НЕВРОТИЧЕСКИЕ, ЛИЧНОСТНЫЕ И СЕКСУАЛЬНЫЕ РАССТРОЙСТВА У ОВДОВЕВШИХ МУЖЧИН БЕЗ ПАРТНЕРШИ И ИХ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ : НЕВРОТИЧНІ, ОСОБОВІ І СЕКСУАЛЬНІ РОЗЛАДИ У ОВДОВІЛИХ ЧОЛОВІКІВ БЕЗ ПАРТНЕРКИ І ЇХ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА КОРЕКЦІЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, його методологічну основу та методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та їх впровадження в практику.

У першому розділі – «Теоретичні аспекти проблеми сприймання простору в ході регуляції рухової дії» – описуються основні історичні етапи вивчення особливостей сприймання простору та психічної регуляції рухів і дій людини. Здійснено аналіз загальнотеоретичних аспектів сприймання простору.

У сприйманні простору беруть участь різні аналізатори в їх взаємозв’язку. Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів (І.М. Сеченов). Об’єктом просторових сприйнять є диференціація розмірів і форм предметів, розміщення їх у просторі, віддалі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на око і дотик досягає значної досконалості (С.Д. Максименко). У сприйманні простору велику роль відіграє окомір, акомодація (Г. Гельмгольц) та конвергенція органів зору. Стан поля зору забезпечує орієнтацію в просторі. Сприймання віддалі, глибини та рельєфності відбувається по-різному при монокулярному та бінокулярному баченні. При сприйманні простору можуть, залежно від розміщення предметів у просторі, виникати зорові ілюзії (Г. Гельмгольц). У процесі перебору відображень зорова система переборює ілюзії, вибирає адекватні образи й безупинно вносить корекції в сприймання видимого світу (В.П. Зінченко). Сприймання простору – творчий процес пізнання (В.В. Клименко).

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Положення про спаяність в уяві людини інтервалу простору від спостерігача до об’єкта з інтервалом часу, необхідним для подолання цього шляху, висунуте О.О. Ухтомським, доводить, що час у момент руху здається коротшим, ніж у стані спокою. Сприймання цікавого викликає ілюзію швидкості перебігу часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію уповільнення тривалості дії.

Аналіз існуючих наукових підходів до дослідження психічної регуляції рухів і дій людини показав, що дана тема викликає широкий дослідницький інтерес на різних рівнях наукового пізнання: філософському, фізіологічному, загально та конкретно-науковому, що вказує на її значущість. Вченими підкреслюється особливість та винятковість рухових дій, які розглядаються як згусток активності психіки й свідомості людини (І.М. Сєченов, М.О. Бернштейн, С.Л. Рубінштейн, В.В. Клименко). Зазначається, що рухи й дії людини є однією із форм її активного ставлення до дійсності, засобом зв’язку з навколишнім світом
(С.Л. Рубінштейн, А.Ц. Пуні, О.В. Запорожець, В.П. Зінченко, М.П. Гуменюк,
В.В. Клименко).

Окреслено основні наукові підходи у вивченні психічної регуляції рухів і дії людини. Вони відзначаються орієнтацією на: регуляцію рухів почуваннями та структурність і цілісність живого руху (І.М. Сєченов); теорію умовних рефлексів (І.П. Павлов); блокову систему регуляції рухів (О.Р. Лурія); багаторівневу побудову рухів (М.О. Бернштейн); акцептор дії (П.К. Анохін); концепцію функціональної будови дії (Н.Д. Гордєєва, В.П. Зінченко); двокільцеву теорію регуляції дії (Л.В. Чхаїдзе); принцип домінанти (О.О. Ухтомський); механізми психомоторики (В.В. Клименко); теорію психологічної установки (Д.М. Узнадзе). Використання теоретичної та методичної бази кожного з підходів дає підстави розглядати процес формування рухів і дій як цілісну систему, яка адекватна потребам, цілям і мотивам діяльності людини. Тому рухова дія може розглядатися в психології як одна із одиниць аналізу психіки в діяльності особистості
(В.П. Зінченко, В.В. Клименко).

Отже, на основі аналітичного огляду літературних джерел можемо зробити висновок, що сприймання простору є складним багатовимірним явищем. Використання теорії механізмів психомоторики В.В. Клименка, в основу якої покладено принцип енергопотенціалу людини, в подальшому дослідженні якостей рухів і дій є, на наш погляд, оптимальним.

У другому розділі – «Принципи та організація дослідження особливостей сприймання простору в ході регуляції рухових дій» – розглядаються шляхи досягнення мети та розв’язання завдань дослідження, описується процедура дослідження, обґрунтовуються методики, характеризується експериментальна вибірка.

З метою розв’язання поставлених завдань дослідження організаційно виконувалось у три етапи. Досліджувані – студенти ВНЗ м. Києва віком від 17 до 23 років у кількості 1435 осіб.

На першому етапі проаналізовано основні теоретичні підходи щодо вивчення сприймання простору та психічної регуляції рухів і дій людини, дана характеристика складових компонентів сприймання відкритого та замкненого простору. Розроблено методичний апарат та схему дослідження, обґрунтовано комплекс методик, використання яких відповідає меті та завданням дослідження. Констатуючі експерименти проводились у звичних умовах відкритого та замкненого простору спортивної бази. На підставі отриманих даних виокремлено й експериментально визначено та обґрунтовано специфіку сприймання відкритого та замкненого простору.

На другому етапі з’ясовувався вплив особливостей сприймання відкритого та замкненого простору на регуляцію рухів в екстремальних умовах перебування у горах Кавказу та печерах Криму і Тернопільщини. В дослідженні високогірна місцевість виступала як відкритий простір, а печери – як замкнений простір.

Враховуючи непрофесіоналізм учасників, ми вважаємо, що перебування в горах Кавказу на висотах від 2000м до 5000м над рівнем моря (г. Ельбрус), та в горизонтальних (від 40 км до 200 км) та вертикальних (від 60 м до 150 м) печерах є для них екстремальним.

Вивчення різних аспектів актуального стану людини та феномена психологічного впливу відкритого й замкненого простору на регуляцію рухових дій проводилось у процесі первинної адаптації до простору та при настанні психічної дезадаптацїї в екстремальних умовах. Доведено, що на адекватне сприймання простору та виконання рухових дій негативно впливають ілюзії і фобії.

На третьому етапі на основі отриманих даних та розробленої нами програми здійснювалась апробація та застосування спеціалізованих вправ з метою оволодіння та пропорційного розвитку сприймання відкритого та замкненого простору під час освоєння та удосконалення рухових дій.

Всі дослідження особливостей сприймання відкритого та замкненого простору в регуляції рухових дій проводились з урахуванням індивідуальної функціональної асиметрії психосенсорної та психомоторної сфер досліджуваних.

Достовірність і надійність отриманих результатів визначалася у відповідності до прийнятих критеріїв статистичної достовірності даних та створенням адекватних умов обстеження. Отриманий в процесі дослідження матеріал аналізувався за допомогою поняттєвого апарату загальної психології та психології спорту (С.Д. Максименко, М.В. Макаренко, В.В. Клименко, Г.В. Ложкін). Успішність сприймання простору в регуляції рухових дій досліджуваних визначалась у співвідношенні з енергетичними витратами організму.

Обробка отриманих даних експериментів здійснювалась за допомогою комп’ютерного аналізу пакета статистичних програм SPSS 13.

У третьому розділі – «Дослідження особливості сприймання відкритого та замкненого простору в ході регуляції рухових дій» – викладаються результати психологічних експериментів, визначається та обґрунтовується вплив особливості сприймання відкритого та замкненого простору на регуляцію рухів, проводиться (за розробленою нами програмою) апробація та застосування спеціалізованих вправ для оптимізації рухових дій та процесу сприймання відкритого і замкненого простору, наводяться результати її впровадження.

Перший етап дослідження

В дослідженні брало участь 1035 осіб (студентів ВНЗ м. Києва віком від
17 до 23 років).

Як показали наші дослідження, особливості сприймання відкритого і замкненого простору безпосередньо й опосередковано впливають на регуляцію рухових дій. Подібність у сприйманні відкритого та замкненого простору полягала в наступному: обов’язкова наявність орієнтирів (зорова інформація), відсутність фобій відкритого простору, замкненого простору, страху висоти, темряви, фобії травм, глибини та інш., вміння робити корекції в сприйманні при наявності ілюзій (зорових, слухових, сенсорно – моторних).

Відмінності в сприйманні відкритого та замкненого простору полягають в тому, що: сприймання відкритого простору погіршується із зростанням атмосферного тиску, залежить від освітлення (день-ніч), мінливості погоди (сонце, дощ, сніг, туман) та зміни місяців року. При обмеженні зорових орієнтирів сприймання простору погіршується, а іноді стає неможливим.

Сприймання замкненого простору змінюється залежно від його глибини та об’єму, від необхідності обмеження рухів, змінювання поз тіла в пересуванні та розрізнювання орієнтирів в незвичній колірній гамі. В замкненому просторі відбувається недооцінка просторових ознак глибини і віддаленості об’єктів, їх розмірів.

Другий етап дослідження

В дослідженні брало участь 350 осіб.

Завдяки використанню методик В.В. Клименка «відчуття часу», «вимірювання енергопотенціалу» та застосуванню методики Люшера під час вивчення впливу відкритого та замкненого простору на регуляцію рухових дій ми виявили, що в умовах відкритого простору високогір’я у досліджуваних основним чином були порушені: процеси сприймання (недооцінка просторових ознак глибини і віддаленості об’єктів, їх розмірів), психомоторна координація, часові відношення, функції запам’ятовування, спостереження, обчислювання, а також емоційні і вольові процеси. Через відсутність досвіду перебування досліджуваних в таких умовах у них було зафіксовано ілюзії. Показники оцінювання мікроінтервалів часу та показники тонічної активності досліджуваних на різних висотах (2500 м, 3000 м, 3500 м, 4000 м) підлягають певній закономірності і демонструють позитивні кореляційні зв'язки (р < 0,05). При перебуванні на висотах 2000-2300 м зафіксовано „прискорене” суб’єктивне сприймання часового інтервалу. На висоті 3000 м зафіксовано „уповільнене” суб’єктивне сприймання мікроінтервалів часу, оскільки на висоті 3000 м проходить умовна межа між лісосмугою і початком гірського масиву, і необхідний час для обробки отриманої інформації (див. табл. 1).

Крім того сходження на висоту 3000 м було здійснене після фази гострої акліматизації, коли студенти ввійшли у природний ритм життя у горах Кавказу, їх емоційний стан і сприймання простору стало адекватним, уже не новим, але інформаційно цінним. На висоті 3500 м – 4500 м у горах Кавказу (зокрема, на горі Ельбрус) розпочинається зона снігового покриву і льодовиків. З цієї висоти, як нами зафіксовано, сприймання часового відрізку знов „прискорюється”. Ми пояснюємо цей факт тим, що зорова інформація тут достатньо мізерна, малоінформативна і потрібно значно менше часу на її оброблення. Оскільки підвищується ступінь ризику, фізіологічні процеси прискорюються, підвищується психічна напруженість.