РОЗВИТОК РУХОВОЇ НАВИЧКИ З УРАХУВАННЯМ ПСИХІЧНОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ ВПРАВЛЯННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету, гіпотезу і завдання дослідження, об’єкт і предмет, викладено наукову новизну та практичну значущість результатів дослідження, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та впровадження їх у практику.

У першому розділі – „Психологічні аспекти рухової дії людини як цілісної системи” – з'ясована роль окремих факторів психічної інтенсивності вправляння при формуванні рухових навичок.

У розділі подано аналіз теоретичних підходів до дослідження психічної інтенсивності вправляння при формуванні рухових навичок. У межах цих підходів розв’язуються питання з’ясування єдності і відмінностей психічної регуляції рухів, що виконуються в різноманітній за психічною інтенсивністю діяльності в навчанні та в екстремальній ситуації. Зазначається, що основні психічні функції діяльності людини в навчанні і змаганнях виявляються в екстремальній ситуації; рухова діяльність розглядається як предмет планування і проектування, як форма практичної реалізації психічних і рухових властивостей людської діяльності у процесі рухової навички, як особливий вид діяльності, спрямованої на психічні трансформування, смислове проектування і породження рухового акту в системі навчання.            Ґрунтуючись на теорії психічного відображення, необхідним є розкриття тієї частини суб’єктивного, яка пов’язана з процесами мислення людини, що організовує й спрямовує навчання до його мети.

Аналітичний огляд літератури показав, що рухова діяльність людини являє собою цілісність, в якій при вирішенні рухових завдань взаємодіють інтелектуальний, емоційний, моральний і дієвий стани. Тим не менше, здебільшого розвиток рухових дій планується без урахування впливу психічної інтенсивності вправляння при формуванні рухових навичок. Внаслідок цього спостерігається явище, пов’язане зі зниженням результатів дій в екстремальних ситуаціях порівняно з досягненням у навчанні, тобто підвищення емоційної напруженості умов діяльності призводить до руйнації рухових навичок.

Разом з тим, у вищенаведених дослідженнях поза увагою лишалися умови діяльності і стану людини, пов’язані з величиною психічної інтенсивності діяльності, характерні для складної системи рухової навички на різних стадіях її вдосконалення. Через це на стадії удосконалення рухової навички, коли спортсмен бере участь у змаганнях – екстремальних ситуаціях, виникають інтерференції в процесі виконання дії, що виявляється у скутості рухів. Наслідком цих перешкод у регуляції рухів є істотне зниження результатів порівняно з показниками, що мали місце у попередньому навчанні.

У другому розділі – „Методи й організація дослідження” – викладаються методологічна основа й принципи організації та методичний апарат дослідження.

Як метод психологічного контролю і регуляції напруженості психічних станів досліджуваних використовували індекс психічної напруженості (В.В. Клименко). Частота серцевих скорочень вимірювалась у процесі тренування і змагання (до початку і після завершення рухової дії).

Взаємозв’язок напруженості дієвого стану у процесі формування навички і регуляції рухів, зокрема стрибка баскетболіста у висоту, визначався за допомогою якісно-кількісних характеристик:

–       психічної інтенсивності вправляння;

–       зменшення часу відпочинку між діями;

– величини показників компонентів психічної інтенсивності вправляння, які впливають на якість регуляції рухів стрибка у висоту;

– умов розвитку суб’єктивних еталонів і шкал оптимальних психічних станів як форми регуляції рухів через підвищення психічної інтенсивності – щільності дій під час вправляння;

– спроможності досліджуваних утримувати максимальний результат  рухових дій у процесі навчання і в екстремальних ситуаціях;

– рухів за  наочним образом дії, що задається розмічанням довжини кроків, а також шляхом настановлення форм регуляції рухів для продуктивності дії.

Показниками емоційної напруженості та напруженості дієвого стану були параметри частоти серцевих скорочень, просторових, часових характеристик рухів, що досліджувалися в різних психічних станах: в навчанні та в екстремальних ситуаціях.

Зміни вказаних показників здійснювалися за методом «впливів і наслідків», який дозволяє виявляти вплив самого процесу перебудови рухів за рахунок зміни психічної напруженості і те, які наслідки перебудови залишаються в системі рухів і як вони впливають на результативність наступних дій. Порівняльний аналіз показників, отриманих на початку і наприкінці експерименту, дозволив зробити висновки, які надали можливість якісно і кількісно оцінити форми регуляції рухів досліджуваних, що перебували у різних психічних станах, а також зміни раціональності рухів порівняно з їх вихідним станом.

Дібраний у підсумку комплекс методів дослідження, що відповідав усім прийнятим психометричним вимогам (надійність, об’єктивність, валідність) був застосований нами як інструмент діагностики напруженості рухової дії у навчальній та екстремальній ситуаціях. Змістова характеристика отриманих результатів подається у наступному (третьому) розділі.

У третьому розділі „Особливості психічної напруженості рухової дії у навчанні та в екстремальних ситуаціях” подані результати дослідження рухових навичок у звичайних та екстремальних ситуаціях.

Встановлено, що між психічною напруженістю в  процесі навчання (тренування) і в екстремальній ситуаціях (змаганнях) мають місце достовірні відмінності ( t - 6,292, Р<0,001). Отримані відмінності у напруженості психічних станів обумовлені завданнями, які вирішує людина у своїй руховій діяльності, зокрема, у тренуванні переважають пізнавальні завдання, в той час у змаганнях – домінують відчуття боротьби й змагань. Перехід від вирішення одного виду завдань – розумових, до моральних, пов’язаних із самоствердженням, істотно перебудовує образ, що регулює рух і поведінку людини. У результаті порушення регуляції рухів постає недостатність компенсаторних можливостей термінової перебудови способів дії.

Почуття змагання й боротьби вносять істотні зміни у психічну інтенсивність дії. Завдяки відчуттю відповідальності за результат змагань, прагнення досягнути найвищого результату виступає головним моральним фактором. Змагання завжди пов’язані з максимальними фізичними напруженнями, які інколи переважають можливості людини. Крім цього, на спортсмена впливають й інші фактори: дії у прилюдних ситуаціях, склад учасників змагання, дії суддів, взаємодія з тренерами, метеорологічні умови і, особливо, фактори несподіваних ситуацій, які дезорганізовують регуляцію рухів в екстремальних ситуаціях.

Пояснюючи причини поразки в змаганнях, звичайно, досліджувані вказують на недостатню психологічну підготовленість, на невміння "зібратися" у відповідальний момент змагань і перебороти стартове хвилювання. Однак, як показали наші дослідження, однією з причин невдалих виступів у змаганнях є недолік методики навчання в процесі тренування, у якій не враховується фактор психічної напруженості.

Отже, психічна регуляція рухової навички, сформована за наявності низької напруженості морального стану людини під час тренування, в умовах змагань виявляється на межі надійності і руйнується.

Розроблено спосіб регуляції психічної інтенсивності дії за рахунок вибіркової активізації і мобілізації вольових зусиль, психомоторних якостей особистості у навчанні. Вольові зусилля, спрямовані на виконання розбігу, відштовхування в завершальній фазі системи рухів, активізацію переміщення ноги в момент, передуючий відштовхуванню, дозволили досліджуваним підвищити напруженість дієвого стану до оптимальної. Індикатором цього стану може слугувати частота пульсу 180 уд/хв.

Регуляторна функція волі, як виявилося, виразилася у збільшенні швидкості рухів у розбігові перед дією, порівняно з діями, які попередньо оцінювалися досліджуваними як такі, що виконані з повною віддачею сил. Як наслідок, при виконанні вказаних завдань не тільки достовірно збільшувалася психічна напруженість з 30 до 78 одиниць, але і досягала оптимальних показників (180 уд/хв.), досліджувані переживали свої дії як такі, що виконуються з великим і незвичним для них напруженням: раніше ніж звичайно виснажувалися, відмовлялися від продовження виконувати дії у тренуванні.

Виявлено, що у розвитку моральної структури системи рухів найважливіше значення мають:

а) змістова сторона цілей, якими керується людина у своїх вольових діях, - самоствердження;

б) засоби – моральні почуття і пізнавальні образи, які регулюють досягнення різних цілей: перші – самоствердження, інші – самопізнання через розвиток рухової навички.

Потреби відчуваються досліджуваними подвійно: з одного боку, як переживання дійсних потреб, що невідкладно потребують свого задоволення, а з іншого - як усвідомлення потреб у формі тих чи інших уявлень та понять. Момент усвідомлення потреби є найважливішою стороною морального почуття, найбільш суттєвою для її виникнення та розвитку.

Частота серцевих скорочень під час напруженої спортивної діяльності у перші 5-10 с після її завершення у більшості досліджуваних коливається у межах 170-200 ударів на хвилину. Ймовірно, саме така частота серцебиття є оптимальною, що забезпечує хвилинний об’єм руху крові. Можна зробити висновок, що збільшення частоти ритму серцевих скорочень понад 200-220 уд./хв. слід розглядати як несприятливу реакцію, що свідчить про недостатню підготовленість системи кровообігу до виконуваної роботи.