СУБ’ЄКТИВНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СИТУАЦІЙ ЯК ЧИННИК МІЖОСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотези та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, подано дані про її апробацію.

У першому розділі дисертації “Особливості суб’єктивної інтерпретації конфлікт­них ситуацій” здійснено аналіз основних аспектів вивчення ситуацій у пси­хо­логії, проаналізовано сучасний стан пробле­ми дослідження ситуацій, розглянуто особли­вості конфліктної ситуації як виду соціальних ситуацій, охарактери­зо­ва­но роль інтерпретації у створенні суб’єктивного образу конфліктної ситуації, сформульо­вано та обґрунтовано власний погляд на проблему інтерпретації конфліктних ситуацій.

Аналіз психологічної літератури засвідчує існування різноманітних поглядів на поняття “ситуація”, яке в ро­бо­ті розглядається з позицій особистісно-ситуаційного підходу, що засто­совується у сучасній психологічній науці для пояснення детермінант пове­дін­ки лю­ди­ни, у тому числі в конфліктній ситуації. Ситуація тут розуміється як результат актив­ної взає­мо­дії особис­тос­ті та сере­довища, набуваючи значення спо­собу органі­за­ції суб’єк­том явищ зовнішнього світу (М.Аргайл, Л.Ф.Бурлачук, Ю.М.Ємельянов, Ф.Зна­нецький, О.Ю.Коржо­ва, С.В.Ковальов, Н.А.Логінова, Д.Магнуссон, Н.Б.Ми­­хай­лова, В.В.Нур­ко­ва, У.Томас, А.В.Філіп­пов, Х.Хекхаузен, М.Шеріф та ін.). Роль суб’єк­та у виникненні ситуації при цьому особ­ли­во наго­ло­шуєть­ся. Однак слід зазна­чити, що особ­ли­вості особистісно­-си­туацій­ної взаємодії, зокрема, особливості про­це­су суб’єк­тив­ної інтерпретації ситуацій особистістю, зали­шаються недостатньо вивченими.

У результаті теоретичного аналізу в нашій роботі встановлено ряд аспектів дослідження ситуацій. Зокрема: ситуація в контексті життє­во­го шляху особистості, рівні існування ситуації, вивчення події як одиниці життєво­го шляху, встановлення особливостей утворення ситуацій та їх меж, проблема класифікації ситуацій, вивчення окремих видів життєвих ситуацій (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Анциферова, Т.М.Дрідзе, Н.А.Логінова, В.В.Нуркова, С.К.Нартова-Бочавер, Т.М.Титаренко, В.І.Ува­ро­ва, Н.В.Чепелєва та ін.).

Важливими моментами у дослідженнях ситуацій є розріз­нен­ня та­ких їх видів як об’єктивна і суб’єктивна ситуація та викорис­тан­ня в них поняття “визна­чен­ня ситуації”, яке відображає єдність об’єктив­них культурних елемен­тів сере­до­вища та суб’єк­тив­них установок і є передумовою вибору подальшої лінії пове­дінки людини в ситуації. Значимість суб’єктивних моментів у виникнен­ні ситуації та необхідність дослідження суб’єктивної представле­ності ситуації у свідо­мос­ті людини підкреслюється у роботах Л.Ф.Бурлачука, В.Н.Вороніна, Н.В.Гри­шиної, О.О.Зарецької, В.Н.Князева, Е.П.Крупнік, Д.Магнуссона, В.С.Мерліна, В.М.Мясіщева, Б.Ф.Ломова, У.Томаса та ін. Однією з умов виник­нен­ня суб’єктив­ної ситуації, встанов­лен­ня особливос­тей якої особливо важливе для прогно­зування та розумін­ня соціальної поведінки, є інтерпретація індивідом зовніш­ніх обста­вин.

З метою змістовної конкретизації поняття “конфліктна ситуація” в другому парагра­фі розділу було виділено основні характеристики конфлікт­ної ситуації, вка­за­но на відмінності між поняттями “конфлікт” та “об’єктивна конфлікт­на ситуація”, “конфлікто­генна ситуація”, які у літературі з конфлікто­логії розме­жо­вують­ся недостатньо чітко. Аналіз літератури дозволив встановити специфічні харак­те­рис­ти­ки конфлікт­ної ситуації як окремого виду соціаль­них ситуацій (А.Я.Анцупов, Н.В.Гри­шина, Т.А.ван Дейк, Г.В.Ложкін, М.І.Пірен, Н.І.Пов’якель, І.І.Русинка, В.П.Шей­нов, А.І.Шипілов та ін. ). Серед них: наявність суперечностей, супро­вод­жен­ня їх певним емоційним напруженням, поєднан­ня об’єктивних та суб’єктивних пара­метрів при визначенні напрям­ку їх розвитку, вибору способу дії та стратегії. Конфлікт­ні ситуації квалі­фікують як складні (важкі), проблемні, критичні ситуа­ції соціальної взаємодії.

У сучасних дослідженнях конфлікт­ну ситуацію розглядають не лише як етап в розвит­ку конфлікту чи його структурну одиницю, а й як фрагмент, епізод конфлік­ту в кожний певний момент часу, що відтворює структуру конфлікту, має всі його власти­вос­ті та в якому розрізняють об’єктивний зміст та суб’єктив­не значення (А.Я.Анцупов, Н.В.Гришина, Ф.М.Бород­кін, А.М.Гірник, Н.М.Коряк, Г.В.Ложкін, Е.А.Орлова, Н.І.Пов’якель, М.І.Пірен, І.І.Русинка, М.В.Цюрупа, А.І.Шипілов та ін.).

Остання частина розділу присвячена дослідженню ролі інтерпретації в створенні образу конфліктної ситуації. Хоча традиційно інтерпретацію пов’язу­ва­ли з текстами та емпіричними даними, вона може бути розглянута і як процеду­ра тлумачення механізмів поведінки (З. Фрейд), інтелектуальної діяль­нос­ті індивіда (Т.М.Дрідзе), оточуючої дійсності (К.А. Абульханова-Славська), мати зміст пізнавальної операції соціального пізнан­ня (Г.М.Андрєєва).

У цілому аналіз літератури дозволив встановити, що при загальному широкому вивченні даного питання роль інтер­пре­тації у виникнен­ні конфлік­тів недостатньо висвітлена. Інтерпретація розглядається більше у зв’язку із поняттями сприй­ман­ням та визначенням ситуації як конфліктної, проблемою адекват­ності відоб­ра­ження конфліктних ситуацій, пов’язується із побудовою обра­зу конфліктної си­туа­ції, інтерпретацією поведінки опонента та самоінтерпре­тацією (Н.В.Гришина, М.В.Кро­гіус, М.М.Лебедєва, Л.А.Петровська, І.І.Русінка та ін.). Важливим для на­шої роботи є дослідження факту недостатнього усвідомленням від­мін­ностей інтерпре­тацій однієї і тієї ж ситуації партнерами по спілкуванню (Л.Росс, Ч.Нісбетт) та загалом недостатньої відрефлексованості механізмів інтерпретації.

У ракурсі психологічної герменевтики інтерпретація конфліктної ситуації, що є важливим моментом у перетворенні особистого досвіду в особистісний, розглядається як така, що відбувається як “накидування” на ситуацію, як об’єкт розуміння, особис­тіс­ного смис­лу, який спрямовується інтерпретаційними рамка­ми (схемами): поведінковими, когнітивними, емоцій­ними та смисловими. У роботі показа­но, що схеми використовуються у конфліктній ситуації інтегровано, але перева­га надається одній чи кільком, що може бути одним із чинників, який впливає на виникнення та ефективність розв’язання конфліктних ситуацій.

Одним із способів дослідження осмислення особистого досвіду є аналіз на­ра­ти­ву, оскільки наративізація – один із основних меха­ніз­мів його розумін­ня та інтер­пре­тації. Наратив виражає суб’єктивну позицію автора, оцін­ку ним того, що ста­ло­ся, але водночас є культурно заданим. Наратив відображає рівень інтегрова­нос­ті подій до структури досвіду, а про­цес його породження сприяє усві­дом­лен­ню особис­тіс­тю власного досві­ду. Це теоретичне положення дозволило висунути при­пу­щення, що високий рівень інтегро­ва­нос­ті подій до структури особистого досвіду, що є озна­кою адаптив­нос­ті, висту­пає однією із умов пошуку оптимальної стратегії поведінки у конфліктній ситуації.

У другому розділі “Експериментальне вивчення особливостей суб’єктивної інтер­пре­тації особистістю конфліктних ситуацій” описано методи, процеду­ру та результати дослід­ження, спрямованого на вивчення особливостей інтерпретації конфлікт­них ситуа­цій. Дослідження здійснювалось у два етапи в наступних напрямках: встанов­ле­ння типових схем інтерпретації конфліктних ситуацій та дослідження зв’язку між такими показниками як особли­вості використання інтерпретаційних схем, стилі поведін­ки в конфлікт­ній ситуації, особливості міжособистісної взаємодії (на першо­му етапі). На другому етапі досліджен­ня було оцінено продуктивность схем з метою встанов­лен­ня їх ролі в продук­тив­ному завершен­ні конфліктних ситуацій, здійснено опис типових суб’єктивних моде­лей інтерпретації конфлікт­них ситуацій та оцінка їх продук­тив­ності, оцін­ка повноти наративної структу­ри описів конфліктних ситуацій, що дало можли­вість встановити рівень інтегро­ва­ності подій до структури особистого досвіду.

У дослідження було використано “Методику діагнос­тики міжособистісних став­лень Т.Лірі”, тест Томаса в адаптації Н.В. Гришиної та модифіковану нами ме­то­дику “Метод нара­ти­ву”, розроблену О.М.Назарук. Оцінка продуктивності розв’я­зан­ня конфлікт­них ситуацій здійснювалась на основі встановлених у результа­ті теоре­тич­но­го аналізу ознак продуктивного (конструктивного) та непро­дук­тив­ного (деструк­тив­ного) розв’язання конфліктних ситуацій та форм їх завершення. Оскіль­ки наративізація є основним шляхом розуміння та інтерпретації досвіду, то для вияв­лен­ня інтерпретаційних схем, які застосовувались досліджува­ни­ми при аналі­зі конфлікт­них ситуацій, нами було використано метод контент-аналізу описів конфлікт­них ситуацій (їх створення було ініційо­вано в процесі дослідження), що дало нам можливість дослідити особливості їх інтерпретації. Було визначено смис­ло­ві, ког­ні­тивні, поведінкові та емоційні категорії аналізу, що представляють відповідні схеми.

У дослідженні взяли участь 139 студентів четвертого та п’ятого курсів (майбутніх практичних психологів), які навчалися на соціально-гуманітарному факуль­теті Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Загалом досліджуваними було описано 219 конфліктних ситуацій. На першому етапі в досліджені взяли участь 27 студентів, що описали 101 конфліктну ситуацію. На другому етапі – 112 студентів, що описали 118 конфліктних ситуацій.

У відповідності із завданнями дослідження було проведено кореляційний та факторний аналіз отриманих даних.

Кореляційний аналіз (метод лінійної кореляції Пірсона) дозволив встано­ви­ти струк­туру взаємозв’язків між змінними та виді­лити три найбільші кореляційні плея­ди. Їх центрами, які пов’язані між собою як безпосередньо, так і через інші змінні, вияви­лись: поведінкова схема інтерпре­тації конфліктних ситуацій (центр найпо­туж­ні­шої кореляційної плеяди), пристосування як стиль вирішення конфлікт­них ситуа­цій та покірливо-сором’яз­ли­вий стиль міжособистісних стосунків. Було вста­нов­лено зна­чимі кореляції між самими схемами, що підтверджує припущення про одночас­не їх використання та про побудову суб’єктивних моделей ситуацій на основі поєднання схем.

З метою ідентифікації факторів, що явно не спостерігаються, та встановлення якісної характеристики схем, було застосовано факторний аналіз. Виділення факто­рів проводилось методом го­лов­них компонент з подальшим обертанням факторної структу­ри за критерієм варімакс. Застосовувався “полюсний” метод оцінки емпі­рич­них результатів.

У результаті обробки отриманих даних було встановлено, що конф­лікт­на си­туа­ція може бути описана за допомогою таких факторів: “Вдавана покір­ність”, ”Су­пер­ницт­во”, “Суперечли­вість”, “Агресивність”, “Пошук смис­лу пробле­ми” та “Компроміс”, які загалом пояс­нюють 78,9% загальної дисперсії змін­них. Перший, четвертий, п’ятий та шостий факто­ри вклю­чають поведінко­ву, емоційну, смислову та когні­тив­ну схеми.

Один полюс першого біполярного фактору “Вдавана покірність” (відсоток дисперсії 19,2%) включає поведінкову схему аналізу конфліктних ситуацій та змінні, що описують як конформні, так і неконформні тенденції у міжособис­тісних стосунках (покірно-сором’язливий, залежний, дружелюб­ний і, навпаки, недовір­ливо-скептичний стилі). Другий полюс фактору представлено стилем співробітництва. Такий розподіл параметрів дозволяє інтерпре­тувати зміст фактора як зовнішньо-поведінкові прояви, що є результа­том внутрішньої незгоди, незадоволен­ня, роздвоє­нос­ті у зв’язку з обра­ним стилем міжособистісних стосунків та способом урегулюван­ня конфлік­ту. Основу створеної моделі ситуації при цьому складає поведін­кова схема. Загалом цей фактор відображає загальне уявлення про конфлікт, як ситуацію в якій сторони переживають суперечливі почуття: неприязнь, злість, ненависть, які поєднуються з приглушеним доброзичливим почут­тям, що зумовлено досвідом попередніх стосунків та прагненням взаємопорозумін­ня і згоди, дихо­то­мію сприймання “свій-чужий” у конфлікті, що змушує бути пристрасним.

Другий біполярний фактор “Суперницт­во” пояснює 15,0% дисперсії змін­них. Для простоти інтерпретації знак факторних навантажень було зміне­но на проти­лежний. Один полюс фактора складають змінні, що пов’яза­ні із неконформ­ни­ми тенденціями у міжособистісній взаємодії (незалеж­но-домінуючий та недовір­ли­во-скеп­тичний стилі міжособистісних стосунків) та суперництво, як стратегія вирі­шен­ня конфліктних ситуацій. Другий – представлено стилями поведінки в конфлікт­них ситуаціях, що підкреслюють цінність міжособистісних зв’язків: жертвуван­ня влас­ними інтересами заради інтересів іншого (пристосування) та пошук взаємовигідного рішення (співробітництво). Фактор відображає буденне уявлення про конфлікт, як боротьбу, протиборство, дисгармонію у стосунках між людьми, особливості поведінки та ставлення до суперника в конфлікті.

Уніполярний третій фактор “Суперечливість” (13,2% дисперсії змінних) відображає суперечливість, біполярність, змішані почуття у конфлікті, оскільки одночасно включає конформні та неконформні тенденції міжособистісної поведінки (альтруїстичний, дружелюбний, авторитарний стилі міжособистісної взаємодії), що може відображати і особливості взаємодії з різними опонентами.

Четвертий фактор – “Агресивність” (11,0% загальної дисперсії) включає емоційну схему, агресивний та недовірливо-скептичний стилі міжособистісної взаємодії, що говорить про високу конфліктність осіб, що застосовують емоційну схему інтерпретації конфліктних ситуацій.

Біполярний п’ятий фактор “Пошук смислу проблеми” (10,3%) наванта­же­ний смисловою схемою та співробітництвом, як стилем поведінки в конфлікт­них ситуаціях (один полюс фактору) та уникненням (протилежний по­люс). Це свідчить про зв’язок смислових схем  з пошуком балансу інтересів та визнанням цінності міжособистісних стосунків, відкритим обговоренням проб­лем, чому протиставлене її уникнення, яке можна розглядати як пасив­ну форму конфліктної парадигми та антитезу активної позиції у конфлікті.

Фактор шостий “Компроміс” (10,2% дисперсії) навантажений двома змінни­ми: компроміс, як стиль поведінки в конфліктній ситуації, та когнітивні схеми інтерпре­тації конфліктних ситуацій. Це дозволяє інтерпретувати вказані схеми, як пошук пояснен­ня ситуації на даний момент, етап у досягненні прийнятного способу ви­рі­шен­ня проблеми, що не вимагає глибокого проникнення в неї та обговорення прихованих потреб.

Аналіз частоти використання різних контент-одиниць в описах конфліктних ситуа­цій дозволив встановити, що найбільш вживаною є поведінко­ва схема (28,4% дослід­жу­ваних), але для побудови когнітивних корелятів ситуацій (суб’єктивної мо­де­лі ситуації), як правило, використо­вуються кілька схем. Типовими є поєднання пове­дінко­вої та емоційної (ПЕ) (17,8% досліджуваних), когні­тивної та смислової (КС) (14,4%), пове­дінкової та когнітивної (ПК) (10,2%), поведінкової та смис­ло­вої (ПС) (8,5%) схем. Лише поведінкова схема застосовується як одна (10,2%). На осно­ві поєднання схем індивіди будують суб’єктив­ні моделі конфлікт­них ситуацій, які якісно відрізняються між собою.

Аналіз змісту факторів дозволив передбачити високу ефективність засто­суван­ня когнітивних та смислових схем  окремо і тим більше їх поєднання, що підтвер­ди­лось статистично: продук­тив­не розв’язання конфлікт­них ситуацій у 58,8% випад­ках пов’язане із їх викорис­тан­ням, що статистич­но перевищує частоту продуктив­ного завершення конфлікт­них ситуацій у загальній групі (^*=2,23 при p≤0,05). Непро­дук­тив­не розв’язан­ня конфліктних ситуацій пов’язане із застосуванням поєднань пове­дін­кової та емоцій­ної (81% досліджуваних), поведін­кової та когнітивної (72,7%), поведінко­вої та смислової (70%) схем. Як продуктивне, так і непродук­тив­не завершен­ня – результат застосування власне поведінкових схем (45,5% та 55,7% відповід­но). Частота непродуктивного завершення конфлікт­них ситуацій у цих гру­пах статистично не перевищує відповідну у загальній групі (^*=1,48 (ПЕ); ^*=0,49 (ПК); ^*=0,28 (ПС); ^*=0,64 (П), що не перевищує _кр=1,64 при p≤0,05).

У дослідженні було здійснено якісне оцінювання емпіричних результатів, що дозволило створити суб’єктивні моделі ситуацій на основі типових поєднань схем та наративної структури описів ситуацій. Встановлено, що для типо­вої поведінково-емоційної моделі характерна, перш за все, схильність до полярних типів міжособис­тіс­ної взаємодії (одночасно максимально виражені авторитар­ний та дружелюб­ний) та переважний вибір уникнен­ня, компромісу, суперництва як стилів вирішення конфлікт­них ситуацій. Показовою є егоцентричність та протиставлен­ня позицій Я та Інший (з акцентом на власній позиції та позитив­нішою оцінкою себе), що зближує виділену модель з одним із перших у філогенезі образів конфлікту (М.В.Кишко, Є.Л.Доценко) та з озна­ка­ми конфлікту на рівні природного категоріального знання (Н.В. Гри­ши­на). Дана модель максимально, у порівнянні з іншими, відтворює засвоєні культурні зразки. Однак, більшість описів ситуацій, створених на осно­ві цієї моделі, завершуються непродуктивно через затухан­ня та уникнен­ня (66,8%) і остаточне вирішення ситуації відтягується на деякий час. Ство­ре­ні наративи належать до посереднього чи недосконалого видів. Вони вирізняють­ся з поміж інших низькою здатністю до формулювання висновку, що теж вказує на недостатню продуктивність даної моделі, незважаючи на її широке використання.

Особливу увагу приділено когнітивно-смисловій моделі. Її створення пов’яза­не із переважанням дружелюбного стилю міжособис­тіс­ної взаємо­дії, схиль­ністю до співро­бітництва та компромісу. Водночас проявляєть­ся й активність у міжособис­тіс­ній взаємодії (авторитарність), впевне­ність та настирливість при вирішен­ні проблем. Таке поєднання можна поясни­ти прагненням досягнення влас­них ці­лей у конфлікт­ній ситуації, але не за рахунок іншого, а ,навпаки, разом з ним, врахо­вую­чи його потреби. Вони орієнтують на активну участь у вирішенні конфлік­ту, врахуван­ня як власних інтересів, так і інтересів суперника. Ство­рена модель достатньо продук­тив­на, оскільки більшість описаних конфлікт­них ситуацій вирі­шують­ся, а створені наративи належить до групи доскона­лих (70,6%), що свідчить про високий рівень інтеграції досвіду та соціальну адаптивність. Спільним для всіх мо­де­лей виявився парадоксальний факт недостатнього усвідомлення позиції опонен­та у конфлікті, адже даний тип ситуацій вимагає підвищеної уваги саме до іншого учасника.

Особливості суб’єктивних моделей, які відображають ба­чен­ня конфліктних ситуацій, відтворюються в наративах, оскільки наративізація є універсальним механізмом актуалізації внутрішніх смислових структур. Загалом для отриманих наративів харак­тер­ним є чіткий та логічно вибудува­ний сюжет. У ньому опи­су­єть­ся активність суб’єкта, спрямована на пози­тив­не перетво­рення ситуації (49,2% описів) чи пристосування до неї (34,7%). Більшість описів мають заголо­вок (64%) та закін­чуються висновком, що має різний рівень чіткос­ті (66,9%). Емоційне тло описаної ситуації може бути як позитивним (42,4%), так і негативним (44,9%).

Оскільки доско­на­лість наративної струк­ту­ри вказує на високий рівень інтегро­ва­нос­ті подій у структуру особис­того досвіду та соціальну адаптивність, вказана досконалість є свідчен­ням можливості продуктив­ного завершення конф­лікт­них ситуацій. У процесі обробки даних було виділено три групи наративів: “доскона­лі”, “посеред­ні” та “недосконалі”. Подальший аналіз дозволив встановити, що серед групи “доскона­лих” наративів 45,2% описів конфліктних ситуацій завершено продук­тив­но, а серед гру­пи “недосконалих” – 83,9% непродуктивно. Виявлені відмінності за показником продуктив­ності завершення конфліктних ситуацій між групами наративів (“доско­налі” та “недосконалі”, “посеред­ні” та “недосконалі”) статистично досто­вір­ні (*=3,8 та *=3,4, р0,01). Поєднання емпіричних результатів, отриманих в різних видах дослід­ницьких процедур, дозволяє стверджувати, що високий рі­вень інтегра­ції особистого досвіду є додатковим показником здатності особистості до пошу­ку оптимальної стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях та їх продук­тив­ного завершення, а недоскона­лість наративу майже однознач­но свідчить про непро­дук­тив­не їх завершення. Він є узагальненим показником суб’єк­тивної інтерпретації конфліктних ситу­ацій як фактору породження конфліктів.

Найвищий рівень інтеграції подій в структуру особистого досвіду забезпечує поєд­нан­ня когнітивної та смисло­вої (КС) схем (70,6% “досконалих” нарати­вів). Засто­сування поєднан­ня поведінкової та смислової (ПС) схем дає як “досконалі” (50% описів), так і “посеред­ні” (40%) нарати­ви, поведінкової та емоційної (ПЕ) схем – “по­серед­ні” (52,4%), а власне поведінкової (П) та поєднання поведінкової і когні­тив­ної (ПК) схем – “недосконалі” та “посередні” (по 41,7% та 41,6% відповідно).

Отже, результати дослідження на цьому етапі засвідчили існування схем інтерпретації конфліктних ситуацій та дозволили встановити їх вплив на динаміку конфлікту: виникнення та характер розв’язання конфліктних ситуацій.

У третьому розділі “Розвиток здатності особистості до ефективного розв’язання конфліктних ситуацій” представлено результати формуючого експери­мен­таль­ного дослідження. Його мета полягала у встановлен­ні значення засвоєння наукових знань з курсу “Конфліктологія”, що відбувалося через спеціально організовані лабораторних заняття (незалежна змінна), на здатність ефективно вирішу­ва­ти конфлікти (залежна змінна). Для досягнення цієї мети виявилось необхідним також утворення окремої групи студентів, в котрій навчання відбувалось у формі активного соціально-психологічного впливу, спрямованого на розвиток здатності особис­тос­ті до усвідомлення власного процесу інтерпретації конфліктних ситуацій. Таким чином було створено дві експериментальні групи, одна з яких (n=26) засвоювала знання в процесі формуючого соціально-пси­хо­ло­гіч­но­го впливу, а друга (n=26) – в традиційній формі і виконувала в дослідженні функцію контрольної. Обидві групи були утворені з числа студентів, з якими проводилась діагностична части­на дослідження. Програма була розрахована на 18 годин роботи в групі. Заняття були побудовані у формі тренінгу. Оскільки представлена програма є части­ною курсу “Конфліктологія”, то передбачалось також досягнення парціальних цілей: 1) поглиблення та уточнення професійних знань студентів про конфлікт, конфлікт­ну ситуацію, структуру, динаміку, функції конфлікту; 2) формування конфлікто­логічної компетентності (професіоналізму в управлінні конфліктами), що передба­чає наявність знань про різні аспекти феномену конфлікту та оволодіння техно­логіями дії у ситуаціях складної міжособистісної взаємодії; 3) удосконалення професій­ної здатності до рефлексування та безоцінкового сприймання іншого; 4) акти­візація прагнення студентів до самоосвіти, самовдосконалення, розвиток інте­ре­су до суб’єктивного світу іншого; 5) спрямування потенціалу конфлікту в пози­тив­не русло та створення умов для виявлення та осмислення проблем, що може бути імпульсом для особистісного та професійного зростання.

Поставлена мета передбачала розв’язання наступних завдань: 1) актуалізувати уявлення студентів про конфлікт та струк­турувати досвід перебуван­ня в конфліктних ситуаціях; 2) розкрити роль суб’єктивної інтерпре­тації ситуації та відмінностей у суб’єктивних інтерпретаціях у виникнен­ні конфліктних ситуацій та сфор­му­вати уявлення про необхідність їх врахування для ефективного вирішен­ня конфліктів; 3) показати, що конфлікт – це сконструйована людиною істо­рія, в процесі створення якої працюють певні контексти (“рамки”), які примушують бачи­ти власну історію лише під певним кутом зору і не дають можливості побачити особис­тості мно­жинність смислів, яку має кожна з них; 4) навчи­ти знаходити інші смисли, деконструювати домінуючу істо­рію, через оволодін­ня вмінням займати рефлексивну позицію, за­сто­совуючи когнітивні і смис­ло­ві рамки для осмислення досвіду перебу­ван­ня в конфліктних ситуаціях; 5) вста­но­ви­ти, чи існує причинно-наслідковий зв’язок між умінням застосовувати смислові й когні­тивні схеми аналізу конфліктних ситуацій та продуктивним розв’язанням конфлікт­них ситуацій.