ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ПРОФІЛАКТИКИ І КОРЕКЦІЇ ПРОЯВІВ ДИТЯЧОЇ АГРЕСИВНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, позначені мета, задачі, об'єкт, предмет дослідження, розкрито методологічні основи роботи, методи дослідження, наукова новизна, теоретична і практична значущість, приведені дані про експериментальну базу і апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Проблема агресії та агресивності в основних теоретичних системах психології” розкриваються різні позиції дослідників проблеми агресивності в контексті філософії і психології.

Теоретичний аналіз доводить, що поняття «агресія» та «агресивність» не є тотожними. У психологічній літературі представлені різноманітні підходи до трактування поняття «агресія», залежно від того, які чинники автори визначають як детермінантні у виникненні агресії. Проте загальним для цих досліджень є трактування агресії як сукупності певних дій, що заподіють збиток іншому об'єкту. Як вихідну прийнято точку зору Р. Берона і Д. Річардсона, згідно з якою під агресією розуміється індивідуальна або колективна поведінка, дія, направлена на заподіяння фізичної або психологічної шкоди чи збитку. Агресивність розглядається як якість особистості, що виражається у готовності до агресії.

Відомо декілька підходів до вивчення і пояснення феномену і механізмів агресії: інстинктивістська теорія агресії (З.Фрейд, К.Лоренц); фрустраційна (Дж.Доллард, Н.Міллер); теорія соціального навчання (А.Бандура); теорія перенесення збудження (Д.Зильман); когнітивні моделі агресивної поведінки (Л.Берковець).

У психоаналізі, де агресія постає одним із центральних механізмів людської поведінки, уперше проблему агресії було виокремлено з широкої області девіантної поведінки як самостійну наукову проблему.

В американській психології, що дотримується біхевіористських позицій, найчастіше йдеться про агресивну поведінку, тобто маються на увазі відкриті, назовні виражені дії. Чимало представників цього напряму (А.Басс, А.Бандура та ін.) уважають агресію результатом навчання, «вивченими реакціями». У цей час теорія соціального навчання визнана найефективнішою в психопрофілактиці і психокорекції агресивної поведінки, особливо за наявності відомостей про агресора і ситуацію соціального розвитку.

Дуже широко, в першу чергу в зарубіжній психології, обговорюється спеціальне питання про зв'язок між фрустрацією і агресією. Фрустраційна теорія агресії запропонована Дж.Доллардом. Основні положення цієї теорії можуть бути узагальнені у двох тезах: фрустрація завжди приводить до агресії у будь-якій формі; агресія завжди є результатом фрустрації.

Розглядаючи проблему джерел агресії, автор спирається на теоретичну позицію О.Б.Бовть, яка наголошує на провідній ролі суспільних умов в процесі її формування. При цьому акцентується на широкому розумінні суспільних умов розвитку особистості: вони включають як суспільну формацію, так і найближче до особистості суспільне середовище, малу групу. Біологічною основою агресії О.Б.Бовть вважає підвищену збудливість нервової системи при слабкій дії активного гальмування та природний характер оборонного рефлексу.

Пошуки причин підвищеної агресивності у дітей проводяться у різних напрямках. Більшість дослідників визнає, що головну роль у виникненні агресивних тенденцій у дитини грає соціальна ситуація розвитку, що виявляється у  певному характері внутрішньо родинних відносин дитини (О.Е.Асадуліна, А.І.Захаров, О.І.Кульчицька, Й.Лангмейер, М.І.Лісіна, З.Матейчик, А.А.Новаковська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, Е.О.Смірнова, А.С.Співаковська, В.С.Собкін та ін.) та в неблагополуччі в спілкуванні в дитячому колективі (С.А.Бадоєва, Л.І.Божович, А.Берестів, Т.І.Доцевич, С.Н.Енікополов, В.А.Киричак, Е.В.Матюхіна., Т.А.Репіна, Н.М.Цап. та ін.).

Теоретичний аналіз проблеми агресивності дозволив визначити її специфіку у дітей молодшого шкільного віку. Біологічними передумовами агресивності молодшого школяра можуть стати особливості розвитку його нервової системи: збудливість, імпульс нервових процесів. Вплив біологічних чинників на розвиток агресивності опосереднюється стосунками з оточуючими дорослими і однолітками: незадоволеністю змістом спілкування з близькими дорослими і з однолітками; помилками батьків у вихованні дитини; неуспіхом у спільній з однолітками діяльності; невмінням стримувати свій гнів або проявляти його в соціально-бажаних формах; незадоволеністю потреби у визнанні. У зв’язку із цим профілактика та корекція агресивної поведінки дитини повинна включати: цілеспрямований вплив на сім’ю; навчання агресивних дітей способам саморегуляції, вираження гніву в прийнятній формі, навичкам спілкування у конфліктних ситуаціях; формування таких якостей, як емпатія, довіра до людей; створення сприятливого психологічного клімату в учнівських колективах, нормалізацію міжособистісних стосунків учнів. Ці напрямки роботи передбачають наявність у педагогів та майбутніх вчителів психологічної готовності до відповідної роботи з дітьми молодшого шкільного віку, схильними до агресивності.

У другому розділі „Психологічна готовність майбутніх педагогів початкової школи до роботи з дітьми схильними до агресивності” проведено аналіз як загальної проблеми психологічної готовності до педагогічної діяльності, так і її складової - готовності вчителя до роботи з агресивними дітьми.