ДИНАМІКА РОЗВИТКУ САМОРОЗУМІННЯ В МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об’єкт та методологічні засади, сформульовано мету та головні завдання роботи, відзначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Саморозуміння та його місце в структурі самосвідомості особистості” здійснено аналіз феномена самосвідомості у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці, природи та структури саморозуміння.

Проблема самосвідомості була сформульована Б.Г.Ананьєвим і зводилася вона до трактування внутрішнього світу людини, де самосвідомість розглядалася як системотворче начало цього світу. Учений диференціював самосвідомість і „Я” особистості людини, що дозволяє розглядати „Я” і всі його складові як продукти самосвідомості.

Становлення і розвиток самосвідомості особистості в онтогенезі відбувається в діяльності та спілкуванні (Л.І.Божович, А.В.Захарова, І.С.Кон, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна, Л.М.Мітіна, В.А.Петровський, А.Г.Спіркін, В.В.Столін та ін.). Відомо, що діяльність і спілкування є поліфункціональними та полімотивованими (О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов) – це переважно і створює картину багатоплановості, багаторівневості, ієрархічності самосвідомості, що і дозволяє вивчати її в рамках системного підходу.

 Вивчення самосвідомості та її продуктів є складною загальнонауковою проблемою, на що вказували багато дослідників (К.Д.Ушинський, О.Ф.Лазурський, М.Я.Басов, В.М.М’ясищев, Б.Г.Ананьєв, К.О.Абульханова-Славська, В.П.Зінченко, І.С.Кон, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, В.В.Столін, Е.Ф.Звьоздкіна та ін.). Вивчення самосвідомості як фундаментальної проблеми потребує звернення до таких понять як „особистість”, „Я”, що є полікомпонентними, системними.

Аналіз наукової літератури дозволяє нам зробити висновок про те, що в психології самосвідомості повних, системних досліджень проблеми саморозуміння на даний час немає. Існують здебільшого окремі розробки, які зафіксовані в деяких психодіагностичних методиках, де саморозуміння представлене у контексті самоставлення (С.Р.Пантилєєв, В.В.Столін) або як складова рівня самоактуалізації особистості (Л.Я.Гозман, Ю.Є.Альошина, М.В.Загіка, М.В.Кроз, Н.Ф.Каліна).

Саморозуміння – це осягнення смислу і значення існування свого „Я”. Воно дозволяє одержати знання про своє „Я”, але смисл і значення процесу пізнання закладається саморозумінням. Саморозуміння дозволяє структурувати внутрішній світ людини, встановити ієрархію і привести до цілісності „Я” особистості. Відчуваючи внутрішню дисгармонію, яка призводить до суперечностей, молода людина намагається самостійно з’ясувати причини (самопізнання), одержати відносно достовірну інформацію (знання) і визначити способи виходу із психологічно дискомфортної ситуації.

Вітчизняні психологи займалися проблемою професійного становлення майбутніх учителів (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, С.В.Васьківська, Н.Ф.Добринін, В.Н.Козієв, Н.Д. Левітов, О.М.Леонтьєв, В.М.М’ясищев, С.Л.Рубінштейн, В.П.Саврасов та ін.), вивчали мотивацію діяльності; професійно-педагогічну спрямованість особистості (С.А.Асаделіна, С.А.Зімчева, Н.В.Кузьміна, Ю.М.Кулюткін, Є.К.Матлін, Т.П.Маралова, Є.М.Нікірєєв, В.О.Сластьонін, Г.С.Сухобська, Т.А.Томілова, Р.М.Фатихова та ін.).

На нашу думку, навчання у вищому закладі освіти слід розглядати як процес, який дає студентам цілісний образ майбутньої професії та їхнього місця в ній, актуалізує у них рефлексію особистісних функцій щодо конкретних вимог професійної діяльності. Значне місце займає не тільки зміна змісту і технологій освіти, але й реорганізація підготовки студентів педагогічних університетів у плані удосконалення процесу становлення їхнього професійного саморозуміння.

Професійне саморозуміння визначається тим, що цілісний образ Я майбутнього вчителя вписується в загальну схему його ціннісних орієнтацій, пов’язаних з розумінням цілей своєї професійної діяльності і засобів, необхідних для їх конструктивного досягнення. Ми виходили з того, що в умовах навчання і виховання в педагогічному університеті професійне саморозуміння студента – це розуміння себе як майбутнього вчителя, як суб’єкта професійно-педагогічної підготовки.

Суб’єктний підхід до побудови моделі особистості вчителя передбачає створення такої технології педагогічної діяльності, яка заохочує становлення в учителів образу професійної педагогічної діяльності. Створюючи таку технологію, кожен учитель вирішує для себе, які освітні і загальнолюдські цінності можуть і повинні стати пріоритетними. Вирішальну роль у побудові вчителем власної технології професійної діяльності відіграють специфічно розвинені мотиваційні утворення, педагогічне мислення, розуміння і професійне саморозуміння.

Виходячи з цього, професійним є таке саморозуміння, складові феномени якого починають набувати професійного змісту, беручи участь у регуляції педагогічної діяльності, в процесі опосередкованої передачі смислів, цінностей, ставлень у просторі педагогічної ситуації.

У другому розділі „Постановка проблеми та методичне забезпечення дослідження саморозуміння” представлено аналіз головних критеріїв та функцій розуміння, а також методів вивчення, способів та умов розвитку саморозуміння в юнацькому віці.

Теоретичний аналіз дозволив виокремити такі головні показники розуміння людиною себе і оточуючих людей: 1) здатність до об’єктивності; 2) сприйнятливість; 3) здатність до самоспостереження; 4) відкритість новому досвіду; 5) емпатія; 6) переважаючі типи психологічного захисту й адекватність їх використання; 7) узгодженість зовнішніх і внутрішніх джерел інформації про себе і про інших; 8) соціальна зрілість; 9) відповідальність; 10) розуміння іншої людини; 11) явище „психостазісу” тощо. Ці показники можуть виступати внутрішніми (суб’єктивними) і зовнішніми (об’єктивними) критеріями розвитку саморозуміння.

Саморозуміння систематизує, ієрархізує уявлення про себе і викликані ними переживання. Можна виокремити такі параметри саморозуміння: глибину, чіткість і гнучкість. Глибина – це осмисленість себе у всій схемі „Я”, чіткість – уявлення про себе, яке складається в певну систему внутрішнього „Я”, тобто є системною характеристикою „Я”. Чіткість розуміння себе визначає строгу диференціацію компонентів „Я”. Глибина визначає ієрархію ціннісно-орієнтованих ступенів, що складає внутрішню системність, а останнє є характеристикою чіткості. Гнучкість виявляється в засобах досягнення мети. У відповідь на вплив збоку людина змінює інструментальний склад своєї діяльності, зберігаючи внутрішню цільність.

Існує низка методик та методичних процедур, які дозволяють вивчати саморозуміння. Це, зокрема, самоописи й автобіографічні методи, генограма, граф-схеми, каузометрія, бесіда-інтерв’ю, анкетування. Аналіз цих методик дослідження дає змогу зробити висновок, що, не зважаючи на існування значної кількості підходів та процедур, досліджувати саморозуміння можна лише опосередковано.

У третьому розділі „Психологічний аналіз саморозуміння в процесі професійної підготовки майбутніх педагогів” подано обґрунтування методики дослідження, наведено результати емпіричного дослідження.

Метою емпіричного дослідження було виявлення особливостей розвитку саморозуміння в ході професійного становлення майбутнього педагога, а також взаємозв’язків між саморозумінням і структурно-змістовими характеристиками «Я-концепції» молодих людей.

Для вивчення психологічних особливостей саморозуміння юнаків та юнок на початковому етапі ми використовували опитувальник САМОАЛ (самоактуалізаційний тест), адаптований Н.Ф.Каліною, який нам дав змогу диференціювати молодих людей за мірою вираженості у них саморозуміння. Особлива увага приділялася восьмій шкалі «саморозуміння». У психодіагностичній процедурі брали участь 543 студенти соціально-гуманітарного, історичного та фізико-математичного факультетів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дані про рівень розвитку саморозуміння, одержані в ході тестування, дали змогу виділити три групи досліджуваних.

Першу групу (110 студентів) склали ті, що показали результат за шкалою саморозуміння вище середнього; другу групу (190 осіб) склали студенти, які продемонстрували середній результат за даною шкалою. Третю групу склали студенти (243 особи), які показали низький результат. Ці дані підтверджують припущення про те, що молоді люди мають різний рівень саморозуміння.

Наступним кроком була спроба знайти взаємозв’язок між рівнем розвитку саморозуміння і структурно-змістовими характеристиками «Я-концепції». Для цього ми пропонували досліджуваним відповісти на запитання «Хто Я?».

Для вивчення ціннісно-орієнтаційної сфери майбутніх педагогів ми використовували: 1) методику вивчення ціннісних орієнтацій М.Рокича, адаптовану А.Готшаутасом, О.О.Семеновим, В.О.Ядовим; 2) методику, розроблену під керівництвом Д.В.Ронзіна і призначену для визначення структури професійних педагогічних цінностей. Для виявлення розуміння студентами своїх здібностей ми використовували методику «Незакінчені речення».

Для перевірки припущення про вплив розумового розвитку опитуваних на саморозуміння ми застосували дві методики: тест для вивчення розумового розвитку для абітурієнтів і старшокласників (АСТУР) та бесіда-інтерв’ю (О.О.Брудний) після вступу до вищого навчального закладу.

У ході дослідження нас цікавив вплив особистісних якостей на саморозуміння студентів. З цією метою використовувався тест для дослідження рівня тривожності (модифікована М.М.Пейсаховим методика Ж.Тейлора). Для визначення потреби у спілкуванні використовувався опитувальник Ю.М.Орлова.

Для визначення рівня суб’єктивного контролю використовувався тест-опитувальник РСК.

Для уточнення переліку професійно важливих якостей і особистісних та професійних цінностей у педагогічній професії, а також для уточнення рівнів розвитку професійного саморозуміння  використовувалися різні методи, зокрема спостереження під час проведення занять із загальної, вікової та педагогічної психології, у процесі керівництва практикою. Метою спостереження і самоспостереження було визначення міри сформованості професійно важливих якостей вчителя. Метою індивідуальних та групових бесід був пошук шляхів розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів, їхнього особистісного зростання та компенсації тих властивостей, які заважають педагогічній діяльності.

Частина студентів виділила тільки окремі, найбільш актуальні для них концептосфери і концепти, які входять до структури їхньої «Я-концепції»: риси характеру, соціальні ролі і статус, що виражають соціальну позицію і роздуми юнацтва про себе. Наявність великої кількості концептосфер дозволяє говорити про те, що молоді люди прагнуть продемонструвати  позицію, місце, які вони визначили для себе в суспільстві.

Цей етап дослідження дозволяє нам сформулювати висновок про те, що за своїми структурно-змістовими характеристиками «Я–концепція» може бути конкретною, узагальненою та конкретизованою.