ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ІНФАНТИЛІЗМУ З ПСИХОЛОГІЧНОЮ ІМПОТЕНЦІЄЮ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об’єкт, предмет, визначено мету й завдання наукового пошуку, сформульовано гіпотезу, викладено базові методологічні та теоретичні положення, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено відомості щодо апробації результатів дослідження та структуру роботи. 

У першому розділі ″Проблема інфантилізму та імпотенції у психологічній літературі″ висвітлено результати аналізу теоретичного матеріалу з проблем інфантилізму та імпотенції, що дозволило констатувати підвищення уваги вітчизняних та зарубіжних дослідників до даних феноменів. Проблема інфантилізму та імпотенції у їх взаємозв’язку висвітлюється в дослідженнях А. Адлера, Ф. Е. Василюка, Е. Джойнса, Е. К. Краснухіної, С.Д.Максименка, Н.Ю. Максимової, В. Д. Менделевича, О. Ранка, Г. Саллівана, З. Фрейда, А. Фрейд, Е. Фромма, К. Юнга, Т.С. Яценко та ін.

Аналіз наукових джерел з теми дисертаційного дослідження дозволяє стверджувати, що єдиного підходу до трактування інфантилізму та психологічної імпотенції у науковій літературі не представлено. Визначення інфантилізму окреслює фізіологічні та соціальні аспекти прояву даного феномену, не торкаючись його глибинно-психологічних витоків. Психологічні словники дають переважно трактування імпотенції через її зв'язок із фізичною та психічною неспроможністю індивіда, неможливість отримувати задоволення від чуттєвого єднання. Імпотенцію пов’язують із ригідністю, стереотипністю форм поведінки суб’єкта, відчуттям непотрібності, самотності. Недослідженим залишається питання взаємозв’язку інфантилізму та імпотенції, а також можливості їх корекції.

У психоаналітичних дослідженнях витоки інфантилізму та психологічної імпотенції пов’язуються з едіповим періодом розвитку суб’єкта, під час якого відбувається фіксація психіки на інфантильній стадії розвитку, що й зумовлює виникнення інфантилізму. Витіснені переживання дитинства, любові до первинних лібідних об’єктів, на які накладається ″табу″, деструктують психіку суб’єкта, зумовлюючи виникнення психічної імпотенції. Інфантильна особистість в літературі розглядається як форма усталеності проявів інфантилізму, що зумовлює неспроможність будувати конструктивні стосунки з іншими людьми. Поведінці такої людини властива інертність, прояви дитячості, несамостійність, залежність від оточуючих.

Розглянуто формування інфантилізму у процесі педагогічного впливу на основі "чорної педагогіки″, що породжує деструкції психіки, до яких належить інфантилізм та пов’язана з ним психологічна імпотенція (М. Аліс, Л.І. Захаров, Г.О. Ковальов, А.Е. Лічко, B.C. Мухіна, І.О. Смирнова, B.C. Собкіна, А.С. Співаковська, Е. Г. Едеміллер). Деструкції виховання зумовлюють центрацію дитини на зв’язках з родиною, що сприяє усталеності інфантилізму та появі розвитку тенденції до психологічної імпотенції. Психолого-педагогічний аспект проблеми протидії навчально-виховному процесу як прояв інфантилізму представлений у працях І.А. Зязюна, С.Д. Максименка, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, Т.С. Яценко та ін. Дослідники стверджують, що впертість, підозрілість, недовірливість, невиправдана застережливість, мстивість є проявом інфантилізму.

Встановлено взаємозв’язок інфантилізму та імпотенції з релігійністю суб’єкта. Витоки релігійності пов’язані з інфантильним досвідом індивіда і ототожнюються з батьком, від якого залежить існування дитини (С. Банерджи, Д. Віннікотт, Е.Н. Волков, І.Г. Гіхтель, Н.В. Дмитрієва, Ц.П. Короленко, Дж. Лифтон, Г. Олпорт, В. Райх, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг та ін.). Релігійність базується на інфантильному досвіді індивіда, це є повторення дитячого періоду. Адже Бог сприймається як звеличений батько. Суб’єкт очікує від релігії любові, довіри, справедливості, можливості отримати захист. Також існує взаємозв’язок потреби у релігійності з концепцією домінанти А.А. Ухтомського, яка виникає на фізіологічному рівні та породжує прагнення слідування за лідером. Релігія закріплює її психологічний інфантилізм. Віруючий ототожнює Божество з поблажливим батьком, переносячи на нього життєві проблеми, відступаючи тим самим від реальності і приймаючи бажане за реальне. Інфантилізм знаходить вираження через потребу вірити у надприродне, фантастичне, сліпо наслідуючи релігійного лідера. Такі потреби зумовлюють наївну довірливість індивіда, готовність вірити будь-чому задля отримання бажаного щастя та задоволення, що породжує дезадаптацію.

У розділі розкрито прояви інфантилізму у людей з обмеженими можливостями (У. Вейд, А. Лемуан, Н. Лендрік, А. І. Мещеряков, І. В. Соколянський та ін.), зокрема, такі її форми, як пасивність, ригідність, шаблонність поведінки, почуття неповноцінності, знедоленості, меншовартості, безперспективності існування, слабкості. Саме вони зумовлюють прагнення індивіда до їх ″викоріннення″ та загострюють прагнення до сили та могутності. Дослідження дозволило встановити взаємозв’язок феномену тероризму з інфантилізмом та імпотенцією (В. Васильєв, Т. Введенський, М. Гарісон, А. Губенко, Е. Дзигумська, Х. Едвард, Д. Ольшанський, Р. Лукабо, Л. Почебут, М. Решетніков, Т.С. Яценко та ін.). Тероризм має глибинно-психологічні витоки, що пов’язані з едіповою ситуацією, яка зумовлює формування інфантилізму суб’єкта та тенденцію до психологічної імпотенції.

В процесі аналізу вдалося систематизувати спільні ознаки інфантилізму та психологічної імпотенції у тенденціях: відступу у фантастичну (уявну) реальність, повернення в утробу, відстороненні від оточуючих людей; на поведінковому рівні – дитячості (наївності, довірливості), невпевненості у собі, пасивності, бездіяльності, тривожності, боязкості, неспроможності переживати радість життя, завищених вимогах до партнера по спілкуванню, егоцентричності, прагненні до влади, контролю над оточенням, у стані страху брати на себе відповідальність, відчутті меншовартості, а також в девіантних формах поведінки (агресивність, що може знаходити вираження у вульгарних висловлюваннях, алкоголізмі, наркоманії).