляється у здатності переносити ситуації невизначеності (П. В. Лушин). Аналіз феномена ТН в останньому аспекті вказує на необхідність його вивчення у зв’язку з процесами особистісного змінення (набуття нової ідентичності), що супроводжуються ситуаціями невизначеності.

Системний аналіз сучасних уявлень про ідентичність особистості та процес її розвитку, викладених у роботах Г. М. Андреєвої, С. А. Баклушинського, Є. П. Белинської, В. С. Малахова, Д. О. Леонтьєва, П. В. Лушина, В. І. Павленко та ін., продемонстрував відсутність єдності у поглядах як на природу, так і на механізми розвитку феномена. Проте нами було виявлено збіжність ключових положень щодо цих питань в екофасилітаційному (П. В. Лушин), психодинамічному (Е. Еріксон, Дж. Марсіа) та діяльнісно-смисловому (Д. О. Леонтьєв) напрямках дослідження. Спільними для них є: а) визнання смислової природи ідентичності та смислових причин формування кризових станів; б) розуміння кризового стану як необхідної умови розвитку ідентичності, в) визнання утворення ситуації невизначеності під час розгортання кризи та г) важливого значення ТН для виходу з кризи.

Таким чином, результати теоретичного аналізу дозоляють сформулювати ряд положень, що визначають основу цього дослідження.

Ґрунтуючись на представлених положеннях, толерантність до невизначеності можна розглядати як властивість особистості, яка дозволяє витримувати кризові прояви, пов’язані з невизначеністю смислових підвалин власного буття, що виникають під час переходу до нової ідентичності.

Такий функціональний прояв ТН зумовлює її роль як важливого чинника розвитку ідентичності особистості.

Складний характер взаємодії феноменів ТН та ідентичності визначається багаторівневою та багатовимірною організацією цих особистісних конструктів, що можуть бути віднесені до розряду інтегральних характеристик особистості (за критеріями, запропонованими Л. М. Мітіною). Саме це визначає неоднозначний характер взаємозв’язків між окремими компонентами обох конструктів.

З опорою на висловлені теоретичні положення було побудовано відповідну теоретичну модель розвитку ідентичності, яка враховує дві форми особистісної зміни (набуття нової ідентичності): зміна-розвиток (поступове створення певної конфігурації ідентичності) та зміна-перехід (перехід до нової ідентичності за принципом одномоментної зміни (метаморфози) (за П. В. Лушиним). Вони не є протилежними за своєю суттю, але можуть співіснувати в межах розгортання єдиного процесу розвитку ідентичності.

Дослідження характеру взаємодії між ТН та ідентичністю в процесі її розвитку доцільно здійснювати на основі інтеграції положень, сформульованих в екофасилітаційному (П. В. Лушин), психодинамічному (Е. Еріксон, Дж. Марсіа) та діяльнісно-смисловому (Д. О. Леонтьєв) теоретичних напрямках, що в межах нашого дослідження можуть бути розглянуті як взаємодоповнюючі.

Проаналізувавши з цих позицій запропоновану Дж. Марсіа статусну модель сформованості ідентичності (дифузна, визначена наперед, мораторію, досягнута), було зроблено висновок, що кожен із зазначених статусів ідентичності може бути розглянутий: а) у логіці психодинамічного підходу як стадія розвитку ідентичності, яка має власні характерні особливості та невизначену тривалість; б) в екофасилітаційній та діяльнісно-смисловій парадигмах як опис якісного стану системи «ТН – ідентичність». Статус мораторію при цьому може бути представлений як такий, що відображає перехідний стан ідентичності, в якому відбувається її взаємодія з ТН у логіці зміни-переходу, за П.В. Лушиним.

У другому розділі «Емпіричне вивчення впливу толерантності до невизначеності на розвиток ідентичності особистості» проведено аналіз методик та методичних підходів до вимірювання ТН, висвітлено питання організації дослідження, адаптації методичного інструментарію, розроблено психодіагностичний комплекс, спрямований на дослідження ТН та статусів  розвитку ідентичності особистості, досліджено вплив ТН на процес розвитку ідентичності особистості.

Відсутність єдиних поглядів на проблему вимірювання ТН обумовила необхідність укладення власного психодіагностичного комплексу. Узагальнення даних про феноменологічні прояви ТН дозволило нам сформулювати уявлення про компонентний склад цього феномена та виокремити такі його складові: емоційно-оцінну (ставлення до факту перебування у невизначеній ситуації як до виклику чи невідворотної необхідності, або як до загрози, у поєднанні з відповідним емоційним реагуванням), діяльнісно-смислову (усвідомлення сутності ТН), вольову (здатність до прийняття рішень в умовах внутрішньої чи зовнішньої невизначеності), поведінкову (певний тип поведінкового реагування на ситуацію невизначеності), когнітивну (обробка інформації та розв’язання проблем), ресурсну (пошук джерел  інформації) та неусвідомлювано-мотиваційну (потяг до перебування у невизначених ситуаціях), які вимірювались за допомогою запропонованого комплексу методик.

Також було створено психодіагностичний комплекс, який включав у себе вимірювання таких складових (компонентів) ідентичності: змістовне наповнення феномена (засвоєні соціальні ролі, потреби, цінності, переконання, відповідно до уявлення про статуси та рівні сформованості феномена); ресурси та механізми функціонування (енергійність, витривалість, підвищений життєвий тонус, оптимізм, упевненість, побудова життєвих планів на основі почуття безперервності у часі, почуття власної компетентності у вирішенні життєвих завдань), емоційно-оцінна сфера (інтегральне почуття «за» чи «проти» власного «Я», самоповага, очікування позитивного ставлення інших людей до себе).

Вибірка була сформована зі студентів 17-18 років, оскільки на цей віковий період припадає «пік» формування ідентичності, за теорією Е. Еріксона. Окрім того ситуація невизначеності для цієї групи осіб посилюється через кризові явища, що обумовлені віковими та соціальними закономірностями розвитку особистості (Г. А. Осіпова; К. М. Поліванова), а також кризою вибору професії (Е. Е. Симанюк).

Емпірична частина дослідження складалася з двох етапів.

Перший етап передбачав перевірку дібраних комплексів вимірювання феноменів ТН та статусів ідентичності на предмет відповідності поставленим завданням, а також дослідження взаємозв’язків між ТН, ідентичністю та показниками смислової сфери для перевірки гіпотези про активне залучення смислової сфери особистості до взаємодії між ТН та розвитком ідентичності. Задля цього  було проведено аналіз первинних статистик, а також кореляційний та факторний аналізи показників.

Аналіз первинних описових статистик і порівняння отриманих значень з даними тестових норм свідчать про те, що досліджуваним у цілому властивий високий рівень сформованості ідентичності, проте структура її є мозаїчною. Так, високий рівень показників самоставлення та самоповаги поєднується з низькими рівнями показників оптимізму, пристрасності та впевненості, що може бути проінтерпретоване як свідчення наявності у досліджуваних психологічного напруження, причиною якого може бути кризовий стан ідентичності.

Результати кореляційного та факторного аналізів свідчать, що запропонований нами психодіагностичний комплекс вимірювання ТН та статусів ідентичності є таким, що відповідає цілям та завданням нашого дослідження. Отримані результати також продемонстрували наявність «щільної» системи взаємозв’язків між показниками смислової сфери і складовими ТН та ідентичності (p ≤ 0,01, p ≤ 0,05), що підтвердило важливу роль смислових показників у взаємодії цих феноменів.

Головним завданням другого етапу емпіричного дослідження було вивчення ролі ТН у розвитку ідентичності. З цією метою проведено: 1) аналіз рівнів прояву складових феномена ТН та ідентичності на різних етапах розвитку останньої; 2) аналіз системи взаємозв’язків між внутрішніми компонентами ТН та ідентичності; 3) аналіз системи взаємозв’язків між конструктами ТН та ідентичності на кожному з якісних етапів/станів/статусів розвитку ідентичності; 4) аналіз загальної динаміки взаємодії ТН та ідентичності на різних послідовних етапах (статусах) розвитку ідентичності особистості.

У відповідності до розробленої моделі та згідно з даними, отриманими за методикою «Незавершені речення» Дж. Марсіа, було проведено поділ учасників вибірки за статусами сформованості професійної ідентичності. Учасники вибірки розподілились таким чином: дифузна ідентичність – 12 осіб, ідентичність, визначена наперед – 35 осіб, мораторій – 36 осіб, досягнута ідентичність – 71 особа.

Порівняльний аналіз показників ТН із застосуванням t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок у виокремлених по статусах групах продемонстрував відсутність статистично значущих відмінностей. Це дозволило зробити висновок, що рівень прояву складових ТН не впливає на належність людини до певного статусу сформованості ідентичності.

Аналіз середніх показників компонентів ідентичності, притаманних представникам різних статусів, показав, що у представників статусу мораторію є зниженими показники впевненості, самоповаги та осмисленості життя, а у представників дифузного статусу – загальної ідентичності, пристрасності та здатності до контролю власного життя. Ці дані підтверджують наявність кризових проявів у представників цих двох статусів.