ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ УСВІДОМЛЕННЯ ВИНИ НЕПОВНОЛІТНІМИ ЗЛОЧИНЦЯМИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність наукової проблеми та визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, а також наведено структуру дисертації.

Перший розділ «Проблема вини в юридичній психології» містить теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених проблемі вини як у загальній та юридичній психології, так і у кримінальному праві.

Проблему вини у загальному вигляді можна позначити як філософську, психологічну та етико-правову проблему. В межах сучасної філософії вина розглядається як внутрішня причина, що зумовлює людину до вільного, відповідального, етичного самовизначення, внаслідок чого вона володіє здатністю вирішувати справедливо, виступати проти несправедливого і уникати забороненого. У кримінальному праві існує чимало концепцій вини, основними з яких є нормативна, оціночна та психологічна. У радянській та сучасній вітчизняній кримінально-правовій літературі основне місце займає психологічна теорія вини, представниками якої є П. Матишевський, А. Піонтковський, І. Філановський та інші. Згідно з нею, в кожний психічний акт певною мірою входять два елементи (ознаки) – інтелектуальний та вольовий. Деякі вчені (Ф.Г. Гілязєв, П.С. Дагель, Б.С. Утєвський, Л.І. Шеховцова) виділяють ще й третій елемент - емоційний. У реальному житті інтелектуальні, вольові та емоційні ознаки взаємопов’язані і утворюють єдиний психічний процес, тому виділення їх є умовою, необхідною для з’ясування змісту вини.

Відповідно до ст.23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина – це обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст та є необхідною умовою кримінальної відповідальності.

Традиційно у психологічній науці вина розглядається в межах проблеми соціальних «самооціночних» емоцій та емоційних станів (М. Масколо, К. Фішер та інші). Перші дослідження вини припадають на психоаналітичні концепції (Х. Льюис, Г. Пайерс, З. Фрейд, К. Хорні та інші). З точки зору когнітивного підходу (Ю.М. Орлов) вина включає наступні елементи: а) те, якою повинна бути людина «тут» і «зараз» згідно з

Я-концепцією; б) яким є «Я» «тут» і «зараз»; в) розузгодження перших двох елементів та їх усвідомлення. Прихильники біологічного підходу стверджують, що відчуття вини природжене й універсальне, а форми його виразу засвоюються в процесі розвитку (А. Бак, Д. Коган). Згідно з теорією дискретних емоцій (К. Ізард) вина є однією з первинних складових мотивації, а основною адаптивною функцією вини є запобігання збитку та експлуатації. Загальновизнаним у психології є постулат, що емоція вини відіграє важливу роль у процесі розвитку особистісної,

соціальної відповідальності та у формуванні афективно-когнітивних структур совісті. Розвиток вини та формування совісті є найважливішими умовами для психологічної зрілості особистості, в тому числі особистості підлітка.

            Суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується сукупністю трьох обов'язкових ознак: фізична особа; осудна; особа, яка досягла віку, з якого згідно з законом настає кримінальна відповідальність. Загальним віком кримінальної відповідальності є 16 років, зниженим віком - 14 років, передбаченого за вчинення окремих злочинів (ч.2 ст.22 КК України).

Основною ознакою осудності особи є здатність до свідомо-вольової поведінки, яка полягає у здатності людини повною мірою усвідомлювати фактичний характер своїх дій (бездіяльності) та керувати ними. Для визнання особи здатною до свідомо-вольової поведінки  важливі наступні моменти: здатність людини розуміти регулюючу роль базових морально-етичних цінностей і норм суспільства; можливість доступу до інформації про них; здатність враховувати їх наявність, керуватися ними або відкидати в ситуації вибору. При цьому інтегральним критерієм свідомо-вольової поведінки О.Д. Сітковська вважає «соціально орієнтоване керування поведінкою в ситуації вибору». Мається на увазі здатність та можливість: а) підходити до вибору цілей та засобів дій, усвідомлюючи себе членом суспільства, тобто враховуючи їх наслідки для інших; б) усвідомлювати причинно-наслідкові залежності обраного варіанту поведінки; в) усвідомлювати цей варіант поведінки як окремий випадок певного виду та класу явищ, використовуючи при цьому соціально орієнтовані оцінки; г) використовувати механізм критичності в ході вибору варіанту поведінки; д) здійснювати рішення про відповідний варіант поведінки, зберігаючи керування ним.

            Як відомо у віці 14 років людина здатна до висновків, може регулювати свою поведінку та брати на себе відповідальність (С.Л. Рубінштейн). У підлітковий період відбувається інтенсивний фізичний та психічний розвиток людини, проявляються протиріччя у фізіологічній, психологічній та соціальній сферах. Це відбивається на структурі індивідуальної свідомості, призводить до диспропорцій у співвідношеннях її елементів – інтелектуального, емоційного та вольового (З.А. Астеміров, В.Л. Васильєв). В цілому підлітковий вік характеризується: 1) появою психологічних новоутворень (самосвідомості, самостійності); 2) якісною перебудовою всієї психічної діяльності у зв'язку з вступом до дії нових соціальних чинників (систематизованого вивчення основ наук, зміни суспільних позицій), що підвищують вимоги до особистості; 3) крайньою нерівномірністю розвитку, що виявляється в дисгармонії соціально-етичного формування і фізичного дозрівання, в одночасному суперечливому поєднанні в особистості підлітка «дитячості» та «дорослості»; 4) зростанням соціальної активності особистості, пов'язаної із формуванням її соціальних установок, моральних основ. В цілому за своїм психічним та соціальним розвитком підлітки у віці 14-16 років можуть повною мірою усвідомлювати свою вину щодо скоєного злочину та наслідків своїх дій. У пенітенціарній психології в широкому сенсі під ресоціалізацією розуміють організований соціально-психолого-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навичок у засуджених, переорієнтації їх соціальних установок і референтних орієнтацій за рахунок включення у нові позитивно орієнтовані відносини. У вузькому сенсі ресоціалізація - це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства і повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя (О. Овсяннікова, Ю. Штурхецька, І. Ярмиш та інші).

Одним з найскладніших періодів для засудженого неповнолітнього є період адаптації до умов позбавлення волі, перші 6-8 місяців знаходження у колонії (В.Л. Васильєв). У цей період виникають негативні емоційні стани, обумовлені важкими умовами життя, обмеженням соціального спілкування, інтимного життя, ворожим ставленням  інших засуджених та інше.

Первинна робота з неповнолітніми злочинцями у спеціальних установах спрямована на усвідомлення ними своєї вини, розкаяння в скоєному злочині. Визнання вини та щире каяття варто вважати найважливішою передумовою ефективної ресоціалізації неповнолітніх злочинців (Ю.А. Дмитрієв, Б.Б. Казак, В.І. Кривуша, В.М. Синьов, Л.О. Шевченко).

У другому розділі «Психологічна структура та варіанти усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями» подано інформацію про неповнолітніх злочинців, які брали участь у дослідженні, методи емпіричного дослідження особливостей усвідомлення вини цим контингентом, визначено структуру та варіанти усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями.

Дослідження проводилося на базі Курязької виховної колонії імені О.С. Макаренка. В ньому прийняли участь неповнолітні злочинці чоловічої статі віком 16-17 років, загалом 87 осіб, які скоїли злочини різного ступеня тяжкості і спрямованості та на час проведення дослідження знаходилися в колонії протягом 3-6 місяців (період адаптації).

Більшість неповнолітніх злочинців (60,9%) скоїли корисливі злочини та засуджені за ст.185 КК України «Крадіжка». На другому місці знаходяться насильницько-корисливі злочини - 29,9% (ст.186 та ст.187 КК України - грабіж та розбій), а на третьому місці - насильницькі злочини - 9,2% (ст.115 КК України - вбивство).

Дослідження основних мотивів злочинів неповнолітніх дозволило встановити, що більшість правопорушень скоювалися заради матеріальної наживи (40,2%) та за компанію (20,7%). 18,4% неповнолітніх вчинили свій злочин, керуючись іншими мотивами (заздрість, честь, сімейні обставини та інше); відчуття ризику стало мотивом злочину у 14,9% неповнолітніх, а почуття радості, задоволення - у 5,8% досліджуваних.

На підставі контент-аналізу особових справ неповнолітніх злочинців встановлено, що 52,8% виросли у повній сім’ї, з них у 17,8% неповнолітніх батьки вживали спиртні напої, у 3,6% батько був осуджений; 35,7% неповнолітніх виросли у неповних сім’ях, з них 87,1% виховувалися тільки матір’ю, 12,9% - тільки батьком. 11,5% досліджуваних росли без батьків.

Для визначення психологічних особливостей усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями були використані наступні методи: анкета, розроблена нами для вивчення основних складових усвідомлення вини, та методика «незавершені речення», модифікована нами для визначення ставлення неповнолітніх до скоєного злочину, їх уявлень щодо юридичних та філософських понять (закон, злочин, гріх, сором, справедливість), причин та мотивів злочину, планів на майбутнє.

Математична обробка результатів дисертаційного дослідження проводилася з використанням ц-критерію кутового перетворення Фішера; t-критерію Стьюдента; коефіцієнту рангової кореляції Спірмена (r_s); факторного аналізу (метод максимальної правдоподібності з Varimax raw обертанням).