ОСОБЕННОСТИ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ МЕХАНИЗМОВ ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ЗАЩИТЫ ЛИЧНОСТИ В УСЛОВИЯХ РОДИТЕЛЬСКОЙ ДЕПРИВАЦИИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, позначені об'єкт і предмет, сформульовано мету та завдання, розкрито методологічні, методичні й практичні засади роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження, упровадження їх у практику, публікації за темою дисертації.

У першому розділі – «Аналіз теоретичних підходів до дослідження системи психологічного захисту особистості в умовах родинної депривації» – представлено результати теоретико-методологічного аналізу літературних джерел: розглянуто концепції представників глибинної психології, узагальнено концептуальні напрямки із проблеми родинної депривації, проаналізовано теорії вітчизняних учених.

Аналіз літератури показує, що проблема механізмів психологічного захисту в різних теоріях розглядається неоднозначно. Автори сучасних концепцій розходяться, зокрема, щодо часу утворення, рівня усвідомленості, мети психологічного захисту, термінології. Водночас спостерігається єдність думок щодо причин виникнення механізмів психологічного захисту – це конфлікти, пов'язані із соціальним оточенням.

В ортодоксальному психоаналізі та в Еґо-психології причинами виникнення механізмів психологічного захисту прийнято вважати афекти, пов'язані з незадоволенням базових потреб, конфлікти (внутрішні та зовнішні) (А.Адлер, О.Кьорнберг, Х.Кохут, В.Райх, Г.С.Салліван, А.Фрейд, З.Фрейд, К.Хорні, Е.Еріксон, К.Г.Юнг). У теорії об'єктних відносин – це травма народження, конфлікт між уродженими потягами (любов/агресія), примітивні страхи, значущі первинні відносини (Д.В.Віннікотт, М.Кляйн). У гуманістичній психології, гештальтпсихології й серед вітчизняних психологів причини конфліктів пов'язуються з різноманітними негативними впливами значущого оточення (О.М.Арестова, Ф.Є.Василюк, Ф.Перлз, Е.Фромм, Т.С.Яценко).

У вітчизняній психології розроблялися поняття, близькі за значенням до фрейдівського поняття психологічного захисту. Наприклад, «психологічний бар'єр» (Б.Г.Ананьєв, О.О.Насиновська, М.Я.Якубовська, Л.Б.Філонов), «захисна реакція» (Л.С.Славіна), «змістовий бар'єр» (Л.І.Божович), «компенсаторні механізми» (В.Н.Мясищев, Ю.С.Савенко), «опосередкована саморегуляція» (Б.В.Зейгарник). В.П.Аллахвердов пропонує термін «захисний пояс свідомості», який утворюється для того, щоб видалити суперечливість з поверхні свідомості.

Ціль психологічного захисту в різних концепціях представлена в безлічі варіантів. Частина дослідників уважають, що психологічний захист має позитивні функції, оскільки гарантує безпеку цілісності психіки. Водночас у деяких наукових концептах акцентується на неоднозначності функціонального навантаження психологічного захисту, звідки й суперечливий характер його цілей. Наприклад, Ф.Є.Василюк повертає увагу щодо протиріччя між цілями захисних механізмів, що спрямовані на прагнення урятувати людину від неузгодженості й амбівалентності почуттів, на запобігання усвідомлення небажаних змістів, на усунення негативних психічних станів тривоги, страху, сорому і т.д., і тієї високої ціни, що сплачує людина за застосування захисних механізмів як ригідних, автоматичних, мимовільних і неусвідомлюваних процесів відображення і регуляції. Кінцевий результат захисних механізмів виявляється в об'єктивній дезінтеграції поведінки, самообмані, уявному, паліативному вирішенні конфлікту або, навіть, неврозі.

У цьому плані особливе місце посідають дослідження в межах психодинамічної парадигми. В основу класифікації глибинних систем психіки покладено системоутворюючий принцип розв'язання (нівелювання) протиріччя між логікою свідомості й несвідомого за допомогою психологічного захисту. У дисертації акцентується на дослідженнях Т.С. Яценко та представників її наукової школи, в яких презентуються функційні характеристики свідомої та несвідомої сфер психіки, особливості внутрішньої динаміки психіки та її системних характеристик, що є засадними для роботи. Т.С.Яценко виокремлює два різновиди захисту: базисний (особистісний) і ситуативний (периферійний). Обидва різновиди захисту не лише взаємопов’язані, а й не існують один без одного. Т.С.Яценко пов'язує формування автоматичних засобів психологічного захисту з емоційною «знедоленістю» суб'єкта, акцентуючи на домінуванні внутрішньої детермінованості психологічного захисту над зовнішньою. Найактивніше, як відмічає науковець, трансформація зовнішньої детермінованості психологічного захисту у внутрішню відбувається у віці від двох до п'яти років.

Обговорюючи проблему розвитку дитини поза родиною, у дитячій установі, дослідники зазначають, що наслідки батьківської депривації значною мірою залежать від віку дитини на момент її розлучення з родиною, насамперед, з матір'ю. Зокрема, Дж.Боулбі відмічає, що у дитини, позбавленої материнської турботи не з народження, а пізніше, коли тісний емоційний зв'язок уже сформувався, спостерігається сильний емоційний стрес. В дослідженнях (Д.В.Віннікотт, М.Кляйн, Й.Лангмейєр, М.І.Лісина, З.Матейчек, А.М.Прихожан, Н.М.Толстих, Р.А.Шпіц та ін.) стверджується, що проблеми дитини, яка опинилася поза родиною відразу після народження, і тієї, що потрапила до дитячого будинку у віці одного року, є різними, і, воднораз, відрізняються від проблем дитини, відправленої до дитячого будинку в 7 років.

Як підкреслює Дж.Боулбі, стан батьківської депривації пов'язаний із фрустрацією потреби в батьках. Тому родинна депривація деструктивно впливає на розвиток психіки суб'єкта, якщо виникає у віці шести-восьми місяців і триває більше п'яти місяців. Наслідками родинної депривації можуть бути порушення в розвитку емоційної, моторної й пізнавальної сфер. Поряд з цим емоційно-батьківська депривація активізує формування механізмів психологічного захисту, спрямованих на самозбереження «Я». При цьому уявляється, що поєднання деприваційної ситуації і захисних механізмів посилює деструктивний вплив обох факторів, оскільки й те, й інше тісно пов'язане з емоційною сферою особистості, зі значущими психотравмуючими переживаннями.

Сучасні уявлення про систему психологічного захисту стали підґрунтям для припущення, що найоптимальнішими факторами, які дозволяють виокремити, описати й проаналізувати механізми психологічного захисту суб'єкта, є його структурно-функціональні й семантичні параметри. До структурно-функціональних параметрів було віднесено: диференційованість, «репертуар» захисної поведінки; інтенсивність прояву захисних механізмів; зрілість, адекватність прояву. В якості семантичних параметрів було визначено психічні особливості особистості, що дозволяють опосередковано зафіксувати функціонування системи психологічного захисту: мотиви, потреби, значущі конфлікти, емоційні установки, прояв високої або низької тривожності, самооцінка, види страхів, адекватність Супер-Еґо, інтеграція Еґо.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження взаємозв'язку умов родинної депривації й формування системи психологічного захисту особистості» – викладено загальну схему дослідження; обґрунтовано систему методів і психодіагностичних методик, адекватних меті дослідження й спрямованих на діагностику структурно-функціональних і семантичних параметрів психологічного захисту; описано процедуру дослідження. Представлено аналіз досліджень, проведених за допомогою методу цілісного глибинно-психологічного аналізу комплексу тематичних психомалюнків (за Т.С.Яценко). Структурно-семантичний аналіз емпіричного матеріалу виявив взаємозв'язки між поведінковими проявами психіки суб'єкта та їхніми глибинно-психологічними джерелами. В узагальненому вигляді результати аналізу представлені в структурно-семантичних схемах.

Матеріали розділу також підтверджують, що фактор тривалої розлуки з батьками та почуття емоційної знедоленості деструктивно впливають на психіку дитини, спричиняючи відчуття самотності, покинутості, безперспективності життя. В умовах родинної депривації загострюється внутрішнє протиріччя, яке виявляється в амбівалентних почуттях. Боротьба двох протилежних почуттів щодо батьків – любові й ненависті, виникнення почуття провини за деструктивні бажання активізує соціальну дезадаптацію суб'єкта.

Установлено, що в ситуації родинної депривації дитина інфантилізується, у неї утворюються такі форми поведінки, як агресивність, пасивність, несамостійність, залежність від оточуючих. Показано, що попередній емоційний родинний клімат впливає на формування об'єктних відношень у період батьківської депривації, що відбивається у конфліктності, агресії, конформності й страхах близьких «почуттєвих» стосунків, у відчуженості від соціального життя. Структурно-семантичний аналіз доводить вплив умов депривації на імпотування психіки, внаслідок чого встановлюється взаємозв'язок між умовами депривації й механізмом ідентифікації з лібідним об'єктом, що формує деструктивну залежність від батьків або від одного з них, а також тенденцію до заміщення.

Доведено, що глибинні детермінанти зумовлюють тенденцію до вимушеного повторення («повторення драми дитинства»), що відбивається, зокрема, у прагненні до самонародження і повернення в утробу воднораз, до психічного імпотування стосунків з оточуючими. Дія вимушеного повторення блокує активність суб’єкта щодо досягнення соціальних і професійних успіхів. Вслід за Т.С. Яценко показано, що ситуативні захисти зорієнтовані на реалізацію просоціального спрямування суб’єкта в актуальній ситуації в контексті «логіки свідомого» без втрати «інфантильного» інтересу (за яким стоїть базовий захист). Проте тривале непродуктивно-драматичне повторення поведінки створює лише ілюзію сили, що часом доводить до парадоксальної форми «задоволення від страждань».

Структурно-семантичний аналіз, представлений у схемах (рис.1), ілюструє, зокрема, блокування почуттів до лібідного об'єкта, що спричиняє тенденцію до психологічної імпотенції та психологічної смерті. Ідентифікація суб'єкта з втраченим лібідним об'єктом сприяє розвитку механізму заміщення: суб'єкт проектує свої почуття на оточуючих, «вимагаючи» від них компенсації недоотриманої любові, уваги – заміщення об'єкта лібідо. Неусвідомлення суб'єктом таких процесів може мати наслідком дезадаптацію й соціальну ізоляцію. Зв’язок тенденції до психологічної смерті з психологічними захистами суб’єкта виявляється у відступах від реальності та її викривленнях, що знижає фіксованість особистості на травмах дитинства, активуючи спрямування психіки «від слабкості до сили». Психологічна смерть, таким чином, може бути формою захисту психіки особистості від травмуючих переживань і виявлятися, наприклад, через утечу у хворобу. Утім дія захисних механізмів призводить до протилежного результату: відступи від реальності спричиняють дезадаптацію особистості в соціумі.