Психосемантична структура етнічної свідомості : Психосемантическая структура этнического сознания

Краткое содержание

У першому розділі «Психологічна сутність етнічної свідомості» аналізуються численні підходи до теоретичного осмислення свідомості як такої та етнічної свідомості, зокрема. В аспекті етнічної свідомості розглядаються поняття образу й моделі світу, етнічного гештальт-контексту, особливості знакового опосередкування дійсності, а також методологічні підстави їх психосемантичної реконструкції.

Простежується історія становлення поняття «свідомість», провідні підходи до вивчення природи свідомості (дуалістичний і моністичний, структурний і функціональний) та аспекти цього вивчення (психофізичний, психоісторичний, мовно-психічний). Аналізуються уявлення про системні підстави свідомості та їхню генетичну змінність, історія становлення опозиції «смисл – значення», роль свідомості й психічного образу в регулюванні діяльності, а також основні уявлення про структурування свідомості.

Констатовано, що при домінуючому в сучасних психологічних дослідженнях редукціонізмі в розумінні свідомості основною стає тенденція визначення її складових. При цьому свідомість характеризується як сукупність упорядкованих, але не однорідних за смислом елементів, що одночасно відображають і породжують світ. Компонентами свідомості вбачаються смисл, слово-знак, чуттєва тканина свідомості; функціями – самовираження особистості, постановка завдань діяльності, цілепокладання, життєвий задум. У кожному разі індивідуальна свідомість обумовлена системою колективних (зокрема, етноспецифічних) значень.

Якщо концептуальне наповнення поняття «свідомість» зводиться переважно до пошуку її структурних і функціональних елементів, а значить, мислиться як система, то у визначеннях етнічної свідомості домінує смисловий еклектизм, обумовлений, як свідчить аналіз, відносною молодістю й полідисциплінарністю даної проблематики для психології.

Узагальнення наявного матеріалу дозволило авторові попередньо представити сукупну структуру всіх рівнів етнічної свідомості в її концептуальній структурній моделі, основою побудови якої став комплексний системний підхід до розуміння свідомості. Показано, що внутрішнім стрижнем цієї моделі має бути утворення, яке виступає підсистемою двох таких надсистем: етнічної свідомості, в якій реалізується функція переробки чуттєвої тканини в етнічно зумовлені значення і смисли, та суб’єктивного досвіду етнофора, зокрема, досвіду перцепції, актуалізації етнічних архетипів, впізнавання, категоризації об’єктів світу – тобто надсистеми, яка забезпечує інформаційно-цільовий аспект життя. Доводиться теза про те, що такою підсистемою виступає етнічний образ світу.

На підставі аналізу численних підходів до понять «картина», «образ» та «модель» світу зроблено такі висновки. Реальність відбивається психікою у вигляді образу світу, який є продуктом малоусвідомлюваного суб’єктивного відображення дійсності, визначає спосіб осягнення буття і задає своєрідний характер дій людини або спільноти. Будучи інтегральним ідеальним продуктом процесів свідомості, одержуваним шляхом постійної трансформації чуттєвих образів у значення й смисли, образ світу репрезентується за допомогою структурно-семантичних можливостей рідної мови.

Розглянута система наукових уявлень дозволила специфікувати розуміння етнічного образу світу в такий спосіб: етнічний образ світу – це притаманний етносу донауковий вид картини світу, що становить собою колективну форму світогляду й конкретних знань, закріплену в знаковій системі рідної мови. Етнічний образ світу детермінується існуючим у свідомості етносу суб'єктивним гештальт-контекстом сприймання об'єктивного світу. Будучи ідеальним утворенням, етнічний образ світу репрезентує дійсність у тому вигляді, у якому вона осмислюється етнофорами.

Етнічна свідомість трактується в контексті порівняння двох підходів до розуміння етнокультурної системи знаків: когнітивного (релятивістського) і семіотичного. На засадах семантичних та семіотико-прагматичних постулатів Л. С. Виготського, Ч. Пірса, Ч. Морріса проаналізовано типології значеннєвих рівнів свідомості особистості й соціуму, дихотомію «значення – смисл», феноменологію етнічного знака та його функції. Будучи продуктом суспільної практики, етнокультурна система знаків відбивається в етнічній свідомості носія даної культури, переважно визначаючи процеси перцепції, структурування й категоризації інформації про світ. Тим самим створюється властивий етносу унікальний спосіб світобачення – етнічний образ світу. Теоретичний аналіз дозволив авторові потрактувати етнознак як одиницю ідеально-матеріального заміщення предмета, що відбувається у свідомості етнофора в процесі життєдіяльності етносу з метою організації й регулювання цієї життєдіяльності.

Далі в роботі наведено авторську реінтерперетацію класичних положень когнітивної психології та гештальт-теорії та викладено авторську концепцію дослідження. Автор виходив з передбачення того, що етнокультурно детерміноване сприймання організується такими внутрішніми спонукальними силами реципієнта, як етнічний образ світу й індивідуальні мотиваційно-ціннісні комплекси. Перцепт активізує у свідомості реципієнта властивий йому етнічний гештальт-контекст, тобто ту ситуацію, в якій характер кожного елемента (знака) перцепції визначається його позицією в складі цілого (етнічної свідомості).

За спостереженням Р. Арнхейма, сприймання творів мистецтв, що не узгоджуються з життєвими уявленнями глядача, вимагає певної напруги, яка змушує глядача переходити на такі рівні сприймання, до яких він не звик. Так відбувається асиміляція перцепта, вбудовування його знаковості в універсальний образ світу реципієнта. Але так само реально й протилежне: напруга від неузгодженості об'єкта з картиною світу суб'єкта змушує останнього переходити на такі рівні сприймання, до яких він «звик», тобто через етнічний гештальт-контекст апелювати до етнічної картини світу, несвідомо експлуатуючи етнічні константи свідомості. Очевидно, що і об'єкт, і сам процес перцепції, і його результати не вільні від етнічного гештальт-контексту.

Методологічною основою реконструкції етнічного образу світу (в єдності онтологічного та гносеологічного в ньому) виступає положення психологічної теорії про діяльнісну природу психічного (О. М. Леонтьєв), положення С. Л. Рубінштейна про єдину структуру світу разом із діючим суб'єктом, що перебуває в ньому, ідея накладання у свідомості на теперішнє слідів попереднього досвіду (О. Ю. Артем’єва). Наш підхід відповідає також практичним завданням етичного персоналізму як антропологічної моделі вітчизняної традиції психотерапії (О. Ф. Бондаренка).

Оскільки психосемантичний опис етнічного образу світу є описом його системи значень, то кінцевим продуктом такого підходу в нашому випадку мусила б стати експериментально забезпечена психосемантична модель етнічного образу світу на основі структурно-змістових характеристик етнічної свідомості. У зв’язку з цим розкрито теоретичні засади та експериментальні можливості психосемантики як наукової парадигми для реконструкції систем значень і смислів, цих форм репрезентації досвіду людській свідомості. В якості математичних моделей опису систем значень у роботі використані результати процедур багатомірного шкалування – факторна структура, семантична структура (контент-аналіз), структура семантичних просторів – що дозволяє вважати двома рівновеликими складовими семантичного моделювання як опис об’єктів та явищ світу, так і опис суб'єктивного досвіду самого реципієнта.

Експериментально зафіксоване наповнення етнічної свідомості історично константними (або модифікованими) знаками у вигляді поняттєвої системи дозволяє стверджувати, що у етнічної свідомості є свій зміст, а значить, власний образ світу. В подальшому, з метою визначення чинників утворення етнічного образу світу, мають бути окреслені семантичні контури етнічного гештальт-контексту як сукупності психічних умов, що забезпечують етнізований характер індивідуального сприймання, для чого експериментально констатуються семантичні відмінності перцепції тих самих об’єктів представниками різних етносів. З дослідницькою метою мінімізувати соціокультурний чинник до експерименту залучаються представники одного віку та соціального прошарку (студентство). У разі виявлення очевидної переваги сприйманих візуальних об’єктів автоетнічного походження можна вважати доведеним факт домінування етнічного контексту гештальту і його вирішальної ролі у формуванні етнічного образу світу.

Проте, з урахуванням альтернативної гіпотези до експериментального матеріалу введено не тільки різноетнічні, але й різнокультурні стимули. У випадку, якби тенденції автоетнічних переваг не спостерігалося або вона була б недостатньою, постала б проблема диференціації етнічного гештальт-контексту від інших, соціокультурних (ментальнісних) контекстів. За цих умов, оскільки особливості візуального образу світу до цього моменту вже мали б бути експліковані, дослідження зосередилося б на специфіці сприймання вербальних об’єктів представниками однієї етнічної єдності (східними слов’янами) у проекції їхньої свідомості на тексти, різні за етнічним та соціокультурним походженням. З цією метою було сплановано визначення ролі і місця у структурі етнічної свідомості семантики зразків культурного дискурсу залежно від їхньої модальності та видових варіацій, напрямків, жанрів (поезії, прози, публіцистики, кіно, архітектури, живопису).

Таким чином, суть авторської концепції полягає в:

1.            комплексному підході до предмета дослідження з позиції двох психологічних дисциплін: психосемантики та психосеміотики.

2.            ствердженні  того, що етнічна свідомість має свій зміст, і цей зміст підлягає психосемантичній експлікації. Трансльованість змісту етнічної свідомості в етногенезі та його експериментальна вимірюваність дозволяють фіксувати міру семантичної збереженості певного етносу.

3.            передбаченні того, що предметний світ, задаючи певні способи діяльності етносу, відповідним чином структурує і психічно-процесуальний «супровід» цієї діяльності (структурування, осмислення та категоризацію предметів та явищ світу), що, у свою чергу, формує етнічний образ світу як змістовий продукт етнічної свідомості.

4.            ствердженні провідної ролі у побудові етнічного образу світу етнічного гештальт-контексту як сукупності психічних фактів, що забезпечують етнізований характер індивідуального сприймання.

5.            констатації того, що терапевтичні можливості етноспецифічної бібліотерапії зумовлені специфікою етнічного образу світу.

Гіпотетична структура образу світу, за версією О. Ю. Артем’євої, складається з перцептивного шару (просторово-часова модель), семантичного шару (смисли як відношення суб'єкта до об'єктів перцептивного світу) і ядерного шару (складовими якого є етнічно детерміновані смисли, архетипи). На цій підставі вибудовувалася така послідовність дослідницьких експериментальних дій: реконструйований поняттєвий універсум, діахронічно фіксований у свідомості давніх та сучасних східних слов’ян (другий розділ роботи), мусив виявити архетипно-ядерний шар свідомості; психосемантичні репрезентації вербальних та візуальних об’єктів (третій та четвертий розділи) мали б окреслити перцептивний та семантичний шар етнічної свідомості.

Методологічний базис теоретичної й експериментальної психосемантики, таким чином, надає підстави для моделювання суб'єктивних семантик свідомості цілого суспільства, продуктом функціонування яких, зокрема, є образ світу, відбитий в етнічній свідомості.

У другому розділі роботи «Діахронічна репрезентація універсуму у свідомості східних слов’ян» об'єктом психологічної реконструкції стало поняттєве структурування світу давніми і сучасними східними слов'янами. З метою визначення етнічних констант свідомості психо-історичній реконструкції піддавалися, з одного боку, окремі прояви ранньослов'янської оцінності, емоційності, реактивності, просторового й часового структурування світу, з іншого – особливості асоціювання та семантичного диференціювання універсальних понять нашими сучасниками. Об’єктом дослідження стали тексти соціально-побутових і фантастично-героїчних казок (російських й українських), історико-героїчний епос (російська билина й українська дума), тексти російських сказань і ранньої української літератури, всього 77 джерел.