РОЛЬ САМОРЕГУЛЯЦІЇ В УСПІШНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв'язок роботи з науковими планами та проблемами, об’єкт та предмет дослідження, формулюється гіпотеза та зазначаються методи дослідження, висвітлюється новизна та наукове і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ: «Проблема саморегуляції в сучасній психології» присвячений теоретичному аналізу наукових праць з цієї проблеми. Незважаючи на неоднозначне тлумачення терміна «саморегуляція» і розуміння суті цього феномена різними дослідниками, даній проблемі присвячено багато праць (А.Ю.Прохоров, 1992; Е.Dесі, 1994; A.Furhman, 1997; С.Д.Максименко, 2000; О.В.Тімченко, 2003; Ю.В.Позіненко, 2004). В цих та інших роботах науковці відмічають широту впливу саморегуляції на психіку людини, її суттєве значення в регуляції психічних процесів та станів, в мобілізації та розвитку індивідуальних можливостей.

В роботах Г.С.Нікіфорова (2006, 2007) саморегуляція розглядається з позиції її ролі у збереженні психосоматичного здоров’я. Особливу роль саморегуляції відводять у підвищенні стресостійкості та опірності проти психотравмуючих чинників (М.В.Корольчук, В.М.Крайнюк, 2006). Зроблені також спроби визначення структури, змісту та класифікації процесів саморегуляції (Ю.Я.Голіков, А.Н.Костін, 1994; Л.Б.Забєлова, 1997). В цитованих та інших роботах автори розглядали вплив саморегуляції на психіку фахівців різних професій.

Водночас досліджень впливу саморегуляції на працівників прокуратури проведено не було. Існують деякі дослідження ролі саморегуляції в професійній діяльності працівників судової системи (А.Р.Ратінов, 2000; Ю.В.Позіненко, 2002), в яких стверджується, що використання ними прийомів та методів саморегуляції значно зменшує негативні зміни у психіці цих фахівців.

Здійснивши аналіз специфіки професійної діяльності прокурорів, ми переконались, що вона насичена стресогенними чинниками, які, безумовно, на їх психіку діють негативно. Тому висновком до теоретичного аналізу стало переконання в тому, що проблему впливу саморегуляції на особистість і професійну діяльність прокурорів необхідно вирішувати. І головними питаннями, які мають бути вирішені, це пошук шляхів зменшення нервово-психічного напруження, збереження психічного і соматичного здоров’я та підвищення працездатності прокурорів.

У другому розділі: «Вплив індивідуально-психологічних особливостей прокурорів на вибір ними способів саморегуляції», перш за все, дається характеристика досліджуваних та інформація про методи дослідження.

Учасниками емпіричної частини роботи були дві групи прокурорів та їх замісників районних і місцевих прокуратур м. Луганська і м. Донецька та Луганської обласної прокуратури. Перша група (n=37) – експериментальна, складалась із названих фахівців (особи чоловічої статі віком від 35 до 50 років). Стаж роботи в прокуратурі коливався від 7 до 10 років.

Друга група – контрольна (n=36), складалась із фахівців з такими ж паспортними даними. Різниця між цими групами зводилась до того, що після виявлення особливостей особистості та способів саморегуляції, якими вони довільно керувались, з експериментальною групою був проведений комплекс наступних заходів.

По-перше, з ними були проведені бесіди про позитивний вплив на психіку і в цілому на здоров’я рекомендованих способів саморегуляції. До свідомості учасників експерименту доносилось, що засвоєння і використання рекомендованих їм способів саморегуляції підніме стійкість їх психіки проти психотравмуючих чинників і забезпечить зменшення прояву психосоматичних та психовегетативних порушень. Для нас на цьому етапі було важливим досягнення їх віри в позитивний результат експерименту.

По-друге, учасників експериментальної групи протягом двох місяців по три рази на тиждень навчали способам саморегуляції, до яких були віднесені наступні: дихальні вправи, аутогенне тренування, м’язове розслаблення, фізичні навантаження та відключення, тобто свідоме залишення ситуації.

Третім блоком роботи було щоденне використання ними протягом 10 місяців способів саморегуляції в процесі своєї професійної діяльності.

Особи, які увійшли до контрольної групи, по-перше, використовували відомі їм з життєвого досвіду способи саморегуляції (головним чином, гумор, жарти, пасивний відпочинок, сон, хіміотерапію та інше). А по-друге, з ними не проводили бесід про роль саморегуляції в їх психосоматичному здоров’ї.

До проведення експерименту всі учасники дослідження приймали участь у емпіричному виявленні їх індивідуально-психологічних особливостей та взаємозв’язку з їх перевагою до використання тих чи інших способів і методів саморегуляції. На цьому ж етапі з досліджуваними проводились бесіди, інтерв’ювання, аналіз особливостей їх праці та контент-аналіз службової документації (інструкції, накази та інше).

З метою отримання даних про індивідуально-психологічні особливості прокурорів використовували наступні методи дослідження:

1)    опитувальник Г.Айзенка;

2)    тест раціонально-життєвих орієнтацій;

3)    визначення рівня суб’єктивного контролю.

Діагностику самооцінки психічних станів за Г. Айзенком ми використовували маючи на увазі два моменти:

1)             наша мета – виявити вплив саморегуляції на психічні стани особистості, а використання цієї методики дозволяє виявити саме рівень прояву психічних станів;

2)             з літератури відомо, що ті стани, які можна діагностувати користуючись цією методикою (тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність) вельми суттєво впливають на психіку і, безумовно, професійну діяльність фахівців.

Тому використання цієї методики відповідало завданням дослідження, було доречним і цілком логічним.

В тесті раціонально-життєвих орієнтацій передбачається, що стандартними відхиленнями і середніми значеннями величин за шкалою «локус контролю-Я» є для чоловіків 21,3±3,85. У зв’язку з цим, для підрахування екстремальності ми вважали, що чоловіки, які мають значення за шкалою «локус контролю-Я» < 17,28 (тому що 21,13-3,85=17,28) можуть бути віднесені до групи екстерналів.

Потім підраховувався показник інтернальності: 21,13+3,85=24,98. Чоловіки, які мали значення за шкалою «локус контролю-Я» > 24,98 були віднесені до групи інтерналів.

Дослідження рівня суб’єктивного контролю здійснювалось з метою отримання даних цієї інтегральної характеристики у прокурорів. Адже відомо, що в індивідуально-психологічних особливостях людини важливе значення мають такі характеристики як ступінь незалежності, самостійності й активності в досягненні своїх цілей, розвиток почуття особистої відповідальності за свої вчинки.

Різні аспекти поведінки особистості залежать від узагальнюючої характеристики суб’єктивного контролю, яка грає важливу роль в міжособистісних відносинах, в способах вирішення кризових ситуацій професійної діяльності.

Ми врахували, що локус контролю, характерний для даної особи, універсальний не залежно від подій та ситуацій. Тип контролю один і той же і в разі перемог і після невдач. Саме завдяки можливості виявити рівень суб’єктивного контролю у досліджуваних прокурорів ми і застосували цей метод.

Для виявлення ступеня стресогенності професійної діяльності прокурорів була використана «шкала професійного стресу», яка розроблена А.К. Марковою і модифікована Л.Б. Забєловою (1997).

З метою визначення способів, якими прокурори користувались стараючись урегулювати свій психічний стан, ми застосували опитувальник «Способи саморегуляції психічних станів» Л.Б. Забєлової (1997). В цьому опитувальнику частота використання будь-якого способу саморегуляції оцінювалась в діапазоні від 1 до 3 балів: 3 – використовують часто; 2 – використовують час від часу; 1 – зовсім не використовують.

Реалізуючи свою мету, підвищення успішності професійної діяльності прокурорів за рахунок використання саморегуляції, ми відібрали п’ять способів саморегуляції і навчили їх прокурорів.

Контроль результативності використання цих способів саморегуляції здійснювався наступними методами: «Загальне здоров’я – GHQ-28», експрес-оцінка адаптивності, діагностика рівня емоційного вигоряння В.В. Бойко, опитувальник багатофакторного дослідження особистості Р.Б. Кеттелла (16PF), Фрейбургський особистий опитувальник (FPI), діагностика самооцінки психічних станів Г. Айзенка, методика визначення нервово-психічної стійкості та емпатії (Д.Я.Райгородський, 2001).

Перераховані методи дослідження дали можливість виявити ступінь впливу застосовуваних прокурорами способів саморегуляції на їх психоемоційну сферу та на рівень прояву психологічних станів.

Безпосередньо вплив використовуваних прокурорами способів саморегуляції на успішність їх професійної діяльності перевірявся за допомогою методики М.В. Пряхіної (1997). Кількісні дані про результати роботи прокуратури в містах України отримані у відділі статистичної інформації та аналітичної роботи Генеральної прокуратури України.

Математична обробка отриманих даних здійснювалась з урахуванням рекомендацій О.В. Сидоренко (2001).

В емпіричній частині дослідження в першу чергу виявлялись чинники професійної діяльності прокурорів, які викликають виникнення та збільшення ступеня прояву негативних психічних станів. Встановлено, що до них відносяться наступні: професійна (персональна) відповідальність, організаційні проблеми та часті сутички з керівниками. До цих чинників також належать: тиск на прокурорів владних структур, ненормований робочий день, зростання кількості справ, які припадають на одного працівника.

Вплив перелічених та інших стресогенних чинників створює об’єктивні умови для виникнення та розвитку у прокурорів негативних змін у психіці. Тому, відчуваючи нервово-психічні перевантаження, прокурори, покладаючись на свій життєвий досвід, використовували відомі їм способи саморегуляції.

Але виникало питання: чи залежить вибір способів саморегуляції від індивідуально-психологічних особливостей прокурорів? Для відповіді на це запитання був проведений наступний етап дослідження. Виявилось, що найчастіше вони обирають наступні способи саморегуляції: аналіз ситуації, роздуми (53%), самоконтроль, вольові зусилля (46%), сон, пасивний відпочинок (43%), гумор, жарти (40%), фізичні навантаження (33%).

Слід зазначити, що специфіка професійної діяльності прокурорів настільки сильно впливає на їх особистість (здійснюючи професійну деформацію), що навіть у виборі способів саморегуляції вони керуються більше не почуттями та емоціями, а роздумами та аналізом ситуації.

Було також встановлено, що на вибір прокурорами того чи іншого способу саморегуляції впливає ступінь їх екстравертованості, тривожності, фрустрації, агресивності, ригідності. Так, екстраверти віддають перевагу спілкуванню, гумору та жартам, а інтроверти – аналізу ситуації, роздумам та самоконтролю. Серед досліджених прокурорів виявлено інтровертів - 64,4%, а екстравертів - 35,6%.

Від ступеня прояву емоційної стійкості досліджених фахівців теж залежав їх вибір способа саморегуляції. Емоційно стійкі перш за все обирають самоконтроль та вольові зусилля, а емоційно нестійкі – гумор та жарти. Встановлено, що емоційно стійких прокурорів 79,5%, а емоційно нестійких – 20,5%.

Цікаво, що прокурори, які мали досить високі показники з негативних психічних станів менше за інших звертались до таких способів саморегуляції, де необхідно було щось обдумувати або використовувати вольові зусилля. Так, наприклад, прокурори з високим рівнем тривожності віддають перевагу хіміотерапії, фрустрації – аутогенному тренуванню, агресивності – фізичним навантаженням, а ригідності – дихальним вправам.

Використавши методику самооцінки структури темпераменту, ми одержали дані, які дають можливість переконатись, що і якості темпераменту прокурорів впливали на вибір ними способів саморегуляції. Було показано, наприклад, що особи, які відрізнялись високою мірою активності, в своєму виборі наполягали на використанні таких способів саморегуляції, які потребують залучення інтелектуального компоненту.

Таким чином, одержані в цій частині дослідження результати дали можливість переконатись в наступному: 1) використання способів саморегуляції здійснюється прокурорами не систематично, а час від часу – в періоди загострення нервово-психічних перевтомлень; 2) способи саморегуляції, які використовуються прокурорами з метою впливу на свій психічний стан відомі їм з життєвого досвіду, як правило, вони їх спеціально не вивчали і глибоких знань відносно механізму їх дії не мають; 3) на вибір способів саморегуляції впливає специфіка професійної діяльності прокурорів та індивідуально-психологічні особливості особистості.

Тому на наступному етапі нашого дослідження цілком логічним було серед відомих способів саморегуляції відібрати найефективніші, роз’яснити прокурорам механізм їх дії, навчити їх правильно виконувати і в кінці експерименту перевірити очікуваний результат. І, безумовно, при наявності позитивного результату, впевнитись у доказі гіпотези дослідження.

Саме це і було виконано, а результати експерименту описані в третьому розділі.

В третьому розділі: «Використання саморегуляції для психологічної корекції та підвищення успішності у професійній діяльності прокурорів» наводяться експериментальні дані про можливість використання способів саморегуляції психічних станів з метою підвищення рівня працездатності, адаптивності, зниження негативних змін у психіці. Показано, що виробниче навантаження та його специфіка у прокурорів викликає втомлюваність, психосоматичні та психовегетативні розлади. А систематичне застосування засвоєних ними способів саморегуляції зменшує прояв хворобливих симптомів, підвищує працездатність, опірність до психотравмуючих чинників і (як результат цього) спостерігається підвищення успішності в їх професійній діяльності.

Виявлення здатності прокурорів протистояти дії стресогенних чинників професійної діяльності та вплив використовуваних ними способів саморегуляції на емоційну сферу здійснювався за допомогою методики В.В.Бойко «Діагностика рівня емоційного вигоряння». Одержані результати пересвідчують в тому, що за даними отриманими після аналізу кожної фази синдрому вигоряння, контрольна та експериментальна групи суттєво відрізнялись. Так, якщо на початку експерименту показники за фазами напруги, резистенції та виснаження відрізнялись на 0,2-0,3 бала (p<0,05), то наприкінці експерименту отримано наступні дані. Фаза напруги в контрольній групі – 63,7 балів, а в експериментальній – 36,3 бали; фаза резистенції, відповідно, - 64,9 та 34,0 балів. Фаза виснаження – 76,2 та 40,2 балів (p<0,05).

Це означає, що, по-перше, до кінця року у прокурорів обох досліджених груп спостерігається емоційне виснаження, а, по-друге, в групі контролю цей показник (а значить і ступінь прояву цього стану) майже вдвічі більший. Тобто позитивна роль систематичного використання способів саморегуляції наглядно показана.

Використовуючи методики Р.Кеттелла та FPI, ми намагались вияснити можливості впливу використання засвоєних прокурорами способів саморегуляції на якості особистості. Отримані дані свідчать про можливість такого впливу, причому на деякі риси їх особистості він вельми суттєвий. Так, усвідомлене використання прокурорами способів саморегуляції викликало підвищення витримки, емоційної стійкості, незалежності, ініціативності, самоконтролю. Водночас такі якості як роздратованість, невротичность, агресивність, депресивність, дратівливість після експерименту стали проявлятись значно менше.