| Краткое содержание: | Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напрямку дисертаційної роботи, розкриває її об'єкт та предмет, головну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну та практичну значущість роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію та впровадження результатів дослідження у практику діяльності МНС України.
Перший розділ «» містить стислий огляд концептуальних поглядів на природу стресу, психологічних механізмів та стратегій його подолання.
Відзначено, що на сьогодні існує декілька типів визначень або моделей стресу. Більшість дослідників розглядають стрес або як реакцію (чи як цілісний паттерн реакцій) людини, або як зовнішній стимул, або як динамічний психофізіологічний процес впливу певного стимулу й відповіді на нього. Особливої уваги, на думку автора, заслуговує модель розгляду стресу з урахуванням перцептивних та когнітивних процесів.
Копінг-поведінка у сучасній психологічній науці визначається як поведінка, що спрямована на усунення або зменшення сили впливу стресогенного фактора на особистість. Це поняття, як здатність до подолання стресу, було введене Р. Лазарусом. Автор неодноразово підкреслював, що здатність переборювати стрес, у багатьох випадках, є більш важливою, ніж природа, величина й частота стресового впливу.
Принципова схема реагування на стресор у копінг-поведінці містить у собі когнітивні оцінки (первинні й вторинні), а також емоційно-оцінні реакції. Первинна оцінка стресора приписує йому спочатку певний знак, тобто подія оцінюється або як позитивна, або як негативна (шкідлива, небезпечна), або як нейтральна. Потім, виходячи з первинної когнітивної оцінки події, відбувається неусвідомлюване включення емоційно-оцінних реакцій, які є підконтрольними когнітивній оцінці. Після включення емоційної оцінки формується певний керований психічний стан (в умовах якого протікає відповідна поведінка). На третьому етапі реагування на стресор включається вторинна когнітивна оцінка, яка, за механізмом організації зворотного зв'язку, або схвалює первинну оцінку й діяльність на його основі (при цьому можливе деяке корегування психічного стану й поведінки), або, якщо діяльність і психічний стан оцінюються як неправильні, виконує функції психологічного захисту.
Доведено, що на сьогодні копінг-поведінка розглядається як результат взаємодії копінг-стратегій (способи управління стресовим фактором, що виникають як відповідь особистості на сприйняту загрозу) та копінг-ресурсів (відносно стабільні характеристики людей і стресу, які сприяють розвитку способів подолання його).
Більшість авторів поведінкові копінг-стратегії підрозділяє на активні й пасивні. До активних стратегій відносять стратегію «вирішення проблем», як базисну копінг-стратегію, що включає всі варіанти поведінки людини, спрямовані на вирішення проблемної й/або стресової ситуації та стратегію «пошук соціальної підтримки», що включає поведінку, спрямовану на одержання соціальної підтримки від середовища. До пасивної копінг-поведінки відносяться варіанти поведінки, які включають базисну копінг-стратегію «уникання».
Серед основних видів копінг-ресурсів виділяються: фізичні (здоров'я, витривалість і т.д.), психологічні (переконання, самооцінка, локус контролю, мораль і т.д.) та соціальні (індивідуальна соціальна мережа й інші види соціально-підтримуючої системи).
Більшість сучасних дослідників підрозділяють копінг-ресурси на 2 види: особистісні та середовищні.
До копінг-ресурсів особистості відносять: розвиненість когнітивної сфери, що дозволяє оцінювати вплив соціального середовища, яке оточує людину; уявлення людини про себе (Я-концепція); уміння контролювати своє життя, брати на себе відповідальність за неї (інтернальний локус контролю); уміння спілкуватися з оточуючими, певну соціальну компетентність, прагнення бути разом з людьми (аффіліація); уміння співпереживати іншим людям, проживати разом з ними якийсь відрізок їхнього життя, накопичуючи при цьому свій власний досвід (емпатія); позицію людини стосовно життя, смерті, любові, самотності, вірі.
До копінг-ресурсів соціального середовища відноситься система соціальної підтримки або соціально-підтримуюча мережа – це оточення, в якому живе людина (родина, суспільство).
Відзначено, що виконані на сьогодні дослідження особливостей копінг-поведінки людини, її психологічних механізмів і змістовних компонентів фактично не розкривають механізмів і поведінкових стратегій подолання стресу працівниками МНС України, діяльність яких, у більшості випадків, протікає у складних, напружених, екстремальних та надзвичайних ситуаціях.
У другому розділі "Організація роботи та методи емпіричного дослідження" наводиться схема побудови дослідження, загальна характеристика груп досліджуваних та методів дослідження.
Вивчення та аналіз особливостей копінг-поведінки працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України проводилося у 3 етапи:
ü у межах першого етапу дослідження було проведено: виявлення наукової проблеми та стану її розв’язання у науково-теоретичній літературі; окреслено підходи щодо її емпіричного вирішення; сформульовано основну гіпотезу дослідження;
ü другий етап включав: добір методів та методик дослідження та проведення емпіричного дослідження серед працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України;
ü у межах третього етапу дослідження було здійснено: аналіз, систематизацію та узагальнення результатів дослідження; інтерпретацію одержаних даних та зроблено основні висновки.
Дослідження проводилося на базі трьох пожежно-рятувальних підрозділів Головного управління МНС України в Харківській області. Всього дослідженням було охоплено 317 працівників віком від 21 до 49 років. Така вибірка досліджуваних дозволила нам визначити структуру й особливості базових копінг-стратегій у фахівців з різним досвідом служби в системі МНС, виявити особливості й значущість провідних індивідуально-психологічних якостей працівників у детермінації різних типів їх копінг-поведінки.
Досліджувані були розподілені на три групи в залежності від стажу служби в МНС: до першої групи увійшли працівники, які мають невеликий стаж служби в МНС (до 5 років), кількість – 65 осіб віком від 21 до 30 років; до другої групи увійшли фахівці, стаж служби яких в МНС склав від 5 до 10 років, кількість – 114 осіб віком від 31 до 40 років; третю групу склали працівники, що прослужили в МНС більше 10 років, кількість – 138 осіб віком від 41 до 49 років.
У третьому розділі « » наведені результати проведених досліджень.
Доведено, що професійна діяльність працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України відрізняється підвищеним рівнем складності та ризиконебезпечності. Майже постійно фахівці знаходяться у стані напруги через необхідність бути завжди готовими до виконання задач в непередбачуваних умовах. Окрім цього, під час виконання професійних обов’язків пожежні-рятувальники потерпають від дії стрес-факторів, що супроводжують їх професійну діяльність.
Головними стрес-факторами для працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України є: «неможливість урятувати постраждалих» (0,870; R=l); «загибель (поранення) дітей» (0,854; R=2); «загибель (поранення) колег» (0,847; R=3); «загибель (поранення) населення» (0,807; R=4); «зовнішній вигляд постраждалих» (0,735; R=5). Відмічені фактори відрізняються гостротою впливу на особистість, адже їх наслідки, зазвичай, неможливо виправити. Вони можуть провокувати виникнення у фахівця почуття провини, розгубленості, безпорадності та знижувати загальну активність. У таких випадках пожежні схильні брати відповідальність за наслідки надзвичайних подій на себе. Можливо, саме цей факт обумовлює значущість даних факторів у загальній ієрархії.
Окрім зазначених факторів, пожежними, як стресові, були відмічені: «велика відповідальність» (0,710; R=6); «небезпека (здоров'ю, життю») (0,685; R=7); «дефіцит часу, необхідність діяти швидко»; «несподіванка, раптовість», а також «вплив незвичайних умов (вогонь, дим, шкідливі домішки, шум, гуркіт)». Відносна значущість цих стрес-факторів, що займають 6-10 рангові місця, становить від 0,710 до 0,606. Ці фактори можна віднести до звичних умов діяльності працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України. Можливо, саме тому вони зазначені як менш значущі професійні стрес-фактори.
Доведено, що сприйняття професійних стрес-факторів вогнеборцями певною мірою визначається категорією стажу служби фахівця. Відмічено, що фахівці, професійний досвід яких є більше 5 років, як найбільш важкі стрес-фактори відмічають загибель (поранення) дітей, неможливість врятувати постраждалих та загибель (поранення) колег. Недосвідчені працівники як головні стрес-фактори, що супроводжують їх професійну діяльність, відмічають велику відповідальність, а потім вже неможливість врятувати постраждалих та загибель людей.
Наступним кроком нашого дослідження стало вивчення особливостей реакцій особистості на стресові ситуації та визначення домінуючих поведінкових копінг-стратегій пожежного-рятувальника. Виходячи з тези про те, що чим частіше людина опиняється в ситуації стресу, тим більш вірогідним є вироблення найбільш прийнятної для неї реакції на стресову ситуацію, ми припустили, що у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України, які практично постійно стикаються з дією стрес-факторів у силу особливостей їх професійної діяльності, сформовані загальні поведінкові особливості, що проявляються як реакції на дію стресора.
Доведено, що така копінг-стратегія, як «вирішення завдання», є найбільш раціональною та адекватною у стресовій ситуації. Вирішення завдання припускає певну логічну завершеність ситуації та при цьому вимагає неабияких зусиль зі сторони особистості. Така реакція на дію стресора вимагає від фахівця виконання мінімум двох дій: по-перше, оцінки ситуації та, по-друге, усунення або зменшення джерела стресу. Раціональність даної реакції набуває ефективності зі стажем роботи фахівця. Іншими словами, направити всі свої зусилля на вирішення завдання в екстремальній ситуації здатен тільки досвідчений та підготовлений фахівець.
Відзначено, що стресова ситуація провокує високу емоційну напругу особистості. Наслідком дії стресових факторів також може бути емоційний розлад або сильне емоційне переживання. Отже, цілком передбачуваним є занурення людини у свої почуття, емоційні прояви тощо.
Виразність такого типу реакції у стресовій ситуації як «орієнтація на емоції» у групах досліджуваних дозволила зробити висновок про те, що з часом у пожежних формується так званий стійкий «імунітет» до гострих ситуацій, які провокують сильні емоційні потрясіння. Зі збільшенням строку служби фахівець навчається більш спокійно та стримано реагувати на прояви стрес-факторів. Протилежну картину можна спостерігати у групі працівників пожежно-рятувальних підрозділів зі стажем служби менше п’яти років. Ці фахівці, навпаки, схильні занурюватись у свої емоційні переживання і почуття та аналізувати особливості професійної ситуації, що стала причиною стресу.
Ще однією реакцією на стрес, яка доволі часто використовується особистістю, є «уникнення». Така реакція є практично неусвідомленою та не завжди ефективною у професійній діяльності працівників пожежно-рятувальних підрозділів, адже уникати стресів для фахівця, з одного боку, означає уникати виконання своїх прямих функціональних обов’язків, а з іншого - робити все, щоб не допустити травматичності ситуації. За виразністю даної реакції між групами досліджуваних знайдене достовірне розходження на рівні р≤0,05. Самий високий показник за даним типом поведінки зафіксовано у групі найменш досвідчених пожежних.
Наступне достовірне розходження було зафіксоване за показником «соціальне відволікання» між 1 та 3 групами досліджуваних (t=2,45, р≤0,05). Ці дані свідчать про те, що у разі виникнення складної та емоційно важкої професійної ситуації фахівці, які мають досвід роботи в МНС більше 10 років, схильні шукати підтримки у найближчого оточення, у своїх колег.
Таким чином, найбільш досвідчені фахівці пожежно-рятувальних підрозділів МНС України схильні демонструвати більш конструктивні та раціональні реакції на дію професійних стрес-факторів. Фахівці з найменшим досвідом служби відрізняються схильністю у складних ситуаціях занурюватись у свої емоційні переживання.
Подальше дослідження особливостей поведінки пожежних з різним стажем професійної діяльності стосувалося вивчення специфіки поведінкових реакцій на дію стрес-факторів. Отримані результати дозволили нам знайти ряд достовірних відмінностей.
Перші достовірні розходження було відмічено між 2 та 3 групами досліджуваних (t=2,02, р≤0,05) за шкалою «конфронтаційний копінг». Доведено, що фахівці, які увійшли до 3 групи, відрізняються готовністю до ризику, до непередбачуваних змін. Вони можуть проявляти певну агресивність та ворожість на шляху змінення ситуації. Таку копінг-поведінку можна віднести до типу асоціальних. Окрім цього така копінг-поведінка не завжди є ефективною.
Також було відмічено, що фахівці з найбільшим стажем служби в пожежно-рятувальному підрозділі демонструють найнижчий, у порівнянні з 1 та 2 групами досліджуваних, показник виразності такого типу копінгу як «дистанціювання». Результати є достовірними на рівні р≤0,05 та р≤0,01. Найвищий показник за даною шкалою зафіксовано у фахівців, досвід роботи яких складає менше 5 років. Можна сказати, що ці фахівці воліють за допомогою певних зусиль зменшити значущість травмуючої ситуації, відокремитись від неї. Такий спосіб подолання стресу не завжди є ефективним. Його дію можна порівняти з такою копінг-поведінкою як уникнення, що також припускає віддалення особистості від проблеми.
За шкалою «самоконтроль» було відмічено достовірні розходження поміж усіма групами досліджуваних. Так, найвищий показник виразності даного типу копінгу зафіксовано у групі пожежних, строк служби яких перевищує 10 років (t (1,3) = 2,04 р≤0,05; t (2,3) = 2,18, р≤0,05). Даний тип копінгу можна віднести до активних та адаптивних моделей копінг-поведінки.
Аналогічний тип копінг-поведінки, а саме «прийняття відповідальності», також є більш характерним для найдосвідченіших працівників пожежно-рятувальних підрозділів. Результати є достовірними на рівні р≤0,05 у порівнянні з 1 групою досліджуваних. Отже, можна констатувати, що фахівці, досвід роботи яких не перевищує 5 років, не схильні визнавати своє місце та роль у процесі вирішення складних ситуацій. Такий тип копінгу вимагає від особистості високого рівня розвиненості вольових та моральних якостей, а також адекватного рівня самооцінки.
Наступний ряд достовірних розходжень було відмічено у виразності такої копінг-поведінки як «планування» – найвищий показник зафіксовано в 3 групі досліджуваних (р≤0,01 у порівнянні з 1 групою та р≤0,05 у порівнянні з 2 групою).
Зазначена копінг-поведінка припускає активну розумову діяльність, а саме – аналіз стресової ситуації та засобів її змінення. Необхідною умовою є фокусування на проблемі та визначення шляхів її вирішення.
Узагальнюючи отримані дані, зроблено висновок про те, що найбільш раціональну, активну та ефективну копінг-поведінку демонструють найдосвідченіші фахівці. Вогнеборці з меншим професійним досвідом займають більш пасивну позицію у процесі подолання стресу.
Наступний крок нашого дослідження був присвячений розгляду типологічних особливостей та особистісних рис працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України з різними моделями копінг-поведінки, які є неусвідомленими. Для реалізації цього завдання був застосований «Психогеометричний тест» С. Деллінгера.
Розгляд отриманих результатів дозволив відмітити загальногрупові тенденції щодо обрання конкретної геометричної фігури, яка є втіленням ряду психологічних характеристик. Відмічено, що фахівці, які відрізняються адаптивним типом копінг-поведінки, віддають перевагу геометричній фігурі трикутник; працівники пожежно-рятувальних підрозділів з псевдоадаптивним типом подолання стресу схильні виділяти серед інших фігур зигзаг; пожежні з дезадаптивною моделлю копінг-поведінки переважно обирають квадрат. Отримані результати надали можливість скласти психологічний портрет фахівців пожежно-рятувального підрозділу МНС України з різними моделями копінг-поведінки в залежності від обраної ними геометричної фігури. |
