мотиваційно-смислове структурування майбутнього як механізм наративної ідентичності студентської молоді

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність вивчення мотиваційно-смислового структурування майбутнього як механізму наративної ідентичності в сучасних соціокультурних умовах; визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; окреслено теоретичні та методологічні основи дослідження, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі "Теоретичні засади розгляду особистісної ідентичності як процесу наративного життєструктурування" висвітлено роль проблеми ідентичності в еволюції філософської та соціогуманітарної рефлексії; обґрунтовано зміст поняття наративної ідентичності як категорії соціальної психології; визначено роль і місце мотиваційно-смислового структурування майбутнього в процесі розгортання наративної ідентичності особистості; запропоновано теоретичну модель дослідження мотиваційно-смислового структурування майбутнього як механізму наративної ідентичності.

На підставі аналізу робіт метатеоретиків сучасності (К.-О. Апель, З. Бауман, У.Еко, Ж.-Ф. Ліотар, П. Рікер, Х. Уайт, Дж. Уард, М. Фуко) показано, що актуальна інтерпретація категорії ідентичності належить, в першу чергу, постструктуралістсько-герменевтичній перспективі. Остання великою мірою спирається на дискурс ідентичності у подоланні спадку класичної і (частково) некласичної раціональності. Відповідну критику представлено у вигляді двох основних етапів – фіксації "кризи ідентифікації" як соціокультурного феномену та вироблення програми "воскресіння суб’єкта" як способу подолання цієї кризи. В контексті означеної програми проінтерпретовано зближення філософського і соціогуманітарного дискурсів ідентичності, комунікативно-діалогічний поворот у соціогуманітарних науках та тлумачення наративної ідентичності як інтертекстуальності, діалогу Я-тексту і тексту культури.

Аналіз основних векторів становлення категорії особистісної ідентичності в соціогуманітарному знанні показав, що традиційні концепції презентують опозицію суб’єктивізму (психоаналіз, екзистенційно-гуманістичні концепції) і об’єктивізму (символічний інтеракціонізм, статусно-рольові концепції) в інтерпретації персональної ідентичності, яка знімається із формуванням конструктивістської методологічної парадигми (Дж. Брунер, К. Герген, С. Квалє, Т.Р. Сабрін, Дж. Поттер, М. Уизерел, Р. Харе, Дж. Шотер та ін), завдяки психологізації і соціологізації феноменології Е. Гусерля (М. Мерло-Понті, А. Шюц, П. Бергер, Т. Лукман). Такий підхід поєднує ідеї екзистенційної осмисленості життя та життєвого світу особистості, з одного боку, та ідеї культури і соціальних структур як джерела системи значень, – з іншого. Ідентичність починає інтепретуватися в контексті діалогу людини та культури, в контексті комунікації з Ішим (як єдність інтеріоризації та екстеріоризації) і фактично зливається з філософським дискурсом наративної ідентичності.

Сучасні дослідники, які працюють у конструктивістській парадигмі апелюють до ідей діалогічності та культурної опосередкованості в роботах російських формалістів, що приводить до зближення західного конструктивізму і відповідної лінії вітчизняної психології (М.М. Бахтін, С.Л. Рубінштейн, В.А. Роменець, К.О. Абульханова, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва). Завдяки зосередженню на контекстуально-ситуаційному винесенні, позначенні і реалізації ціннісно-смислового змісту в комунікативно-діалоговому просторі, суб’єктно-вчинковий підхід до ідентичності може бути проінтерпретований як вітчизняна версія розгортання соціально-психологічного втілення постмодерного дискурсу ідентичності.

На підставі проведеного теоретичного аналізу було зроблено ряд висновків, що специфікують теоретичну модель дослідження.

Категорія наративної ідентичності вказує на інтерпретацію персональної ідентичності як конструювання людиною власної семантичної цілісності у часі та просторі. Означена цілісність постає як процесуальність і осмисленість життя, як переживання власної присутності, що протиставляється хаосу, абсурду, небуттю.

Конструювання семантичної цілісності відбувається як подієве структурування життя у різних комунікативних контекстах. Подія виступає маркером життєвого обрію, центром ситуації проміжного фіналу. Подієве структурування реалізується як наративізація (символічне означення) цінностей і смислів у подіях майбутнього та інтерпретація в їх світлі подій минулого. Отже, семантична транспектива життя як процесуальність осмисленості відкривається людині через мотиваційно-смислове структурування майбутнього, яке розглядається як основний механізм наративної ідентичності.

В умовах сучасної соціокультурної ситуації цілісна історія життя розпадається на множину наративних оповідань, що характеризуються часовою і просторовою нетотожністю. Часова нетотожність обумовлює розірваність ідентичності, в той час як просторова –  контекстуальність і релятивність ідентичності.

Питання пошуку форм персональної ідентичності, лояльних до часової і просторової нетотожності, на рівні мотиваційно-смислового структурування майбутнього як механізму наративної ідентичності постає як питання про динамічне подієве структурування. Останнє передбачає закладання людиною нефінального фіналу історії свого життя, наявність у неї життєвих смислів, які б містили ресурс плюральної інтерпретації (зберігали завжди-можливість переходу у метаситуацію, метаконтекст) та ресурс відновлення у часі (знову-зустрічі і впізнавання після розриву). Наявність або відсутність таких метасмислів обумовлює принципове ставлення людини до невідомого майбутнього і жорсткість її семантичної життєвої моделі, що невідомому протиставляється.

Основним змістовним виявом динамічного структурування майбутнього постає свобода розгортання діалогу Я-тексту і тексту культури. Такий діалог реалізується у формі екстеріоризаційних та інтеріоризаційних ідентифікаційних процесів як джерел життєвої зміни, інтеграції у пояснювальну життєву модель нового досвіду та відсування її меж. Дотримання або недотримання умови вільного розгортання екстеріоризаційних та інтеріоризаційних процесів визначає переживання людиною власної динамічної цілісності як руху смислу в часі та просторі або побудову замісних механізмів імітації такого руху.

Джерелом свободи розгортання екстеріоризаційних та інтеріоризаційних ідентифікаційних процесів у подієвому структуруванні майбутнього є звільненість життєвих цінностей і смислів особистості від зовнішніх і внутрішніх умов. Остання уможливлює перехід ідентифікаційної моделі у нову якість та забезпечує можливість розширення часу і простору ситуації майбутнього.

У другому розділі "Стратегія дослідження мотиваційно-смислового структурування студентами майбутнього як механізму наративної ідентичності" визначено методологічні основи дослідження, обґрунтовано його емпіричну модель та організаційно-процедурне рішення. Особливу увагу звернено на епістемологічний контекст дисертації як виток її методологічного профілю.

Емпіричне дослідження змодельоване як якісне наративне дослідження, доповнене кількісними елементами, що передбачає послідовність здійснення розвідувального та основного етапів, спрямованих на розв’язання завдань зондування емпіричних виявів основних категорій дослідження, побудови типології моделей наративної ідентичності студентській молоді, аналізу релевантності цих моделей сучасним соціокультурним умовам та їх опису за допомогою кількісно виміряних параметрів.

З урахуванням принципової контекстуальності наративної ідентичності дослідження передбачало зчитування способів подієвого структурування майбутнього на рівні наративного оповідання конкретного контекстуального змісту на прикладі професійного життя досліджуваних. Вибір структурування професійного майбутнього в якості прикладу контекстуального розгортання наративної структури обумовлений тим, що значна частина життєвих планів студентів пов’язана саме з професійним самоздійсненням, ця сфера життя є актуальною, а отже – подієво насиченою.

Загальний методичний профіль дослідження визначено як наративний аналіз із застосуванням стратегії найбільшого контрасту в межах еклектичного підходу продукування смислу через ситуаційні прийоми з акцентом на інтерпретації.

В якості емпіричного об’єкту дослідження за принципом випадковості було сформовано вибіркову сукупність студентів, неспецифічну за іншими ознаками. У дослідженні взяли участь 95 осіб віком від 17 до 22 років, серед яких 36 чоловіків і 59 жінок. Було залучено студентів різної фахової спрямованості вищих навчальних закладів м. Києва з II-го по VI-й курс навчання.

У третьому розділі "Емпіричне дослідження мотиваційно-смислового структурування майбутнього як механізму наративної ідентичності студентської молоді" здійснено аналіз та інтерпретацію отриманих результатів.

Попередніми параметрами якісного аналізу способів мотиваційно-смислового структурування майбутнього виступили підтримка у суб’єктивному майбутньому метаконтекстуальних смислів, яка обумовлює ставлення людини до невідомого, та її здатність або нездатність до динамічного подієвого структурування майбутнього. Ці параметри конкретизувалися через свободу розгортання екстеріоризаційних та інтеріоризаційних ідентифікаційних процесів та звільненість життєвих смислів особистості від зовнішніх і внутрішніх умов.

В ході установчої стадії наративного аналізу попередні параметри розклалися на параметри другого порядку. Чинниками здатності особистості до динамічного подієвого структурування постали засвоєння у вигляді життєвого досвіду ідей недефіцитарних цінностей та інтегрованість цих цінностей у вигляді особистісного досвіду як кристалізованість смислів. Таке структурування виявляється у можливості перманентного відсування просторово-часових меж ситуації майбутнього. Воно реалізується на рівні подій як маркерів життєвого обрію, що звільнені від жорстких часових або просторових (атрибутивних) фіксацій і виконують функцію смислового азимуту життєвого руху.

За означеними критеріями мотиваційно-смислове структурування майбутнього студентською молоддю диференціюється у сім основних способів. Відповідно виокремлюються наступні моделі наративної ідентичності:

-                 моделі самоконституювання, коли відбувається переосмислення засвоєних цінностей, і джерелами життєвої зміни є зміни людиною себе через інтеграцію нового досвіду;

-                 творчі моделі, коли цінності є засвоєними і інтегрованими, а динамічність моделі забезпечується змінами життєвої ситуації, розширенням її інтерпретативних меж, привнесенням в неї результату творчого вчинку;

-                 неперервні моделі як набуття завдяки чергуванню самоконституювання та творчості форми динамічної цілісності;

-                 замісні моделі, коли надіндивідуальні цінності є засвоєними, але неінтегрованими внаслідок самооцінкового дефіциту;

-                 інфантильні моделі, коли надіндивідуальні цінності є засвоєними, але неінтегрованими внаслідок невдалого переосмислення первинної пояснювальної системи;

-                 скептичні моделі наративної ідентичності, коли засвоєні цінності не інтегруються через заперечення;

-                 примітивні моделі, коли відсутня перша умова динамічного життєструктурування – засвоєння недефіцитарних цінностей на рівні ідей.

Моделі самоконституювання, творчі та неперервні моделі виступають стадіями розгортання наративної ідентичності і набуття нею характеру нонфінальної процесуальності. Примітивні, замісні, інфантильні та скептичні моделі є результатом реакції особистості на порушення вільного розгортання екстеріоризаційних та / або інтеріоризаційних процесів.

За критерієм динамічності, як умови релевантності сучасним соціокультурним умовам, означені моделі об’єднуються у три групи. Диференціюються статичні моделі, де життєва ситуація є незмінною, полюсно-статичні, де ілюзія зміни життєвої ситуації забезпечується змінами певної кількісно вимірюваної ознаки, та динамічні моделі, джерелами самозміни яких є неперервність самокоституювання та життєтворчості.

Ієрархічний кластерний аналіз показників суб’єктивної локалізації у часі значущих подій бажаного майбутнього дозволив виокремити визначеність-невизначеність та процесуальність-лінійність як загальні фактори часової локалізації подій та диференціювати на їх основі актуально-процесуальну, лінійно-задану та невизначену моделі часової локалізації. Результати кластеризації також підтверджуються результатами порівняння середніх K-незалежних субвибірок (Крускал-Уолліс тест).

Урахування поряд із особливостями часової локалізації специфіки суб’єктивної оцінки студентами подій дозволяє виокремити шляхом факторного аналізу наступні фактори мотиваційно-смислового структурування майбутнього: впевненість у конкретному майбутньому, суб’єктивна життєва успішність, подієва визначеність часової перспективи та інтегрованість картини майбутнього у реальну життєву ситуацію. Перший і другий з перелічених факторів виступають самооцінковими компонентами життєструктурування, в той час як третій і четвертий характеризують реальну розгорнутість останнього.