ЭМОЦИОНАЛЬНАЯ ПАМЯТЬ В МНЕМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЕ ЛИЧНОСТИ : ЕМОЦІЙНА ПАМ\'ЯТЬ В МНЕМІЧЕСЬКОЙ СИСТЕМІ ОСОБИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, охарактеризовано її методологічну основу, теоретичне й практичне значення, концептуальні ідеї. Сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, розкрито положення, що виносяться на захист. Описано надійність і обґрунтованість отриманих результатів. Наведено відомості про апробацію й впровадження отриманих результатів, про базу дослідження, публікації.

Перший розділ – «Емоційна пам'ять як наукова проблема» – містить наукову рефлексію спроб аналізу сутності й механізмів емоційної пам'яті в історії психології. Показано, що стійкий науковий інтерес до проблеми емоційної пам'яті виник задовго до перетворення психології в самостійну науку (Августин Аврелій, Р. Декарт, Б. Спіноза, С. Кьеркегор, К.Д. Ушинський, Феофан Затворник і ін.).

Перші наукові концепції механізмів емоційної пам'яті були запропоновані асоціаціанистами (О. Бен, М.Я. Грот, Т. Ціген, Г. Еббінгаус), які вважали, що властивість зберігати емоцію в пам'яті й актуалізувати її мають асоціації за суміжністю, подібністю й контрастом. Уже в той період розвитку психологічної науки дослідники підкреслювали активний, конструктивний характер емоційної пам'яті, що проявляється в її входженні до структури рефлексу (І.М. Сєченов), у пристосувальній активності організму (Г. Спенсер), у творчо-синтетичному апперцептивному процесі (В. Вундт). Функціоналістський підхід, реалізований у працях П.П. Блонського, Ф. Гальтона, В. Джемса, К. Ланге, Ч. Дарвіна, Т. Рібо, Е. Клапареда, Р.У. Ліпера, У. Макдаугола та ін., виявився продуктивним для опису різноманітних проявів емоційної пам'яті в житті людини, для розкриття механізмів впливу емоційного досвіду на розвиток рис особистості. Гештальтпсихологи підкреслювали факт присутності емоційної пам'яті у всіх психічних утвореннях (Ф. Крюгер), особливо – у перцептах (Г. Фолькельт, Ф. Зандер) і мотивації (К. Левін, Г.В. Біренбаум, Б.В. Зейгарнік, М. Овсянкіна й ін.). Емоційна пам'ять для біхевіористів – один з механізмів навчання, що проявляється у виявленні емоціогенності стимулу й у підкріпленні поведінкового акту (Е. Торндайк, Дж. Уотсон, Е.Р.Газрі, К. Халл, К. Ховланд і ін.). У необіхевіористських (А. Бандура, Л. Берковиц, Д.Е. Берлайн, Дж. Роттер, Дж. Капрара, Д. Сервон, К. Прибрам і ін.) і особливо когнітивістських (Дж. Аверілл, А. Айзен, М.Б. Арнольд, Ф. Бартлетт, Г. Бауер, А. Бек, Б. Вайнер, К. Ізард, Р. Лазарус, В.М. Орлов, А. Ортоні, Ж. Піаже, П.В. Симонов, Л. Фестінгер, С. Фіске, С. Шехтер і ін.) концепціях емоційна пам'ять розглядається як сукупність ментальних операцій, відтворення яких у мнемічній системі веде до генерування, переживання й запам'ятовування емоції. У руслі когнітивної психології виконані емпіричні дослідження пам'яті в «природних умовах повсякденного життя», в яких вивчалися роль емоційної пам'яті в ранніх спогадах і амнезія на події дитинства (К. Нельсон, Е.Г. Шахтель), спогади про пережите насильство (Дж.В. Скулер), спогади-спалахи (Р. Браун, Дж. Кулик, У. Найсер), помилки свідків (Р. Бакаут), автобіографічні спогади (В. Вагенаар, М. Лінтон, Д.П. Мак-Адамс, В.В. Нуркова, Д.Б. Піллемер, Е. Саламан і ін.) та їх залежність від імпліцитної теорії особистості (М. Росс, К. Макфарланд).

Психоаналітики (З. Фрейд, А. Адлер, К.-Г. Юнг, О. Кернберг, Дж. Боулбі, К. Хорні, О. Лоуен, Е. Еріксон, Е. Берн і ін.) розглядали емоційну пам'ять як явище, глибоко вкорінене у фундамент людської особистості, що є її основою, своєрідним «відкладенням етапів пройденого життєвого шляху».

Відповідно до положень діяльносного підходу запам'ятовування й відтворення емоцій визначається реальними стосунками людини зі світом, ходом і результатом діяльності, її структурою (П.Я. Гальперін, О.В. Запорожець, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсон). Сліди емоцій, що запам’ятовуються, включаються до наступних актів діяльності в якості їх регуляторів.

У гуманістичній психології емоційна пам'ять є внутрішнім джерелом сигналів про зроблені суб'єктом вибори за, або навпаки, проти самоактуалізації (А. Маслоу, К. Роджерс і ін.). Екзистенціальні психологи відзначають роль емоційної пам'яті людини як чинника, що скеровує його буття-в-світі (Л. Бінсвангер, Р. Ленг, А. Ленгле, А. Менегетті, Р. Мей, І. Ялом, і ін.). Емоційна пам'ять як досвід життя до народження залучається для пояснення проблем людини трансперсональними психологами (С. Гроф). У руслі системного підходу створені передумови для розуміння емоційної пам'яті як важливого компонента мнемічної системи особистості; вона безупинно взаємодіє з іншими видами пам'яті (образної, рухової, словесно-логічної) і за рахунок цього бере участь у психічній регуляції діяльності й функціонуванні людини як особистості (П.К. Анохін, Б.І. Додонов, В.К. Вілюнас, О.С. Нікольська, О.П. Саннікова, Є.Д. Хомська і ін.).

Теоретичний аналіз показав, що, незважаючи на достатню кількість фактів і концептуальних побудов, виконаних з різних методологічних позицій, на даний момент у психології відсутня єдина концепція емоційної пам'яті. Недостатньо зрозуміле місце й роль емоційної пам'яті в структурі особистості. Вимагають спеціального аналізу способи включення «продуктів» емоційної пам'яті до різних психічних процесів і станів, проявів емоційної пам'яті до окремих форм емоційних переживань, різних видів людської діяльності.

В організації експериментального дослідження емоційної пам'яті виникає ряд труднощів, зумовлених як специфікою «матеріалу» для запам'ятовування, так і обмеженістю можливостей оперування ним. За таких умов важливим методичним засобом стає аналіз впливу емоційної пам'яті на пізнавальні процеси особистості. Узагальненню результатів такого аналізу присвячений другий розділ дисертації – «Емоційна пам'ять у структурі пізнавальної сфери особистості».

Емоційна пам'ять як один із внутрішніх механізмів організації перцептивного процесу систематично виявляє себе в зниженні порогів чутливості до стимулів, у їхньому емоційному забарвленні, у фактах перцептивної вибірковості, у збільшенні «сили» перцептивної гіпотези, у феномені перцептивного захисту. Свій внесок у формування образу сприймання вносить не тільки оперативна короткочасна емоційна пам'ять (тобто актуально пережиті емоції), але й стійкі структурні утворення довгострокової емоційної пам'яті (установки, інтереси, цінності). Емоційна пам'ять як зовнішній стосовно сприймання чинник здійснює акцентування перцептивного процесу, надає йому певної спрямованості. Продукти емоційної пам'яті включаються практично до усіх видів перцептивного орієнтування людини в предметах і явищах дійсності. Завдяки емоційній пам'яті формуються стійкі емоційні відгуки на геометричні форми, звуки, запахи, дотикальні образи й т.п. Вона помітно впливає на суб'єктивну оцінку й відмірювання часових проміжків, визначення емоційного стану людини за голосом. Емоційна пам'ять включена до структури психологічного механізму художнього сприйняття. Причому саме статус емоції, що відтворюється (безпосередня реакція на текст і музику або відтворення естетичної емоції за рахунок співвіднесення її із системою сформованих естетичних критеріїв), в остаточному підсумку визначає те, чи є суб'єкт наївним і недосвідченим споживачем творів мистецтва або, навпаки, досвідченим і тонким їх цінителем. Зафіксовані в пам'яті стійкі емоційні оцінки забезпечують цілісність і глобальність системи очікувань впливів з боку навколишнього світу (Образ Світу).

Емоційна пам'ять – важливий компонент перебігу розумового й імажинативного процесів. Як «зовнішній» стосовно них чинник, емоційна пам'ять позначається на загальній продуктивності розумової діяльності: емоції інспірують, супроводжують і завершують інтелектуальний процес. Як чинник, що проявляється в розумовому процесі «зсередини», емоційна пам'ять 1) створює внутрішні умови для інтелектуальної діяльності (емоційний статус суб'єкта в процесі мислення), 2) накопичує «емоційні узагальнення» і переносить принцип розв’язання на нові проблемні ситуації, 3) забезпечує емоційне оцінювання результатів оперативних перетворень проблемної ситуації, 4) готує емоційне розв’язання завдання (почуття «близькості рішення»), 5) обмежує зону пошуків, скорочуючи обсяг дослідницької діяльності, 6) санкціонує закінчення розумового процесу.

У роботі уяви емоційна пам'ять сприяє спрямованому (відповідно до актуалізованої емоції) вибору образів і комбінуванню ними. Емоційна пам'ять – інформаційна основа для здійснення суб'єктом найважливішої когнітивної операції соціального інтелекту – «суб'єктивного зважування» своїх мотивів і мотивів партнера по спілкуванню.

Емоційна пам'ять як компонент цілісної мнемічної системи особистості робить специфічний внесок у запам'ятовування, збереження, впізнавання й відтворення різних видів інформації. Вона робить матеріал для запам'ятовування емоційно забарвленим, що забезпечує його міцніший зв’язок зі смисловими утвореннями особистості. Різноманітність експериментально встановлених фактів зводиться до чотирьох основних закономірностей: а) актуалізація емоційного стану утворює контекст, у якому протікає мнемічна діяльність і який впливає на її ефективність; б) інформація, емоційна забарвленість якої відповідає емоційному стану, актуалізованому при запам'ятовуванні, краще запам'ятовується; в) більш ефективно відтворюється така інформація, емоційна забарвленість якої відповідає емоційному стану суб'єкта, актуалізованому при відтворенні; г) ефективність функціонування мнемічної системи в цілому вища у випадку збігу емоційних контекстів запам'ятовування й відтворення.

Емоційна пам'ять чітко проявляється при запам’ятовуванні біографічних подій. Її функціонування сприяє трансформації образу події з одиниці епізодичної пам'яті в специфічну одиницю автобіографічної пам'яті: образ події стає «особистим». Уявлення про механізми емоційної пам'яті допомагають пояснити найбільш важливі феномени пам'яті автобіографічної (амнезію раннього дитинства, розбіжності між істинними, помилковими й відновленими спогадами, спогади-спалахи, помилки свідка).

Експериментальне вивчення емоційного компоненту автобіографічних спогадів 192 досліджуваних (31 чоловік та 161 жінка) за допомогою модифікованої нами методики «Лінія життя» показало наступне. Досліджувані старшої віковий групи (25-55 років) випереджають інших досліджуваних (особливо представників молодшої вікової групи 17-19 років) за кількістю позитивно забарвлених спогадів (відповідно 11,58±5,43 і 8,39±4,27 спогадів у середньому на групу; U = 1294,0; р < 0,0001). Жінки виявляють більшу порівняно з чоловіками готовність згадувати негативно забарвлені спогади (відповідно 5,69±3,46 і 4,23±3,37 спогадів в середньому на групу; U = 1803,0; р < 0,01). Досліджувані середньої вікової групи (20-24 роки) випереджають старших і молодших досліджуваних за показником інтенсивності емоцій, що супроводжують автобіографічні спогади. У всіх групах інтенсивність позитивних емоцій, що супроводжують автобіографічні спогади, вища, ніж інтенсивність негативних емоцій. Важливою змінною є емоційний стиль спогадів («оптимістичний» або «песимістичний»). Це визначальна готовність відтворювати позитивно й негативно забарвлені спогади. При цьому приналежність до старшої групи й дотримання «оптимістичного» стилю є чинниками, що сприяють істотній перевазі позитивно забарвлених автобіографічних спогадів над негативно забарвленими.

У нашому дослідженні виявилися вікові особливості змістового аспекту позитивних і негативних автобіографічних спогадів: з віком частіше в позитивному плані згадують про роботу, про народження дітей і т.п., а в негативному плані – про самопочуття, що погіршується, хвороби й смерть.