ІНДИВІДУАЛЬНО-типологічні ОСОБЛИВОСТІ Схильності до ризику

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію та впровадження результатів дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічний аналіз схильності до ризику та її індивідуально-психологічних особливостей» висвітлено підходи до вивчення проблеми ризику та схильності до ризику як властивості особистості, розглядаються теоретичні підходи щодо сутності схильності до ризику в роботах вітчизняних та зарубіжних науковців, окреслено психологічний зміст даного феномену, розкрито його структуру, експліковано та описано склад показників феномену, що вивчається, розглянуто особливості співвідношення схильності до ризику з властивостями особистості, що за даними літературних джерел, можуть бути пов’язані з її показниками.

В результаті теоретико – методологічного аналізу літератури встановлено, що проблема ризику розглядається в основному за трьома напрямками. Перший - спрямований на вивчення зовнішніх чинників ризику, зовнішніх детермінант, в якості яких виступають ситуації, що несуть в собі загрозу ризику. Умовно цей напрям можна зазначити, як об`єктивний (А.П. Альгін, Н.Є. Задорожнюк, А.В. Зозулюк, Ю. Козелецький, В.В. Черкасов, Жд. Шермерорн, Дж. Хант, Р. Осборн). В межах другого напрямку ризик визначається, як суб`єктивна категорія, яка характеризує психологічне відношення суб’єкту до своїх дій, вчинків, діяльності з урахуванням можливих альтернатив. Цей напрям представлений суб’єктивними концепціями ризику (В.Г. Зазикін, І.В. Сотникова, Г.Н. Сонцева, В.П. Третьяков, М. Цукерман). Третій напрям, умовно можна назвати інтегративним. Він спрямований на вивчення ризику, як специфічної діяльності в умовах невизначеності і ситуації вибору (Ю.Я. Голіков, В. Кондрацький, В.В. Кочетков, В.Д. Рудашевський, О.Я. Чебикін, О.В. Вдовиченко). В даному контексті ризик представляє собою діалектичну єдність суб’єктивного та об’єктивного. Не заперечуючи об’єктивну природу ризику, в нашому дослідженні, увага зосереджена на його суб’єктивній стороні – на вивченні схильності до ризику.

Аналіз літератури свідчить про те, що в багатьох роботах схильність до ризику, ризикованість розглядається як психологічний феномен, як риса особистості, що характеризується вибором ризикогенних ситуацій (ситуацій, що несуть ризик), емоційною перевагою діяльності, що пов’язана з ризиком (Є.С. Жаріков, Д.В. Колесов, В.А. Пономаренко, О.О. Парамонов, А.Г. Ніазашвили).

Важливий аспект розробки означеної проблеми пов'язаний з вибором методологічного підґрунтя за для пошуку, експлікації і опису структурних компонентів схильності до ризику. Схильність до ризику у нашій роботі розглядається в контексті континуально-ієрархичної структури особистості (О.П.Саннікова), що дозволяє виділити формально – динамічний (індивідуально-психологічні характеристики темпераменту), змістово-особистісний (система цінностей: відповідальність, високий самоконтроль) та соціально – імперативний рівні (в системі прийняття рішень).

На даному етапі дослідження спрямовано на вивчення тих характеристик схильності до ризику, які відносяться до темпераментального рівня особистості, що включає окрім формально-динамічних і якісні показники. Аналіз літератури, а також наші попередні дослідження дозволили експлікувати і описати основні компоненти схильності до ризику, що утворюють її структуру на темпераментальному рівні.

Простір формально-динамічних показників складають: а) потреба ризикувати – прагнення, ваблення до ризикових дій, відчуття необхідності в ризиковій поведінці. Високі значення показника свідчать про активне бажання випробовувати ризик; б) стійкість, усталеність ризик-риси – здатність зберігати переживання, думки, ризиковану поведінку (первинний намір) в незалежності від зовнішніх сил; в) діапазон, широта ризикової активності, яка виявляється в діях, переживаннях, міркуваннях - схильність ризикувати завжди і в усьому. Високі значення показника свідчать про різноманіття зон, певних класів ситуацій, де виявляється схильність до ризикової поведінки і про різноманіття ризикових дій; д) імпульсивність в проявах ризикової активності (в діях, переживаннях, міркуваннях) - нестриманість, схильність ризикувати, діяти за першою спонукою, за першим вабленням; е) чутливість до ситуацій і яких можуть проявитися схильність до ризику, або її різні характеристики (чутливість до ризикогенних ситуацій); ж) легкість виникнення ризикової активності - безпечність, легкість виникнення, протікання і припинення переживань, міркувань або ризикових дій; з) ініціативність - прояв схильності до ризику (переживань, думок, дій) за власною ініціативою, без спонуки з боку оточуючих.

Якісні показники схильності до ризику включають: емоційний компонент – різноманітність, насиченість, сила емоційних переживань, пов'язаних з ризиком. Високі значення показника свідчать про яскраву емоційну палітру (різного знаку і модальності), яка супроводжує схильність до ризику. Низькі значення показника – про відсутність або слабкий прояв емоційних переживань; когнітивний компонент – наявність думок (а не їх зміст), що пов'язані з ризиком. Високі значення показника свідчать про наявність роздумів, суджень, фантазій про ризик, а також таких розумових характеристик схильної до ризику людини, за допомогою яких вона може в нейтральній ситуації знайти можливість для міркувань про ризик. Низькі значення показника вказують на відсутність або незначне вираження даних характеристик людини; конативний, дієвий компонент, поведінковий (ДКР) – зовнішні прояви ризик-риси, як в висловлюваннях, діях, в ризиковій поведінці, так і в емоційній експресії (жестах, міміці, пантоміміці). Високі значення показника свідчать про те, що схильність до ризику може проявлятися зовні, її можна спостерігати і у виразних рухах, міміці, жестах, поведінці, в конкретних ризикових діях. Низькі значення показника вказують на відсутність схильності до ризикових вчинків, дій, або ризикованої поведінки; контрольно-регулятивний компонент схильності до ризику – прояв психічної активності (але не змісту і не результату дій), спрямованої на самоконтроль і саморегуляцію. Характеризується схильністю суб'єкта до оцінки і контролю власних «ризикових» переживань, думок, дій або вчинків. Високі значення показника свідчать про прагнення суб'єкта до оцінки і контролю власних «ризикових» переживань, думок, дій або вчинків. Низькі значення показника (указують на відсутність активності, спрямованої на контроль над схильністю до ризику (над переживаннями, думками, діями тощо).

Певна інформація про означені показники схильності до ризику наводиться в дослідженнях В.І. Бродовська, Ж. Годфруа, Д. Кумбс, Х. Хекхаузена та ін.

При вивчені психологічних особливостей ризикогенних осіб, встановлено, що серед рис, які їх характеризують, в літературі виділяють: імпульсивність, ініціативність; високу швидкість (але не якість) ухвалення рішень; гіперактивність, збудливість і агресивність; екстремально виражену схильність протидіяти будь-якому зовнішньому тиску; потурання своїм бажанням, тощо (А.П. Альгін, Т.В. Грязнова, Ю. Козелецький, Т. Корнілова). Ризикогенні особи, завдяки означеним рисам, частіше за інших «попадають» в ситуації ризику. Проте, не всім ризикогенним особистостям притаманна схильність до ризику, тобто не всі такі особи спрямовані на ризик: у одних потреба ризикувати більш виражена, а у інших може бути зовсім відсутня на фоні тих рис особистості, які роблять людину «приреченою» до ризику.

В результаті пошуку властивостей особистості, що пов’язані зі схильністю до ризику встановлено, що ця властивість неоднозначно пов’язана з характерологічними властивостями особистості, такими, як незалежність, домінантність, безпечність, жорсткість, практичність, авантюрність, конфліктність, необґрунтована впевненістю в собі, висока самооцінка; з вольовою сферою особистості: з цілеспрямованістю, високим самоконтролем, сміливістю, рішучістю (Ф.Н. Асаджіолі, Є.П. Ільїн, Т. Рудігер, В.І. Селіванов, Е. Фром); з комунікативними якостями особистості: товариськістю, ініціативністю, комунікативністю, творчістю в спілкуванні, адаптивністю (В.І. Андрєєв, Л.А. Жемчугова, Є.Є. Тунік, С.Б. Ребрік); з локусом контролю (Х. Гейм, Г.Ф. Монсерат, С.А. Манічев); із мотиваційною сферою особистості, зокрема, бажанням отримати нові відчуття, досягти успіху, подолати невдачу (Р.М. Грановська, І.М. Нікольська, М. Цукерман, В. Франкл.), а також з тими характеристиками індивідуальності, які відносяться до темпераменту і до її емоційної сфери: імпульсивність, рефлективність, збудженість, гіперактивність, задоволення, радість, страх, тривожність, агресивність, стійкість емоційного переживання, невротичність, роздратованість, емоційна лабільність (П. Словік, В.Н. Вяткін, З. Шапіра).

Дані про зв'язок схильності до ризику з емоційною сферою і з темпера ментальними характеристиками, а також дослідження, що спрямовані на пошук внутрішніх чинників, які приймають участь у детермінації її індивідуально психологічної специфіки, дають підґрунтя для вибору в якості однієї з внутрішніх детермінант схильності до ризику. Емоційність поряд з психічною активністю розглядається, як важлива психологічна складова темпераменту. Результати теоретико-емпіричних досліджень емоційності, яка була предметом вивчення психологічної школи В.Д. Небиліцина, А.Є. Ольшаннікової, щодо вивчення її ролі в регуляції і детермінації поведінки, діяльності особистості (І.В. Пацявічюс, І.В. Переверзєва, В.А. Пінчук, А.А. Плоткін, Л.А. Рабінович, В.В. Семенов та ін.), свідчать про те, що емоційність може виступати в якості основи для дослідження індивідуально-типологічних особливостей схильності до ризику. Ключові моменти системного аналізу емоційності, що представлені в працях О.П. Саннікової, а також комплексні дослідження емоційності в контексті властивостей особистості, які здійснені її учнями (А.В. Сергєєва, І.В. Бринза, Р.В. Бєлоусова, О.В. Кузнєцова, О.А. Орищенко, І.Г. Кошлань, Ю.Г. Чорножук, І.А. Василенко, М.Й. Казанжи та ін.) показали, що системоутворювальна і регулююча функція емоційності певною мірою може виявитися і в співвідношеннях зі схильністю до ризику.

У другому розділі – «Програма емпіричного дослідження схильності до ризику у співвідношенні з певними рисами особистості» викладено принципи організації емпіричного дослідження, визначено основні його напрями, обґрунтовано репрезентативність вибірки, методичну процедуру дослідження схильності до ризику і широкого кола властивостей особистості, що пов’язані з її показниками, подано результати апробації оригінального тест-опитувальника.

На основі теоретичного аналізу літератури, що здійснений в розділі І розроблено програму емпіричного дослідження індивідуально-психологічних особливостей схильності до ризику, обґрунтовано вибірку стандартизації (250 осіб) і основну вибірку (328 осіб), визначено етапи, систему дослідницьких процедур і обробки емпіричних даних, які спрямовані на діагностику показників схильності до ризику та тих рис особистості, які вивчаються у співвідношенні з ними. Здійснено підбір психодіагностичних методик, що діагностують схильність і готовність до ризику. Із ряду надійних методик, що були нам доступні, обрано: методику діагностики схильності до ризику А.Г. Шмельова; методику діагностики ступеню готовності до ризику Шуберта. Ці методики перевірені в практиці і відповідають завданням даного теоретико – емпіричного дослідження.

Проведено контент-аналіз нестандартизованих словесних звітів (творів), який дав можливість вивчити уявлення осіб, що досліджувались, про свої переживання, думки, дії, що спрямовані на ризик. Це збагатило знання про феноменологію такого психологічного явища, як схильність до ризику, яке виражається мовою самого суб’єкта, про психологічний простір її характеристик, про різноманіття відтінків. Одержана інформація доповнила описи формально-динамічних і якісних показників схильності до ризику («предметів оцінок»), які були застосовані у адаптованій процедурі (розробленій у співавторстві) «Розміщення себе на шкалі ризику» для стандартизації уявлень досліджуваних про психічний феномен, що вивчається.

При аналізі наявного психодіагностичного інструментарію, методик, які діагностують експліковані показники схильності до ризику, не виявлено. Відповідно до задач даного дослідження і вимог психометрики, було створено і апробовано (у співавторстві) оригінальний «Тест-опитувальник якісних показників схильності до ризику», який відповідає теоретичним уявленням про означену властивість особистості, що викладені в даній роботі і діагностує емоційний, когнітивний, дієвий і контрольно-регулятивний компоненти схильності до ризику. Емпірична перевірка конструкту тесту за допомогою факторного аналізу індикаторів-відповідей підтвердила правильність угрупування шкал для діагностики означених показників схильності до ризику. Перевірка остаточного варіанту «Тест-опитувальника якісних показників схильності до ризику» на надійність і валідність за допомогою відомих в психодіагностиці методів розщеплювання (розподіл тесту навпіл), повторного і паралельного тестів підтвердила можливість його застосування не тільки в суто наукових, але й в практичних цілях.

Здійснено підбір певного комплексу адекватних меті та завданням психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення обраного спектру рис особистості, які співставляються з показниками схильності до ризику. До складу цих методик увійшли: психодіагностичні методики діагностики адаптивних та комунікативних властивостей особистості (тест-опитувальники соціальної адаптивності, комунікативної креативності, формально-динамічних показників товариськості та Фрайбургзький особистісний опитувальник – FPI); методики, що діагностують широке коло властивостей особистості, які за даними літератури пов’язані з характеристиками схильністі до ризику (опитувальник рівня суб’єктивного контролю Е.Ф. Бажина; 16-ти факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла); методики, що діагностують темпераментальні властивості особистості, які можуть приймають участь у внутрішній детермінації схильності до ризику і сприяти організації її індивідуально-психологічної специфіки («Психодіагностичний чотирьохмодальнісний тест-опитувальник емоційності» О.П. Саннікової, опитувальник імпульсивності В.А. Лосенкова, опитувальник рефлексивності А.В. Карпова).

У третьому розділі «Результати емпіричного дослідження індивідуально-психологічних особливостей схильності до ризику та їх обговорення» представлені емпіричні дані, які розкривають: характер взаємозв’язків схильності до ризику з широким спектром властивостей особистості, що супроводжують її прояви; особливості групування означених показників; та результати диференціально-психологічного аналізу, який спрямований на вивчення психологічних особливостей осіб, що відрізняються за рівнем і типом схильності до ризику.

В результаті кореляційного аналізу були виявлені багатозначні зв’язки схильності до ризику з показниками адаптивності, комунікативної креативності, товариськості, імпульсивності, рефлексивності, локусом контролю, емоційності і з іншими властивостями особистості, що є важливими для процесу спілкування, соціальної адаптації та регуляції поведінки.

На рис. 1. зображена кореляційна плеяда взаємозв’язків між показниками схильності до ризику і факторами особистості за Р. Кеттеллом, що була створена на основі кореляційної матриці, яка свідчать про неоднозначність зв’язків і наявність чіткого розподілу зв’язків на два полюси: на одному зосередилися фактори особистості, що пов’язані з показниками схильності до ризику додатньо, на другому – ті фактори, що пов’язані з ними від’ємно.

Додатній полюс представлений такими факторами, як QІ (екстраверсія), A+ (аффектотімія), E +(домінантність), F+ (безпечність), H +(сміливість), Q₄ +(напруженість), Q₁+ (радикалізм). Це може означати, що прояв таких компонентів схильності до ризику, як ЕКР (емоційний), ККР (когнітивний), ДКР (конативний), і КрКР (контрольно-регулюючий) супроводжуються комплексом таких рис особистості, як незалежність, безпечність домінування, соціальна сміливість, активність.

Від’ємний полюс характеризує певні зв’язки показників схильності до ризику з протилежним полюсом відповідних факторів особистості: QII-(емоційна стабільність) Q2-(залежність від групи), G-(слабкість «понад Я»), M-практичність), I-(твердість), L-(довірливість), C-(слабкість «Я»), O- (самовпевненість), Q3-(низький самоконтроль). Характер цих зв’язків зумовлено психологічним змістом означених показників.

При групуванні показників методом факторного аналізу обрано модель, яка містить чотири біполярних фактори: «схильність до емоційного переживання ризику – тривожність»; «імпульсивність – адаптивність», «інтернальність – загальна схильність до ризику»; «незалежність – товариськість». Застосування цього методу дозволило упорядкувати безліч параметрів, які вивчалися у співвідношенні зі схильністю до ризику, що забезпечило строго логічний аналіз інтегральної властивості особистості – схильності до ризику.